Справа № 761/36213/25
Провадження № 2-а/761/263/2026
30 січня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
У серпні 2025 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Інспектора з паркування Астапенко Ярослава Миколайовича, Управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якої позивач просив суд:
1.визнати дії Управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва в особі інспектора з паркування Астапенко Ярослава Миколайовича протиправними;
2.постанову серії 2КІ №0006379148 від 29.07.2025 про накладання на позивача стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700,00 грн. без евакуації транспортного засобу, по справу про неоплату паркування на платному майданчику для паркування, скасувати;
3.Зобов'язати Управління (інспекцію) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва видалити інформацію про правопорушення у відповідних реєстрах обліку правопорушень, зафіксоване 29.07.2025 о 08:21 за автомобілем із державним номером НОМЕР_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.07.2025 о 08:21 інспектором з паркування Управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва Астапенко Я.М., в режимі фотозйомки зафіксовано паркування автомобіля державного номер НОМЕР_5, яким він керував на підставі свідоцтва НОМЕР_6 про реєстрацію транспортного засобу, на майданчику для платного паркування А1355 по вул. Назарівський в м. Києва, й винесено постанову серії 2КІ №0006379148 про немов несплату позивачем плати за паркуванням й накладання на її стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700,00 грн. без евакуації транспортного засобу. Про факт накладання на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700,00 грн. без евакуації транспортного засобу. 20.08.2025 паперову копію постанови про винесення штрафу за несплату паркування було отримано батьком позивача - ОСОБА_2 , на свою домашню адресу, оскільки він є власником транспортного засобу.
Позивач вважає, що постанова є протиправною та підлягає скасування, оскільки він, як учасник бойових дій (посвідчення НОМЕР_2 ),він має пільгу при користуванні платними муніципальними майданчиками для паркування у м. Києві, відповідно до рішення Київського міської ради від 23.09.2021 №2393/2434 « Про внесення змін до Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням КМР від 25.12.2008 №1051/1051.
У позовній заяві зазначено, що на підтвердження того, що саме позивачем здійснював керування автомобілем й паркування в момент, про який йдеться у постанові, повідомляє, що знаходиться у пункті постійної дислокації, кожний вівторок, четверг та суботу в інтервалі часу 07:00-08:30 він відвідує фізичні зайняття за адресою: Симона Петлюри 4, в ЦСК «Гарт», де й перебував в означений момент.
У зв'язку із викладеним, позивач вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, а постанова скасуванню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.09.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін.
15.01.2026 до суду через систему «Електронний суд» подано відзив відповідача Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на позов у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказано, що постановою головний спеціаліст - інспектор з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Астапенко Ярослав Миколайович (далі - Інспектор) 29.07.2025 виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серія 2КІ № 0006379148 (далі - Постанова) щодо ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що транспортний засіб SSANG YONG REXTON RX270XD номерний знак НОМЕР_3 29.07.2025 об 08:21 на вул. Назарівська в м. Києві залишено на майданчику для платного паркування без оплати паркування чим порушено вимоги знаку 5.43 з табличкою 7.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною1 статті 152-1 КУпАП. Встановивши відповідальну особу, а саме, ОСОБА_2 за яким на праві власності зареєстровано транспортний засіб SSANG YONG REXTON RX270XD номерний знак НОМЕР_3 Інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від серії 2КІ № 0006379148 від 29.07.2025 за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП. Відповідно до матеріалів фотофіксації постанови від 29.07.2025 серії 2КІ № 0006379148 документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом відсутній. Також зазначено, що постанова від 29.07.2025 серії 2КІ № 0006379148 повною мірою відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, винесена з дотриманням передбаченої законом процедури та відповідно до помножень інспектора, а тому відсутні підстави для її скасування.
Окрім того, у відзиві зазначено, що предметом позовних вимог є оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів 2КІ № 0006379148 від 29.07.2025. Оскаржуваною постановою права та обов'язки позивача жодним чином не порушуються. Постановою до адміністративної відповідальності притягнуто не позивача, а ОСОБА_2 , за яким на праві власності зареєстровано транспортний засіб SSANG YONG REXTON RX270XD номерний знак НОМЕР_3 , а отже, адміністративне стягнення було накладено на ОСОБА_2 .
Відповідь на відзив до суду не надійшла.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 29 липня 2025 року головним спеціаліст-інспектор з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобі управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Астапенко Ярославом Миколайовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стояки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 2КІ № 0006379148, якою притягнула ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 700,00 грн.
В оскаржуваній постанові серії 2КІ № 0006379148 посадовою особою відповідача зафіксовано, що 29 липня 2025 на АДРЕСА_1 зафіксовано порушення правил паркування транспортного засобу марки SSANG YONG REXTON RX270XD номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_2 , а саме його залишено на майданчику для платного паркування без оплати паркування, чим порушено вимоги дорожнього знаку 5.43 з табличкою 7.14 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність згідно з ч.1 ст. 152-1 КУпАП.
Крім того, в постанові зазначено, що технічним засобом, яким здійснено фото/відеофіксацію правопорушення: АРМ Інспектора. Адреса веб-сайту в мережі Інтернет з матеріалами kyiv.digital/penalty/chek, ідентифікатор для доступу до інформації на веб-сайті - номер постанови.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та восьмою цієї статті, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-30 цього Кодексу, суб'єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Судом встановлено та не заперечувалось позивачем, що власником транспортного засобу марки SSANG YONG REXTON RX270XD номерний знак НОМЕР_3 є ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацією транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
Згідно з ч.5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає обсяг прав та обов'язків водія, є також Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (далі - ПДР України).
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Отже, нормативно-правові акти чи індивідуальні акти, прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням закону, підлягають визнанню нечинними чи скасуванню лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи і необхідності судового захисту з метою поновлення порушеного права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав, свобод та законних інтересів, який складається із двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист прав, свобод чи законних інтересів. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно з ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. На підставі викладеного та з урахуванням приписів ст. ст. 2, 5 КАС України формується висновок, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків,- тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відтак, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов'язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а та від 22 жовтня 2020 року у справі № 359/630/19, який в силу вимог ч. 5 статті 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, в п. 1 рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2 зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія.
Так, відмінною ознакою дій суб'єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов'язки. Проте, спірна постанова не є актом, на підставі якого особа - позивач, в даному випадку - ОСОБА_1 - притягнутий до адміністративної чи будь-якої іншої відповідальності.
Згідно п. 19 ч. 1 статті 4 КАСУ, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Між тим, як було встановлено судом, постановою про накладення адміністративного стягнення серії 2КІ № 0006379148 від 29.07.2025, винесеною головним спеціалістом - інспектором з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Астапенком Ярославом Миколайовичем, за якою застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 700 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, саме до ОСОБА_2 , а не до ОСОБА_1 .
Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17:
«70. … що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
71. Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
74. З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
85. … ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.
87. … Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов'язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.
Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.
88. Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості і були встановлені лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
89. Водночас, встановивши відсутність матеріально-правової заінтересованості в оскарженні рішення, суди проаналізували доводи позивача, що стосуються правомірності рішення і дійшли висновку, що воно не є незаконним.
90. З цього приводу Суд звертає увагу, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, висновки суду щодо правомірності оскарженого рішення не мають самостійного правового значення. …».
У постанові Верховного Суду у справі №640/21611/19 від 31 березня 2021 року викладено висновок, що: «45. Суд нагадує, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
46. Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та про порушення у зв'язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
47. За таких обставин, висновки по суті спору зроблено за позовом неналежного позивача, а тому їх слід виключити з мотивувальної частини судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій.».
З огляду на вищенаведене, відсутність у позивача права на звернення до суду є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічна обставина викладена у постанові Верховного Суду у справі №640/21611/19 від 31 березня 2021 року.
Позивач не довів, а судом не встановлено наявності матеріально-правової заінтересованості вказаного позивача, що відповідно до вищевказаних висновків касаційної інстанції передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується.
Враховуючи, що із адміністративним позовом звертається ОСОБА_3 і саме він просить визнати дії протиправними та скасувати постанову про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення, а оскаржувана постанова серії 2КІ № 0006379148 від 29.07.2025 складена стосовно ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, а тому ОСОБА_3 є особою, право якого не порушено, отже не підлягає судовому захисту, що є самостійною і достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Таким чином, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: