10 лютого 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Херсоні, мешкає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12026152050000030.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
підозрюваний - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2026 року відносно підозрюваного ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 22.03.2026 р. без визначення розміру застави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Узагальнені доводи апелянта.
Захисник зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою.
Захисник вказує, що перед початком розгляду клопотання слідчого заявив клопотання про надання постанов щодо визначення слідчого (групи слідчих) і прокурора (групи прокурорів) у цьому провадженні, зважаючи на відсутність таких документів у додатках до клопотання, однак слідчий суддя залишив це без реагування.
На думку захисника, слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, фактично керувався лише тяжкістю обвинувачення, проігнорувавши інші критерії, які підлягають оцінці згідно КПК України, зокрема звертає увагу на те, що у матеріалах клопотання відсутні достатні докази на доведення обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_5 державної зради у формі надання допомоги іноземній державі в підривній діяльності проти України, а слідчий суддя не дав належної оцінки доводам сторони захисту щодо порушень під час затримання та вручення підозрюваному письмового повідомлення про підозру.
Апелянт зазначає, що 22-23.01.2026 р. підозрюваний ОСОБА_5 поїхав до м. Миколаєва для вирішення питання з автомобілем, після чого з ним зник зв'язок, родичі звернулися до поліції із заявою про зникнення, але згодом він з'явився у супроводі співробітників СБУ, під час обшуку за місцем мешкання. Апелянт звертає увагу на те, що фактичне затримання відбулося раніше, ніж зазначено у протоколі, при цьому, затримання здійснено без ухвали слідчого судді, без участі захисника, участь якого є обов'язковою для особливо тяжкого злочину, та з іншими процесуальними порушеннями. Крім того, письмове повідомлення про підозру, з огляду на фактичний час затримання, вручено пізніше 24 годин, і за таких умов, особа підлягала негайному звільненню, але слідчий суддя ці обставини належно не перевірив.
Захисник стверджує, що слідчий суддя не мотивував неможливість застосування застави як альтернативного запобіжного заходу та скористався лише правом не визначати її розмір. При цьому слідчий суддя не оцінив у сукупності дані про особу підозрюваного, який має негативний стан здоров'я, а саме цукровий діабет та кіста головного мозку, наявність міцних соціальних зв'язків, відсутність судимості, а також вагомість доказів.
Захисник вважає, що частина долучених слідчим доказів не є допустимими та належними, зокрема протокол обшуку від 22.01.2026 р., оскільки ухвала про дозвіл на обшук містила неконкретизований перелік предметів, що не забезпечило належних гарантій від зловживань з боку слідства.
Захисник вказує про порушення вимог КПК України під час вилучення електронних носіїв інформації, оскільки слідчий не залучив спеціаліста для копіювання інформації та застосував вилучення, що є надмірним втручанням у права особи.
Обставини, встановлені слідчим суддею.
Слідчий слідчого відділу Управління СБ України в Миколаївській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12026152050000030, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , з якими відбував покарання в Державній установі «Північна виправна колонія № 90» м. Херсон, та іншими невстановленими на даний час особами, не пізніше, ніж з грудня 2025 року (більш точний час встановити не вбачається можливим) по 22.01.2026 р., діючи в умовах воєнного стану, підтримуючи дії РФ щодо протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронним органам України, умисно, реалізуючи умисел на вчинення дій на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, з корисливих мотивів, добровільно, без фізичного чи психічного примусу, надавали представнику РФ допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за наступних обставин.
Так, не пізніше початку грудня 2025 року (більш точна дата в ході досудового слідства не встановлена) ОСОБА_8 , за допомогою інтернет-месенджеру «Telegram», зареєстрованого на належний йому номер мобільного телефону НОМЕР_1 , встановив контакт із невстановленим в ході досудового слідства представником РФ з мережевим ім'ям « ОСОБА_10 », який запропонував підозрюваному надавати допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України шляхом вербування громадян України для їх подальшого залучення у виконанні завдань на шкоду національній безпеці, в тому числі вбивств військовослужбовців та правоохоронців, залучених в обороні держави, пособництво вчиненню злочину з метою досягнення мети - вчинення вбивства, а саме надання знарядь для скоєння злочинів, усунення перешкод, допомозі у переховуванні та приховуванні злочину, інше.
Зокрема, на початку грудня 2025 року (більш точна дата в ході досудового слідства не встановлена) ОСОБА_9 , реалізуючи єдиний з ОСОБА_8 , ОСОБА_5 злочинний умисел на надання допомоги спецслужбам РФ, діючи за вказівкою представника РФ залучив до протиправної діяльності громадян України ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та запропонував останнім за грошову винагороду здійснити вбивство військовослужбовців, залучених в обороні держави, та, на підтвердження цього, передати представникам РФ відеозапис скоєного злочину.
У свою чергу, за розподіленими ролями, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 мали надавати знаряддя для скоєння злочинів, усувати перешкоди, допомагати у переховуванні ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , допомагати приховуванню злочину та інше. ОСОБА_9 , з метою забезпечення спілкування з представниками спецслужб РФ та забезпечення контролю з їх боку за діями ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , мав забезпечити останніх засобами зв'язку, налаштувати месенджери для їх спілкування, забезпечити грошовими коштами необхідними для вчинення злочину - купівлі одягу, витрат на переїзди, оренди житла, інше.
Так, 14.01.2026 р. близько 19.00 год., ОСОБА_11 , діючи за завданням представника спецслужб РФ, за пособництва ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , якими були надані знаряддя для вчинення злочину шляхом закладення так званого «схрону» зі зброї пістолет ТТ, а також засоби для здійснення відеозйомки злочину, та ОСОБА_9 , яким надавались грошові кошти, мобільний телефон для зв'язку з представником спецслужб РФ, знімалась квартира, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості, що розташована на відстані 25 метрів від будинку АДРЕСА_2 здійснив замах на вбивство військовослужбовця НОМЕР_2 дивізіону кораблів охорони рейду ВМС ЗС України громадянина Грузії ОСОБА_13 шляхом здійснення пострілу з вогнепальної зброї пістолету ТТ.
Крім того, 19.01.2026 р. ОСОБА_12 , діючи за завданням представника спецслужб РФ, за пособництва ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , які здійснили перевезення до м. Києва та надали знаряддя для вчинення злочину пістолет ТТ (в подальшому через несправність було замінено невстановленою особою на пістолет ФОРТ-12), та ОСОБА_9 , яким надавались грошові кошти, мобільний телефон для зв'язку з представником спецслужб РФ, знімалась квартира, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3 здійснив замах на вбивство громадянина України ОСОБА_14 шляхом здійснення пострілу з вогнепальної зброї пістолету ФОРТ-12.
22.01.2026 р. о 23.30 год. ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України та 23.01.2026 р. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України, у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України, а саме наданні представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану та за попередньою змовою групою осіб.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своє клопотання слідчий мотивував наявністю обґрунтованої підозри ОСОБА_5 тяжкістю кримінального правопорушення, наявністю ризиків, передбачених п. п. 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Врахувавши, що підозрюваний ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, характер ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, наявність ризиків, передбачених п. п. 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
З урахуванням даних про особу підозрюваного, обставини кримінального правопорушення та його правової кваліфікації, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави.
Заслухавши доповідь судді, пояснення підозрюваного та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказані вимоги закону та норм міжнародного права слідчим суддею дотримані, а також оцінені у сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу.
Застосовуючи відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею перевірено, що в матеріалах провадження є достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України.
Так, наявні докази, які містяться в матеріалах клопотання слідчого, зокрема дані протоколів допиту свідка ОСОБА_12 , впізнання за фотознімками від 21.01.2026 р. за участю ОСОБА_12 , обшуку від 22.01.2026 р. за місцем мешкання ОСОБА_5 та інші матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_5 .
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_5 під вартою, апеляційний суд доходить висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Так, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.
З огляду на характер інкримінованого ОСОБА_5 діяння, його роль у ймовірно вчиненому злочині та спосіб реалізації умислу, зокрема координація із іншими співучасниками, використання засобів зв'язку, організація «схронів» зі зброєю, переміщення осіб та знарядь для вчинення замахів на вбивство, наявним є ризик знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Зважаючи на те, що підозрюваному інкримінується діяльність у складі групи осіб, із залученням невстановлених на цей час її учасників та представника іноземної держави, тому наявні ризики незаконного впливу на свідків та інших невстановлених органом досудового розслідування осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, а також перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином. При цьому, перебування підозрюваного на волі створює передумови для узгодження позицій зі співучасниками, координації їх поведінки, встановлення каналів зв'язку з метою уникнення викриття, а також організації дій, спрямованих на приховування інших епізодів, осіб або обставин, що підлягають встановленню в межах досудового розслідування.
За версією органу досудового розслідування підозрюваний діяв не одноособово, а у складі групи, виконуючи функції забезпечення, зокрема знаряддя, логістика, укриття, допомога у приховуванні та інші дії, а інкримінована діяльність спрямована на сприяння вчиненню умисних насильницьких злочинів проти осіб, залучених до оборони держави та правоохоронної діяльності. За таких обставин, перебування підозрюваного на волі, з огляду на незавершеність досудового розслідування та наявність невстановлених осіб, обґрунтовано підвищує ймовірність продовження протиправної діяльності або вчинення нового кримінального правопорушення.
Отже, доводи захисника про недоведення прокурором існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставними, в цій частині, рішення слідчим суддею прийнято на основі об'єктивно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому досліджені всі матеріали провадження та наведені в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Апеляційним судом враховуються й імперативні вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України, за змістом яких, під час дії воєнного стану, до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України, застосовуванню підлягає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про те, що саме така міра запобіжного заходу, як тримання під вартою, забезпечить виконання ОСОБА_5 процесуальних обов'язків, і, застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, про що просить апелянт, не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Доводи захисника про істотні порушення вимог КПК України під час затримання ОСОБА_5 , не підтверджуються матеріалами клопотання.
Як убачається з наданих матеріалів, ОСОБА_5 затриманий о 23.30 год. 22.01.2026 р. у порядку ст. 208 КПК України, а о 00.20 год. 23.01.2026 р. складено відносно нього протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Про затримання ОСОБА_5 о 23.30 год. 22.01.2026 р. повідомлено його батька ОСОБА_15 та матір ОСОБА_16 , а також о 23.38 год. 22.01.2026 р. - Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Наведені в апеляційній скарзі обставини щодо «зникнення» підозрюваного 22-23.01.2026 р. самі по собі не свідчать про інший, ніж зафіксований у матеріалах, час затримання, оскільки зазначені дати охоплюють період фактичного затримання та подальших процесуальних дій, у межах яких здійснювалися повідомлення близьких осіб і відповідних органів. Крім того, письмове повідомлення про підозру складено та особисто вручено ОСОБА_5 о 17.50 год. 23.01.2026 р. за участю захисника, що підтверджується підписами ОСОБА_5 та його захисника у відповідному процесуальному документі, що спростовує доводи захисника про невручення повідомлення про підозру в межах 24 годин.
За таких обставин, твердження сторони захисту про затримання без участі захисника та про вручення повідомлення про підозру поза встановленими КПК строками є необґрунтованими.
Наявність у підозрюваного постійного місця мешкання та міцних соціальних зв'язків не спростовують висновків суду про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і не є підставами для зміни запобіжного заходу. Посилання сторони захисту на стан здоров'я також не нівелюють встановлені ризики за відсутності даних про неможливість надання підозрюваному необхідної медичної допомоги в умовах тримання під вартою. Враховуючи правову кваліфікацію інкримінованого діяння та встановлені ризики, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що визначення застави не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного та не зможе запобігти цим ризикам.
Отже, оскільки рішення слідчого судді є обґрунтованим та вмотивованим, а прокурором доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, ухвала слідчого судді відповідає вимогам кримінального процесуального закону, підстав для її скасування та відмову у задоволенні клопотання слідчого апеляційний суд не вбачає, тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ _____________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3