16.02.26
22-ц/812/476/26
Провадження № 22-ц/812/476/26
іменем України
16 лютого 2026 року м. Миколаїв
справа № 489/10367/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,
за участі представника позивача Макарова І.М., представника відповідача Тарана О.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Макаровим Ігорем Михайловичем,
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 10 грудня 2025 року під головуванням судді Микульшиної Г.А., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене 12 грудня 2025 року, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до Філії «Південний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Макарова І.М., звернувся з позовом до Філії «Південний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.
Представник позивача зазначав, що 21 травня 2024 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Філії “Південний лісовий офіс» ДСГП “Ліси України» на посаду начальника відділу мисливства. Відповідно до наказу вказаної філії № 198 від 13 вересня 2024 року у сезон полювання 2024-2025 років було встановлено, що днями полювання є субота та неділя. Починаючи з 21 вересня 2024 року, оскільки позивач є начальником відділу мисливства та його присутність на полюваннях є обов'язковою, він працював кожну суботу та неділю без вихідних. В усному порядку за домовленістю між працівниками лісництва вони могли не виходити на роботу у понеділок-вівторок, оскільки у вихідні дні вони працювали на полюваннях.
18 листопада 2024 року (понеділок), знаходячись вдома позивачу стало погано, він не міг поворушитись через різкі болі в спині, однак швидку допомогу він не викликав, а лише попередив власницю орендованої ним квартири - ОСОБА_2 , що він погано себе почуває і попросив телефонувати йому періодично. З 18 листопада по 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 намагався самотужки надавати собі допомогу і обійтись без виклику швидкої допомоги.
22 листопада 2024 року власниця квартири не змогла додзвонитись до позивача, викликала службу ДСНС та останні, на її прохання, відчинили двері до квартири. Зайшовши до квартири, вона побачила позивача, який лежав на дивані у напівпритомному стані. Як виявилось, він втратив свідомість і вдарився головою, по квартирі було видно сліди крові. З 22 листопада по 26 листопада 2024 року за позивачем здійснювала догляд власниця квартири.
Оскільки самолікування не допомагало, 26 листопада 2024 року зранку позивач звернувся до КНП “Херсонська міська клінічна лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних» ХМР до свого сімейного лікаря ОСОБА_3 . При цьому позивач зазначає, що у нього були загострені проблеми зі спиною. Того ж дня сімейним лікарем було призначено позивачу лікування та відкрито лікарняний. З 26 листопада 2024 року по 03 грудня 2024 року позивач продовжував лікуватись на дому, але 04 грудня 2024 року став почувати себе ще гірше. Того ж дня ОСОБА_1 був госпіталізований до хірургічного відділення МЛШМД у м. Миколаєві на стаціонарне лікування, де він отримував лікування у вигляді вливання крові та плазми. Позивач був госпіталізований у важкому стані, з клінікою шлунково-кишкової кровотечі. 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 був виписаний з лікарні та продовжував лікуватись на дому.
При цьому позивач вказує на те, що роботодавець був обізнаний про ситуацію з ним, оскільки 22 листопада 2024 року водій директора ОСОБА_4 був присутній у квартирі після приїзду ДСНС, а також приїжджав у лікарню та привозив особисті речі позивача, які той забув на робочому місці.
ОСОБА_1 наголошував на тому, що в період з 26 листопада 2024 року по 10 грудня 2024 року він перебував на лікарняному. Однак в цей час, а саме 02 грудня 2024 року, його було звільнено з роботи за прогул без поважної причини.
16 грудня 2024 року при першій нагоді та нормальному самопочутті, вже дізнавшись про звільнення з роботи, позивач надіслав роботодавцю заяву, в якій виклав свої пояснення з приводу своєї відсутності на робочому місці. Проте при особистому спілкуванні з директором філії ОСОБА_1 зрозумів, що його було звільнено з підстав особистої неприязні.
Позивач вказує на те, що при його звільненні роботодавцем було допущено ряд порушень. А саме роботодавцем не було з'ясовано причини відсутності його на робочому місці; не отримано його письмових пояснень перед застосуванням до нього дисциплінарного стягнення; порушено строки видачі йому трудової книжки.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ № 434-к від 02 грудня 2024 року про звільнення його із займаної посади за прогул без поважних причин;
поновити його на посаді начальника відділу мисливства Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» з 02 грудня 2024 року;
стягнути з Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» на його користь середній заробіток з 02 грудня 2024 року по день винесення рішення судом;
стягнути з Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом встановлено, що в період з 18 листопада 2024 року по 25 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Будь-яких повідомлень від позивача до Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» про причини відсутності його на роботі із наданням відповідних підтверджуючих документів у вказаний період не надходили. Вжиті роботодавцем заходи не дали можливості встановити поважність причин відсутності його на роботі, отримати у нього пояснення зі вказаного приводу не виявилось можливим, оскільки за місцем роботи він не з'являвся, на телефонні дзвінки не відповідав, за місцем свого проживання в м. Миколаєві двері не відчиняв, в зв'язку із чим 02 грудня 2024 року директором Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» було видано наказ № 434-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи. При цьому встановити факт перебування позивача на лікарняному не виявилось можливим, оскільки відповідний медичний висновок про його непрацездатність було долучено (сформовано) до інформаційної системи Національної служби здоров'я України лише 03 грудня 2024 року (період початку терміну непрацездатності - 26.11.2025).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Макарова І.М., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначав, що суд безпідставно ототожнив медичну оцінку стану пацієнта на момент звернення 26 грудня 2024 року із фактичним станом позивача у період з 18 листопада по 22 листопада 2024 року, який і є предметом спору. Висновок сімейного лікаря про «середній ступінь тяжкості» стану пацієнта стосується виключно моменту первинного звернення 26 листопада 2024 року та жодним чином не спростовує того, що у попередні дні позивач перебував у значно гіршому, критичному стані, що підтверджується викликом ДСНС, примусовим відкриттям дверей квартири та виявленням позивача у напівпритомному стані зі слідами крові.
По-друге, апелянт зазначав, що висновок суду про те, що відсутність необхідності у визначенні загального аналізу крові нібито свідчить про неважкий стан здоров'я позивача, є юридично та медично необґрунтованим. Суд вийшов за межі своїх повноважень. Подальша госпіталізація позивача 04 грудня 2024 року у важкому стані з клінікою шлунково-кишкової кровотечі та критично низьким рівнем гемоглобіну об'єктивно підтверджує, що захворювання мало прогресуючий, небезпечний характер, а не було вигаданим або незначним, як це необґрунтовано відображено у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.
По-третє, суд дійшов необґрунтованого висновку, що звернення позивача до лікаря у м. Херсоні нібито свідчить про задовільний стан його здоров'я. Законодавство України не встановлює обов'язку особи звертатися за медичною допомогою виключно за місцем фактичного проживання або викликати швидку медичну допомогу у кожному випадку погіршення стану здоров'я. Суд фактично поклав на позивача обов'язок довести, що він хворів саме «достатньо важко», тоді як відповідно до правової позиції Верховного Суду поважною визнається будь-яка причина, яка об'єктивно унеможливлювала виконання трудових обов'язків і виключала вину працівника, незалежно від того, чи була вона підтверджена негайною госпіталізацією або викликом швидкої допомоги.
По-четверте, твердження суду про те, що госпіталізація позивача 04 грудня 2024 року «не спростовує» відсутність поважних причин у період з 18 листопада по 25 листопада 2024 року, є хибним. Навпаки, подальша госпіталізація у важкому стані підтверджує, що стан здоров'я позивача не був раптовим або штучно створеним, а мав тривалий, прогресуючий характер, що повністю узгоджується з поясненнями позивача про погіршення самопочуття, фізичну слабкість та неможливість повноцінного руху і спілкування. До того ж, суд безпідставно поклав негативні процесуальні наслідки на позивача та свідка ОСОБА_5 за те, що ними не було викликано швидку медичну допомогу у період з 18 по 22 листопада 2024 року. Відсутність виклику швидкої допомоги не може розцінюватися як доказ відсутності хвороби або як спростування критичного стану.
По-п'яте, суд безпідставно відхилив доводи позивача щодо використання ним днів відпочинку (відгулів) за роботу у вихідні дні, не надавши належної оцінки специфіці його трудових обов'язків та встановленому наказом режиму роботи у сезон полювання.
По-шосте, суд безпідставно визнав спростованими пояснення позивача про повідомлення керівника ОСОБА_6 щодо поганого стану здоров'я, поклавшись виключно на внутрішні акти роботодавця. При цьому суд не перевірив достовірність таких актів, не оцінив відсутність будь-яких технічних доказів телефонних дзвінків (роздруківок з'єднань), а також не врахував пояснення позивача про те, що у зв'язку з критичним станом він фізично не мав можливості повноцінно спілкуватися по телефону, що прямо підтверджується змістом самих актів, де зазначено, що позивач повідомляв про неможливість розмовляти.
Факт того, що ОСОБА_1 попередив своє керівництво про погане самопочуття та його відсутність на робочому місці, а саме начальника управління з виробництва - Ребара Ю., підтверджується телефонними дзвінками 15 листопада 2024 року о 17 годині 03 хвилини (тобто після закінчення робочого дня), а також 18 листопада 2024 року о 6 годині 52 хвилини (перед початком робочого тижня). Позивач надав доказ у вигляді роздруківок телефонних дзвінків з застосунку Kyivstar про вихідні дзвінки та запис з контактної книжки ОСОБА_1 номера телефона ОСОБА_7 . Саме це, на думку апелянта, і спростовує ті докази, які надав відповідач, а саме доповідну записку Начальника управління з виробництва Юрія Ребара від 19 листопада 2024 року про те, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з невідомих причин, на телефонні дзвінки не відповідає, за домашньою адресою відсутній.
Посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначав, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Апелянт вказував, що наведені обставини є об'єктивними, надзвичайними та такими, що повністю виключали можливість своєчасного повідомлення роботодавця про причини відсутності на роботі, а також виключають наявність вини працівника. Суд першої інстанції, всупереч цим правовим позиціям, фактично ототожнив сам факт відсутності з прогулом, не дослідивши питання вини та поважності причин. Окремої уваги заслуговує та обставина, що у ході розгляду справи відповідач неодноразово змінював, уточнював та фактично виправляв раніше подані до суду докази, що свідчить про їх первинну недостовірність та суперечливість, а також ставить під сумнів добросовісність процесуальної поведінки відповідача.
Узагальнені доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України», надійшов відзив, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, на безпідставність апеляційної скарги, відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначав, що судом першої інстанції було всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі надані позивачем докази у справі, зокрема докази, що підтверджують відсутність у позивача поважних причин для його відсутності на робочому місці.
Як встановлено судом, позивач був відсутній на роботі у період з 18 по 25 листопада 2024 року без належного повідомлення роботодавця та без надання достовірних документів, які б підтверджували наявність поважних причин такої відсутності у спірний період. Надані позивачем медичні довідки не підтверджують неможливість виконання трудових обов'язків саме у період відсутності, який є предметом оскарження у даній справі.
Крім того, період тимчасової непрацездатності, зазначений у поданих медичних довідках, не збігається з фактичним періодом відсутності позивача на роботі. Зазначена обставина була належним чином проаналізована судом першої інстанції та отримала відповідну правову оцінку в мотивувальній частині судового рішення. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції, та не містять жодних нових обставин чи доказів, що могли б спростувати правильність висновків суду.
Вказує, що доводи апелянта про те, що суд першої інстанції нібито вийшов за межі своїх повноважень та здійснив самостійну медичну оцінку стану здоров'я позивача, є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні мотивів судового рішення. Суд першої інстанції не надавав медичної оцінки стану здоров'я позивача, не встановлював діагноз та не підміняв собою лікаря. Натомість суд здійснив правову оцінку належності, допустимості та достатності доказів, поданих стороною позивача на підтвердження поважності причин відсутності на роботі, що прямо входить до повноважень суду відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
На неодноразові запитання суду позивач та свідок, який був викликаний за клопотанням позивача, так і не надали пояснень з приводу того, чому, якщо стан позивача в період з 18 по 26 листопада 2024 року був критичним та вкрай важким, вони не викликали швидку медичну допомогу та/або не звернулись за медичною допомогою іншим шляхом (викликали лікаря за місцем проживання, скористались послугами приватного лікувального закладу, тощо). Тому твердження апелянта про те, що жодна норма права не пов'язує поважність причин відсутності з проведенням лабораторних досліджень або госпіталізацією, не спростовує висновків суду. Суд і не встановлював таких критеріїв, а лише констатував, що подані медичні документи не підтверджують поважність причин відсутності у конкретний період, який є предметом судового розгляду. Що стосується подальшої госпіталізації позивача 04 грудня 2024 року у важкому стані, то зазначена обставина не має правового значення для оцінки законності звільнення, оскільки вона настала після спірного періоду відсутності на роботі та не підтверджує стан здоров'я позивача саме в ті дні, коли він був відсутній без належного документального підтвердження. Подальше погіршення стану здоров'я не може належним чином обґрунтовувати попередню безпідставну відсутність на роботі.
Відсутність звернення за медичною допомогою при поганому самопочутті цілком логічно свідчить про відсутність такого стану, який би становив загрозу для життя і здоров'я особи, до чого власне і дійшов суд, оцінюючи ту обставину, що лікар, який вперше оглядав хворого 26 листопада 2024 року не вбачав ознак для госпіталізації останнього. Так, стан пацієнта на момент звернення до КНП «Херсонська міська лікарня ім. А. і О. Тропіних» ХМР 26 листопада 2025 року, за твердженням лікаря, був середнього ступеню тяжкості, не вимагав додаткових діагностичних досліджень, зокрема визначення загального аналізу крові, тощо. Вказане свідчить про те, що стан здоров'я ОСОБА_1 не був такий важкий, як він зазначає. Зокрема його фізичний стан дозволив йому дістатись з м. Миколаїв до м. Херсону (це понад 50 км.), не потребував навіть аналізу крові, а також інших діагностичних заходів, сімейний лікар не вважав його стан настільки важким, який би потребував госпіталізації та відповідно безперервного нагляду лікаря.
Крім того, суд першої інстанції не покладав на позивача обов'язку викликати швидку медичну допомогу та не визнавав сам факт її невиклику порушенням закону. Натомість суд правомірно оцінив сукупність обставин, зокрема, відсутність будь-яких дій позивача, спрямованих на фіксацію свого стану здоров'я у спірний період та дійшов логічного висновку, що за умови заявленого «критичного» стану здоров'я повна відсутність звернень за медичною допомогою, медичних записів чи інших об'єктивних підтверджень ставить під сумнів достовірність таких тверджень. Таким чином, мова йде не про «негативні процесуальні наслідки», а про реалізацію судом принципу вільної оцінки доказів, передбаченого цивільним процесуальним законодавством. Доводи апелянта фактично зводяться до спроби перекласти обов'язок доказування поважності причин прогулу з позивача на суд, що є неприпустимим та суперечить засадам змагальності процесу.
Зазначає, що право на використання відгулів не є автоматичним, а виникає лише за умови належного оформлення залучення працівника до роботи у вихідний день та визначення способу компенсації такої роботи у порядку, передбаченому законом.
Акти та пояснення про відсутність працівника на робочому місці були на розгляді суду першої інстанції, де останній, оцінивши в сукупності зібрані докази на їх належність, допустимість та достовірність дійшов до висновку, що в спірний період ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці.
2. Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що наказом від 20 травня 2024 року № 17-К ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу мисливства філії “Південний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» з 21 травня 2024 року з посадовим окладом згідно із штатним розписом із випробувальним строком три місяці (т.1 а.с. 36).
З 24 жовтня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте згідно договору оренди квартири від 21 листопада 2024 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 16).
Наказом Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» від 16 травня 2024 року № 5 встановлено п'ятиденний робочий тиждень з тривалістю 8 робочих годин на день та 40 годин на тиждень (а.с. 134).
Згідно з наказом Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» від 13 вересня 2024 року № 198 “Про проведення полювання в мисливських угіддях Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» встановлено, що днями полювання є субота та неділя. Повна відповідальність за проведення полювання в угіддях покладається на керівника (директора) мисливського господарства. Очолює захід по проведенню полювання керівник (директор або заступник) мисливського господарства. Присутність обов'язкова.
Відповідно до доповідних записок директору Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» від головного лісничого Василя Дорошука, начальника управління з виробництва Юрія Ребара від 18 листопада 2024, 19 листопада 2024, 25 листопада 2024, 29 листопада 2024, 02 грудня 2024, з 18 листопада 2024 начальник відділу мисливства ОСОБА_1 не вийшов на роботу, заздалегідь не попередивши про свою відсутність, на телефонні дзвінки не відповідає, за домашньою адресою АДРЕСА_2 - відсутній (а.с. 38, 38 зворотна сторона, 40 зворотна сторона, 42 зворотна сторона). Згідно з доповідною запискою головного лісничого ОСОБА_8 від 02 грудня 2024, 1 грудня 2024 року ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомив, що 02 грудня 2024 він приїде на роботу для надання письмових пояснень (а.с. 43).
Згідно з актами про відсутність ОСОБА_9 на роботі від 20 листопада 2024 № 1, від 21 листопада 2024 № 2, від 22 листопада 2024 № 3, від 26 листопада 2024 № 4 від 27 листопада 2024 № 5, від 28 листопада 2024 № 6, від 02 грудня 2024 № 7 встановлено, що в період з 18 листопада 2024 року по 02 грудня 2024 року позивач був відсутній на роботі (а.с. 39-43). Відповідно до вказаних актів 20 листопада 2024 року о 10:30 начальник відділу з персоналу ОСОБА_10 в присутності начальника відділу юридичних та майнових питань Дубровного М.О. та голови профспілкового комітету Загороднього С.Г. зателефонувала начальнику відділу мисливства Максиму Шестопалу і запитала, чому він відсутній на роботі з 18 листопада 2024 року. ОСОБА_11 сказав, що не може зараз розмовляти по телефону, більше на дзвінки не відповідає. 21 листопада 2024 року було здійснено виїзд за домашньою адресою АДРЕСА_2 , але двері ніхто не відчинив.
Наказом директора Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» від 02 грудня 2024 року № 434-к звільнено ОСОБА_1 , начальника відділу мисливства філії «Південний лісовий офіс» ДСП «Ліси України» 02 грудня 2024 року за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗПП України (а.с. 11 т.1).
16 грудня 2024 року начальник відділу з персоналу, завідувач сектору кадрів, військового обліку та навчання відділу з персоналу, начальник відділу юридичних та майнових питань Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» склали акт № 8 «Про встановлення факту одержання трудової книжки та копії наказу про звільнення та відмову від написання розписки про отримання вказаних документів», в якому зазначено, що 16 грудня 2024 року в кабінеті відділу з персоналу філії ОСОБА_1 отримав наказ про звільнення від 02 грудня 2024 року № 424-к та трудову книжку. ОСОБА_1 під час розмови з працівниками відділу з персоналу поводив себе емоційно, допускав некоректні висловлювання та не реагував на зауваження і відмовився написати розписку про отримання наказу про звільнення від 02 грудня 2024 року № 434-к та трудової книжки (а.с. 127).
16 грудня 2024 року ОСОБА_1 направив на ім'я директора Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» заяву, в якої повідомив, що з 18 листопада 2024 року знаходився дома, так як відчув біль і не розуміючи, що з ним відбувається, не викликав швидку допомогу, і в результаті, як виявилось пізніше, втратив майже 2 л крові через шлунково-кишкову кровотечу. З 26 листопада 2024 року по 05 грудня 2024 року був на лікарняному. Повідомити раніше не міг, так як в результаті втрати крові його гемоглобін впав до показників 40, він не міг ні ходити, ні говорити, ні навіть відкрити двері квартири (а.с. 18).
Наказом директора Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» від 14 січня 2025 року № 20-к, у зв'язку з отриманням інформації про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 в період з 26 листопада по 11 грудня 2024 року, однак, що не спростовує факту відсутності ОСОБА_1 без поважних причин на робочому місці з 18 по 25 листопада 2024 року включно - внесені зміни до наказу № 434-к від 02 грудня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 , а саме визначено 12 грудня 2024 року датою звільнення ОСОБА_1 (а.с. 37).
На підтвердження фактично відпрацьованого ОСОБА_1 робочого часу та факту наявності/відсутності його на робочому місці із зазначенням відповідних причин представником відповідача Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» долучено до матеріалів справи витяги із табеля обліку використання робочого часу за період з 01 травня 2024 року по 12 грудня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що:
-його присутність на полюваннях відповідно до займаної ним посади була обов'язковою. Оскільки полювання відбувались у вихідні дні (субота та неділя) в усному порядку за домовленістю між працівниками лісництва працівники могли не виходити на роботу в понеділок та вівторок.
- ІНФОРМАЦІЯ_1 (понеділок) знаходячись вдома йому стало погано, він не міг поворушитись через різкі болі в спині, однак швидку допомогу він не викликав, а лише попередив власницю орендованої ним квартири - ОСОБА_2 , що він погано себе почуває і попросив телефонувати йому періодично. З 18 по 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 намагався самотужки надавати собі допомогу і обійтись без виклику швидкої допомоги.
-22 листопада 2024 року власниця квартири не змогла додзвонитись до позивача, викликала службу ДСНС та останні, на її прохання, відчинили двері до квартири. Зайшовши до квартири вона побачила позивача, який лежав на дивані у напівпритомному стані. Як виявилось, він втратив свідомість і вдарився головою, по квартирі було видно сліди крові. З 22 листопада по 26 листопада 2024 року за позивачем здійснювала догляд власниця квартири.
-оскільки самолікування не допомагало, 26 листопада 2024 року зранку позивач звернувся до КНП “Херсонська міська клінічна лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних» ХМР до свого сімейного лікаря ОСОБА_3 . При цьому позивач зазначає, що у нього були загострені проблеми зі спиною. Того ж дня сімейним лікарем було призначено позивачу лікування та відкрито лікарняний.
-26 листопада 2024 року по 03 грудня 2024 року позивач продовжував лікуватись на дому, але 04 грудня 2024 року став почувати себе ще гірше. Того ж дня ОСОБА_1 був госпіталізований до хірургічного відділення МЛШМД у м. Миколаєві на стаціонарне лікування, де він отримував лікування у вигляді вливання крові та плазми. Позивач був госпіталізований у важкому стані, з клінікою шлунково-кишкової кровотечі. 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 був виписаний з лікарні та продовжував лікуватись на дому.
При цьому до матеріалів справи позивачем долучено:
-скріншот з мобільного телефону, з якого вбачається, що 18 листопада о 06:52 здійснено дзвінок на номер НОМЕР_1 ; тривалість - 49 сек. Вказаний телефонний номер у списку контактів в телефоні позивача визначений як номер, який належить « ОСОБА_12 » (а.с. 149, 151).
-повідомлення Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 16 січня 2025 року, згідно якого за інформацією з «Робочого зошиту чергового біля засобів зв'язку десятого взводу» 22 листопада 2024 року о 08:40 телефонним зв'язком звернулась власниця оселі за адресою АДРЕСА_2 , громадянка ОСОБА_13 з проханням відчинити двері її оселі, у якій знаходиться особа, яка вже два дні не виходить на зв'язок. Виходячи з інформації, яку надала громадянка ОСОБА_13 , що вказувала на можливість небезпеки для життя людини, відповідальним по взводу було прийнято рішення про виїзд на допомогу за вказаною адресою (а.с. 64, зворотня сторона, 66).
-інформаційну довідку з електронної системи охорони здоров'я, згідно з якою 03 грудня 2024 року лікарем загальної практики - сімейним лікарем ОСОБА_3 КНП «Херсонська міська клінічна лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних» ХМР було складено медичний висновок № 787Т-3Т4К-Т7Х3-66В6, відповідно до якого період непрацездатності визначено з 26 листопада 2024 року по 05 грудня 2024 року (а.с. 12).
-відповідь на адвокатський запит щодо надання правової допомоги ОСОБА_1 від 01 травня 2025 року лікарем ЗПСМ ЦПМСД № 1 КНП «Херсонська міська лікарня ім. А. і О. Тропіних», яким повідомлено, що на момент первинного звернення пацієнт був в стані середнього ступеню тяжкості; за протоколом надання амбулаторної допомоги, стан пацієнта не вимагав визначення загального аналізу крові (а.с. 153).
-довідку про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності КНП «Херсонська міська клінічна лікарня імені А. і О. Тропіних» ХМР від 26 лютого 2025 року, в якої зазначено, що застрахована особа ОСОБА_1 звернувся до сімейного лікаря ОСОБА_3 26 листопада 2024 року за консультацією. Сімейним лікарем ОСОБА_3 було видано (сформовано) два листка непрацездатності: на період з 26 листопада 2024 року по 05 грудня 2024 року; на період з 06 по 11 грудня 2024 року (а.с. 154-155). За результатами перевірки встановлено, що записи, які внесені до Реєстрів, інформація про направлення та рецепти в електронній системі охорони здоров'я обґрунтовують тимчасову непрацездатність застрахованої особи ОСОБА_1 по листках непрацездатності.
-виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 9861/2582 КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», в якій зазначено, що 04 грудня 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований ургентно у важкому стані, з клінікою шлунково-кишкової кровотечі. Проводилась консервативна терапія, перелито СЗП, ер.м. Кровотеча зупинена консервативно. Після проведеного лікування стан хворого покращився. Виписаний 10 грудня 2024 року (а.с. 20). Повний основний діагноз - синдром Мелорі-Вейса, активна фаза, К22.6. Ускладнення - шлунково-кишкова кровотеча.
-довідку про лікування в стаціонарі МЛШМД від 10 грудня 2024 року № 9861, про те, що ОСОБА_1 дійсно знаходився на лікуванні у заг. хірургії з 04 по 10 грудня 2024 року. Діагноз - синдром Мелорі-Вейса, а/ф, шлунково-кишкова кровотеча (а.с. 21).
-повідомлення КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» від 22 квітня 2025 року, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні КНП ММР «МШЛМД» відділення загальної хірургії з 04 грудня 2024 року по 10 грудня 2024 року з діагнозом синдром Мелорі-Вейса, шлунково-кишкова кровотеча. На момент 04 грудня 2024 року стан хворого важкий; при значенні гемоглобіну 49 г/л стан є важким, тому був непрацездатним та знаходився на стаціонарному лікуванні; на момент виписки хворого стан покращився. ОСОБА_14 став 90 г/л; хворий виписаний для подальшого лікування у сімейного лікаря (а.с. 157).
Позиція апеляційного суду
Відповідно до змісту статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У цій же статті Основного Закону громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Аналогічні норми закріплені в статті 5-1 КЗпП України.
Водночас відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Водночас невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами (див. постанову Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування причин його відсутності на роботі, а основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я (див. постанову Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18).
Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року у справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року у справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року у справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Відтак, для вирішення питання про законність звільнення працівника у зв'язку із прогулом необхідним є не тільки встановлення самого по собі факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Вищезазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у змісті постанов від 20 червня 2024 року у справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц, від 11 грудня 2024 року у справі № 932/3327/23, від 17 грудня 2025 року у справі № 624/480/24 та від 12 січня 2026 року у справі № 389/3240/24.
У справі, яка переглядається, перевірці апеляційним судом підлягають висновки суду щодо відсутності позивача на роботі без поважних причин у період з 18 по 25 листопада 2024 року.
Факт відсутності на роботі у період з 18 по 25 листопада 2024 року позивач не заперечує.
Водночас, відсутність на роботі у зазначений проміжок часу позивач в суді першої інстанції пояснював винятково погіршенням стану здоров'я з 18 листопада 2024 року та перебуванням згодом на стаціонарному лікуванні, а потім госпіталізацією до хірургічного відділення КНП ММР «Миколаївська лікарня швидкої медичної допомоги».
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відсутність працівника на роботі за станом здоров'я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, випискою з медичної картки амбулаторного хворого, іншими доказами (див. постанови Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 580/1658/19 (провадження № 61-9275св20), від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22 (провадження № 61-9457св23), від 03 грудня 2025 року у справі № 761/40281/20 (провадження № 61-15413св24)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності причин відсутності на роботі, починаючи з 18 по 25 листопада 2024 року, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що в цей період позивач був відсутнім на робочому місці та будь-яких повідомлень від позивача до Філії “Південний лісовий офіс» ДСП “Ліси України» про причини відсутності його на роботі із наданням відповідних підтверджуючих документів у вказаний період не надходили. Твердження позивача, що він був дуже слабким, фактично не міг рухатись та говорити, щоб повідомити причину своєї відсутності на роботі, не в повній мірі відповідають письмовим доказам, долученим до матеріалів справи. Так, стан пацієнта на момент звернення до КНП «Херсонська міська лікарня ім. А. і О. Тропіних» ХМР - 26 листопада 2025 року, за твердженням лікаря, був середнього ступеню тяжкості, не вимагав додаткових діагностичних досліджень, зокрема, визначення загального аналізу крові, тощо. Крім того, не зважаючи на те, що позивач начебто перебував у вкрай тяжкому стані (за його словами), він обрав звернутись до лікаря у м. Херсоні, замість того, щоб викликати швидку медичну допомогу за місцем свого проживання або звернутись за медичною допомогою до лікаря, який знаходився ближче - наприклад безпосередньо в м. Миколаєві. Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що стан здоров'я ОСОБА_1 не був такий важкий, як він зазначає. Зокрема його фізичний стан дозволив йому дістатись до м. Херсону, не потребував навіть аналізу крові, а також інших діагностичних заходів, сімейний лікар не вважав його стан настільки важким, який би потребував госпіталізації та відповідно безперервного нагляду лікаря. Як вбачається з матеріалів справи та особистих пояснень ОСОБА_1 , він лікувався на дому.
Також апеляційний суд погоджується з твердженнями суду про те, що госпіталізація позивача 04 грудня 2024 року до хірургічного відділення КНП ММР «Миколаївська лікарня швидкої медичної допомоги» не спростовує його відсутність на робочу місці без поважних причин з 18 по 25 листопада 2026 року.
Суд першої інстанції також встановив, що роботодавець вживав заходів, спрямованих на встановлення місця перебування працівника та причин відсутності його на роботі, телефонував позивачу, направив представника за місцем проживання позивача.
Отже, встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про допущення ОСОБА_1 порушення трудової дисципліни, а саме відсутності на робочому місці без поважних причин (прогулу), що є підставою для його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 попередив керівництво філії про поважні причини відсутності його на роботі, зокрема зателефонував начальнику управління з виробництва ОСОБА_15 , спростовується доповідною запискою останнього від 18 листопада 2024 року, в якій йдеться про відсутність ОСОБА_1 на роботі з невідомих причин.
Надання позивачем скріншоту з телефону, щодо здійснення телефонного дзвінка 18 листопада 2024 року о 06:52 на номер телефону, який за словами позивача належить ОСОБА_15 , не може бути достатніми для підтвердження погодження позивачем з роботодавцем відсутності на роботі в період з 18 по 25 листопада 2024 року.
Твердження позивача про те, що він мав право не виходити на роботу в понеділок та вівторок (18-19 листопада 2024 року) використовуючи свої відгули, є необґрунтованими, оскільки відповідних заяв керівництву філії, на підтвердження такого факту, позивач суду не надав.
Самовільне ж використання відгулів, без відповідного погодження з роботодавцем, також вважається прогулом.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Макаровим Ігорем Михайловичем, залишити без задоволення, а рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.Б. Кушнірова
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 23 лютого 2026 року.