Ухвала від 30.01.2026 по справі 522/14032/18

Номер провадження: 11-кп/813/513/26

Справа № 522/14032/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарів судового засідання: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

обвинувачених - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року за апеляційною скаргою прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 05.08.2024 року стосовно:

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Бритівка Білгород-Дністровського району Одеської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Одеси, громадянина України, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Татарбунари Одеської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимого,

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 , раніше не судимого,

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України,

встановив:

Оскарженим вироком суду ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 визнані невинуватими у пред'явленому їм обвинувачені за ч.4 ст.189 КК України та виправдані на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Вироком суду скасовані заходи забезпечення кримінального провадження та вирішено питання стосовно процесуальних витрат та долю речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 обвинувачувались у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України за наступних обставин.

Відповідно до обвинувачення, виконувач обов'язків начальника слідчого відділу Приморського BП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_14 , депутат Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_13 , депутат Шабської ОТГ Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_15 та начальник відділу з питань природокористування Одеської обласної ради ОСОБА_16 , діючи за попередньою змовою, вчинили навмисний, особливо тяжкий злочин проти особи з корисливих мотивів.

Так, 21.10.2017 року, приблизно о 10 годині 30 хвилин, під час зустрічі ОСОБА_17 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з ОСОБА_14 , у приміщенні кафе « Дель прадо » за адресою: м.Одеса, вул.Катерининська, 23 , ОСОБА_14 , який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , здійснював психологічний вплив на ОСОБА_18 , щоб вона надавала їм допомогу в моральному впливі на ОСОБА_19 для продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064, яка на той час належала близькій знайомій ОСОБА_19 - громадянці ОСОБА_20 , а грошові кошти, які вона отримає від продажу, у розмірі 72 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на той час становило 1 936 800 гривень) необхідно передати йому, ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16

03.11.2017 року, приблизно о 16 годині 00 хвилин, під час зустрічі ОСОБА_18 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з ОСОБА_13 , який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у приміщенні офісу ОСОБА_18 , за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_13 надавав вказівки ОСОБА_18 , щоб вона повідомила ОСОБА_19 , що у разі відмови від надання згоди на продаж земельної ділянки, будуть внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та одразу розпочнуться допити ОСОБА_20

03.11.2017 року приблизно о 17 годині 00 хвилин, знаходячись у приміщенні, яке займає приватний нотаріус ОСОБА_21 , за адресою: АДРЕСА_9 , ОСОБА_19 на підставі договору дарування отримала від ОСОБА_22 , яка діяла від імені ОСОБА_20 , на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_23 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області 03.11.2017 за реєстровим №4803, у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064.

Надалі, 04.11.2017 року приблизно о 14 годині 30 хвилин, під час зустрічі ОСОБА_18 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 які діяли з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , знаходячись у автомобілі у місті Білгород-Дністровський, більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , повідомили ОСОБА_18 що у разі відмови ОСОБА_19 від надання дозволу на продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064, їй необхідно погрозами тиснути на ОСОБА_24 , та повідомити їй, що будуть внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення ОСОБА_24 кримінального правопорушення.

04.11.2017 року, приблизно о 15 годині 00 хвилин, під час зустрічі ОСОБА_19 з ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 за місцем мешкання ОСОБА_19 , за адресою: АДРЕСА_10 , ОСОБА_13 , який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , вимагав від ОСОБА_19 продати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064, яка на праві власності належала ОСОБА_19 . Остання хоча і сприйняла реально погрози, але відповіла відмовою.

05.11.2017 року, приблизно о 15 годині 00 хвилин, під час зустрічі ОСОБА_18 , якa діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , у автомобілі на автошляху Білгород-Дністровський - смт. Затока, ОСОБА_14 , діючи з корисливих мотивів, за попередньою з мовою з ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , використовуючи своє службове становище, погрожував пошкодити або знищити майно ОСОБА_19 у разі відмови від продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 .

Після цього, 09.11.2017 року, приблизно о 18 годині 30 хвилин, під час зустрічі за місцем мешкання ОСОБА_19 за адресою: АДРЕСА_10 , депутат Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_13 та депутат Шабської ОТГ Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_15 , діючи з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , використовуючи свої службове становище, підтвердили погрози ОСОБА_14 та вимагали від неї продати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064, що належить останній па праві приватної власності, а грошові кошти, якi вона отримає від продажу, у розмірі 72 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на той час становило 1 922 400 гривень) необхідно передати їм. Крім того, ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , діючи з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , повідомили ОСОБА_19 ,, що у разі відмови у неї, як у депутата Затоківської сільської ради та виконувача обов'язків голови Затоківської сільської ради будуть проблеми з Одеською обласною державною адміністрацією в особі начальника відділу з питань природокористування Одеської обласної ради ОСОБА_16 . В свою чepгу ОСОБА_19 , хоча й сприйняла реально погрози ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , що діяли з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , проте відповіла відмовою.

15.11.2017 року, приблизно о 14 годині 30 хвилин, під час зустрічі ОСОБА_18 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з ОСОБА_13 у приміщенні офісу ОСОБА_18 , за адресою: АДРЕСА_4 , де останній, який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 надав вказівки ОСОБА_18 , щоб вона показала ОСОБА_19 фотокопію документу, зовні cxoжoгo на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, який він пришле на їй на телефон та повідомила, що відносно ОСОБА_19 розпочато кримінальне провадження.

У подальшому, 15.11.2017 року, приблизно о 20 годині 15 хвилин, виконувач обов'язків начальника слідчого відділу Приморського BП ГУНП в Одеській області ОСОБА_14 , який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 перебуваючи в м.Одеса, вул. Грецька, 42 , біля Приморського BП ГУHП в Одеській області НП України, під час зустрічі з ОСОБА_18 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , використовуючи своє службове становище, повідомив їй про необхідність показати ОСОБА_19 фотокопію документу, зовні схожого на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому зазначено, що Приморським BП ГУНП в Одеській області відносно неї розпочато кримінальне провадження за фактом незаконного набуття права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064, що належить останній на праві приватної власності, та буде здійснено на неї тиск шляхом проведення дoпитів та обшуків.

16.11.2017 року, приблизно о 10 годині 00 хвилин, під час зустрічі за місцем мешкання ОСОБА_19 за адресою: АДРЕСА_10 , ОСОБА_18 , яка діяла з метою викриття злочинного наміру ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , показала ОСОБА_19 фотокопію документу, зовні схожого на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, яку ОСОБА_18 надав ОСОБА_13 , та повідомила ОСОБА_19 про те, що Приморським BП ГУНП в Одеській області відносно неї розпочато кримінальне провадження за фактом незаконного набуття права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0064, що належить останній на праві приватної власності. В свою чергу ОСОБА_19 , сприйняла реально погрози ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 щодо пошкодження, знищення ii майна та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

В подальшому, 16.11.2017 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, під час зустрічі за місцем мешкання ОСОБА_19 за адресою: АДРЕСА_10 , ОСОБА_13 , який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , повідомив ОСОБА_24 , що після продажу нею земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064 та передачі, отриманих від продажу, грошових кoштів у сумі 72 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на той час становило 1 900 800 гривень) кримінальне провадження відносно неї буде закрито та у неї, як у депутата Затоківської сільської ради i виконувача обов'язків голови Затоківської cільcькoї ради не буде проблем з Одеською обласною державною адміністрацією . ОСОБА_24 сприйняла реально погрози та надала свою згоду на продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064 та передачу, отриманих від продажу, грошових коштів у сумі 72 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на той час становило 1 900 800 гривень) ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 . Крім того, ОСОБА_13 , діючи з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , повідомив ОСОБА_24 , що ним буде організована зустріч з ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , на якій вони всі разом це підтвердять.

Крім того, 16.11.2017, протягом дня, в телефонних розмовах між ОСОБА_19 та ОСОБА_13 , який діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , останній підтвердив, що організує зустріч з ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , на якій вони всі разом підтвердять, після передачі грошових коштів у сумі 72 000 доларів (що згідно з офіційним курсом НБУ на той час становило 1 900 800 гривень), отриманих за продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 531,10300000:02:013:0064, що до ОСОБА_19 немає більше жодних претензій, у кримінальному провадженні відносно неї буде прийнято рішення про закриття та не буде проблем з Одеською обласною державною адміністрацією .

16.11.2017 року, приблизно о 13 годині 40 хвилин, в телефонній розмові між ОСОБА_19 та ОСОБА_15 , що діяв з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , останній підтвердив слова ОСОБА_13 та повідомив, що після продажу земельної ділянки та передання грошових коштів, відбудеться зустріч з ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , на якій ОСОБА_19 особисто отримав від них підтвердження про закриття кримінального провадження та про відсутність проблем з боку Одеської обласної державної адміністрації .

17.11.2017 року, приблизно о 10 годині 00 хвилин, знаходячись у приміщенні, яке займає приватний нотаріус ОСОБА_25 , за адресою: АДРЕСА_9 , ОСОБА_19 здійснила переоформлення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064 на ОСОБА_26 .

Цього ж дня, приблизно о 13 годині 35 хвилин, під час зустрічі, ОСОБА_19 з ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , які діяли з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , перебуваючи у м. Одеса біля будівлі Одеської обласної державної адміністрації , що розташована за адресою: м. Одеса, просп. Шевченка, 4 , продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи умисно, ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 повідомили, що жодних претензій до ОСОБА_19 у них більше не існує та їй в найближчий час передадуть постанову про закриття кримінального провадження відносно неї та не буде жодних проблем від Одеської обласної державної адміністрації .

В подальшому, 17.11.2017 року, приблизно о 13 годині 42 хвилини, перебуваючи в автомобілі «Пежо», сірого кольору, держаний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_13 , припаркованому у м. Одеса біля будівлі Одеської обласної державної адміністрації , за адресою: м. Одеса, просп. Шевченка, 4 , продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_13 , діючи з корисливих мотивів за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , отримав від ОСОБА_19 грошові кошти у сумі 72 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на той день становило 1 900 800 гривень).

Таким чином, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , діючи за попередньою змовою, з корисливих мотивів та з використанням свого службового становища, з погрозою пошкодження чи знищення майна ОСОБА_19 , вимагали та отримали від останньої грошові кошти у сумі 72 000 доларів США.

17.11.2017 року після отримання грошових коштів у сумі 72 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 17.11.2017 складало 1 900 800 гривень) ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 були затримані в порядку ст.208 KПK України, чим припинено ix злочинну діяльність.

Вказані протиправні дії обвинувачених кваліфіковані за ч.4 ст.189 КК України, як вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з використанням свого службового становища, з погрозою пошкодження чи знищення майна, що завдало майнової шкоди потерпілому в особливо великих розмірах.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну, просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 винуватими за ч.4 ст.189 КК України та призначити кожному з обвинувачених покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Також прокурор просить стягнути солідарно з обвинувачених витрати на залучення експерта у розмірі 3146 грн.

Предмет вимагання - грошові кошти у сумі 72000 доларів США, прокурор просить повернути власникам, а саме 70000 доларів США - Національній поліції України, 2000 доларів США - ОСОБА_19 .

Автомобіль марки «Peugeot» модель 308, держаний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , ключі від автомобіля марки «Peugeot» модель 308, державний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 8393 гривні, грошові кошти у сумі 2000 евро, мобільний телефон марки «fly», модель FF 178, мобільний телефон марки «Iphone 7» ІМЕІ: НОМЕР_4 , мобільний телефон марки «Iphone 6 plus» ІМЕІ: НОМЕР_5 які належать ОСОБА_13 , конфіскувати в дохід держави.

Мобільний телефон марки «Iphone 7» ІМЕІ: НОМЕР_6 , який належить ОСОБА_14 конфіскувати в дохід держави.

Паспорт України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , який належить ОСОБА_13 , передати на зберігання до Державної міграційної служби України .

Паспорт України для виїзду за кордон серії НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_15 , передати на зберігання до Державної міграційної служби України .

Мобільний телефон марки «SONY XPERIA» ІМЕІ: НОМЕР_9 , мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕІ: НОМЕР_10 ; ІМЕІ: НОМЕР_11 повернути ОСОБА_18 .

Долю інших речових доказів прокурор просить вирішити відповідно до ч.9 ст.100 КПК України.

Крім того, прокурор просить відповідно до ч.3 ст.404 КПК України, дослідити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, які досліджував суд першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги прокурор обґрунтовує наступними доводами:

- витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст.84 КПК України, а лише підтверджує свідчення фіксації правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення;

- судом першої інстанції невірно зазначено про порушення ст.216 КПК України, оскільки не взято уваги, що досудове розслідування здійснювалось відносно ОСОБА_14 ,, який займав посаду начальника слідчого відділу Приморського ВП ГУНП в Одеській області , що відповідно до вимог ст.216 КПК України (в ред. Закону № 198-УІІІ від 12.02.2015), яка була чинна на момент здійснення досудового розслідування, слідчі органів державного бюро розслідування, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті, здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених у тому числі працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії «А», крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України;

- у даному кримінальному провадженні суд першої інстанції, відповідно до розроблених критеріїв, не провів належної перевірки дій правоохоронних органів, а тому його висновок про те, що з боку працівників правоохоронних органів мала місце провокація злочину, є передчасним. Прокурор звертає увагу, що не є провокацією пропозиція особи, котра співпрацює з правоохоронними органами вчинити злочин, на яку винний одразу ж погоджується;

- суд першої інстанції безпідставно критично оцінив як докази винуватості протоколи результатів проведених оперативно-технічних заходів аудіо- відеоконтролю, оскільки, як убачається з мотивувальної частини вироку, зміст вказаних протоколів був досліджений лише частково, у вигляді довільного їх переказу, однак без детального дослідження змісту розмов, зафіксованих у протоколах за результатами проведених НСРД, тому висновки місцевого суду не можна вважати достатньо обґрунтованими;

- місцевим судом не надано оцінку протоколу огляду від 03.07.2018 року, згідно якого здійснено огляд мобільного телефону ОСОБА_18 та зафіксовано зміст її переписки з фігурантами кримінального провадження. Зокрема, протоколом зафіксовано листування свідка ОСОБА_18 з абонентським номером НОМЕР_12 , який належить обвинуваченому ОСОБА_13 , на якому зафіксовані погрози кримінальним переслідуванням у випадку відмови продажу ОСОБА_24 земельної ділянки та передачі обвинуваченим отриманих від продажу грошових коштів;

- судом зроблено висновок, про невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, оскільки фактичні обставини та формулювання обвинувачення є неконкретними і не містять конкретного опису обставин вчинення обвинуваченими злочину, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України, що у свою чергу не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.91 КПК України. Зокрема, в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального провадження викладені поверхово, з наявністю абстрактних юридичних формулювань, а обставини, що характеризують об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, викладені подекуди неповно, без вказівок на час, місце та інші обставини злочину, які підлягають дослідженню при розгляді даної категорії справ. Однак такий висновок суду суперечить ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 30.08.2018 року за результатами підготовчого судового засідання, в якій суд зазначив, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017000000002901 стосовно ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 відповідає вимогам КПК України.

Прокурор вважає, що дослідивши надані стороною обвинувачення докази, суд допустив вибірковість в їх оцінці у сукупності, безпідставно визнав їх недопустимими та ухвалив невмотивований вирок, внаслідок чого висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 та захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , подали заперечення на апеляційну скаргу прокурора, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржений вирок суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що він є законним, обґрунтованим та належним чином мотивованим.

Представник потерпілої ОСОБА_19 адвокат ОСОБА_27 подав до апеляційного суду заяву, в якій просив розглянути апеляційну скаргу без участі потерпілої сторони, зазначивши про те, що ОСОБА_19 виїхала за межі території України і до завершення військового стану повертатись не збирається.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурорів, які підтримали апеляційну скаргу; думку захисників та обвинувачених, які заперечували проти її задоволення; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; повторно дослідивши докази; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченим; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно з ч.1 ст.404 КПК України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.ст. 7, 9 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.

Стаття 17 КПК встановлює, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на користь такої особи.

Згідно правового змісту норм ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Положення ст.ст.370, 373 КПК регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Виправдовуючи ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з урахуванням отриманих в суді показань обвинувачених, потерпілої, свідків, змісту досліджених судом документів та речових доказів, встановлених порушень кримінального процесуального закону щодо порядку документування інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, а відтак визнання окремих доказів сторони обвинувачення судом недопустимими, невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, недоведеності події кримінального правопорушення за ч.4 ст.189 КК України та причетності до його вчинення обвинувачених, суттєвої неповноти досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, наявності провокації злочину з боку потерпілої ОСОБА_19 та єдиного свідка обвинувачення ОСОБА_18 , а також сукупністю безпосередньо досліджених в суді інших доказів «поза розумним сумнівом» неможливістю спростувати показання обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 про відсутність у їх діях вимагання у потерпілої грошових коштів за реалізацію нею вказаної земельної ділянки. Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачувались вказані особи.

Вважаючи оскаржений вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, апеляційний суд звертає увагу, що згідно з положеннями ст.62 Конституції України та ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.

Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та в рішенні від 06 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» вказав, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Стаття 91 КПК визначає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

За змістом ст.92 КПК саме на сторону обвинувачення покладається обов'язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Згідно з ч.1 ст. 94 КПК суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 13 січня 2005 року по справі «Капо проти Бельгії» зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Апеляційний суд вважає, що під час судового провадження суд першої інстанції забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст.22 КПК, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Апеляційний суд вважає, що виконавши вимоги ст.ст.23, 94 КПК, допитавши обвинувачених, свідків та дослідивши всі надані сторонами докази по справі, виходячи із закріпленого в ст.63 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст.370 КПК про те, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 інкримінованого їм кримінального правопорушення при викладених в обвинувальному акті обставинах.

Так, суд першої інстанції мотивував своє рішення про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 на підставі аналізу досліджених доказів, а саме: показань обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 ; показань потерпілої ОСОБА_19 ; заяви останньої від 09.03.2021 року до Приморського районного суду м.Одеси про те, що не вважає винними обвинувачених ОСОБА_16 та ОСОБА_15 у вчиненні протиправних дій, пов'язаних із вимаганням у неї грошових коштів та не має претензій до обвинувачених; показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_28 ; доказів, наданих стороною обвинувачення: витягу з ЄРДР від 12.09.2017 року; супровідного листа начальника Управління захисту економіки в Одеській області від 07.09.2017 року; рапорту оперуповноваженого в Одеській області про виявлене ним кримінальне правопорушення; протоколу прийняття заяви ОСОБА_29 про вчинення кримінального правопорушення від 06.09.2017 року; протоколу прийняття заяви ОСОБА_18 про вчинене кримінального правопорушення від 07.09.2017 року; протоколу прийняття заяви ОСОБА_19 про вчинення кримінального правопорушення від 12.09.2017 року; протоколу огляду від 03.07.2018, згідно якого здійснено огляд мобільного телефону ОСОБА_18 ; протоколу огляду від 02.07.2018 з додатками, згідно якого здійснено огляд мобільного телефону ОСОБА_18 ; протоколу огляду від 28.11.2017, згідно якого здійснено огляд мобільного телефону ОСОБА_19 ; протоколу огляду від 17.11.2017 року помітки та вручення грошових коштів; протоколу обшуку від 17.11.2017 року, згідно якого проводився обшук транспортного засобу обвинуваченого ОСОБА_13 ; висновку судово-технічної експертизи від 12.03.2018 № 8-4/72 щодо відповідності грошових коштів аналогічним грошовим знакам, що знаходяться в офіційному обігу; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 605т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 608т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 607т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 № 598т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 609т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 № 600т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 602т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 601т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 № 600т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 № 589т/39/114-2018 з додатками; протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 № 585т/39/114-2018 з додатками; а також доказів, на які посилалась у суді першої інстанції сторона захисту: адвокатського запиту начальнику Департаменту захисту економіки НП України від 23.01.2018; відповіді заступника начальника Департаменту захисту економіки НП України від 31.01.2018 року на вказаний запит; копії наказу від 22.08.2017 № 882 про відрядження для проходження стажування оперуповноваженого УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_30 ; клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів в рамках кримінального провадження; ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15.05.2018 року про надання тимчасового доступу до речей і документів; скарги в ДВБ НП України від 21.02.2018 року; відповіді з ДВБ НП України від 28.02.2018 року; відповіді з ДЗЕ НП України від 02.04.2018 року; відповіді з УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України від 09.04.2018 року; адвокатського запиту нотаріусу ОСОБА_25 ; відповіді нотаріуса ОСОБА_25 ; адвокатського запиту Затоківському селищному голові ; відповіді з Затоківської селищної ради ; адвокатських запитів до УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; відповіді з УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 21.12.2017 року; адвокатського запиту в ДВБ НП України ; відповіді з ДВБ НП України від 13.12.2017 та 26.12.2018 року; висновку службового розслідування від 22.12.2017 року; копії супровідного листа до Генеральної прокуратури України ; копії титульного листа журналу № 24 обліку доставлених, відвідувачів та запрошених УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; копії листів з журналу № 24 обліку доставлених, відвідувачів та запрошених УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; копії титульного листа журналу № 61 обліку пропозицій, заяв і скарг громадян; копії листів з журналу № 61 обліку пропозицій, заяв і скарг громадян; копії доручення з ГСУ ГПУ до УЗЕ в Одеській області ; копії супровідного листа до Генеральної прокуратури України ; адвокатського запиту в ДЗЕ НП України ; відповіді з ДЗЕ НП України від 15.12.2017 року; адвокатського запиту в УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; відповіді з УЗЕ в Одеській області від 08.02.2018 року; копії доручення з ГСУ ГПУ до УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; адвокатського запиту в УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; відповіді з УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 08.02.2018 року; копії доручення з ГСУ ГПУ до УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; адвокатського запиту до Генеральної прокуратури України ; відповіді на вказаний адвокатський запит з Генеральної прокуратури від 01.02.2018 року; відповіді на адвокатський запит з Генеральної прокуратури від ГПУ від 13.02.2018 року; адвокатського запиту в ДЗЕ НП України ; відповіді з ДЗЕ НП України від 31.01.2018 року; копії наказу начальника ДЗЕ НП України №882 від 22.08.2017 року; адвокатського запиту Затоківському селищному голові ; адвокатського запиту в ДЗЕ НП України ; відповіді з Департаменту документального забезпечення НП України від 02.05.2018 року; копії наказу МВС України №1377 від 06.11.2015 року; копії інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення і інші події; копії журналу єдиного обліку в органах поліції заяв повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення інші полії; копії протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується; клопотання слідчому ГСУ Генеральної прокуратури України від 05.03.2018 року; заяви Генеральному прокурору України від 27.03.2018 року; відповіді з ГПУ від 26.04.2018 року; відповіді з УЗЕ в Одеській області ; заяви ОСОБА_14 до ГУ ДФС в Одеській області від 12.02.2018 року; адвокатського запиту до УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ; відповіді з УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 12.02.2018 року; копії пояснення ОСОБА_28 від 07.07.2018 року,; заяви ОСОБА_16 про скоєний злочин від 14.01.2018 року; відповіді з Генеральної прокуратури України від 14.03.2018 року; заяви ОСОБА_14 до НАБУ від 02.02.2018 року; відповіді з Генеральної прокуратури України від 29.03.2018 року; клопотання адвоката ОСОБА_31 слідчому ГСУ Генеральної прокуратури України; копії протоколу огляду, помітки та вручення грошових коштів з кримінального провадження №42017000000003150 від 04.10.2017 року.

Апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок місцевого суду про недопустимість доказів винуватості обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України, у тому числі проведених органом досудового розслідування негласних (розшукових) слідчих дій, оскільки їх отримано з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, за наявності провокації інкримінованого обвинуваченим злочину, передусім з боку правоохоронних органів із залученням свідка обвинувачення ОСОБА_18 та встановленої неповноти досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Зокрема, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції щодо не відповідності обвинувального акту відносно ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 вимогам кримінального процесуального закону України з огляду на наступне.

Так, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

У Постанові Верховного Суду України від 24.11.2016 року (справа №5-328кс16) зазначено, шо в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому».

Згідно положення п.(а) ч.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Обвинувачення повинно бути конкретним, обвинувачена особа, реалізує своє право на захист від пред'явленого їй конкретного обвинувачення (відомості про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Системний аналіз норм кримінального та кримінального процесуального законів України регламентують, що виклад фактичних обставин справи - це формулювання фактичного складу діяння, тобто конкретний опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено) та мають кримінально-правове значення й у системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. Водночас таке формулювання не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, оскільки це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання обвинувачення.

Згідно ст.91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та інше), але вказані вимоги КПК України на думку сторони захисту не виконані належним чином.

Апеляційний суд вважає, що фактичні обставини та формулювання обвинувачення, викладені в обвинувальному акті, є неконкретними і не містять, як того вимагає п.5 ч.2 ст.291 КПК, конкретного опису обставин вчинення обвинуваченими злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, що в свою чергу суперечить вимогам п.1 ч.1 ст. 91 КПК.

Зокрема, в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального правопорушення викладені за відсутністю конкретики інкримінованих обвинуваченим дій, пов'язаних із вимаганням чужого майна, з наявністю абстрактних юридичних формулювань.

Так, обставини, що характеризують об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, викладені неповно, без вказівок на час, місце та інші обставини злочину, які підлягають дослідженню при розгляді даної категорії справ. Деякі встановлені органом досудового розслідування обставини взагалі не зазначені при викладені фактичних обставин, деякі не вказують на наявність кваліфікуючих ознак інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення та не відповідають кваліфікуючим ознакам, зазначеним у формулюванні обвинувачення.

Кримінально-правовою кваліфікацією інкримінованих дій обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , згідно обвинувального акту, є «вчинення умисних дій, які виразились у вимаганні, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з використанням свого службового становища, з погрозою пошкодження чи знищення майна, що завдало майнової шкоди потерпілому в особливо великих розмірах».

Водночас, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що окремі кваліфікуючі ознаки інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення не були зазначені слідчим у формулюванні обвинувачення обвинувального акту, а прокурор не скористався своїми правом щодо зміни обвинувачення відповідно до вимог ст. 338 КПК України для усунення цих недоліків.

Апеляційний суд звертає увагу, що диспозиція ст.189 КК України має наступну редакцію: «Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)».

Водночас, відповідно до обвинувального акту, органом досудового розслідування обвинуваченим інкриміновано кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення, зазначені у ч.2 ст.189 КК України - вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з використанням свого службового становища, а також ті, які зазначені у ч.4 ст.189 КК України - вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах.

За таких обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що формулювання висунутого обвинувачення не у повній мірі відповідає приписам диспозиції ст.189 КК України, оскільки в ньому не зазначено, у чому конкретно полягало вимагання, вимога якого чужого майна чи права на майно (земельної ділянки чи грошових коштів, отриманих за її реалізацію) або вчинення будь-яких інших дій майнового характеру. Окрім того, у формулюванні обвинувачення не зазначено суб'єкт проти кого були спрямовані протиправні дії обвинувачених, зокрема на потерпілу або на іншу особу.

Ураховуючи те, що ОСОБА_14 на час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні виконував обов'язки начальника слідчого відділення Приморського РВП у м.Одесі ГУНП в Одеській області, ОСОБА_16 обіймав посаду начальника відділу з питань природокористування Одеської обласної ради , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 були депутатами місцевих рад, а в обвинувальному акті зроблено посилання на вимоги ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», «Про державну службу», «Про національну поліцію», які порушили обвинувачені, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування при викладенні формулювання обвинувачення та кваліфікуючих ознак інкримінованого злочину зазначено лише «з використанням службового становища», однак без посилання на суб'єктів кримінального правопорушення, як службову особу.

За таких обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що формулювання обвинувачення, висунуте ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 - є не конкретним, оскільки містить обов'язкових складових ознак диспозиції ст.189 КК України.

Окрім цього, під час викладення фактичних обставин та у формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті зазначено таку кваліфікуючу ознаку як вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Водночас вимогами ч.2 ст.28 КК України передбачено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовились про спільне його вчинення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в обвинувальному акті не зазначено: коли саме, за яких обставин, співучасники домовились вчинити інкримінований злочин; які причини, дії потерпілої ОСОБА_19 спонукали їх вчинити цей злочин; роль у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення кожного з обвинувачених; не конкретизовано у чому саме полягало виконання функцій кожного з групи обвинувачених; де і коли мала місце попередня змова на вчинення злочину; не зазначено види співучасників відповідно до вимог ст.27 КК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду даного кримінального провадження стороною обвинувачення не усунуто суперечності стосовно того, яким чином обвинувачений ОСОБА_16 , який на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обіймав посаду начальника відділу з питань природокористування Одеської обласної ради , міг використовувати свої службові повноваження задля здійснення тиску на потерпілу ОСОБА_19 , за умови, що в обвинувальному акті йдеться про те, що він начебто мав стосунок до діяльності Одеської обласної державної адміністрації . У формулюванні обвинувачення таку кваліфікуючу ознаку вимагання, як погроза знищити майно потерпілої обвинуваченими, слідчий ймовірно моделював самостійно під диспозицію ст.189 КК України, без урахування фактично встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення. Інформацію про фактично будь-які протиправні дії обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у викладенні фактичних обставин обвинувального акту, які б дали змогу суду ставити питання щодо притягнення їх до відповідальності за ч.4 ст.189 КК України, не зазначено.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що формулювання обвинувачення, висунуте ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 - не є конкретним, не містить обов'язкових складових диспозиції ст.189 КК України, а відтак не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

Прокурори у кримінальному провадженні своїми процесуальними повноваженнями щодо зміни обвинувачення в порядку ст.338 КПК України не скористались.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що окремі докази сторони обвинувачення в кримінальному провадженні отримано з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а відтак є недопустимими, у зв'язку із чим місцевий суд не мав права посилатись на них під час ухвалення судового рішення.

Зокрема, в обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України, сторона обвинувачення надала суду наступні докази:

1) витяг з ЄРДР щодо реєстрації 12.09.2017 року кримінального провадження №42017000000002901 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України (том 1, а.с.2).

Із даного документу вбачається, що відомості про вчинення кримінального правопорушення внесені до ЄРДР 12.09.2017 року на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень. У розділі фабула кримінального правопорушення зазначено наступне: «начальник відділу з питань природокористування Одеської обласної ради ОСОБА_16 , депутат Затоківської селищної ради ОСОБА_13 , виконувач обов'язків начальника слідчого відділу Приморського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_14 та депутат Шабської ОТГ ОСОБА_15 , за попередньою змовою між собою, з використанням свого службового становища, з погрозою насильства, вимагали та отримали грошові кошти в сумі 72000 доларів США від виконувача обов'язків голови - секретаря Затоківської селищної ради ОСОБА_19 за продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0064, яка належить останній на праві власності». Витяг з ЄРДР підписаний слідчим з особливо важливих справ ОСОБА_32 07.12.2017 року.

Місцевий суд слушно зазначив в оскаржуваному вироку про те, що витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні в день внесення відомостей про кримінальне правопорушення, тобто 12.09.2017 року, у матеріалах кримінального провадження відсутній, стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України не відкривався.

2) супровідний лист Управління захисту економіки в Одеській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ) від 07.09.2017 року (том 1, а.с.3).

Із цього документу вбачається, що супровідний лист за підписом заступника начальника УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_34 , адресований заступнику начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_35 , датований 07.09.2017 року за вих. № Г-835. Відповідно до цього документу, заступник начальника УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_34 направив зазначеній посадовій особі Генеральної прокуратури України «матеріали звернення громадян та матеріали перевірки рапорту співробітників УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ , зареєстрованих в УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ », на 7-ми аркушах.

Також із цього документу вбачається, що вказаний посадовець діяв не у відповідності до вимог відомчої Інструкції з діловодства, оскільки направив вказаний супровідний лист та матеріали перевірки за зверненнями громадян не в порядку ст. 214 КПК - для вирішення питання щодо внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення в ЄРДР, а фактично у порядку Закону України «Про звернення громадян». До того, вказана посадова особа Національної поліції України спрямувала матеріали перевірки не керівнику слідчого органу, прокурору за місцем вчинення кримінального правопорушення, а з порушенням правил територіальної підслідності заступнику керівника одного із структурних підрозділів Генеральної прокуратури України , розташованого у м.Києві.

Окрім цього, у зазначеному документі відсутні відомості, які б свідчили про його реєстрацію в Генеральній прокуратурі України . Цей супровідний лист, як зазначалось, адресовано не керівнику, а конкретній посадовій особі - заступнику одного із структурних підрозділів Головного слідчого управління ГПУ , без зазначенням адреси отримувача. На супровідному листі містяться лише рукописні записи, які свідчать про те, що першим його отримала 13.09.2017 року інша посадова особа Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України , а саме заступник начальника управління з розслідування ОВС - начальник четвертого відділу ОСОБА_36 . У супровідному листі міститься рукописний запис невідомої посадової особи Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (далі ГСУ ГПУ) « ОСОБА_37 - до організації розгляду», підпис та дата резолюції - 13.09.2017 року. У супровідному листі також наявний рукописний запис вірогідно самого ОСОБА_38 « ОСОБА_39 » підпис ОСОБА_38 та дата резолюції - 13.09.2017 року. У нижньому правому куті супровідного листа міститься резолюція ОСОБА_40 , кому першочергово було адресовано супровідний лист з матеріалами перевірки керівником УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ : « ОСОБА_41 - до розгляду та прийняття рішення у порядку ст. 214 КПК України» з підписом цієї посадової особи без дати її складення. Водночас, у лівому верхньому куті цього супровідного листа міститься рукописний запис виконаний від імені ОСОБА_42 , яким здійснювалась реєстрація вказаного кримінального провадження, як слідчим, з його підписом, адресований невстановленій особі - «с- зареєструвати» та дата резолюції -12.09.2017 року.

Таким чином, слід констатувати, що супровідний лист з рапортом оперативного співробітника УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ та зверненнями громадян, адресований заступнику начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_35 , в порушення вимог ст. 214 КПК України, відомчої «Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події» не було спрямовано керівникам органів прокуратури або відповідного слідчого підрозділу за місцем вчинення кримінального правопорушення для реєстрації кримінального правопорушення в ЄРДР. Цей супровідний лист, разом з матеріалами перевірки, вірогідно нарочним та без реєстрації у канцелярії Генеральній прокуратурі України доставлено не відомій посадовій особі Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (далі ГСУ ГПУ), яка 13.09.2017 року у свою чергу передала ці матеріали на розгляд спочатку заступнику начальника ГСУ ГПУ - начальнику 4-го відділу ОСОБА_43 , а той надалі у цей же день, тобто 13.09.2017 року - заступнику начальника 4-го відділу ГСУ ГПУ ОСОБА_44 .

Суд першої інстанції, надаючи оцінку допустимості цього доказу сторони обвинувачення в оскаржуваному вироку обґрунтовано зазначив, що прийом цих матеріалів перевірки без фактичної реєстрації вказаного супровідного листа, які надійшли всупереч встановленого порядку з УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ до ГСУ Генеральної прокуратури України , вказує на можливий поза процесуальний характер його отримання, оскільки залишається незрозумілим можливість слідчого ОСОБА_45 зареєструвати кримінальне провадження 12.07.2017 року, у той час, коли його керівник ОСОБА_39 передав ці матеріали слідчому лише наступного дня - 13.07.2017 року.

Враховуючи наведені обставини суд першої інстанції обґрунтовано поставив під сумнів законність реєстрації кримінального провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року слідчим ОСОБА_32 , оскільки встановив порушення вимог ст.214 КПК України, відомчих інструкцій щодо організації ведення діловодства МВС України та ГПУ, вимог керівних документів щодо територіальної та відомчої підслідності.

3) рапорт оперуповноваженого УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ старшого лейтенанта ОСОБА_30 (том 1, а.с.4) начальнику УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_46 . Суд першої інстанції встановив, що у рапорті відсутня дата його складення, відмітка про його реєстрацію в канцелярії вказаного правоохоронного органу. Із змісту рапорту вбачається, що «співробітниками УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ було встановлено, що рішенням Затоківської селищної ради м.Білгород-Дністровський Одеської області громадянці ОСОБА_20 на підставі ст.118 Земельного кодексу України передано у власність земельну ділянку площею 0,08 га в Лиманському районі смт. Затока». Водночас, у рапорті відсутня інформація: коли та на підставі яких документів Затоківською селищною радою було прийнято це рішення; за якою адресою знаходиться ця земельна ділянка; чи є ОСОБА_20 мешканкою вказаного населеного пункту та чи мала вона підстави для отримання цієї ділянки у власність. Окрім того, у рапорті йдеться про те, що на думку оперативного працівника на власницю земельної ділянки ОСОБА_20 та в.о. голови Затоківської селищної ради ОСОБА_19 здійснюється тиск з боку начальника відділу з питань природокористування Одеської обласної ради ОСОБА_16 , депутатів Затоківської селищної ради ОСОБА_47 , ОСОБА_13 , адвоката ОСОБА_48 , начальника слідчого відділу Приморського РВ ГУНП в Одеській області ОСОБА_14 , а також ОСОБА_15 та ОСОБА_49 , із метою примусити продати вказану земельну ділянку та отримати грошові кошти, розподілити між собою у вигляді неправомірної вигоди.

Із рапорту вбачається, що ставлячи питання про реєстрацію вказаного рапорту, оформленого з порушенням відомчих Інструкцій з організації діловодства в органах поліції та ведення єдиного обліку повідомлень, звернень (без дати його складання, реєстрації, зазначення усіх обставин, які б свідчили про ознаки кримінальних правопорушень у тих чи інших осіб), зазначений оперативний працівник просить здійснити реєстрацію в ЄРДР кримінального правопорушення за ознаками ст.368 КК України. Однак, судом першої інстанції встановлено, що окремі особи, зазначені у рапорті, зокрема ОСОБА_50 , ОСОБА_48 та ОСОБА_51 не були фігурантами кримінального провадження та навіть не допитувались під час досудового його розслідування в якості свідків.

Дослідивши повторно серед інших доказів сторони обвинувачення відповідно до клопотання прокурора вказаний рапорт, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що через відсутність відповідних реквізитів, які б доводили, що цей рапорт є офіційним документом, а також його не змістовність, він є неналежним та одночасно недопустимим доказом, зокрема з огляду на таке.

Згідно примітки до ст.358 КК України, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі само зайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Згідно відомчої Інструкції, підставами вважати заяву, чи повідомлення саме про вчинення злочину, є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про обставини не щодо усіх (будь-яких) заяв чи повідомлень, а тільки тих, які можуть свідчити про вчинення саме кримінального правопорушення (злочину), тобто повинні мати достатні дані про наявність в події ознак складу злочину у розумінні ст. 11 КК України.

Таким чином, зазначений рапорт оперуповноваженого УЗ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_30 без дати його складання, який разом із супровідним листом заступника керівника УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 07.09.2017 року та зверненнями громадян спрямовувався одному із посадових осіб ГСУ ГПУ , та на підставі якого у подальшому слідчим вказаного структурного підрозділу ГПУ ОСОБА_32 було прийнято рішення 12.09.2017 року про реєстрацію кримінального провадження №42017000000002901, не містить ознак офіційного документу. Відтак, цей рапорт відповідно до приписів ч.2 ст. 84 КПК не є процесуальним джерелом доказів.

4) протокол прийняття заяви ОСОБА_20 про вчинене кримінальне правопорушення від 06.09.2017 року (том 1, а.с 5-7).

Із даного документу вбачається, що заяву про вчинення кримінального правопорушення від ОСОБА_20 отримано начальником відділу Управління захисту економіки в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_52 06.09.2017 року, о 20 год 40 хв, та зареєстровано у відділі діловодства управління за № Г-895 від 07.09.2017 року. Із змісту протоколу про прийняття цієї заяви вбачається, що ОСОБА_20 просить прийняти міри правового характеру до депутатів та посадових осіб Затоківської селищної ради , які мають наміри реалізувати отриману заявницею земельну ділянку на території смт.Затока, а в подальшому розділити між собою отримані від її продажу грошові кошти.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_20 не містить конкретної інформації з ідентифікацією адреси, площі та вартості земельної ділянки, яку мають реалізовувати депутати Затоківської селищної ради , а також відомостей про те, яке відношення вони мають до неї, у зв'язку із чим виникли ці наміри у зазначених в заяві осіб, яке відношення до цієї земельної ділянки мають потерпіла ОСОБА_19 , а також свідок та одночасно викривач кримінального правопорушення ОСОБА_18 . У протоколі про прийняття заяви у ОСОБА_20 про вчинення кримінального правопорушення від 06.09.2017 року відсутня будь-яка інформація про можливу причетність до вчинення цього кримінального правопорушення обвинувачених в даному кримінальному провадженні.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано поставив під сумнів законність набуття у власність заявницею ОСОБА_53 вказаної земельної ділянки, правдивість її показів як свідка на стадії досудового розслідування. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на стадії судового розгляду в суді першої інстанції та апеляційного перегляду оскаржуваного вироку, стороною обвинувачення не вжито будь-яких заходів щодо забезпечення явки до суду вказаного свідка.

Місцевим судом встановлено обставини, які свідчать про те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_8 , набута у власність ОСОБА_20 03.10.2017 року, перебувала під арештом в іншому кримінальному провадженні. Водночас, 06.09.2017 року, під час подачі заяви про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_20 ще не мала відповідних право установчих документів на вказану земельну ділянку.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисником обвинуваченого ОСОБА_16 - адвокатом ОСОБА_9 двічі до місцевого суду подавались клопотання щодо зобов'язання прокурора забезпечити явку до суду свідка ОСОБА_20 для допиту та усунення вказаних протиріч. Проте, сторона обвинувачення явка цього свідка до суду не була забезпечена.

Таким чином, слід констатувати, що позиція сторони захисту про те, що прокурори під час судового розгляду обвинувального акту в суді першої інстанції свідомо відмовились реалізувати допит вказаного свідка, можливо з метою приховування факту провокації злочину з боку свідка ОСОБА_18 та потерпілої ОСОБА_19 , стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду не спростована.

За цих обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що протокол про прийняття заяви ОСОБА_20 про вчинення кримінального правопорушення від 06.09.2017 року відповідно до вимог ст.85 КПК не є належним доказом у кримінальному провадженні.

5) протокол прийняття заяви ОСОБА_18 про вчинене кримінальне правопорушення від 07.09.2017 року (том 1, а.c 8-10).

Із даного документу вбачається, що заяву про вчинення кримінального правопорушення від ОСОБА_18 отримано начальником відділу Управління захисту економіки в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_52 07.09.2017 року, о 21 год, та зареєстровано у цей же день у відділі діловодства Управління за № П-896.

У протоколі прийняття заяви ОСОБА_18 про вчинене кримінальне правопорушення відсутні відомості щодо місця роботи, проживання, контактного телефону ОСОБА_18 . Окрім того, у вказаному документі не зазначено, яким чином вказаним оперативним співробітником УЗЕ в Одесьбкій області ДЗЕ НПУ ідентифіковано особу заявника.

Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_18 просить прийняти міри до депутатів та посадових осіб Затоківської селищної ради , Одеської обласної ради та інших осіб, які примушують заявницю забезпечити реалізацію земельної ділянки у смт.Затоці, що належить ОСОБА_20 та висунули свідку ОСОБА_18 вимогу у подальшому передати їм грошові кошти, отримані від продажу вказаної земельної ділянки, для їх розподілу серед цих осіб в якості неправомірної вигоди.

У протоколі прийняття заяви у ОСОБА_18 відсутня інформація про те хто саме із посадових осіб Затоківської селищної ради , Одеської обласної ради , інших осіб висунув вимогу щодо вчинення зазначених дій ОСОБА_18 , у чому полягала протиправність цих дій з огляду на те, що ОСОБА_18 згідно обвинувального акту працювала ріелтором у смт.Затока та м.Білгород-Дністровському Одеської області. Окрім того, місцевим судом встановлено відсутність відомостей про те, чи висловлювали ОСОБА_18 посадові особи Затоківської селищної ради чи Одеської обласної ради будь-які вимоги передачі їм права на чуже майно, погрози здійснення насильницьких дій, знищення майна заявниці та інших дій, які б обмежували права, свободи та законні інтереси самої ОСОБА_18 . Зі змісту вказаного протоколу також є незрозумілим, яким чином отримані від реалізації вказаної земельної ділянки грошові кошти посадові особи, депутати Затоківської селищної ради та Одеської обласної ради мали розділити між собою в якості неправомірної вигоди, а самі обвинувачені могли у будь-який спосіб вплинути на власницю цієї земельної ділянки з використанням своїх службових повноважень.

Слід зазначити, що обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 на час інкримінований їм подій, описаних в обвинувальному акті, не були посадовими особами Затоківської селищної ради та Одеської обласної ради , тому залишається незрозумілим яким чином обвинувачений ОСОБА_16 , виконуючи обов'язки начальника відділу з питань природокористування Одеської обласної ради міг вплинути на рієлтора ОСОБА_18 , щоб через неї змусити власницю земельної ділянки реалізувати її на свою користь або інших осіб.

6) протокол прийняття заяви ОСОБА_19 про вчинене кримінальне правопорушення від 12.09.2017 року (том1, а.с.12-15).

Із вказаного документу вбачається, що, що заяву про вчинення кримінального правопорушення у ОСОБА_19 отримано начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_52 12.09.2017 року, без зазначення часу отримання заяви та зареєстровано у діловодстві зазначеного правоохоронного органу за № Б-907 від 12.09.2017 року. Зокрема, у вказаному документі не зазначено, яким чином оперативним співробітником УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ідентифіковано особу заявника. Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_19 просить прийняти міри до депутатів та посадових осіб Затоківської селищної ради та Одеської обласної ради та інших осіб, які примушують її забезпечити реалізацію земельної ділянки у смт.Затоці, яка належить громадянці ОСОБА_20 та висунули заявниці вимогу у подальшому передати їм отримані від продажу земельної ділянки грошові кошти для їх розподілу серед цих осіб в якості неправомірної вигоди. Водночас із вказаного протоколу вбачається, що на час подачі вказаної заяви до Управління УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_19 до цієї земельної ділянки будь-якого відношення не мала. В який спосіб та у зв'язку із чим остання мала виконувати вимоги інших осіб щодо передачі грошових коштів за реалізацію вказаної земельної ділянки у майбутньому заявниця за умови, що вона на час подачі заяви не була її власницею, у заяві також не зазначено.

Також із змісту заяви є незрозумілим чи висловлювали посадові особи Затоківської селищної ради та Одеської обласної ради ОСОБА_19 будь-які вимоги передачі їм права на чуже майно, погрози здійснення насильницьких дій, знищення майна заявниці та інших дій, які б обмежували права, свободи та законні інтереси самої ОСОБА_19 . Також у заяві відсутні відомості про те яким чином, в який спосіб отримані від майбутньої реалізації вказаної земельної ділянки грошові кошти зазначені особи мали розділити між собою в якості неправомірної вигоди. Із змісту протоколу про прийняття заяви від ОСОБА_19 також вбачається, що заявницею не повідомлено співробітнику вказаного правоохоронного органу про те, яким чином обвинувачені з використанням своїх службових повноважень могли впливати на власницю цієї земельної ділянки, в тому числі з огляду на те, що обвинувачені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на час подій, описаних в обвинувальному акті, не виконували функції посадових осіб Затоківської селищної ради та Одеської обласної ради .

Колегія суддів звертає увагу, що після свого допиту в місцевому суді ОСОБА_19 подала до Приморського районного суду м.Одеси заяву, в якій зазначила, шо обвинувачені ОСОБА_15 та ОСОБА_16 до вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення відношення не мають. Вказану непослідовність позиції ОСОБА_19 сторона обвинувачення перед судом не обґрунтувала.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недопустимість як доказу протоколу прийняття заяви ОСОБА_19 про вчинене кримінальне правопорушення.

7) супровідний лист УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 12.09.2017 року (том1, а.с 11) за підписом начальника Управління захисту економіки в Одеській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України ОСОБА_54 заступнику начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_35 від 12.09.2017 року за вих. № Б-907.

Із даного документу вбачається, що начальник УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ 12.09.2017 року направив вказаній посадовій особі Генеральної прокуратури України «матеріали звернення громадянки, зареєстрованих в УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ », на 4-х арк. Судом першої інстанції встановлено, що супровідний лист спрямовувався до Генеральної прокуратури України разом із протоколом прийняття заяви ОСОБА_19 від 12.09.2017 року про вчинення кримінального правопорушення.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що керівник оперативного підрозділу з порушенням вимог вищезгаданої Інструкції з діловодства у Національній поліції спрямовував цей супровідний лист та матеріали перевірки за зверненнями громадян не в порядку ст.214 КПК для вирішення питання щодо внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, а фактично у порядку Закону України «Про звернення громадян», зокрема не керівнику слідчого органу за місцем вчинення кримінального правопорушення, тобто з порушенням правил територіальної підслідності, без зазначенням адреси отримувача. У супровідному листі містяться лише рукописні записи, які свідчать про те, що його отримала 18.09.2017 року інша посадова особа Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України , зокрема заступник начальника управління з розслідування ОВС - начальник четвертого відділу ОСОБА_36 . У верхньому куті супровідного листа міститься рукописний запис невідомої посадової особи Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (далі ГСУ ГПУ ) « ОСОБА_37 - до організації розгляду» , підпис та дата резолюції - 18.09.2017 року. У супровідному листі також наявний рукописний запис ймовірно самого ОСОБА_38 « ОСОБА_41 », підпис ОСОБА_38 та дата резолюції - 15.09.2017 року. У верхньому правому правому куті супровідного листа міститься резолюція ОСОБА_45 від 15.09.2017 року, адресована вочевидь працівнику канцелярії Генеральної прокуратури України «зареєструвати».

Таким чином, супровідний лист керівника УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 12.09.2017 року з протоколом прийняття заяви ОСОБА_19 про вчинення кримінального правопорушення, адресований заступнику начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_35 , в порушення вимог ст.214 КПК не було спрямовано керівникам органів прокуратури або відповідного слідчого підрозділу за місцем вчинення кримінального правопорушення для реєстрації кримінального правопорушення в ЄРДР. У порушення вимог відомчої «Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події» цей супровідний лист разом з матеріалами вочевидь нарочним способом доставлено не відомій посадовій особі Головного слідчого управління ГПУ , яка 18.09.2017 року передала ці матеріали на розгляд спочатку заступнику начальника ГСУ - начальнику 4-го відділу ОСОБА_43 , а той у свою чергу, 15.09.2017 року - слідчому ОСОБА_55 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що слідчий ОСОБА_41 міг отримати цей супровідний лист разом із матеріалами перевірки у поза процесуальний спосіб, оскільки згідно рукописних записів на супровідному листі, слідчим цей документ отримано начебто 15.09.2017 року, у той час коли його керівник ОСОБА_39 передав йому вказані матеріали 18.07.2017 року.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаний супровідний лист у контексті вимог ст. 84 КПК не є джерелом доказів, як такий, що складений з порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому відповідно до вимог ч.1 ст. 86 КПК не може бути допустимим доказом, а відповідно до приписів ч.2 ст.86 КПК - не може використовуватись при прийнятті процесуальних рішень.

8) рапорт заступника начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_40 від 12.09.2017 року начальнику Головного слідчого управління ОСОБА_56 (том 1, а.с 16).

Згідно цього рапорту, заступник начальника 4-го слідчого відділу ГСУ Генеральної прокуратури ОСОБА_39 просить дозволу у начальника ГСУ ГПУ ОСОБА_57 на внесення відомостей зазначених у матеріалах за зверненнями громадян, що надійшли до Головного слідчого управління з УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ, до ЄРДР з попередньою правовою кваліфікацією за ч.2 ст. 189 КК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в рапорті посадова особа Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України вказує фактично недостовірні відомості. Зокрема, у рапорті ОСОБА_40 зазначено, що у зверненнях громадян (йдеться очевидно про заяви ОСОБА_20 від 06.09.2017 року та ОСОБА_18 від 07.09.2017 року) повідомляється про факти вимагання у них службовими особами органу місцевого самоврядування та службовими особами правоохоронних органів, за попередньою змовою між собою, з використанням свого службового становища, з погрозою насильства, права на майно. Водночас, із протоколів прийняття заяв від ОСОБА_20 від 06.09.2017 року та ОСОБА_18 від 07.09.2017 року вбачається, що останні у своїх зверненнях інформацію про висловлення їм погроз, застосування до них насильства з боку обвинувачених, участі у цьому посадових осіб правоохоронних органів, не зазначали. Таким чином, не можна не погодитись з доводами сторони захисту стосовно того, що у вказаному рапорті зазначена недостовірна інформація, яка не відповідає відомостям, викладеним у зверненнях ОСОБА_20 та ОСОБА_18 , з метою вочевидь «підлаштувати» її під кваліфікуючі ознаки ст. 189 КК України та реєстрації кримінального провадження за ознаками саме вказаного злочину.

Частиною 1 ст. 214 КПК, встановлено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24-х годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язані внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань тільки таку заяву або повідомлення, які містять ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР та їх перелік визначені частиною 5 ст.214 КПК, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що з часу отримання співробітниками УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ заяв ОСОБА_20 (06.09.2017 року) та ОСОБА_18 (07.09.2017 року) про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор, з дотриманням правил територіальної підслідності у разі наявності підстав, мали протягом 24-х годин внести відомості до ЄРДР з відповідною правовою кваліфікацією (із заяв не було зрозуміло, хто саме, коли, за яких обставин, та які саме протиправні дії вчинив (вимагання чи отримання неправомірної вигоди). Зареєстроване кримінальне провадження повинно було бути спрямовано для організації досудового розслідування з додержанням правил територіальної підслідності з урахуванням вимог ст. 216 КПК.

За наведених обставин, зазначений рапорт, відповідно до приписів ст.84 КПК не є джерелом доказів, як документ, що отриманий з порушенням вимог чинного кримінального процесуального закону та із зазначеною в ньому інформацією, яка не відповідала змісту звернень щодо вчинення злочину. Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до вимог ч.1 ст.86 КПК вказаний рапорт посадової особи Головного слідчого управління ГПУ не може вважатись допустимим доказом, а відповідно до приписів ч.2 ст. 86 КПК не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень.

9) доручення про проведення досудового розслідування від 12.09.2017 року (том1, а.с 17), з якого вбачається, що заступник начальника управління з розслідування ОВС - начальник 4-го відділу з розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (далі ГСУ ГПУ) ОСОБА_58 доручив проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №2017000000002901 12.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, слідчому ОВС 4-го відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування ОВС ГСУ ГПУ ОСОБА_59 , посилаючись на вимоги ст.ст. 39, 214 КПК.

Таким чином, за результатами судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції та апеляційного перегляду встановлено, що заяви про вчинення кримінального правопорушення від свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_18 оперативним співробітником УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_52 отримано - 06.09.2017 року та 07.09.2017 року відповідно. Однак, замість того, щоб відповідно до вимог ст. 214 КПК України передати ці звернення громадян, які на думку оперативних співробітників УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ містили ознаки кримінального правопорушення, для прийняття рішення протягом 24 годин про внесення відомостей до ЄРДР прокурору або слідчому підрозділу за місцем вчинення кримінального правопорушення, керівник УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ вирішив у період з 07.09.2017 року по 12.09.2017 року невідомим способом спрямувати ці матеріали заступнику одного з структурних підрозділів ГСУ ГПУ , який не є керівником цього правоохоронного органу, без відповідної реєстрації у підрозділі діловодства Генеральної прокуратури України.

Далі, заступник начальника Головного слідчого управління ГПУ ОСОБА_58 , без урахування приписів ч.1 ст.216 КПК доручив проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017000000002901 12.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, тобто злочину, підслідному слідчим органів Національної поліції, слідчому Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_55 . При цьому, заступник начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_58 не належить до кола суб'єктів, яким надано право в порядку ч.5 ст.36 КПК доручати здійснення досудового розслідування іншому органу або слідчому підрозділу вищого рівня, оскільки таке право належить відповідно до приписів ч.5 ст.36 КПК Генеральному прокурору, його заступнику, прокурору обласного рівня, його заступнику у разі встановлення неефективності здійснення досудового розслідування.

За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що всі докази, отримані неуповноваженим органом досудового розслідування не можна вважати допустимими.

10) постанова про визначення підслідності у кримінальному провадженні від 03.10.2017 року (том.1, а.с 24-25).

Із даного процесуального документу вбачається, що заступником Генерального прокурора ОСОБА_60 , 03.10.2017 року, тобто через 3 тижні після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року та розпочатого неуповноваженим органом - слідчими одного з підрозділів Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України досудового розслідування, прийнято рішення щодо визначення підслідності кримінального провадження за слідчими ГСУ ГПУ , одним з яких, зокрема слідчим ОСОБА_32 внесені відомості в ЄРДР та проводились відповідні слідчі дії.

Оцінюючи вказану постанову, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог ч.5 ст.36 КПК, Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов'язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу у разі неефективного досудового розслідування (у редакції цієї статті, яка діяла на час винесення цього процесуального документу).

Тобто, у разі визначення з часу внесення в ЄРДР відомостей про вчинення вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України відповідно до вимог ч.1 ст.216 КПК за слідчими Національної поліції, у заступника Генерального прокурора були правові підстави для доручення розслідування іншому органу досудового розслідування тільки у зв'язку із неефективністю досудового розслідування.

Водночас, через доручення заступником начальника Управління ГСУ ГПУ 12.09.2017 року, тобто у день реєстрації кримінального провадження, здійснення досудового розслідування неуповноваженому органу - слідчим ГСУ ГПУ, правових підстав для доручення цьому ж органу досудового розслідування через 3 тижні, а саме 03.10.2017 року, у заступника Генерального прокурора не було. При цьому, у зазначеній постанові відсутні мотиви прийнятого рішення.

Висновок апеляційного суду кореспондується з висновками Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 24.05.2021 року (справа №640/5023/19), відповідно до яких обов'язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування. У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні - постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст.110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення».

За таких обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що досудове розслідування в кримінальному провадженні №42017000000002901 від 12.09.2017 року здійснювалося не уповноваженим органом досудового розслідування, тому всі процесуальні рішення та слідчі дії здійснювались із недотриманням вимог КПК, та є відповідно вимог ч.2 ст. 89 КПК недопустимими доказами, які відповідно до приписів ч.2 ст. 86 КПК не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень.

Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Таким чином, похідними від перелічених вище доказів, наданих стороною обвинувачення є й інші письмові докази, у тому числі постанови про створення групи прокурорів, доручення про проведення досудового розслідування та інші, є недопустимими доказами, а саме:

- постанова від 16.11.2017 року про перекваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №42017000000002901 від 12.09.2017 року з ч.2 ст.189 КК України на ч.4 ст.189 КК України;

- постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді конролю за вчиненням злочину - імітування обстановки злочину із застосуванням заздалегідь ідентифікованих засобів від 15.11.2017 року у кримінальному провадженні №42017000000002901 12.09.2017 року ч.4 ст.189 КК України стосовно ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ..

Апеляційний суд, при оцінці цих доказів з урахуванням оцінки попереднього процесуального документу погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні станом на 15.11.2017 року ще не розслідувалось за кваліфікацією за ч.4 ст.189 КК України, оскільки на той час досудове розслідування ще здійснювалось за ч.2 ст.189 КК України.

Що стосується протоколу огляду, помітки та вручення грошових коштів від 17.11.2017 року, колегія суддів зазначає наступне. Даний процесуальний документ складений з 07:44 год по 08:11 год у м.Одесі старшим оперуповноваженим УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України підполковником поліції ОСОБА_61 за матеріалами кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №42017000000002708 від 22.08.2017 року, на підставі постанови прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_62 №15/1/2-7424т від 15.11.2017 року «про проведення контролю за вчиненням злочину» з відповідною поміткою грошових коштів, загальною сумою 72000 доларів США. Зазначені купюри були помічені спеціальним засобом люмінесцентним препаратом «Світлячок-М».

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.2 ч.3 ст.104 КПК, протокол складається з описової частини, яка повинна містити відомості про послідовність дій, отримання в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження.

Згідно приписів ст.105 КПК особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки. Додатки до протоколів повинні бути належним чином упаковані з метою надійного збереження, а також засвідченні підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовлені та/або вилученні таких додатків.

Вимогами ст.106 КПК передбачено, що протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для перевірки результатів процесуальної дії.

Із протоколу вбачається, що потерпіла ОСОБА_19 приймала участь під час його складанні та отримала 72000 доларів США із метою перевірки фактів, викладених у її заяві та передачі їх, в якості неправомірної вигоди на користь ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 .

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що кримінальне провадження №42017000000002708 зареєстроване 22.08.2017 року, в рамках якого старший оперуповноважений УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України підполковник поліції ОСОБА_63 проводив вказану процесуальну дію, не має відношення до кримінального провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України відносно обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , а тому є недопустимим доказом у даній справі.

Окрім цього слід звернути увагу, що у вказаному протоколі зазначені обставини про передачу грошових коштів в якості неправомірної вигоди на користь ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_64 та ОСОБА_13 . Проте, під час реєстрації кримінального провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, відомості щодо причетності ОСОБА_15 не містилися. Окрім того, з урахуванням правової кваліфікації дій обвинувачених у кримінальному провадженні за ст.189 КК України, залишається незрозумілим з яких причин оперативним співробітником УЗЕ в Одеській області під час складання протоколу зазначається про документування протиправних дій вказаних осіб за ст.368 КК України.

Викладені обставини щодо проведення вказаної слідчої дії в рамках іншого кримінального провадження (відомості про об'єднання кримінального провадження №42017000000002708 від 22.08.2017 року з кримінальним провадженням №42017000000002901 від 12.09.2017 року в матеріалах справи відсутні та прокурором апеляційному суду не надані), складення протоколу неуповноваженою особою, відсутність під час проведення слідчої дії потерпілої ОСОБА_19 та інші наведені вище обставини у сукупності, свідчать про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про недопустимість даного протоколу як доказу.

Що стосується протокол обшуку від 17.11.2017 року автомобіля марки «Peugeot» моделі 308, д.н.з. НОМЕР_2 , що належить обвинуваченому ОСОБА_13 , колегія суддів зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Оскільки протокол обшуку автомобіля марки «Peugeot» моделі 308 д.н.з. НОМЕР_2 , належного ОСОБА_13 від 17.11.2017 року, під час якого були вилучені 72000 доларів США та постанова про визнання цих коштів речовими доказами від 18.11.2017 року, є похідними від протоколу огляду, помітки та вручення грошових коштів від 17.11.2017 року, тому з урахуванням приписів ч.1 ст.86 КПК, вказаний протокол обшуку є недопустимим доказом.

Окрім цього, згідно протоколу обшуку автомобіля марки «Peugeot» моделі 308 д.н.з. НОМЕР_2 , належного ОСОБА_13 , зазначена процесуальна дія проводилась у м. Одесі 17.11.2017 року, в період часу з 14:29 до 16:01 год, на підставі ч.3 ст.233 КПК, тобто без ухвали слідчого судді. Обшук відбувався та фіксувався на відео-камеру «ThiEYE» на флеш-носій (відомості щодо використання відео-карти чи іншого пристрою в протоколі відсутні).

Із протоколу обшуку транспортного засобу від 17.11.2017 року, окрім вищезазначеного вбачається, що він складений з порушеннями КПК. Зокрема, в описовій частині протоколу зазначено, що його складено за участю ОСОБА_13 , начальника відділу УЗЕ в Одеській області ОСОБА_65 , старшого о/у ОВС УЗЕ в Одеській області ОСОБА_65 та о/у УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_66 , у присутності яких були вилучені 72000 доларів США. Натомість, в порушення п.1 ч.3 ст.104 КПК, у вступній частині протоколу не зазначено відомості, які б ідентифікували всіх осіб, які були присутні під час проведення процесуальної дії. Зокрема, в резолютивній частині протоколу наявні підписи учасників обшуку: ОСОБА_13 , ОСОБА_65 , ОСОБА_67 та ОСОБА_68 (в описовій частині не вказаний), а підпис співробітника поліції ОСОБА_65 у резолютивній частині цього документу відсутній.

Також, відповідно до вимог ч.3 ст.107 КПК, у матеріалах справи зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії.

Водночас, як під час судового розгляду кримінального провадження, так і в суді апеляційної інстанції, сторона обвинувачення не надала суду відео-запису даного протоколу, не надавши при цьому раціонального пояснення його відсутності.

Окрім цього, в резолютивній частині протоколу обшуку зазначено, що протокол затримання ОСОБА_13 складено 17.11.2017 року, з 18:20 по 19:15 год. Відтак, неспростованими залишаються доводи сторони захисту стосовно перебування ОСОБА_13 у статусі затриманої особи понад 2 год, з урахуванням того, що складання протоколу обшуку автомобіля було завершено о 16:01 год.

Таким чином, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок місцевого суду, що протокол обшуку автомобіля складено з порушеннями ст.ст. 104,107 КПК, а також констатовано відсутність відеозапису цієї процесуальної дії, які не були надані стороною обвинувачення до суду. Тому вказаний протокол, відповідно до ч.ч.1,2 ст. 86 КПК судом першої інстанції цей процесуальний документ обґрунтовано визнаний недопустимим доказом.

Що стосується протоколу затримання ОСОБА_16 колегія суддів зазначає наступне. Протокол затримання ОСОБА_16 складено у м.Одесі 17.11.2017 року, о 13:47 год, слідчим в ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_69 .

Оцінюючи вказаний протокол, колегія суддів враховує результати дослідження іншого доказу, який прокурор надав у суді першої інстанції. Так, відповідно до протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01 лютого 2018 року (накопичувач №1109т), де зафіксовано розмову 17.11.2017 року між свідком ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , потерпілою ОСОБА_19 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 біля Одеської обласної державної адміністрації , цей процесуальний документ складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами проведених НСРД на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м.Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). Вказана слідча дія розпочата о 13 год 16 хв, а закінчена о 13 год 44 хв. За обвинуваченням, після вказаної спільної розмови, ОСОБА_19 та ОСОБА_13 пішли до автомобіля останнього, де ОСОБА_19 передала ОСОБА_13 72000 доларів США. При цьому, згідно протоколу обшуку автомобіля марки «Peugeot» моделі 308 д.н.з. НОМЕР_2 , належного ОСОБА_13 від 17.11.2017 року, обшук було розпочато о 14 год 29 хв, а під час його проведення було виявлено та вилучено 72000 доларів США.

За таких обставин, колегія суддів суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що враховуючи зазначені у протоколі відомості про фактичне затримання ОСОБА_16 слідчим 17.11.2017 року, о 13 год 47 хв, тобто до фактичної передачі та вилучення в автомобілі ОСОБА_13 о 14 год 29 хв грошових коштів у сумі 72000 доларів США - предмету злочинного посягання, затримання ОСОБА_16 відбулось з порушенням вимог ст.208 КПК України.

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02 лютого 2018 року колегія суддів зазначає наступне. Даний процесуальний документ складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами проведених НСРД на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2017 року (№01-20578т/НСД). Згідно протоколу за відеозаписом було зафіксовано зустріч та спілкування між свідком ОСОБА_18 та обвинуваченим ОСОБА_14 , яка мала місце 21.10.2017 року, у період часу з 10 год 24 хв по 10 год 54 хв (флеш накопичувач №974т).

Переглядом відеозапису встановлено, що 21.10.2017 року, протягом вказаного часу, зафіксовано розмови між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_14 , які ведуть розмову про земельну ділянку громадянина ОСОБА_71 . При цьому, ОСОБА_18 виказує зацікавленість у її залученні до реалізації земельних ділянок та бажання отримувати за це прибуток. Далі розмова ведеться з питань, що не мають стосунку до обставин даного кримінального провадження. Водночас, ОСОБА_18 під час спілкування з ОСОБА_14 , повідомляє останньому про наявність у неї значного грошового боргу перед іншими особами та те, що вона є фігурантом кримінального провадження. Також ОСОБА_18 постійно акцентує увагу на тому, що бажає, щоб її на постійній основі зацікавлені особи залучали до питань продажу земельних ділянок в смт.Затока Одеської області, висловлює занепокоєння стосовно того, щоб не позбавили посади у Затоківській селищній раді її знайому ОСОБА_19 . Окрім того, ОСОБА_18 питає у ОСОБА_14 , чи буде ОСОБА_72 (ймовірно обвинувачений ОСОБА_15 ) займатися з ними справами. ОСОБА_14 відповів ОСОБА_18 , що за його інформацією ОСОБА_15 з ними займатись цими справами не буде, оскільки зайнятий наступними виборами. Надалі, свідок ОСОБА_18 просить ОСОБА_14 організувати їй зустріч із ОСОБА_16 , який на той час обіймав посаду начальника відділу з питань природокористування Одеської обласної ради , з метою налагодження з ним довірливих стосунків.

Таким чином, із вказаного протоколу НСРД вочевидь вбачаються активні провокаційні дії ОСОБА_18 , яка на той час подала заяву слідчому про конфіденційне співробітництво на здійснення документування протиправних дій ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .

Із протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 року вбачається, він складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами проведених НСРД на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). Відповідно до вказаного протоколу на відеозапису зафіксовано зустріч та спілкування між свідком ОСОБА_18 та обвинуваченим ОСОБА_13 , яка мала місце 03.11.2017 року, у період часу з 15 год 27 хв до 16 год 03 хв (флеш накопичувач №1045т).

Стосовно цього доказу суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва , датована 03.11.2017 року, а слідча дія у цей же день начебто проводилась у м.Білгород-Дністровському Одеської області, тобто за 600 км від місця ухвалення вказаного судового рішення. На відеозапису, який є додатком до вказаного протоколу, зафіксовано розмову між заявницею ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , під час якої останні обговорюють питання продажу земельної ділянки невідомій особі. Зі слів ОСОБА_18 , клієнт, якого вона знайшла як потенційного покупця земельної ділянки, є моряком. Під час розмови, ОСОБА_18 несподівано, запитує у ОСОБА_13 про те, як ставиться до питань, які вони обговорюють ОСОБА_16 попри те, що раніше цю особу під час розмов з ОСОБА_13 свідок не згадувала. Окрім того, ОСОБА_18 у розмові із ОСОБА_13 порушила питання доведення до відома потерпілої ОСОБА_73 інформації про наявність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) із відомостями про реєстрацію кримінального провадження стосовно останньої під виглядом справжнього.

Вказані обставини свідчать про обґрунтованість висновків місцевого суду про наявність провокаційних дій ОСОБА_18 стосовно ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 . Зокрема, під час спілкування ОСОБА_18 сама пропонує ОСОБА_13 вчинити певні дїї - організувати виготовлення витягу з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження стосовно ОСОБА_19 , з тим, щоб переконати останню, що у разі невиконання умов обвинувачених, пов'язаних із реалізацією на їх користь земельної ділянки, існують реальні підстави для притягнення її до кримінальної відповідальності;

Що стосується протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Даний процесуальний документ складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами проведених НСРД на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2017 року (№01-20578т/НСД). Відеозаписом зафіксовано зустрічі та спілкування між свідком ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , нотаріусом ОСОБА_25 та потерпілою ОСОБА_19 .. Протокол складений за результатами проведення оперативного заходу 04.11.2017 року, у період часу з 13 год 48 хв до 15 год 40 хв (флеш накопичувач №1044т). На відеозапису спочатку зафіксовано розмову між ОСОБА_18 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , які обговорюють взаємовідносини ОСОБА_19 та громадянина ОСОБА_74 . Надалі ОСОБА_18 повідомила співрозмовникам про те, що ОСОБА_19 , через свою доньку на прізвище ОСОБА_75 переоформила земельну ділянку ОСОБА_76 у нотаріуса ОСОБА_25 на себе шляхом дарування. ОСОБА_14 та ОСОБА_13 висловили своє здивування з приводу цього, на що ОСОБА_18 запевнила останніх про свої можливості вплинути на ОСОБА_19 із тим, щоб остання продала їй цю земельну ділянку. При цьому, свідок ОСОБА_18 повідомила ОСОБА_14 та ОСОБА_13 про те, що вже взяла 7000 доларів завдатку з потенційного покупця. Під час розмови ОСОБА_14 висловлює свої претензії до ОСОБА_18 з приводу цих дій, які є незрозумілими для нього. Свідок ОСОБА_18 переконує співрозмовників продовжити вирішувати питання з потерпілою ОСОБА_19 щодо реалізації вказаної земельної ділянки за її планом. При цьому, ОСОБА_18 запевняє своїх співрозмовників, що вона переконає ОСОБА_19 надати їй довіреність на продаж цієї земельної ділянки. Протягом усієї розмови ОСОБА_18 в активній формі переконує ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вжити заходи до ОСОБА_19 з тим, щоб отримати від неї документи на земельну ділянку задля її наступної реалізації. Під час розмови з ОСОБА_18 , ОСОБА_14 скаржиться на можливі корупційні дії ОСОБА_19 , як секретаря селищної ради, пов'язані із можливим зловживанням останньою своїм службовим становищем, оскільки остання отримала у власність вказану земельну ділянку через удавані угоди дарування, укладені із своєю знайомою ОСОБА_20 та дочкою ОСОБА_77 . При цьому, ОСОБА_18 погоджується з цими доводами ОСОБА_14 , проте продовжує нав'язувати свій план переконати ОСОБА_19 реалізувати вказану земельну ділянку.

Надалі, у цей же день, ОСОБА_18 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 відвідали ОСОБА_24 за місцем проживання останньої. Під час спілкування з ОСОБА_24 ОСОБА_13 та ОСОБА_18 порушили питання щодо реалізації вказаної земельної ділянки. ОСОБА_19 у відповідь заявила, що подумає яким чином та на яких умовах буде реалізована ця земельна ділянка та висловила прохання, щоб її не чіпала особа на прізвище « ОСОБА_78 ». З висловлювань свідка ОСОБА_18 під час цього спілкування вбачається, що причиною переоформлення ОСОБА_19 земельної ділянки на себе, було бажання останньою залишатися головною у цій ситуації. Окрім того, наприкінці розмови ОСОБА_18 повідомляє своїх співрозмовників про те, що стосовно неї розслідується кримінальна справа за фактом реалізації бази відпочинку « Зорі », та на неї здійснюють тиск співробітники СБУ . Саме тому, ОСОБА_18 заявляє про своє бажання зробити для ОСОБА_16 добрі справи задля того щоб він у свою чергу допомагав їй при вирішенні її проблем. При цьому, ОСОБА_18 у наполегливій формі просить ОСОБА_14 поїхати до ОСОБА_16 з тим, щоб він порадив яким чином їй вирішити питання з правоохоронними органами. Із змісту відеозапису розмов є очевидним провокативний характер активних дій та висловлювань ОСОБА_18 та потерпілої ОСОБА_19 , які діють під оперативним супроводом співробітників УЗЕ в Одеській області , щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , намагання свідком та потерпілою штучно втягнути у вирішення питання щодо реалізації вказаної земельної ділянки ОСОБА_16 .

Із вказаного відеозапису НСРД вбачається, що ОСОБА_14 та ОСОБА_13 лише під час цієї розмови, яка відбулась 04.11.2017 року, стало відомо про те, що на ОСОБА_19 за договором дарування, укладеного з її знайомою ОСОБА_20 , оформлено право власності на земельну ділянку. При цьому, довіреною особою від попереднього власника ОСОБА_20 під час реалізації цієї угоди виступила донька потерпілої ОСОБА_19 - ОСОБА_79 . Також вбачається, що потерпіла ОСОБА_19 , користуючись своїми службовими повноваженнями як депутат та секретар Затоківської селищної ради , допомогла вирішити питання щодо розподілу вказаної земельної ділянки відповідно до рішення сесії Затоківської селищної ради своїй знайомій, мешканці м.Одеси ОСОБА_20 , а також щодо наступного оформлення право установчих документів на цю земельну ділянку.

Попри те, що лише 3.11.2017 року ОСОБА_19 після зняття арешту з цієї земельної ділянки за допомогою представника ОСОБА_20 - ОСОБА_18 (відповідно до Ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.11.2017 року по справі №495/6434/17) набула право на вказану земельну ділянку, потерпіла ОСОБА_19 та свідок ОСОБА_18 наступного дня, перебуваючи під контролем оперативним працівників УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ , під час вказаної розмови займають активну позицію так званих «викривачів», своїми діями та висловлюваннями провокують ОСОБА_14 та ОСОБА_13 на певні дії, пов'язані із реалізацією вказаної земельної ділянки на умовах ОСОБА_19 та ОСОБА_18 .

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, складеного начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами проведеного НСРД на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2017 року (№01-20578т/НСД, флеш накопичувач №1046т), колегія суддів звертає увагу, що на ньому зафіксована інформація, яка аналогічна відомостям, які містяться на флеш накопичувачі №1044т.

Що стосується протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м.Києва від 13.10.2017 року (№01-20578т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустрічі та спілкування між свідком ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , яка мала місце 05.11.2017 року, у період часу з 14 год 30 хв до 16 год 47 хв (флеш накопичувач №1043т). Під час спілкування зазначені особи з'ясовують питання, порушені під час попереднього спілкування з ОСОБА_19 щодо реалізації земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_18 повідомляє ОСОБА_14 , що ОСОБА_19 незважаючи на зусилля ОСОБА_18 всіляко уникає питання реалізації вказаної земельної ділянки та за її інформацію може залишити її у своїй власності. При цьому, свідок ОСОБА_18 , звертаючись до ОСОБА_14 та ОСОБА_13 провокує останніх на активні дії, зокрема на здійснення психологічного тиску на ОСОБА_19 із тим, щоб змусити останню продати земельну ділянку, отриману через низку удаваних угод. Вказані обставини свідчать про обґрунтованість висновку місцевого суду, що ОСОБА_18 приймала участь у контрольованій оперативними працівниками поліції слідчій дії, «відпрацьовуючи» розроблений план дій, зокрема в активній провокативній формі нав'язує ОСОБА_14 та ОСОБА_13 своє бачення, які слід вжити заходи з метою спонукати ОСОБА_19 на реалізацію земельної ділянки.

Що стосується протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02 лютого 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2017 року (№01-20578т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустрічі та спілкування між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_14 , яка мала місце 06.11.2017 року, у період часу з 16 год 28 хв до 16 год 47 хв (флеш накопичувач №1042т). Під час зустрічі свідок ОСОБА_18 вимагає від ОСОБА_14 вплинути на ОСОБА_15 , щоб саме він обговорив із ОСОБА_19 питання продажу вказаної земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_18 зазначає, що ОСОБА_14 не зможе так вплинути на прийняття рішення ОСОБА_19 щодо реалізації земельної ділянки, як це зробить ОСОБА_15 .

Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що зміст відеозапису свідчить про провокативні дії свідка обвинувачення ОСОБА_18 , яка нав'язує ОСОБА_14 умови та своє бачення реалізації ОСОБА_19 земельної ділянки та бажання залучити до вирішення цього питання шляхом провокації злочину ОСОБА_15 .

Що стосується протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 31.01.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатиами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустріч та спілкування між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , яка мала місце 07.11.2017 року, у період часу з 15 год 03 хв до 15 год 12 хв (флеш накопичувач №1093т), у приміщені офісу ОСОБА_18 у м. Білгород-Дністровський Одеської області. Під час розмови ОСОБА_18 повідомляє ОСОБА_13 про те, що зі слів ОСОБА_19 їй стало відомо, що в останньої відсутні документи на земельну ділянку. При цьому, ОСОБА_18 виказує претензії ОСОБА_13 , що він разом із своїми товаришами жодним чином не можуть вплинути на ОСОБА_19 із тим, щоб змусити останню оформити угоду про продаж земельної ділянки. Тим самим, ОСОБА_18 вкотре провокує ОСОБА_13 на активні дії стосовно ОСОБА_19 . При цьому, ОСОБА_13 зауважує, що згідно домовленостей ОСОБА_19 отримає від реалізації цієї земельної ділянки 20 тис. доларів.

З огляду на зміст відеозапису, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що свідок ОСОБА_18 зайняла активну позицію під час цих перемовин, підбурювала ОСОБА_13 здійснювати додатковий тиск на ОСОБА_24 задля вирішення питання з реалізацією земельної ділянки, за що мала отримати частину грошових коштів від угоди щодо реалізації цієї земельної ділянки.

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустріч та спілкування між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_14 , яка мала місце 07.11.2017 року, у період часу з 17 год 26 хв до 17 год 43 хв (флеш накопичувач №1067т). Під час розмови, ОСОБА_18 повідомляє про спілкування з ОСОБА_19 та постійно запитує про ОСОБА_15 та нав'язує ОСОБА_13 свою позицію щодо обов'язкового залучення до перемовин з ОСОБА_19 та реалізації вказаної земельної ділянки ОСОБА_15 . При цьому, ОСОБА_13 заперечує проти цього, зазначаючи, що ОСОБА_15 не має відношення до цього питання. Окрім іншого, ОСОБА_18 повідомляє ОСОБА_13 про те, що в розмові з ОСОБА_19 вона вказала останній, що земельна ділянка ще не належить їй, оскільки власником цієї землі є ОСОБА_20 . Також під час розмови ОСОБА_18 намагається згадувати ОСОБА_16 , однак ОСОБА_13 цю тему не підтримує, тому спілкування з цього приводу не складається та надалі співрозмовники обговорюють питання, що не належать до обставин кримінального провадження.

З огляду на зміст цього відеозапису, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність активних провокаційних дій свідка ОСОБА_18 щодо ОСОБА_13 , у тому числі бажання свідка штучно залучити до процесу продажу земельної ділянки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустріч та спілкування між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , яка мала місце 09.11.2017 року, у період часу з 16 год 45 хв до 17 год (флеш накопичувач №1074т), у приміщені офісу ОСОБА_18 у м. Білгород-Дністровському Одеської області. Під час зустрічі ОСОБА_18 веде розмову щодо бази відпочинку « Тираспольські Зорі », неодноразово пропонує ОСОБА_13 залучити ОСОБА_15 до обговорення питання про земельну ділянку ОСОБА_19 .. При цьому, ОСОБА_18 просить ОСОБА_13 , щоб він зателефонував ОСОБА_15 з приводу обов'язкової організації спільної зустрічі з ОСОБА_19 . Окрім цього, ОСОБА_18 нав'язує ОСОБА_13 думку про те, що лише ОСОБА_15 спроможній вплинути на ОСОБА_19 , щоб остання погодилась на укладення угоди щодо продажу вказаної земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що з цього протоколу НСРД також вбачаються активні провокаційні дії свідка ОСОБА_18 щодо ОСОБА_13 , у тому числі бажання ОСОБА_18 залучити до процесу продажу земельної ділянки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

Щодо протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустріч та спілкування між свідком ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та потерпілою ОСОБА_19 , яка мала місце 09.11.2017 року, у період часу з 18 год 24 хв до 18 год 59 хв, у будинку останньої у м.Білгород-Дністровському Одеської області (флеш накопичувач №1075т). Під час цієї зустрічі ОСОБА_19 спілкується з ОСОБА_15 , та повідомляє останньому, що бажає земельну ділянку залишити собі. Окрім цього, ОСОБА_19 висловлює сумніви у можливій передачі грошових коштів за продаж землі до обласної ради. При цьому, ОСОБА_19 висловила обурення, пов'язане із тим, що обласна рада і ОСОБА_80 не мають до цієї земельної ділянки жодного стосунку. Під час розмови, ОСОБА_15 погоджується з доводами ОСОБА_19 . Натомість, ОСОБА_13 повідомляє співрозмовникам про те, що ОСОБА_18 під час підготовки угоди з потенційного покупця вже отримала 7000 доларів на вирішення питань, пов'язаних із зняттям арешту із земельної ділянки та оформлення документів на її продаж. Одночасно, ОСОБА_19 запитує у співрозмовників про те, скільки грошей з продажу пообіцяли ОСОБА_16 , на що ОСОБА_15 відповідає, що ОСОБА_16 нічого не пропонувалось. Окрім цього, ОСОБА_15 зазначає, що питання продажу землі має вирішувати сама ОСОБА_19 на свій розсуд, незалежно від будь-яких обставин. Окрім цього, під час розмови ОСОБА_19 повідомляє ОСОБА_15 про те, що земельну ділянку переоформила на себе через договір дарування. Далі між співрозмовниками обговорюються питання, пов'язані із діяльністю Затоківської селищної ради . Під час обговорення цих питань ОСОБА_19 декілька разів намагається завести розмову за ОСОБА_16 , проте цю тему співрозмовники не підтримують.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з цих розмов, висловлювань учасників зустрічі, зафіксованих у вказаному протоколі НРСД, вбачаються спроби ОСОБА_19 провокувати ОСОБА_15 та ОСОБА_13 на будь-які протиправні дії, пов'язані із реалізацією вказаної земельної ділянки. Окрім цього, на відеозаписі спостерігаються певні сплановані дії потерпілої ОСОБА_19 та свідка ОСОБА_18 , узгоджені з оперативним задумом співробітників поліції, через провокацію на здійснення протиправних дій обвинуваченими. При цьому, свідку ОСОБА_18 відведено найбільш активну роль, оскільки на неї покладено не тільки організація угоди з продажу вказаної земельної ділянки, але й усунення будь-яких перешкод в реалізації цієї угоди, у тому числі її участь у знятті арешту з вказаної земельної ділянки в судовому порядку, а також намагання втягнути у процес вирішення цього питання Одеську обласну раду та керівника одного із структурних підрозділів обласної ради ОСОБА_16 .

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 31.01.2018 року, колегія суддів звертає увагу, від містить аналогічну інформацію, яка зафіксована на флеш накопичувачу №1075т.

Щодо протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозапису зафіксовано проведення оперативного заходу 15.11.2017 року, у період часу з 14 год 16 хв до 15 год 03 хв, під час якого зокрема міститься розмова між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_13 у приміщені офісу ОСОБА_18 (флеш накопичувач №1100т). Під час розмови ОСОБА_18 просить ОСОБА_13 натиснути на ОСОБА_19 із питань продажу земельної ділянки. ОСОБА_18 просить ОСОБА_13 виготовити та сфотографувати їй витяг з ЄРДР щодо реєстрації кримінального провадження стосовно ОСОБА_19 ..

Зміст відеозапису, на думку колегії суддів, підтверджує висновок місцевого суду щодо наявності провокативного характеру дій свідка ОСОБА_18 стосовно ОСОБА_13 , зокрема спонукання останнього до вчинення протиправних дій по відношенню до ОСОБА_19 .

Щодо протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2017 року (№01-20578т/НСД). Відеозапис, отриманий під час проведення оперативного заходу 15.11.2017 року, у період з 20 год 09 хв до 20 год 17 хв, на якому зафіксовано розмову між ОСОБА_18 та ОСОБА_14 біля приміщення Приморського відділу поліції ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області (накопичувач №1101т). Під час бесіди ОСОБА_18 обговорює з ОСОБА_14 питання про витяг з ЄРДР щодо реєстрації кримінального провадження та яким чином довести цю інформацію до ОСОБА_19 .

Даний відеозапис, як і попередній, на думку колегії суддів, підтверджує висновок місцевого суду щодо наявності провокативного характеру дій свідка ОСОБА_18 стосовно ОСОБА_14 , зокрема спонукання останнього до вчинення протиправних дій по відношенню до ОСОБА_19 .

Щодо протоколу про результати аудіо контролю особи від 31 січня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). У протоколі зафіксовано розмови між свідком ОСОБА_18 та ОСОБА_14 , отримані під час проведення оперативного заходу 16.11.2017 року, о 10 год 17 хв, о 13 год 39 хв, та о 14 год 11 хв (флеш накопичувач №1105т). Під час телефонних розмов ОСОБА_18 намагається дізнатись у ОСОБА_13 про реакцію ОСОБА_19 щодо відомостей, які містяться у витягу з ЄРДР. Окрім того, ОСОБА_18 запевняє ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_19 погодилась продати земельну ділянку.

З огляду на зміст вказаного протоколу, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що висловлювання та позиція ОСОБА_18 , зафіксовані за результатами вказаної негласної (розшукової) слідчої дії, спростовують показання цього свідка в суді першої інстанції, зокрема щодо заперечення останньою участі в обговоренні питання продажу земельної ділянки. Саме тому місцевий суд дійшов висновку про наявність ознак провокації вчинення злочину з боку свідка ОСОБА_18 .

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.01.2018 року (флеш накопичувач №1104т), колегія суддів звертає увагу, що зазначені в ньому відомості є аналогічними інформації, що міститься на флеш накопичувачі №1105т.

Щодо протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 02.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано розмову, зафіксовану в ході проведення оперативного заходу 16.11.2017 року, о 12 год 05 хв, між ОСОБА_19 та ОСОБА_13 у будинку потерпілої (флеш накопичувач №1103т). Під час розмови ОСОБА_19 періодично цікавиться у ОСОБА_13 ставленням ОСОБА_15 щодо продажу земельної ділянки, а також скаржиться, що останній не відповідає на її дзвінки, на що останній звертає увагу, що також не має зв'язку з ОСОБА_15 . Окрім того, ОСОБА_19 намагається дізнатись у ОСОБА_13 , яким чином ОСОБА_16 буде знати про продаж земельної ділянки і висловлює своє занепокоєння тим, що лише він, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з нею спілкуються, у зв'язку із чим вона припускає, що ОСОБА_16 нічого не відомо про їх спілкування та домовленості.

Таким чином, слід констатувати, що вказаний відеозапис підтверджує висновок місцевого суду, що ОСОБА_19 , вочевидь діючи під контролем оперативних співробітників поліції, відповідно до розробленого ними плану намагається штучно створити умови для документування не тільки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , але й штучного втягування до кола «злочинної групи» ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які не беруть участь у перемовинах із свідком ОСОБА_18 та потерпілою ОСОБА_19 .

Щодо протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 31.01.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). Під час оперативного заходу, який проведений 16.11.2017 року, зафіксовано телефонну розмову, яка мала місце між ОСОБА_19 та ОСОБА_15 о 13 год 26 хв (флеш накопичувач №1102т). Під час розмови ОСОБА_19 повідомляє ОСОБА_15 про те, що від ОСОБА_18 їй стало відомо про реєстрацію в ЄРДР стосовно неї кримінального провадження. Зміст цієї розмови свідчить про обґрунтованість висновку місцевого суду про те, що ОСОБА_15 не обізнаний в деталях розмов ОСОБА_19 та ОСОБА_18 з іншими фігурантами справи та не має відношення до організації продажу земельної ділянки потерпілої.

Щодо протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складений начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). У протоколі зафіксована телефона розмова, яка відбулась 16.11.2017 року, о 14 год 48 хв, між ОСОБА_18 та ОСОБА_13 (флеш накопичувач №1107т), під час якої ОСОБА_18 повідомляє співрозмовнику про те, що ОСОБА_19 збирається везти якісь документи до Одеси, а ОСОБА_18 має намір взяти останню до її до нотаріуса для оформлення документів. Надалі за допомогою проведених оперативних заходів у цей же день - 16.11.2017 року, зафіксовано розмову між ОСОБА_18 ОСОБА_13 , ОСОБА_19 та приватним нотаріусом ОСОБА_25 у приміщені офісу останньої. Під час розмови вказані особи обговорюють процедуру продажу земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_18 повідомляє ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_19 підпише усі документи після того, коли їх оформить нотаріус ОСОБА_25 . У подальшому процедура продажу земельної ділянки не відбувається, а закінчується лише перевіркою цих документів, а підписання угоди планується на наступний день. Окрім того, із протоколу вбачається, що під час перебування у нотаріуса, ОСОБА_19 вимагає у ОСОБА_18 надати їй відомості про покупця на ім'я ОСОБА_81 , якого вона жодного разу не бачила. Також із змісту розмови вбачається намагання ОСОБА_18 залучити ОСОБА_13 до процесу оформлення документів на продаж земельної ділянки, яка належить ОСОБА_19 .

Із урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що головна роль в організації продажу земельної ділянки, яка належить потерпілій ОСОБА_19 , відводилась свідку ОСОБА_18 , яка підшукала покупця, організувала зустріч у нотаріуса, отримала частину грошових коштів в якості оплату своїх послуг як рієлтора, та керувала всіма іншими діями, спрямованими на реалізацією вказаної угоди.

Окрім цього, надаючи оцінку цьому доказу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, стороною обвинувачення не вжито дієвих заходів для усунення протиріч у показах свідка ОСОБА_18 та потерпілої ОСОБА_19 щодо обставин укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Зокрема, сторона обвинувачення фактично відмовились від забезпеченні допиту свідків обвинувачення, зокрема покупця земельної ділянки ОСОБА_82 та приватного нотаріуса ОСОБА_25 , якою здійснювалось нотаріальне оформлення та посвідчення цієї угоди.

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01 лютого 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складеного начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 , за результатами проведення НСРД на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустріч та розмову між ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 та приватним нотаріусом ОСОБА_25 , яка мала місце 16.11.2017 року, о 14 год 43 хв, у приміщенні офісу приватного нотаріуса Чухрай (флеш накопичувач №1106т). Відомості, зазначені у вказаному протоколі є аналогічними тим, що містяться у протоколі (флеш накопичувач №1107т);

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01 лютого 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Протокол складеного начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 , за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). На відеозаписі зафіксовано зустріч та розмову між ОСОБА_18 , ОСОБА_13 та ОСОБА_19 , яка мала місце 17.11.2017 року, о 13 год 16 хв, у м. Одесі, поблизу адміністративної будівлі Одеської обласної державної адміністрації (флеш накопичувач №1110т). Під час бесіди ОСОБА_18 цікавиться у співрозмовників про те, чи вирішили усі питання між собою ОСОБА_19 та ОСОБА_13 . На зустрічі ОСОБА_18 веде себе активно, запевняє ОСОБА_19 , що саме вона володіла інформацією, без уточнення якою саме, та стверджує, що цю інформація не була відома ОСОБА_13 .

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що зміст даного відеозапису дає підстави для висновку про те, що свідок ОСОБА_18 , разом з потерпілою ОСОБА_19 , перебуваючи під контролем правоохоронців, розуміючи, що вони приймають участь в оперативному заході, та одночасно переслідуючи кожна окремо свої цілі, у тому числі спрямовані на отримання матеріальної вигоди внаслідок реалізації угоди з продажу земельної ділянки, здійснюють провокативні дії відношенню до ОСОБА_13 .

Стосовно протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 01.02..2018 року, колегією суддів встановлено наступне. Протокол складено начальником відділу УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ майором поліції ОСОБА_70 , за результатами НСРД, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2017 року (№01-21869т/НСД). Під час оперативних заходів зафіксовано зустріч та розмову між ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 поблизу Одеської обласної державної адміністрації , біля Одеської обласної адміністрації , яка мала місце 17.11.2017 року, у період з 13 год 16 хв до 13 год 44 хв (флеш накопичувач №1109т). Під час спілкування між ОСОБА_19 та ОСОБА_13 , останній висловив прохання, щоб ОСОБА_83 не передавала гроші у присутності інших співрозмовників. У присутності ОСОБА_14 ОСОБА_19 просить дати їй гарантії щодо прийняття постанови про закриття. При цьому, остання не пояснює, що це за процесуальний документ та у зв'язку із чим він має бути прийнятий, яким чином він стосується самої потерпілої. Після цього, до співрозмовників підійшов ОСОБА_16 та ОСОБА_19 починає з ним спілкування щодо заступника селищної ради. ОСОБА_16 повідомляє останній, що за його інформацією у селищній раді здійснюють діяльність правомочні голова та заступник селищної ради і пропонує ОСОБА_19 самій вирішувати проблемні питання місцевого самоврядування. Після цього, ОСОБА_16 запитує у ОСОБА_19 чи є у неї питання до нього, на що остання зазначає про відсутність таких питань. Після цього, ОСОБА_16 залишає співрозмовників та рухається у напрямку будівлі Одеської обласної державної адміністрації .

Далі, відповідно до змісту протоколу, ОСОБА_19 та ОСОБА_13 підійшли до автомобіля марки «Пежо 308», де ОСОБА_19 передає грошові кошти ОСОБА_13 .

Таким чином, зміст даного протоколу підтверджують висновок місцевого суду про те, що в присутності ОСОБА_16 не велись розмови з приводу реалізації земельної ділянки, а також стосовно того, що ОСОБА_16 та ОСОБА_15 не мають відношення до передачі грошових коштів, на чому наполягає сторона обвинувачення. Окрім цього, місцевий суд вірно зазначив, що обвинувачений ОСОБА_14 не приймав участі в процесі передачі/отримання грошових коштів.

Окрім того, під час апеляційного розгляду колегією суддів повторно досліджені докази сторони захисту, які були відкриті стороні обвинувачення та надані до суду.

Зокрема, захисником обвинуваченого ОСОБА_16 - адвокатом ОСОБА_9 , під час судового розгляду в місцевому суді, було заявлено клопотання про витребування з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області матеріалів судової справи №495/6434/17, яке було задоволено судом.

Клопотання адвоката ОСОБА_9 мотивоване тим, що 21.11.2018 року, Приморським районним судом м.Одеси було допитано свідка ОСОБА_18 , яка окрім іншого, повідомила суду, що на початку вересня 2017 року, вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Затоківської селищної ради , її депутатами та посадовими особами Одеської обласної ради , які вимагали від неї продати земельну ділянку громадянки ОСОБА_20 , а виручені грошові кошти передати їм в якості неправомірної вигоди. Також свідок ОСОБА_18 повідомила суду, що за дорученням знайомої ОСОБА_19 - громадянки ОСОБА_20 , вона здійснювала пошук покупця на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_8 . Крім того, ОСОБА_18 повідомила, що інформація про накладення арешту в рамках будь-якого кримінального провадження на вказану земельну ділянку, їй не відома та вона не займалась зняттям арешту з цієї земельної ділянки.

Водночас, задля доведення позиції щодо наявності провокації з боку свідка ОСОБА_18 адвокат ОСОБА_9 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із клопотанням про здійснення тимчасового доступу до речей і документів, а саме вилучення оригіналу матеріалів справи Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (справа №495/6434/17, провадження №1-кс/495/2611/2017) щодо зняття за заявою ОСОБА_18 арешту з вказаної земельної ділянки. Зазначене клопотання адвоката задоволено судом.

Дослідивши матеріали судової справи №495/6434/17, місцевим судом встановлено, що 02.10.2017 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області прийняв рішення про задоволення заяви ОСОБА_18 , яка діяла в інтересах ОСОБА_20 про скасування арешту та скасував арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 5110300000:02:013:0064, площею 0,08 га, з цільовим призначенням: 07.03 для індивідуального дачного будівництва, накладений ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.08.2017 року (справа №495/6434/17).

Водночас, під час допиту в місцевому суді, ОСОБА_18 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, повідомила суду, що ще у вересні 2017 року, вона дала свою згоду УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ щодо здійснення негласних слідчих дій за її участю, зокрема щодо участі в реалізації вищезазначеної земельної ділянки задля передачі незаконної винагороди обвинуваченим.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що з урахуванням зняття 02.10.2017 року арешту із вказаної земельної ділянки в судовому порядку за заявою ОСОБА_18 , в діях останньої вбачаються ознаки провокації злочину, яку вона могла вчиняла під контролем та безпосередньої участі правоохоронного органу.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що стороною обвинувачення не спростовано, що свідок ОСОБА_18 не тільки дала неправдиві свідчення у Приморському районному суді м. Одеси , коли заперечувала свою участь 02.10.2017 року у справі №495/6434/17, яка була в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області , зокрема в якості представника власниці земельної ділянки ОСОБА_20 , але й будучи пов'язаною угодою про співробітництво з правоохоронним органом з 12.09.2017 року, фактично штучно створювала умови для її подальшої реалізації та документування дій обвинувачених, які сторона обвинувачення кваліфікувала як вимагання грошових коштів, які мали бути отримані власником земельної ділянки від майбутньої її реалізації.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не спростована версія захисту стосовно того, що свідок ОСОБА_18 , під впливом своїх особистих інтересів, маючи окрім того матеріальний зиск за надання потерпілій своїх послуг рієлтора, своїми активними діями фактично провокувала як обвинувачених, так і потерпілу ОСОБА_19 на моделювання ситуації, за якою обвинувачені начебто вимагали грошові кошти, які б мала отримати ОСОБА_19 після реалізації земельної ділянки.

Із метою перевірки даної версії, стороною захисту в місцевому суді було завлено клопотання про виклик та допит в якості свідка колишнього власника земельної ділянки ОСОБА_20 , яку потерпіла ОСОБА_19 використовувала в якості підставної особи для оформлення права власності на останню на земельну ділянку. Окрім того, в зазначених клопотаннях стороною захисту ставилось питання щодо забезпечення прокурором явки інших свідків: ОСОБА_26 (особи, якій ОСОБА_19 реалізувала 17.11.2017 року земельну ділянку); ОСОБА_84 (водій, який возив ОСОБА_19 17.11.2017 року до нотаріуса для участі в угоді купівлі-продажу земельної ділянки, а потім на зустріч з обвинуваченими); ОСОБА_85 (колега ОСОБА_18 по агентству нерухомості, який брав участь в реалізації угоди дарування від 17.11.2017 року зазначеної земельної угоди ОСОБА_19 на користь ОСОБА_26 ).

Колегія суддів звертає увагу, що вказані клопотання були задоволені судом, але сторона обвинувачення не забезпечила явку вказаних свідків для їх допиту, що може свідчити про небажання сторони обвинувачення встановити об'єктивні обставини даної справи, зокрема спростувати позицію сторони захисту.

Окрім наведеного, при прийнятті рішення щодо законності оскаржуваного виправдувального вироку, колегія суддів враховує наступне.

Згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінального переслідування обвинувачених та реєстрації кримінального провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року слугував рапорт оперуповноваженого УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ старшого лейтенанта поліції ОСОБА_30 про виявлене ним кримінальне правопорушення без реєстрації та дати складення, спрямованого разом із заявами про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_20 та ОСОБА_19 супровідним листом заступника начальника УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ від 07.09.2017 року заступнику начальника 4-го відділу ГСУ ГПУ ОСОБА_44 .

Водночас, в рамках даного кримінального провадження, захисником обвинувачених ОСОБА_16 та ОСОБА_14 - адвокатом ОСОБА_31 на адвокатські запити отримано наступну інформацію, якій місцевий суд надав належну оцінку.

Так, згідно відповідей на запити адвоката ОСОБА_31 з Департаменту захисту економіки Національної поліції України вбачається, що відповідно до Наказу заступника Голови - начальника Департаменту генерала поліції 3 рангу ОСОБА_86 №882 від 22.08.2017 року, старший лейтенант поліції ОСОБА_87 , оперуповноважений міжрайонного відділу №8 (м. Біляївка) Управління захисту економіки в Одеській області перебував у відряджені для проходження стажування з 28 серпня до 27 грудня 2017 року. Водночас, згідно відповіді на адвокатський запит №5847/39/104/01-2018 від 30.11.18 року, ОСОБА_87 проходив стажування в управлінні захисту економіки в Донецькій області на посаді оперуповноваженого відділу в період з 14.12.2017 по 27.12.2017 року. Ураховуючи, що саме в цей проміжок часу ОСОБА_88 приймалась участь у слідчих діях та виконанні окремих процесуальних документів щодо документування обвинувачених ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 під час досудового розслідування кримінального провадження №42017000000002901 від 12.09.2017 року, у відповідному клопотанні сторони захисту перед судом серед іншого також ініціювалось питання про здійснення судового виклику для допиту вказаного працівника поліції.

Проте, як і у випадку з іншими свідками, судовий виклик співробітника поліції ОСОБА_30 , який за твердженням сторони захисту, не міг одночасно перебувати у відрядженні в Донецькій області, і виконувати свої повноваження щодо документування та оперативного супроводження матеріалів кримінального провадження у м. Одесі, прокурором забезпечено не було.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони обвинувачення щодо неналежної оцінки місцевим судом показів потерпілої та свідків, враховує показання допитаної судом потерпілої ОСОБА_19 , які не в повній мірі узгоджуються з обставинами обвинувачення, а також вочевидь суперечать окремим доказам як сторони обвинувачення, так і сторони захисту.

Зокрема потерпіла ОСОБА_19 повідомила суду, що під час подій, викладених слідчим в обвинувальному акті, вона була депутатом Затоківської селищної ради та одночасно виконувала обов'язки секретаря цієї селищної ради. У 2016 році ОСОБА_15 , який на той час теж був депутатом цієї селищної ради, порадив їй отримати через відповідне рішення сесії Затоківської селищної ради земельну ділянку. Зважаючи на те, що раніше ОСОБА_19 вже отримувала із земель запасу Затоківської селищної ради земельну ділянку, остання запропонувала своєї знайомій ОСОБА_20 отримати земельну ділянку через звернення з цим питанням до Затоківської селищної ради . ОСОБА_20 погодилась з цією пропозицією ОСОБА_19 .. У серпні 2017 року до потерпілої приїхали її колега депутат ОСОБА_13 , разом із своїм знайомим співробітником поліції ОСОБА_14 . Під час зустрічі вказані особи запропонували їй, щоб ОСОБА_20 продала земельну ділянку і передала їм грошові кошти, отримані від реалізації цієї земельної ділянки. 03.11.2017 року до потерпілої знову прийшли ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , і пропонували продати земельну ділянку. У разі відмови зазначені особи погрожували порушити кримінальну справу відносно потерпілої та не давати спокою її знайомій ОСОБА_20 . Після цього, остання через договір дарування переоформила вказану земельну ділянку на ОСОБА_19 .

Із показів потерпілої ОСОБА_19 убачається, що ОСОБА_15 приїзжав до неї один раз разом із ОСОБА_13 , а під час зустрічі вказані особи переконували ОСОБА_19 реалізувати земельну ділянку, а отримані від продажу грошові кошти у сумі 72000 доларів, передати на потреби Одеської обласної ради . Сума, яку слід було передати становила ринкову вартість переоформленої на неї земельної ділянки у смт. Затоці м.Білгород-Дністровський Одеської області та була відома потерпілій зі слів її знайомого рієлтора ОСОБА_18 . При цьому, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 повідомили ОСОБА_19 , що продажом землі буде займатися саме ОСОБА_18 . Надалі ОСОБА_20 , на яку було оформлено вказану земельну ділянку, погодилась її продати через висловлене прохання самої потерпілої ОСОБА_19 . Водночас, рієлтор ОСОБА_18 переконала ОСОБА_19 оформити відчуження цієї земельної ділянки відповідним договором дарування від ОСОБА_20 та надати ОСОБА_18 довіреність для розпорядження земельною ділянкою. Договір дарування оформлювався на потерпілу ОСОБА_19 у м.Одесі. При цьому, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 примушували ОСОБА_18 до продажу земельної ділянки, яким саме чином, потерпілій не відомо. Земельну ділянку зі слів ОСОБА_18 , хотів придбати чоловік на ім'я ОСОБА_81 . Обвинувачений ОСОБА_16 жодного разу з потерпілою не спілкувався, будь-яких вимог до неї не висував. Потерпіла ОСОБА_19 бачила ОСОБА_16 один раз біля Одеської обласної ради , проте він про обставини продажу вказаної земельної ділянки з нею не спілкувався. Саме тому ОСОБА_19 було незрозумілим у зв'язку із чим на цю зустріч ОСОБА_13 покликав ОСОБА_16 17.11.2017 року потерпіла перебувала у приміщені УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ , де передала 2000 доларів співробітникам поліції для помітки, а у подальшому повернулась до м.Білгород-Дністровський, на 10 год, для нотаріального переоформлення земельної ділянки на покупця на ім'я ОСОБА_81 . Під час проведення угоди у нотаріуса щодо переоформлення земельної ділянки на нового власника - ОСОБА_89 , крім нього була присутня свідок ОСОБА_18 . У подальшому потерпіла ОСОБА_19 , разом із водієм ОСОБА_90 , поїхали до м. Одеси. Поблизу адміністративної будівлі Одеської обласної ради до потерпілої підійшов ОСОБА_13 , а згодом обвинувачені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Пізніше до них приєднався обвинувачений ОСОБА_16 , який не приймав участі в спілкуванні та перебував окремо від співрозмовників. При цьому, ОСОБА_18 весь час перебувала неподалік від учасників цієї зустрічі біля свого автомобілю. У подальшому потерпіла ОСОБА_19 залишившись наодинці із обвинуваченим ОСОБА_13 в його автомобілі передала останньому грошові кошти, а саме сім упаковок по десять тисяч доларів США та одну у розмірі двох тисяч доларів США.

На додаткові запитання прокурора та захисників, спрямованих на з'ясування протиріч у свідченнях потерпілої ОСОБА_19 , остання повідомила суду про те, що з самого початку до неї з питань, пов'язаних із продажем вказаної земельної ділянки приїжджали ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_18 . У той же час потерпіла у своїх показах потерпіла стверджувала, що після того як її знайома ОСОБА_20 подарувала їй земельну ділянку, її відвідував за місцем проживання переважно лише ОСОБА_13 . Окрім того, як вбачається із показів потерпілої ОСОБА_19 , наданих суду, будь-які документи, які б свідчили про порушення кримінального провадження стосовно неї обвинувачений ОСОБА_14 не надавав та не демонстрував. Про це їй декілька разів повідомляла свідок ОСОБА_18 , через яку фактично велись усі перемовини з обвинуваченими.

09.03.2021 року потерпіла ОСОБА_19 , у присутності свого представника, звернулась до Приморського районного суду м.Одеси із заявою, в якій зазначила, що насправді обвинувачені ОСОБА_16 та ОСОБА_15 по відношенню до неї будь-яких протиправних дій не вчиняли, та просить суд не притягувати останніх до кримінальної відповідальності. Після допиту в суді, потерпіла ОСОБА_19 в подальшому до суду не з'являлась, оскільки у своїй заяві висловила бажання не брати участь у подальших судових засіданнях за відсутності будь-яких претензій до обвинувачених.

Під час апеляційного розгляду, потерпіла ОСОБА_19 викликалась до суду. Проте, представник потерпілої - адвокат ОСОБА_91 подав до суду заяву та проінформував суд, що потерпіла належним чином сповіщена судом про час та дату судового засідання, проте не бажає приймати участь у судових засіданнях. Таким чином, суттєві протиріччя в показах потерпілої щодо обставин викладених в обвинуваченні та встановлених за результатами судового розгляду, залишилися неусунутими, а в кримінальному провадженні, в якому обвинуваченим інкримінується вчинення злочину з матеріальним складом, потерпіла особа фактично заявила про те, що не бажає мати процесуальний статус потерпілого.

Доводи прокурора щодо доведеності вини обвинувачених показами свідка ОСОБА_18 (єдиного свідка, допитаного за ініціативою сторони обвинувачення), колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, допитана судом свідок ОСОБА_18 повідомила суду, що на постійній основі здійснювала підприємницьку діяльність, надаючи послуги рієлтора фізичним та юридичним особам щодо купівлі-продажу об'єктів нерухомості та земельних ділянок, переважно у смт.Затока та у м. Білгород-Дністровському Одеської області.

Завдяки своїй професійній діяльності, до подій зазначених в обвинувальному акті, вона була знайома з обвинуваченими, перебувала з ними у робочих, ділових стосунках. Свідку було відомо, що на час подій, зазначених в обвинувальному акті, ОСОБА_14 проходив службу у Національній поліції України та обіймав посаду керівника слідчого підрозділу Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області . ОСОБА_16 працював на посаді начальника відділу Одеської обласної ради . ОСОБА_15 був депутатом Шабської ОТГ , а ОСОБА_13 - депутатом Затоківської селищної ради . Влітку 2017 року за ініціативою ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вона, ОСОБА_18 , мала надати допомогу секретарю Затоківської селищної ради ОСОБА_19 в реалізації земельної ділянки у АДРЕСА_8 , яка начебто належала останній. При цьому, ОСОБА_18 поставила умову вказаним особам про те, що вона має з приводу умов реалізації, пошуку потенційних покупців, витрат переговорити із самою ОСОБА_19 . Під час розмови із ОСОБА_19 з'ясувалось, що вона дійсно бажає скористатись її послугами. Проте, на той час Затоківською селищною радою було прийнято рішення щодо виділення вказаної земельної ділянки знайомій ОСОБА_19 - ОСОБА_20 , яка мешкала у м.Одесі. Під час спільної зустрічі, на якій були присутні свідок ОСОБА_18 , потерпіла ОСОБА_19 , а також ОСОБА_13 разом із ОСОБА_14 останні почали переконувати ОСОБА_19 про те, що зазначену земельну ділянку, виділену рішенням сесії Затоківської селищної ради ОСОБА_20 необхідно терміново реалізувати, а отримані від реалізації грошові кошти передати їм, тобто ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , а також ОСОБА_16 , як представнику Одеської обласної ради . Окрім того, під час цієї зустрічі ОСОБА_13 і ОСОБА_14 повідомили їй, що у разі невиконання їх вимог, вони ініціюють питання кримінального переслідування ОСОБА_19 . У подальшому між обвинуваченими, ОСОБА_19 та ОСОБА_18 відбулось декілька зустрічей, де обговорювались деталі майбутньої угоди із реалізації вказаної земельної ділянки. Надалі ОСОБА_20 надала ОСОБА_18 , довіреність на продаж від її імені вказаної земельної ділянки. Розуміючи протиправний характер дій обвинувачених, ОСОБА_18 , на початку вересня 2017 року звернулась із заявою про вчинення злочину до УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ , де з відповідними працівниками поліції уклала угоду про конфіденційне співробітництво. Усі подальші її зустрічі з обвинуваченими ОСОБА_14 та ОСОБА_13 вона документувала, слідуючи інструкціям оперативних працівників УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НПУ .

Свідок ОСОБА_18 повідомила суду, що на одній із зустрічей обвинувачений ОСОБА_13 переслав її мобільний телефон повідомлення із витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань про начебто реєстрацію кримінального провадження стосовно ОСОБА_19 . У цьому документі були зазначені відомості про вчинення ОСОБА_19 протиправних дій, пов'язаних із зловживанням останньою своїми службовим становищем та своїми службовими повноваженнями, як секретарем Затоківської селищної ради , зокрема незаконного отримання вказаної земельної ділянки. Цей документ під виглядом справжнього ОСОБА_18 мала продемонструвати під час зустрічі ОСОБА_19 із тим, щоб остання погодилась на умови обвинувачених. Хто саме виготовив проєкт вказаного документа, свідок ОСОБА_18 пояснити суду не змогла. При цьому, свідок зазначила, що оперативними співробітниками був зроблений скриншот та роздруківку фотографії, надісланої їй ОСОБА_13 . Телефон у якості речового доказу у неї органом досудового розслідування не вилучався та до матеріалів досудового розслідування не долучався. На запитання сторони захисту про те чи був за своєю правовою природою договір дарування вказаної земельної ділянки від 17.11.2017 року, укладений ОСОБА_19 із ОСОБА_92 , зокрема безоплатною угодою, чи отримала потерпіла ОСОБА_19 за відчуження на користь ОСОБА_82 будь-які кошти, чи мала матеріальну зацікавленість від цієї угоди, вона, як ріелтор, свідок ОСОБА_18 пояснила, що фактично вказана угода (яку вона супроводжувала) була оплатною, тобто прихованим договором купівлі-продажу. За реалізацію вказаної земельної ділянки ОСОБА_19 отримала 72000 доларів США, сплатила послуги нотаріуса та за оцінку вказаної земельної ділянки.

Водночас місцевий суд обґрунтовано встановив, що покази свідка ОСОБА_18 у цій частині не узгоджуються із показами потерпілої ОСОБА_19 . Зокрема на запитання сторони захисту чи отримувала ОСОБА_18 будь-які грошові кошти за свої послуги рієлтора та особи, яка супроводжувала реалізацію вказаної угоди, свідок категорично відмовилась відповідати.

На запитання сторони захисту за яких обставин, де та кому з оперативних працівників УЗЕ в Одеській області нею було подано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення обвинуваченими, свідок ОСОБА_18 заявила, що цих обставин не пам'ятає.

На запитання сторони захисту, стосовно того, чи представляла ОСОБА_18 інтереси власниці земельної ділянки ОСОБА_20 на початку жовтня 2017 року в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області по справі №495/6434/17 щодо зняття арешту з земельної ділянки, накладеному в іншому кримінальному провадженні; чи повідомляла вона про ці обставини слідчих, оперативних працівників, якими здійснювалось оперативне супроводження в даному кримінальному провадженні, свідок ОСОБА_18 заперечувала.

Разом із цим, покази свідка ОСОБА_18 у цій частині суперечать об'єктивним обставинам та дослідженим місцевим судом доказам, зокрема матеріалам судової справи №495/6434/17, витребуваним судом із Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області , а також матеріалам НСРД, що проводились за участю обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Колегія суддів звертає увагу, що не зважаючи на спростування показань свідка ОСОБА_18 допустимими та належними доказами, остання не надала суду раціонального пояснення цим обставинам, що безумовно свідчить про її нещирість перед судом та ставить її показання в цілому під сумнів та критичну оцінку на предмет правдивості, про що вірно зазначив місцевий суд.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, стороною обвинувачення неспростовані показання обвинувачених щодо їх непричетності до вчинення злочину та створення штучних доказів обвинувачення.

Суд першої інстанції в оскаржуваному вироку дійшов обґрунтованого висновку стосовно слушності доводів сторони захисту щодо можливої провокації злочину з боку потерпілої та свідка ОСОБА_18 , з огляду на те, що їх дії з самого початку перебували під повним контролем правоохоронного органу, що не можна віднести пасивним спостереженням за вчиненням злочину.

Відповідно до постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 року (справа №487/8165/15-к), доводи сторони захисту про провокацію мають бути ретельно перевірені судами при розгляді справи.

Згідно постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 року (справа №724/179/17) у разі наявності, на думку суду, за матеріалами кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, суд має перевірити це у судовому засіданні шляхом безпосереднього дослідження відповідних доказів і лише після цього зробити висновок щодо наявності (відсутності) факту провокації і, як наслідок, щодо належності допустимості та достатності доказів, наявних у справі для прийняття відповідного процесуального рішення».

За таких обставин, суд першої інстанції мав належним чином надати правову оцінку доводам сторони захисту щодо наявності/відсутності за фактичними обставинами даного кримінального провадження ознак провокації відносно обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 .

Апеляційний суд при наданні оцінки вказаному питанню враховує практику Верховного Суду, а також Європейського суду з прав людини, зокрема: постанову колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 року (справа №462/5338/14-к); постанову колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.02.2019 року (справа №522/2256/13-к); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05.02.2020 року (справа №704/913/15-к); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 року (справа №295/7911/18); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 року (справа №661/1567/16-к); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 року (справа №553/3161/17); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.05.2021 року (справа №750/10362/17); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року (справа №369/13151/14-к); постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 року (справа №628/3400/15); рішення ЄСПЛ у справах: Malininas v. Lithuania» §36, «Bannikova v. Russia» §38, «Vanyan v. Russia» §49, «Furcht v. Germany» §56, 59, «Sequeira v. Portugal» та «Tchokhonelidze v. Georgia» §45, «Ramanauskas v. Lithuania» §60, «Tchokhonelidze v. Georgia» §60 та інші.

Відповідно до постанови Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.05.2021 року (справа №750/10362/17) правова позиція Верховного Суду , викладена в означених рішеннях полягає в тому, щоб визначити свого роду предмет доказування у справах про провокацію, що включає у свою чергу знаходження судом відповідей на наступні питання, а саме:

1. Чи існували об'єктивні підозри в тому, що обвинувачені були причетними до злочинної діяльності або схильними до вчинення кримінального правопорушення?

2. У який момент була залучена особа до конфіденційного співробітництва: до першої зустрічі з посадовцями (що може свідчити про провокацію) або після того, як посадові особи висунули їй вимоги щодо отримання неправомірної вигоди?

3. Хто був ініціатором зустрічей - першої та подальших?

4. Чи носили дії органів правопорядку пасивний характер, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діяли за їхніми вказівками, з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів протиправної діяльності, впливали на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений;

5. Чи була особа, яка залучена до конфіденційного співробітництва, залежною від правоохоронних органів?

Виходячи з наведеного предмету доказування повинен і виходити суд при вирішенні питання наявності/відсутності провокації за фактичними обставинами даного кримінального провадження.

Таким чином, з урахуванням сукупності досліджених під час судового розгляду кримінального провадження доказів, зокрема показань потерпілої ОСОБА_19 та свідка ОСОБА_18 у співставленні зі змістом протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, якими зафіксовано розмови між потерпілою ОСОБА_19 та свідком ОСОБА_18 з однієї сторони, та обвинувачених з іншого боку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підбурювання до активних дій обвинувачених та провокації на вчинення ними протиправних дій з боку вказаних осіб під контролем правоохоронного органу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирішуючи перше питання предмету доказування у справах відносно встановлення провокації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у сторони обвинувачення будь-яких фактичних даних, які б свідчили про можливі протиправні дії ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 , пов'язані із вимагання у потерпілої ОСОБА_19 грошових коштів не було.

Колегія суддів також вважає, що вирішуючи друге питання предмету доказування у справах провокації, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що фактичне прийняття рішення органом досудового розслідування щодо залучення потерпілої у кримінальному провадженні ОСОБА_19 (статус потерпілої набула відповідно до її заяви - 05.12.2017 року) до конфіденційного співробітництва відбулось, як і у заявниці - свідка ОСОБА_18 - 11.10.2017 року, тобто задовго до першого зафіксованого спілкування між заявницею ОСОБА_19 та обвинуваченими ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , яке мало місце 21.10.2017 року. У контексті даного питання варто зауважити, що дозволи на проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках даного кримінального провадження були отримані стороною обвинувачення на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2017 року.

При цьому, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановлених фактів логічної невідповідності прийнятих органом досудового розслідування рішень щодо визнання тих чи інших осіб потерплими від злочину особами, відсутності підстав для реєстрації цих звернень, які були не інформативними, зокрема без зазначення часу, способу вчинення кримінального правопорушення, конкретних осіб, причетних до його скоєння та зрозумілого опису обставин протиправних дій невстановлених осіб.

Під час досудового розслідування, судового розгляду кримінального провадження в місцевому суді та апеляційного перегляду справи, сторона обвинувачення не надала раціонального пояснення на питання суду стосовно того, яке відношення до вказаної земельної ділянки мала ОСОБА_19 (визнана потерпілою 05.12.2017 року) на час подачі нею заяви - 12.09.2017 року, за умови, що земельна ділянка на той час перебувала під арештом на підставі ухвали слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області і не належала жодному з фігурантів кримінального провадження, а заяву про злочин перед цим подано свідком обвинувачення та одночасно викривачем кримінального правопорушення ОСОБА_18 (заява про вчинення кримінального правопорушення від 09.09.2017 року). Окрім цього, як встановлено судом, заявник ОСОБА_20 на час подачі своєї заяви - 06.09.2017 року, теж не могла здійснювати будь-які правочини з вказаною земельною ділянкою, адже вона перебувала під арештом. Про фіктивність першочергового оформлення цієї земельної ділянки на ОСОБА_20 , як на підставну особу свідчить і її пасивна позиція у відстоюванні своїх начебто порушених прав, як власника землі.

Так, окрім звернення з заявою, ОСОБА_20 більше жодного разу не цікавилась у слідчих та прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні, долею своєї земельної ділянки. Явку до суду для допиту цієї заявниці прокурори не вважали за необхідне забезпечити, оскільки прокурор відмовився від допиту цього свідка.

Щодо відповіді на третє питання предмету доказування у справах про провокацію, апеляційний суд зазначає, що досліджені докази в кримінальному проваджені містять відомості, відповідно до яких ініціаторами зустрічей з обвинуваченими ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 , виступали саме свідок ОСОБА_18 та потерпіла ОСОБА_19 . При цьому, як достовірно встановлено судом та не спростовано стороною обвинувачення, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 уникали спілкування з останніми, на що скаржились під час спілкування з обвинуваченим ОСОБА_13 самі заявники ОСОБА_19 та ОСОБА_18 .

Доводи сторони обвинувачення стосовно того, що обвинувачені ОСОБА_15 та ОСОБА_16 начебто були ініціаторами зустрічей з потерпілою ОСОБА_19 та свідком ОСОБА_18 спростовуються дослідженими в суді матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких саме потерпіла ОСОБА_19 та свідок ОСОБА_18 неодноразово за допомогою підбурювання до активних дій обвинуваченого ОСОБА_13 , неодноразово шукали зустрічей з обвинуваченими ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , намагались штучно втягнути вказаних осіб у процес обговорення питань продажу земельної ділянки, а ОСОБА_18 до того ж умовляла ОСОБА_13 дати від реалізації угоди більше грошових коштів ОСОБА_16 задля заручення його підтримкою в інших питаннях.

Колегія суддів вважає, що надаючи оцінку четвертому питанню предмету доказування щодо провокації злочину, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що потерпіла ОСОБА_19 та свідок ОСОБА_18 неодноразово, без будь-яких розумних підстав ініціювали розмови щодо вирішення питання з обвинуваченими ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , що підтверджується змістом висловлювань ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , зафіксованих під час проведення НСРД за їх участю.

Щодо дослідження п'ятого питання предмету доказування провокації злочину, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, серед іншого, результати проведення НСРД за участю свідка ОСОБА_18 та іншими фігурантами справи. Так, із результатів проведеного оперативного заходу 04.11.2017 року за участю ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та потерпілої ОСОБА_19 убачається, що під час розмови ОСОБА_18 повідомила вказаним особам, що ОСОБА_19 , через свою доньку ОСОБА_93 , переоформила земельну ділянку ОСОБА_53 у нотаріуса ОСОБА_94 на себе шляхом дарування. Наприкінці розмови, ОСОБА_18 повідомила співрозмовникам, що на неї заведено кримінальну справу по курортній базі та її тиснуть працівники СБУ , тому вона «хоче зробити ОСОБА_16 добре», задля того, щоб він у свою чергу допомагав їй. При цьому, свідок ОСОБА_18 провокує ОСОБА_13 та говорить йому про необхідність їхати до ОСОБА_16 за порадами щодо неї.

Під час допиту в суді 21.11.2018 року потерпіла ОСОБА_19 повідомила, що у 2016 році ОСОБА_15 порадив їй отримати земельну ділянку. Оскільки раніше вона вже отримувала земельну ділянку, то вирішила оформити її на свою знайому ОСОБА_53 , та врешті реалізувала ці задуми.

ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , як вбачається із досліджених в судовому засіданні матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій та допитів вважали, що можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності кожна за свої самостійні дії.

Більше того, як свідчать результати судового розгляду в кримінальному провадженні №12017160240002225 від 25.07.2017 року було накладено арешт на земельну ділянку ОСОБА_53 , яку в подальшому було переоформлено на ОСОБА_19 та продано ОСОБА_18 , що було безумовно відомо правоохоронним органам.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_18 та ОСОБА_19 у певній мірі перебували в залежності від правоохоронних органів, оскільки свідок та потерпіла побоювалися можливого подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в рамках розслідування даного кримінального провадження, з самого початку його ініціювання, мала місце підтримувана активними діями правоохоронних органів провокація з боку свідка ОСОБА_18 та потерпілої ОСОБА_19 обвинувачених на здійснення протиправних дій, зокрема з метою створити для себе сприятливі умови щодо уникнення можливого кримінального переслідування.

Вказаний висновок суду, окрім іншого, підтверджується наступними обставинами, встановленими під час судового розгляду.

Так, відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.189 КК України, внесені на підставі рапорту працівників правоохоронних органів, тобто до моменту фактичного надходження заяв про вчинення кримінального правопорушення від заявників ОСОБА_53 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .

Водночас зі змісту заяв ОСОБА_53 від 06.09.2017 року, ОСОБА_18 від 07.09.2017 року та ОСОБА_19 від 12.09.2017 року, про вчинення кримінального правопорушення, будь-яких відомостей щодо вимагання грошей конкретно обвинуваченими ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 не було зазначено.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги правовий висновок в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30.09. 2020 року (справа №553/3161/17), відповідно до якої на користь провокації можуть свідчити факт внесення відомостей до ЄРДР до дати заяви про злочин, а також відсутність у змісті заяви про вимагання неправомірної вигоди конкретних обставин (хто вимагає хабар, яку посаду і в якому органі обіймає), апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність провокативних дій потерпілої ОСОБА_19 та свідка ОСОБА_18 , які діяли під контролем правоохоронного органу.

Окрім того, згідно постанови колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року (справа №369/13151/14-к), на користь провокації свідчить заява про вимагання хабаря, яка подана раніше самого вимагання. Подібний висновок міститься в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.02.2019 року (справа №522/2256/13-к).

Попри те, що під час судового розгляду справи не було встановлено обставин вимагання грошових коштів як таких, у будь-якому випадку результати розгляду справи у суді свідчать про те, що заяви про вчинення кримінального правопорушення були подані до правоохоронних органів без зазначення відповідного розміру грошових коштів, які начебто вимагались, а розмір суми був вперше озвучений потерпілою ОСОБА_19 та свідком ОСОБА_18 під час проведення НСРД через півтора місяці після реєстрації кримінального провадження. Окрім того, саме від ОСОБА_19 та ОСОБА_18 надходила ініціатива та мали місце неодноразові висловлювання, які можна розцінювати як намагання шляхом надання грошових коштів вирішити відповідні питання, що у свою чергу з огляду на висновки, зроблені Верховним Судом, свідчать на користь провокації злочину.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення в рамках даного кримінального провадження не було доведено відсутність провокативних дій свідка ОСОБА_18 та потерпілої ОСОБА_19 , із урахуванням правового висновку, викладеного в Постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 року (справа №462/5338/14-к) відповідно до якого, одного згадування в постанові про проведення контролю за вчиненням злочину щодо відсутності провокації недостатньо. Слід зазначити, що в рамках розгляду даного кримінального провадження стороною обвинувачення не було надано суду будь-яких матеріалів, якими б наявність провокації спростовувалась.

Зважаючи на наведені обставини, суд першої інстанції, дослідивши наведені обставини та докази в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження відносно обвинувачених мала місце провокація злочину.

Надаючи оцінку дослідженим доказам, наданими сторонами, суд дійшов до правильного висновку, що висловлені стороною захисту доводи про недопустимість доказів сторони обвинувачення є аргументованими та такими, що доводять невинуватість ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 у вчиненні інкримінованого їм злочину, у тому числі і з огляду на те, що під час підготовки до реєстрації кримінального провадження саме працівниками правоохоронних органів було змодельовані та розроблені всі основні етапи та деталі протиправних дій обвинувачених, описаних в обвинувальному акті, які вони мали вчинити, визначено їх напрямок та необхідну кваліфікацію, заготовлено відповідний сценарій. Для здійснення розробленого плану та відповідно до завчасно розробленої «легенди» заявники ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , як агенти діяли за відповідними вказівками співробітників правоохоронного органу. Увесь цей взаємозв'язок завчасно спланованих ролей був розроблений з метою створення передумови для продажу земельної ділянки з подальшим оформленням права власності - шляхом дарування ОСОБА_19 , а реалізація цих задумів давала можливість свідку ОСОБА_18 та потерпілій ОСОБА_19 у подальшому вчиняти дії щодо підбурювання ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо подальшої реалізації земельної ділянки і отримання грошових коштів. Таким чином слід звернути увагу, що у випадку, якщо б арешт із земельної ділянки, за процесуальною ініціативою ОСОБА_18 не було би знято, особисто і виключно від обвинувачених нічого не залежало, оскільки все планувалось для їх обвинувачення.

Європейський суд з прав людини не забороняє використовувати у кримінальному провадженні докази, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), наприклад, операцій під прикриттям. Проте ЄСПЛ забороняє судам використовувати докази, отримані в результаті провокації правоохоронцями обвинувачених. Тому проведення заходів, пов'язаних, наприклад, із використанням негласних агентів, повинне супроводжуватися відповідними гарантіями. У цій частині ЄСПЛ виділяє дві групи гарантій.

Перша стосується заходів, які вживаються безпосередньо на етапі здійснення контролю за вчиненням злочину. Друга - це процесуальні гарантії на стадії розгляду справи у суді. Так, у справі «Секвейра проти Португалії» ЄСПЛ провів межу між неналежними діями працівників поліції в ході контрольованої закупки та діями звичайних агентів, які діють під прикриттям з метою отримання доказів щодо вчинення особою злочину без активного підбурювання до його вчинення. Заборона підбурювання поширюється як на працівників поліції, так і на осіб, які діють за їх вказівкою.

Так, перед проведенням контролю за вчиненням злочину працівники правоохоронних органів повинні: володіти достатнім обсягом інформації про причетність особи до вчинення злочину; вступати у злочин лише на етапі його підготовки або вчинення; поведінка агентів повинна бути пасивною.

У п.38. цієї ж справи Європейський Суд вказав: «У компетентних органах влади не було також достатніх підстав підозрювати ОСОБА_95 у тому, що він був торговцем наркотиками; навпаки, раніше він не мав судимості і не перебував під слідством, кримінальні справи проти нього не порушувалися. Справді, він не був відомий працівникам поліції, які увійшли в контакт із ним за посередництвом агентів (див. § 10)... Суд також не виявив жодних доказів на підтримку аргументів Уряду про те, що заявник мав намір вчинити злочин. За таких обставин можна зробити висновок, що двоє поліцейських не обмежилися пасивним розслідуванням злочинної діяльності Секвейри, а навпаки, вдалися до спонукання вчинити злочин. Насамкінець суд зауважує, що у своїх рішеннях національні суди зазначали той факт, що заявник був засуджений в основному на підставі свідчень двох працівників поліції»

Обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 раніше не були судимі та не притягувалися до кримінальної відповідальності, під слідством чи судом не перебували, не були особами з анти суспільним статусом. Отже, відомості про ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які стали відомі співробітникам правоохоронного органу, виключно через цивільну особу (агента) ОСОБА_18 ..

Варто зауважити, що у випадку не зняття арешту з земельної ділянки за ініціативою ОСОБА_18 , подальші дії ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 були б неможливими та злочину, щодо якого зазначено в обвинувальному акті, не відбулося б. Тому, провокація (підбурювання) до вчинення злочину з боку правоохоронців через агентів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Безпосередньо, для відмежування провокації злочину від передбачених методів розслідування Європейський Суд розробив відповідні критерії.

Перевірка обґрунтованості підбурювання. У частині розгляду заяви про провокаційні дії, спрямовані на спонукання вчинення злочину з метою його викриття, Європейський Суд, звертає увагу на те, чи був б вчинений злочин без втручання органів влади. Визначення підбурювання, дане Європейським Судом у справі «Раманаускас проти Литви»: «Підбурювання з боку поліції має місце там, де задіяні посадові особи - співробітники служб безпеки або особи, що діють за їх розпорядженням - не обмежувані фактично необхідною пасивною слідчою діяльністю, а такі, що здійснюють такий вплив на особу, як підбурювання до вчинення злочину, що в іншому випадку не був би вчинений, з метою забезпечити докази й почати карне переслідування...».

У справі Малінінас проти Литви (Malininas v. Lithuania ) №10071/04 ЄСПЛ встановив, що оперативно-розшуковий захід мав на увазі провокацію злочину з метою його викриття: «ЄСПЛ відзначає, що ініціатива належить співробітникові поліції, коли той першим звернувся до заявника з питанням про те, де він може придбати заборонені наркотики. Потім заявниця сама запропонувала постачати їм наркотики. У ході операції заявникові запропонували значну грошову суму - 3000 дол. США - за поставку великої кількості наркотиків, що явно являє собою підбурювання до постачання товарів. Суд першої інстанції визнав визначальну роль поліції... У цій справі дані елементи, на думку ЄСПЛ, розширили роль поліції від рамок таємних агентів до «агентів - провокаторів». Поліція не просто «приєдналася» до вчиненого злочину, а спровокувала його.

Імітування обстановки злочину полягає у системі дій уповноваженого державного органу, спрямованих на імітування реальності події злочину в уявленні особи, що особисто вчинила всі необхідні підготовчі дії для його вчинення. Тобто, при імітації обстановки злочину уповноважений орган лише «підключається» до вже розпочатих і проведених особою підготовчих дій.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не спростовними і беззаперечними для суду по-перше є факт «створення події злочину» з боку ОСОБА_18 та ОСОБА_19 (про що могло бути не відомо правоохоронному органу), а по-друге - вихід агентами ОСОБА_19 та ОСОБА_18 та співробітниками поліції за межі пасивного спостереження за вчиненням «змодельованого злочину». Вказані обставини фактично підтверджуються проведеними НСРД, результати яких сторона обвинувачення висуває у якості доказу доведення вини обвинувачених.

Як вже зазначалось вище, після свого допиту у суді, потерпіла ОСОБА_19 , переконавшись у безпідставності висунутого органом досудового розслідування обвинувачення, звернулась із відповідною заявою, де зазначила, що вважає непричетними обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 до злочину та просила не притягувати до кримінальної відповідальності.

Аналіз досліджених судом доказів у сукупності дає достатні підстави дійти висновку про відсутність в діях ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 об'єктивної та суб'єктивної сторони інкримінованого їм злочину, безпідставність та необґрунтованість висунутого їм обвинувачення, а також не спростованою стороною обвинувачення можливою провокацією злочину з боку свідка ОСОБА_18 , яка не лише діяла у такий спосіб під керівництвом та відповідно до вказівок правоохоронного органу, але й мала сама матеріальну зацікавленість від реалізації земельної ділянки, яка перебувала під арештом в іншому кримінальному провадженні.

За результатами проведеного апеляційного розгляду, перевіривши всі доводи сторони обвинувачення та повторно дослідивши докази, на яких наполягав прокурор, з урахуванням наведених вище обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що місцевий суд надав належну оцінку всім доказам по справі, з достатньою повнотою мотивував своє рішення, мотиви прийняття якого не спростовані стороною обвинувачення.

Оскільки надані стороною обвинувачення докази є недостатніми для підтвердження обвинувачення, а всі сумніви щодо винності обвинувачених, відповідно до ст. 62 Конституції України, слід тлумачити на їх користь, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість та законність прийнятого судом першої інстанції рішення про недоведеність вчинення обвинуваченими інкримінованого їм злочину.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні; тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (постанова Верховного Суду від 12 червня 2018 року - справа №712/13361/15, провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ №74777387).

Тобто, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч.ч.2,4 ст.17 КПК, що передбачають: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Відповідно до ст.9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява №25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Відповідно до ст.337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно зі ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.91 КПК на слідчого та прокурора покладено обов'язок доведення вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції який, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, дослідивши та оцінивши усі докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних, беззаперечних, належних і допустимих доказів наявності в діях ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржений вирок суду - без змін.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Вирок Приморського районного суду м.Одеси від 05.08.2024 року, яким ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 визнані невинуватими у пред'явленому їм обвинувачені за ч.4 ст.189 КК України та виправдані на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4