Номер провадження: 22-ц/813/4323/26
Справа № 501/3671/24
Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
22.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса,
на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 липня 2025 року,
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про усунення перешкод у користуванні приміщенням
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2024 року Одеське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , в обґрунтування якого зазначило, що на обліку Одеського квартирно-експлуатаційного управління перебуває земельна ділянка військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1(2)» площею 41,8441 га. 3 них 30,1891 га - відповідно до наказу начальника Одеського гарнізону від 19.06.2021 № 32 «Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин ІНФОРМАЦІЯ_2 » було закріплено за командиром військової частини НОМЕР_1 , 11,6550 га госпрозрахунокивий фонд.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.10.2003 № 198 «Про прийом-передачу військового містечка «Іллічівськ - 1(2)» від військової частини НОМЕР_3 до військової частини НОМЕР_1 » військова частина НОМЕР_3 (колишній ІНФОРМАЦІЯ_3 ) передала, а військова частина НОМЕР_1 прийняла у користування військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1(2)».
У 2005 році військову частину НОМЕР_3 було ліквідовано та на її основі утворено військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 1(2)». Правонаступником військової частини НОМЕР_4 було визначено військову частину НОМЕР_1 , якій було передано у користування вказане містечко з метою його охорони та оборони.
На підставі сумісної вказівки начальника Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.12.2005 № 248/4/1837 та начальника ГоловКЕУ МО України від 09.12.2005 № 303/18/2005 02.02.2007 військова частина передала на бухгалтерський облік до КЕВ м. Одеси земельну ділянку, будівлі та споруди військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1(2)».
В ході проходження військової служби в Одеському гарнізоні старший майстер-сержант ОСОБА_1 заселився в приміщення переобладнане для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення необхідних дозвільних документів, разом зі своєю сім?єю складом 2 (дві) особи: дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач звертає увагу, що приміщення переобладнане для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою в/м № Іллічівськ-1(2), будівля за ГП № 50 «Штаб», в якому проживає старший майстер-сержант ОСОБА_1 разом зі своєю сім?єю, відноситься до відомчого фонду Міністерства оборони України, балансоутримувачем якого є Одеське квартирно-експлуатаційне управління.
Жодних дозвільних документів на вселення ОСОБА_1 разом із членами родини, зокрема спеціального ордеру, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення - йому не надавалося.
Відтак, на виконання директиви Міністерства оборони України, військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 (2)» наразі виведено із розпорядження військової частини НОМЕР_5 та передано до іншого військового формування, з метою виконання покладених завдань з відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації. Відповідачу ОСОБА_1 повідомлено, що у військової частини НОМЕР_1 відсутня можливість виконувати договірні умови щодо надання та оплати комунальних послуг, які були раніше укладені з ним, зокрема договір № 11 від 21.11.2016 про відшкодування витрат за споживання електроенергії.
Командиром військової частини НОМЕР_1 листом від 15.03.2023 письмово попереджено мешканців в/м «Іллічівськ-1(2)», в тому числі ОСОБА_1 про необхідність звільнити вказане приміщення та запропоновано добровільно звільнити незаконно зайняте приміщення, переобладнане для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою в/м № Іллічівськ-1(2), будівля за ГП № 50 «штаб», в якому він проживає разом зі своєю сім?єю, протягом місяця із одночасним погашенням заборгованості за спожиті комунальні послуги.
Позивач зазначає, що дана вимога була відповідачем проігнорована, що стало підставою для вжиття заходів судового захисту згідно із положеннями чинного законодавства України.
На підставі зазначеного, позивач просив суд усунути перешкоди Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню у праві користування та розпоряджання приміщенням переобладнаним для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою в/м № Іллічівськ-1(2), будівля за ГП № 50 «Штаб», шляхом виселення з нього ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вирішити питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня 2025 року залучено орган опіки та піклування в особі Овідіопольської державної районної адміністрації Одеської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору до участі у справі № 501/3671/24.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня 2025 року замінено назву позивача у справі № 501/3671/24. В якості позивача вказано - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса, у зв'язку зі зміною назви.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 21 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про усунення перешкод у користуванні приміщенням - відмовив.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення, яке відповідачу ОСОБА_1 було надано для тимчасового проживання, є будівлею, яка розташована на території військової частини, для тимчасового проживання військовослужбовців та не зареєстрована в виконавчих органах місцевого самоврядування як об'єкт житлового фонду. В ньому проживають інші військовослужбовці. Оскільки у спірних правовідносинах окрім Житлового Кодексу (ЖК) України, застосовуються спеціальні норми військового права, то у сукупності, незважаючи на те, що відповідач проживає у нежитловому приміщенні, воно фактично має правовий статус службового жилого приміщення одночасно і гуртожитку, і виселення його з такого приміщення разом із малолітньою дитиною, можливо виключно у випадках, передбачених ЖК України.
Як встановлено судом, відповідачі вселились у спірне приміщення з письмового дозволу військового командування; відповідачі на підставі цього дозволу тривалий час користувались цим приміщенням, споживали комунальні послуги, оплачували їх на підставі письмового договору, доданого до позову. За таких обставин, між відповідачами та державою в особі органів військового управління було укладено договір найму житлового (службового) приміщення, розірвання якого має відбуватись з дотриманням житлового законодавства. У відповідачів відсутній ордер на вселення у спірні приміщення виключно з вини органів військового управління, які дозволили вселитись відповідачам та користуватись ним, однак із власної недбалості не виконали всі вимоги житлового законодавства щодо оформлення проживання у суворій відповідності до вимог ЖК України. Відповідачі не можуть нести за відповідальність у вигляді виселення тільки у зв'язку із невидачею їм ордеру на вселення, оскільки в їх діях відсутня вина. За таких обставин, вселення відповідачів у спірне приміщення не є самоуправним, і до цих правовідносин не може застосовуватись ст. 116 ЖК України.
Встановивши, що відповідачі, про виселення яких заявлено позов, протягом тривалого часу відкрито проживали та проживають у вказаному службовому житлі, між ними та попереднім власником майна виникли договірні відносини щодо відшкодування витрат по наданню комунальних послуг, перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов за рахунок держави, суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса просить суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.07.2025 по справі № 501/3671/24 - скасувати, вирішити питання розподілу судових витрат, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що рапортом начальника квартирно-експлуатаційної служби в/ч НОМЕР_1 вказано, що дозволи для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей в переобладнаних приміщеннях в/м № Іллічівськ-1(2) надались в усній формі командиром в/ч НОМЕР_1 . Договір № 44 про наймання жилого приміщення, який долучено в якості додатків до відзиву на позовну заяву не містить будь-яких реквізитів, підписів сторін і печаток. Та не має будь-якого доказу, що він дійсно був укладений між сторонами.
Командиром військової частини НОМЕР_1 листом від 15.03.2023 № 350/1/432 письмово попереджено ОСОБА_1 , про необхідність звільнити вказані приміщення.
Відповідно до висновку комісії на підставі Акту № 651/1 від 18 квітня 2023 про незаконне заняття приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (2), будівля за генеральним планом № 50(штаб) приміщення 3 штаб-сержант ОСОБА_1 та члени його сім'ї, а саме дрижина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 знехтували вимогами командира військової частини НОМЕР_1 від 15 березня 2023 № 350/303/1/432 приміщення не звільнили.
Скаржник зазначає, що згідно п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2016 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.
Перебуваючи в службовому житловому приміщенні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , будівля за генеральним планом № 50(штаб) приміщення 3 відповідачі без будь-яких правових підстав, не маючи відношення до Збройних Сил України, утримуючи вищевказане житлове приміщення порушують права військовослужбовців Одеського гарнізону, які не мають житла за місцем проходження служби, тим самим порушують п. 2 ст. 13 Цивільного Кодексу України - при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Таким чином, на думку скаржника, використання службової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , будівля за генеральним планом № 50(штаб) приміщення 3 та невиконання вимог про звільнення житлового приміщення призвело до порушення права на житло інших військовослужбовців, які проходять службу у Збройних Силах України та призводить до порушення прав КЕВ м. Одеса, як балансоутримувача даного житлового фонду Міністерства оборони України.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз'яснювалось ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Військовій частині НОМЕР_1 та службі у справах дітей Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області роз'яснювалось їх право на подання письмових пояснень.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса копію ухвали про відкриття провадження отримав 19.09.2025 о 5:22:01 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Військова частина НОМЕР_1 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала 19.09.2025 о 5:22:01 та 15.08.2025 о 18:18:45 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Служба у справах дітей Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала 11.10.2025 о 19:40:01 та 11.10.2025 19:34:34 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 19.09.2025 о 5:14:35 та 15.08.2025 о 18:12:17 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження від 09.09.2025 року та копію апеляційної скарги отримали у відповідності до положень п.5 ч.6 та ч. 7 ст. 272 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса, військова частина НОМЕР_1 , служба у справах дітей Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , судові повістки-повідомлення отримали 05.01.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Судакова В.В., надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідачів, які повідомлені належним чином, представник проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просив залишити рішення Овідіопольського районного суду без змін.
Від представника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса - Корчевського М.Ю. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, просив задовольнити апеляційну скаргу.
З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення, яке відповідачу ОСОБА_1 було надано для тимчасового проживання, є будівлею, яка розташована на території військової частини, для тимчасового проживання військовослужбовців та не зареєстрована в виконавчих органах місцевого самоврядування як об'єкт житлового фонду. В ньому проживають інші військовослужбовці. Оскільки у спірних правовідносинах окрім Житлового Кодексу (ЖК) України, застосовуються спеціальні норми військового права, то у сукупності, незважаючи на те, що відповідач проживає у нежитловому приміщенні, воно фактично має правовий статус службового жилого приміщення одночасно і гуртожитку, і виселення його з такого приміщення разом із малолітньою дитиною, можливо виключно у випадках, передбачених ЖК України.
Як встановлено судом, відповідачі вселились у спірне приміщення з письмового дозволу військового командування; відповідачі на підставі цього дозволу тривалий час користувались цим приміщенням, споживали комунальні послуги, оплачували їх на підставі письмового договору, доданого до позову. За таких обставин, між відповідачами та державою в особі органів військового управління було укладено договір найму житлового (службового) приміщення, розірвання якого має відбуватись з дотриманням житлового законодавства. У відповідачів відсутній ордер на вселення у спірні приміщення виключно з вини органів військового управління, які дозволили вселитись відповідачам та користуватись ним, однак із власної недбалості не виконали всі вимоги житлового законодавства щодо оформлення проживання у суворій відповідності до вимог ЖК України. Відповідачі не можуть нести за відповідальність у вигляді виселення тільки у зв'язку із невидачею їм ордеру на вселення, оскільки в їх діях відсутня вина. За таких обставин, вселення відповідачів у спірне приміщення не є самоуправним, і до цих правовідносин не може застосовуватись ст. 116 ЖК України.
Встановивши, що відповідачі, про виселення яких заявлено позов, протягом тривалого часу відкрито проживали та проживають у вказаному службовому житлі, між ними та попереднім власником майна виникли договірні відносини щодо відшкодування витрат по наданню комунальних послуг, перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов за рахунок держави, суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні позову.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Одеське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Одеське КЕУ) веде облік казарменно-житлового фонду в порядку визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, наказу Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та Положенням про Одеське КЕУ, а також здійснює контроль за використанням жилого фонду Міністерства оборони України в порядку ст. 29, 30 Житлового кодексу України.
На обліку Одеського КЕУ перебуває земельна ділянка військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1(2)» площею 41,8441 га. З них 30,1891 га - відповідно до наказу начальника Одеського гарнізону від 19.06.2021 №32 «Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин ІНФОРМАЦІЯ_2 » було закріплено за командиром військової частини НОМЕР_1 , 11,6550га - госпрозрахунокивий фонд (ДП «Одеський авіаційний завод (колишнє ДП МОУ «ОАРП «Одесавіаремсервіс») - 7,7330га, база «Ювілейна» Концерну «Військторгсервіс» - 3,922га).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.10.2003 №198 «Про прийом-передачу військового містечка «Іллічівськ - 1(2)» від військової частини НОМЕР_3 до військової частини НОМЕР_1 » військова частина НОМЕР_3 (колишній ІНФОРМАЦІЯ_3 ) передала, а військова частина НОМЕР_1 прийняла у користування військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1(2)».
У 2005 році військову частину НОМЕР_3 було ліквідовано та на її основі утворено військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 1(2)». Правонаступником військової частини НОМЕР_6 було визначено військову частину НОМЕР_1 , якій було передано у користування вказане містечко з метою його охорони та оборони.
На підставі сумісної вказівки начальника Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.12.2005 №248/4/1837 та начальника ГоловКЕУ МО України від 09.12.2005 №303/18/2005 02.02.2007 військова частина передала на бухгалтерський облік до КЕВ м. Одеси земельну ділянку, будівлі та споруди військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1(2)».
На підставі Директиви Міністра Оборони України № Д-14 від 11 червня 2001 р. «Про переобладнання вивільного фонду Міністерства Оборони України під тимчасове житло безквартирних військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» - «організувати переобладнання вивільного фонду під тимчасове житло безквартирних військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджується копією Директиви.
В ході проходження військової служби в Одеському гарнізоні старший майстер-сержант ОСОБА_1 на підставі усного дозволу командира в/ч НОМЕР_1 , заселився в приміщення, яке відноситься до відомчого фонду Міністерства оборони України, балансоутримувачем якого є Одеське квартирно-експлуатаційне управління, переобладнане для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення необхідних дозвільних документів, зокрема спеціального ордеру, разом зі своєю сім'єю складом 2 (дві) особи: дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5
ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку як військовослужбовець ЗС України відповідно до Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 року № 380, у загальній черзі - з 23.05.2002 року з порядковим № 869; у першочерговій черзі - з 24.12.2005 року з порядковим № 208.
Відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу, наказом командира в/ч НОМЕР_7 (по особовому складу) № 57-ПМ від 24 грудня 2005 року звільнений із лав Збройних Сил України у зв'язку із реформуванням і залишенням на квартирному обліку та позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду військової частини.
Відповідач ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації, на цей час є військовослужбовцем Збройних Сил України.
27 вересня 2013 року між командиром в/ч НОМЕР_1 та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір найму № 44, 21 листопада 2016 року договір про відшкодування витрат за споживання електроенергії № 11, у яких зазначено, що відповідачі є наймачами спірного приміщення, витрати на електроенергію відшкодовуються шляхом утримання із грошового забезпечення.
З договору № 11 про відшкодування витрат за споживання електроенергії від 21 листопада 2016 року, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 убачається, що військова частина забезпечує надання послуг ОСОБА_1 з електричної енергії, а він в свою чергу забезпечує своєчасно відшкодування витрат за надані послуги з електроенергії. Також зазначено, що ОСОБА_1 є квартиронаймачем приміщення загальною площею 38 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 .
Пунктом 7.1. зазначеного вище договору передбачено, що він укладається на строк до «31» грудня 2016 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляду. Договір може бути розірвано в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством, з попередженням про припинення дії договору не менш ніж за 1 місяць до дати його розірвання.
Указами Президента України від 24.02.2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» в країні введено воєнний стан та оголошено мобілізацію, які неодноразово продовжувалися та діють дотепер.
На виконання директиви Міністерства оборони України, військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 (2)» наразі виведено із розпорядження військової частини НОМЕР_1 та передано до іншого військового формування, з метою виконання покладених завдань з відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації.
Згідно довідки в/ч НОМЕР_1 від 26.06.2024 року № 732 майстер-сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 26.06.2024 року № 731 старший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_2 з 25 вересня 2014 року по теперішній час є військовослужбовцем Збройних Сил України, її вислуга складає більше ніж 10 років.
Командиром військової частини НОМЕР_1 листом від 15.03.2023 року письмово попереджено мешканців в/м «Іллічівськ-1(2)», в тому числі ОСОБА_1 про необхідність звільнити вказані приміщення та запропоновано добровільно звільнити незаконно зайняте приміщення, переобладнане для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою в/м №Іллічівськ-1 (2), будівля за ГП №50 «штаб», в якому він проживає разом зі своєю сім'єю, протягом місяця із одночасним погашенням заборгованості за спожиті комунальні послуги.
З довідки про перевірку житлових умов, складеною комісією від 14 березня 2023 року №95 убачається, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 майстер-сержант ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , будинок належить Міністерству оборони України, до складу сім'ї мешканців цього будинку входять 3 особи, а саме: ОСОБА_1 (осн.кв. наймач) та ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_3 (син), які зареєстровані з 2014 року.
Відповідно до частини п'ятої ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до положень статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно з статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно із абзацами 1, 3 пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначений Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 (далі - Порядок).
Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби, забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку)
Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).
Службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом (пункт 15 Порядку).
Військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та члени їх сімей зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у двотижневий строк з дня виключення зазначених військовослужбовців із списків особового складу військової частини (пункт 19 Порядку).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" ЄСПЛ визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), заяви №7151/75, №7152/75).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства").
Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії"). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини"; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Косіч проти Хорватії" та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі "Пауліч проти Хорватії").
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей").
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що приміщення, з якого позивач просить виселити відповідачів є житлом у розумінні Конвенції і право користування цим житлом підлягає захисту відповідно до Конвенції.
Судом встановлено, що спірне приміщення, яке відповідачу ОСОБА_1 було надано для тимчасового проживання, є будівлею, яка розташована на території військової частини, для тимчасового проживання військовослужбовців та не зареєстрована в виконавчих органах місцевого самоврядування як об'єкт житлового фонду. В ньому проживають інші військовослужбовці.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідачі проживають у приміщенні, яке фактично має правовий статус службового жилого приміщення одночасно і гуртожитку, і виселення їх з такого приміщення разом із малолітньою дитиною, можливо виключно у випадках, передбачених ЖК України. Відповідачі не можуть бути виселені зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки відповідач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 продовжують нести військову службу, у службовому житлі останні проживають з вересня 2013 року, тобто тривалий час, що становить майже 11 років, з ними також проживає їх неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачі мають інше постійне місця проживання чи інше житло на праві власності.
Встановивши, що відповідачі протягом тривалого часу відкрито проживали у вказаному службовому житлі, між ними та власником майна виникли договірні відносини щодо відшкодування витрат по наданню комунальних послуг, відсутні відомості про те, що відповідачі перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування, тому не можуть бути забезпечені іншим житлом за рахунок органів місцевого самоврядування, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Посилання скаржника на те, що договір № 44 про наймання житлового приміщення, який долучено до відзиву на позовну заяву не містить підписів сторін, реквізитів, тобто відсутні докази укладення сторонами вказаного договору не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.
В позовній заяві позивачем зазначено, що відповідно до договору від 27.09.2013 року ОСОБА_1 надано у тимчасове використання житлове приміщення АДРЕСА_6 (2) військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_7 (пункт 1.1. договору від 27.09.2013 року).
Слід зауважити, що в пункті 1.2. договору від 27.09.2013 року передбачено, що приміщення та майно, яке знаходиться у ньому, передаються «наймодавцем» «наймачу» по факту та фіксуються у кожному окремому випадку актом прийому-передачі (далі - Акт), який є невід'ємною частиною договору (додаток № 1).
До позовної заяви позивачем додано Акт прийому-передачі, який є додатком № 1 до договору від 27.09.2013 року, в якому зазначено, що у відповідності з пунктом 1 договору «наймодавець» надає в тимчасове приміщення в будівлі № 50 військового містечка № ІНФОРМАЦІЯ_1 -(2) військової частини НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_7 наймачу ОСОБА_1 приміщення обладнане водопостачанням, електропостачанням. Акт підписаний від імені наймодавця командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_6 27.09.2013 року, від імені наймача - ОСОБА_1 27.09.2013 року.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
Отже позивач своєю поведінкою шляхом подання заяви по суті справи, якою є позовна заява, в якій зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до договору від 27.09.2013 року надано у тимчасове використання житлове приміщення АДРЕСА_6 (2) військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_7 , висловив свою позицію стосовно щодо укладення між в/ч НОМЕР_1 та ОСОБА_1 договору від 27.09.2013 року. Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що відсутні докази укладення сторонами договору найму № 44, суперечить попередній поведінці позивача.
Доводи апеляційної скарги, із посиланням на положення ч. 3 статті 116 ЖК України, щодо безпідставного проживання відповідачів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Частиною 3 статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 344/18741/14-ц, зазначив, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Враховуючи встановлені фактичні обставини, суди помилково не звернули уваги на те, що вселення відповідача не є самоправним, оскільки 08 грудня 2010 року він був зареєстрований у гуртожитку, між сторонами 29 квітня 2014 року укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Таким чином, положення статті 116 ЖК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами глави 89 ЦК України (найм житла). Інших правових підстав для виселення відповідача із спірного приміщення гуртожитку позивачем не наведено. У позовній заяві Івано-Франківська установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (№ 12) просила виселити відповідача виключно на підставі статті 116 ЖК України.
Як зазначалося вище, відповідачі вселились у спірне приміщення з письмового дозволу військового командування; відповідачі на підставі цього дозволу та договору від 27.09.2013 року тривалий час користувались цим приміщенням, споживали комунальні послуги, оплачували їх на підставі письмового договору, доданого до позову.
Висновки суду першої інстанції про те, що між відповідачами та державою в особі органів військового управління було укладено договір найму житлового (службового) приміщення, розірвання якого має відбуватись з дотриманням житлового законодавства; у відповідачів відсутній ордер на вселення у спірні приміщення виключно з вини органів військового управління, які дозволили вселитись відповідачам та користуватись ним, однак із власної недбалості не виконали всі вимоги житлового законодавства щодо оформлення проживання у суворій відповідності до вимог ЖК України; вселення відповідачів у спірне приміщення не є самоуправним, і до цих правовідносин не може застосовуватись ст. 116 ЖК України, є правильними.
Колегія суддів звертає увагу, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, а врахувавши те, що відповідачі ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 продовжують проходити військову службу, іншим житлом відповідачі не забезпечені, посилання скаржника на те, що відповідачі підлягають виселенню з підстав, зазначених у позовній заяві не заслуговують на увагу.
Звернення з цим позовом без надання іншого житла, що вочевидь не є пропорційним втручанням, колегія суддів вважає таким, що не відповідає праву відповідачів на повагу до їх житла, гарантоване статтею 8 Конвенції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одесазалишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 липня 2025 року
залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова