ф
23 лютого 2026 року
м. Київ
справа №200/1979/25
адміністративне провадження № К/990/4871/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року
у справі №200/1979/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати їй середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 11 листопада 2023 року по 13 березня 2025 року, але не більш як за шість місяців;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 138 864 (сто тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят чотори) грн 18 коп.;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 березня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 березня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року рішення суду першої інстанції змінено, в абзаці третьому резолютивної частини слова і цифри «у розмірі 138 864 (сто тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят чотори) грн 18 коп.» замінено словами і цифрами «у розмірі 12081 (дванадцять тисяч вісімдесят одна) гривня 18 коп.».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №200/1979/25 залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, позивачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Переконує, що чинна редакція статті 117 КЗпП України хоч і містить обмеження періоду, за який слід нараховувати середній заробіток, проте не передбачає жодного механізму зменшення відшкодування на розсуд суду. Указує на постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі №380/11293/22, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 14 березня 2024 року у справі №480/7154/22, де Верховний Суд констатував, що застосування принципу співмірності до оновленої редакції статті 117 КЗпП України є неприпустимим.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції зазначає таке.
У тексті касаційної скарги позивачка, фактично, не погоджується із застосуванням судом апеляційної інстанції «принципу співмірності» до обмеженого шістьма місяцями періоду затримки розрахунку при звільненні, установленого чинною редакцією статті 117 КЗпП України, та наводить постанови Верховного Суду в обґрунтування своїх доводів.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 було підтримано підхід позивачки до застосування статті 117 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року.
Зокрема, Судова палата зазначила, що із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку лише за шість місяців, Судова палата вирішила, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц [принцип співмірності], до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», не є можливим.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від указаного висновку, вирішивши, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміни, внесені до статті 117 КЗпП України, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний, а тому така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
Цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру належного позивачці відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, для вирішення цього спору.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ураховуючи наявність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року, викладеного у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, та урахування судом апеляційної інстанції указаного висновку при вирішенні спору по суті, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року
у справі №200/1979/25.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду