20 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 240/27389/25
касаційне провадження № К/990/54619/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шидловський В.Б.; судді: Сапальова Т.В., Капустинський М.М.)
у справі № 240/27389/25
за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран»
про стягнення податкового боргу,
У грудні 2025 року Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - ЦМУ ДПС РВПП, позивач, податковий орган, контролюючий орган) звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран» (далі - ТОВ «Юнігран», відповідач, платник), в якому просило стягнути кошти з рахунків/електронних гаманців у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих ТОВ «Юнігран», та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у рахунок погашення податкового боргу на загальну суму 157 010,91 грн.
Ухвалою від 04 грудня 2025 року Житомирський окружний адміністративний суд позовну заяву повернув особі, яка її подала.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09 грудня 2025 року залишив апеляційну скаргу податкового органу без руху. При цьому, суд зазначив, що у розумінні пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач у даному випадку не звільнений від сплати судового збору за пред'явлення до суду позову з такою вимогою, а тому особі, яка подала апеляційну скаргу, запропоновано в строк до п'яти днів усунути недоліки апеляційної скарги.
11 грудня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій позивач повторно вказав, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою від 18 грудня 2025 року Сьомий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ЦМУ ДПС РВПП повернув особі, яка її подала.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини не є тотожним стягненню податкового боргу, а відтак, у розумінні пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач (податковий орган) у даному випадку не звільнений від сплати судового збору за пред'явлення до суду позову з такою вимогою. Зважаючи на викладене, правові підстави для звільнення податкового органу від сплати судового збору за подання цього позову у суду відсутні.
Не погодившись з ухвалою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.
Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у контролюючого органу пільги зі сплати судового збору, неправильно витлумачив положення пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та безпідставно ототожнив спосіб погашення податкового боргу з предметом судового розгляду. На думку скаржника, звернення до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків платника податків відповідно до пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України є формою реалізації повноважень щодо погашення податкового боргу і не змінює правової природи спірних правовідносин, предметом яких залишається саме стягнення узгодженого та несплаченого грошового зобов'язання. У зв'язку з цим позивач вважає, що у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а повернення апеляційної скарги з мотивів несплати судового збору є безпідставним та таким, що порушує право на апеляційний перегляд судового рішення.
Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ЦМУ ДПС РВПП.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надійшов, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для повернення апеляційної скарги стало невиконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку з несплатою судового збору, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу пільги щодо його сплати.
Вирішуючи це питання, апеляційний суд виходив з того, що предметом заявлених вимог є не стягнення податкового боргу, а стягнення коштів з рахунків платника податків, що, на думку суду, не є тотожними правовими категоріями у розумінні пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
З такими висновками Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Наведена норма пов'язує застосування пільги з предметом судового розгляду, а не зі способом погашення податкового боргу чи процесуальною формою звернення до суду.
ПК України визначає податковий борг як суму узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Механізми, передбачені статтею 95 цього Кодексу, у тому числі звернення контролюючого органу до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків платника податків, спрямовані виключно на погашення такого податкового боргу та не змінюють його правової природи.
Отже, обраний контролюючим органом спосіб реалізації податкового обов'язку не може впливати на застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки визначальним є матеріально-правова сутність вимоги, а не форма її виконання.
Суд апеляційної інстанції, дійшовши протилежного висновку, послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 560/13598/22 та від 28 липня 2023 року у справі № 560/13604/22. Проте такі посилання є безпідставними, оскільки наведені судові рішення ухвалені за інших фактичних та правових обставин.
Так, у справі № 560/13598/22 предметом апеляційного оскарження були позовні вимоги щодо накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, які Верховний Суд визнав самостійними та такими, що не охоплюються пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом і у справі № 560/13604/22, де апеляційна скарга стосувалася виключно відмови у задоволенні вимог про накладення арешту, врегульованих статтею 94 ПК України.
Натомість у цій справі заявлені вимоги спрямовані виключно на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу відповідно до статті 95 ПК України, без поєднання з вимогами про застосування заходів забезпечення у вигляді арешту майна. За таких обставин правовідносини у справах № 560/13598/22 та № 560/13604/22 не є подібними до правовідносин, що склалися у цій справі, що виключає можливість застосування наведених у них правових позицій.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у контролюючого органу пільги зі сплати судового збору ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до безпідставного застосування положень статей 169 та 298 КАС України.
З огляду на викладене, ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити.
Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. А. Васильєва
Р. Ф. Ханова