Справа № 760/296/25
Провадження №11-кп/801/174/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора в режимі відеоконференції ОСОБА_6
захисника обвинуваченого - адвоката
в режимі відеоконфереції ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 62023100130000150, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.02.2023 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Лелітка Хмільницького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого:
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України,-
Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.
Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років 10 (десяти) місяців позбавлення волі.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_8 зараховано попереднє ув'язнення у межах цього кримінального провадження з 14.11.2024 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Місцевий суд установив, що військовослужбовець за мобілізацією сержант резерву 4 взводу, резерву 1 роти резерву, сержантського складу ОСОБА_8 04 січня 2023 року, будучи згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 3 від 03.01.2023 виключеним зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , і таким, що вибув до нового місця несення служби - в/ч НОМЕР_2 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою ухилитись від виконання обов'язків військової служби, у порушення вимог ст. 41 Конституції України, ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, в умовах воєнного стану, без поважних причин, з метою ухилення від проходження військової служби, близько 06.00 години 04.01.2023, перебуваючи у складі групи військовослужбовців, які направлені для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіально оборони із дислокацією у населеному пункті АДРЕСА_2 , не попередивши свого командира, покинув розташування групи військової частини НОМЕР_1 , яка на той час дислокувалась на залізничній станції « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 , не з'явився за призначенням до військової частини НОМЕР_2 та не прийняв посаду стрільця стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , час проводив на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 14.11.2024, коли і був затриманий на підставі ухвали слідчого судді.
За час відсутності у військовій частині солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_8 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
Ці дії ОСОБА_8 суд кваліфікував за частиною четвертою статті 408 КК України як дезертирство - нез'явлення на службу (самовільне залишення місця служби) у разі призначення, переведення з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що їх подала.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 ставиться питання про скасування вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Просить закрити кримінальне провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3, 417 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення особою кримінального правопорушення
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено умисел винної особи на вчинення дезертирства, а саме на ухилення від військової служби на невизначений строк. При цьому вказує на те, що початкова кваліфікація дій ОСОБА_8 визначалась за частиною п'ятою статті 407 КПК України, як самовільне залишення військової частини (місця служби), вчинене в умовах воєнного стану. Також на переконання захисника суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_9 (старости Лозівського старостинського округу) про те, що ОСОБА_8 до мобілізації займався волонтерською діяльністю, а після його повернення до місця проживання не складалось враження, що останній переховується, відомостей про його розшук також не надходило. Із досліджених місцевим судом письмових доказів також установлено, що обвинувачений неодноразово звертався до медичних закладів з приводу лікування. Окрім того обвинувачений не ухилявся від явки до органів досудового розслідування та суду.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги сторони захисту з підстав, викладених в ній та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_10 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважаючи вирок місцевого суду законним та обґрунтованим.
Обвинувачений ОСОБА_8 будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду не з'явився, заяв про поважність причин неприбуття до суду не подавав. Захисник не заперечував проти проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого. Такі обставини відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджають проведенню апеляційного розгляду.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, зазначені норми закону в частині доведеності вини, кваліфікації дій особи та призначення покарання дотримані, а висновки місцевого суду із цих питань належним чином умотивовані.
Частиною четвертою статті 408 КК України встановлено кримінальну відповідальність, з-поміж іншого, за нез'явлення на службу (самовільне залишення місця служби) у разі призначення, переведення з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Розмежування складів кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачені статтями 407, 408 КК України міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 (справа № 297/2178/21).
Так, у цьому провадженні суд касаційної інстанції виснував, що об'єктом злочину, передбаченого статтею 408 КК України, є порядок проходження військової служби. З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: самовільне залишення військової частини або місця служби; нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Від злочину, передбаченого статтею 407 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене статтею 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Кваліфікуючою ознакою дезертирства є зокрема, вчинення його в умовах воєнного стану.
Таким чином для встановлення умислу винної особи на вчинення дезертирства суду необхідно виходити як із показань обвинуваченого, а також врахувати інші докази, зокрема показання свідків, а також письмові докази, які вказують на ту чи іншу поведінку такої особи, що може свідчити про ухилення від військової служби протягом невизначеного часу.
Із наданих місцевому суду показань обвинуваченого ОСОБА_8 установлено, що 26.02.2022 він був мобілізований на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 , службу проходив у НОМЕР_5 бригаді у складі НОМЕР_6 батальйону на різних військових посадах, зокрема на посаді командира стрілецького відділення. Після розформування підрозділу його перевели до міста Рівне. У зв'язку із наявністю хронічних захворювань (гіпертонія, захворювання хребта), проходив лікування у місцевій лікарні, у зв'язку з чим йому було рекомендовано направлення для подальшого лікування до шпиталю. На його прохання до військового командування щодо лікування відповіді не було надано, що сам обвинувачений розцінив як відмову. Вважає себе обмежено придатним до військової служби за станом здоров'я, та не надавав згоду на відправлення у зону бойових дій. Не зважаючи на це, його було направлено у складі військового формування у зону бойових дій на сході України залізничним транспортом, що вважав незаконним. 03.01.2023 у місті Києві на вокзалі він зійшов з поїзда, у якому перебував у складі військового формування, звідки поїхав додому до Хмільницького району Вінницької області, де і проживав увесь час аж до затримання уповноваженими працівниками. Умисел зійти з поїзда виник у нього раптово. Свої дії пояснював тим, що згоди на відправлення у зону бойових дій він не давав, а хотів проходити лікування, натомість військове командування до шпиталю його відправити відмовилося. Під час перебування за місцем свого проживання проходив лікування у сімейного лікаря, до військових госпіталів не звертався, військово-лікарську комісію з метою визначення ступеню придатності до проходження військової служби не проходив. Залишення місця служби пояснив розчаруванням у ставленні командування та бажанням зберегти своє здоров'я.
Таким чином із наданих обвинуваченим показань установлено, що ОСОБА_8 залишивши 04.01.2023 розташування групи військової частини НОМЕР_1 та повернувшись до місця постійного проживання в село Лелітка Хмільницького району, не мав наміру повертатись до місця служби у жодному випадку, адже навіть проходячи періодично лікування не вживав дій до встановлення ступеню придатності до військової служби.
Більш того, будучи звільненим 16.01.2026 із Вінницької установи виконання покарань № 1 у зв'язку із закінченням терміну дії судового рішення про тримання під вартою (т. 3, а. п. 47), ОСОБА_8 не висловлював бажання повернутись до військової служби т не вчиняв жодних дій для цього.
Така поведінка особи очевидно свідчить про наявність наміру ухилення від військової служби протягом невизначеного часу, що охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 408 КК України.
Щодо неврахування судом показань свідка, суд зазначає, що свідок ОСОБА_9 надала показання про те, що вона є старостою Лозівського старостинського округу, в якому з 2021 року проживає обвинувачений. ОСОБА_8 був мобілізований, за час проживання в селі він займався волонтерством, допомагав варити буржуйки, скарг на нього не надходило, в тому числі і від ТЦК. Не складалось враження про те, що він переховується, жив звичайним життям, відомостей про розшук також не надходило, а про його ухилення від служби свідок дізналася напередодні затримання.
Такі показання свідка не можуть свідчити про відсутність умислу обвинуваченого на вчинення дезертирства, оскільки для вчинення цих дій не вимагається переховування особи, натомість достатньо лише небажання за будь-яких обставин протягом невизначеного часу повернутись до військової служби.
Таким чином під час судового розгляду місцевий суд дав належну оцінку сукупності досліджених доказів та дійшов вірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 62023100130000150, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.02.2023 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: