Справа № 132/2323/25
Провадження №11-кп/801/255/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника обвинуваченого - адвоката
в режимі відеоконференції ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_10
перекладача ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12025020000000071, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 03.04.2025 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Молдова, уродженця міста Кишинів Республіки Молдова, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, паспорт громадянина Республіки Молдова № НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , в Україні не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України,-
ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Республіки Молдова, уродженця міста Кишинів Республіки Молдова, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_2 , із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, паспорт громадянина Республіки Молдова № НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в Україні не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України,-
Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року:
ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ) визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України та призначено покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано попереднє ув'язнення у межах цього кримінального провадження з 03.04.2025 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ) визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України та призначено покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України у строк покарання ОСОБА_9 зараховано попереднє ув'язнення у межах цього кримінального провадження з 04.04.2025 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Стягнуто із ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у рівних частках на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у розмірі 93 707 (дев'яносто три тисячі сімсот сім) гривень 56 копійок.
Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.
Місцевий суд установив, що відповідно до Конституції України - Основного Закону України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Виключно законами України встановлюються порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України.
Згідно зі статтями 132 - 134 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Однак, з метою зміни меж території та державного кордону України під безпосереднім керівництвом та контролем осіб з числа політичного й військового керівництва Російської Федерації 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка», а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка», у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. При цьому, ефективний контроль та координацію діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади держави-агресора Російської Федерації та її Збройних Сил.
Визнання Верховною Радою України так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного російською федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, Заяві Верховної Ради України щодо ескалації російсько-українського збройного конфлікту від 30 березня 2021 року № 1356-IX, Заяві Верховної Ради України у зв'язку з визнанням Російською Федерацією незалежності незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих територіях окремих районів Донецької та Луганської областей України від 22 лютого 2022 року № 2093-IX, Заяві Верховної Ради України у зв'язку із злочинними рішеннями керівництва російської федерації щодо спроби анексії тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України від 6 жовтня 2022 року № 2632-IX.
Ураховуючи викладене, так звані «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є терористичними організаціями.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Керівники терористичних організацій так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», за сприяння та координації представників влади Російської Федерації, провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
У подальшому, з метою створення приводів для ескалації і спроби виправдання своєї агресії перед світовою спільнотою, громадянами України, що проживають на тимчасово окупованих територіях, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано так звані «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами. Так, 21 лютого 2022 року підписано так звані Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою Народною Республікою, а також Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською Народною Республікою. Зазначені Договори ратифіковані шляхом прийняття 22 лютого 2022 року Державною думою відповідного Федерального закону, який затверджений Радою Федерації. Після цього, 30 вересня 2022 року підписано так звані Договори про прийняття до складу Російської Федерації Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області та Херсонської області та утворення нових суб'єктів Російської Федерації, які ратифіковано шляхом прийняття 3 жовтня 2022 року Державною думою відповідних Федеральних законів, які затверджені Радою Федерації.
Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації, рішуче засуджено підписання Російською Федерацією нікчемних «міжнародних угод» із так званими «Донецькою народною республікою» та «Луганською народною республікою».
Крім того, відповідно до вимог Конституції України перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч вимогам Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року, Гельсінського заключного акту 1975 року, Гаазької конвенції 1907 року, Женевських конвенцій 1949 року та інших міжнародно-правових актів є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Усупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права, вищі посадові особи політичного та військового керівництва держави-агресора Російської Федерації, діючи всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй, Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали повномасштабну агресивну війну проти України, шляхом віддання наказу на збройне вторгнення підрозділів Збройних Сил Російської Федерації на територію України.
24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині Російська Федерація, за результатами здійснених нею підготовчих неправомірних дій, розпочала так звану «спеціальну військову операцію» в Україні, про що оголосив президент Російської Федерації.
Надалі, Збройні Сили Російської Федерації, які діяли за наказом вищого політичного та військового керівництва, вторглися на територію Україну шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно увійшли на територію Україну через державні кордони України в Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, цивільні та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське, оборонне значення, та здійснили окупацію частини території України, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Аналогічні дії були вчинені підрозділами терористичних організацій самопроголошених «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», які увійшли до складу Збройних Сил Російської Федерації.
Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжено Указами Президента України та який діє на даний час. Укази Президента України про введення воєнного стану в Україні, відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», затверджені Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів.
Також 1 березня 2022 року Європейський суд з прав людини, враховуючи свою попередню практику застосування тимчасових заходів, відповідно до правила 39 Регламенту Суду, вирішив в інтересах сторін і належного розгляду справи наказати Уряду Росії утримуватися від військових нападів на цивільне населення та цивільні об'єкти, у тому числі житлові приміщення, транспортні засоби швидкої допомоги й інші цивільні об'єкти, що перебувають під спеціальною охороною, зокрема школи та лікарні, а також негайно забезпечити безпеку закладів медичної допомоги, їх особового складу й автомобілів швидкої допомоги на території, яка піддається нападу або облозі російських військ.
Надалі, 16 березня 2022 року Міжнародний суд справедливості ООН видав наказ про тимчасові запобіжні заходи, відповідно до якого: 1) Російська Федерація повинна негайно зупинити військові операції, які почала 24 лютого 2022 року на території України; 2) Російська Федерація повинна забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні формування, які можуть бути керовані або підтримувані нею, а також будь-які організації та особи, які можуть бути під її контролем або керівництвом, не вживали жодних заходів для сприяння військовим операціям, зазначеним у пункті (1); 3) Обидві сторони повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити або розширити спір перед Судом або ускладнити його вирішення.
Незважаючи на те, що вищенаведеними міжнародними документами закріплено обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, інших дій, що заборонені міжнародним гуманітарним правом, Російська Федерація, у порушення Статуту ООН, ігноруючи норми міжнародного права та рішення міжнародних органів, продовжила агресію проти України шляхом застосування збройної сили проти суверенітету, територіальної недоторканності, політичної незалежності України, а також продовжила здійснювати вторгнення та раніше розпочату у 2014 році окупацію території України.
Водночас, з початком повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації на територію України 24.02.2022 відбулося значне посилення диверсійної діяльності спецслужб держави-агресора, зокрема Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Ці структури систематично здійснюють комплексні заходи, спрямовані на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в Україні, поширення дезінформації, провокацію внутрішніх конфліктів та вчинення інших дій, спрямованих на підрив суверенітету, територіальної цілісності та обороноздатності держави, у тому числі шляхом активного вербування громадян України, з використанням методів залякування, шантажу або ж матеріального стимулювання, з метою залучення їх до вчинення диверсій, зокрема, пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, збору розвідувальної інформації та інших протиправних дій на шкоду національній безпеці України.
Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про залізничний транспорт», залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Підприємства залізничного транспорту у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення пасажирів і вантажів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення. Частиною 1 ст. 5 передбачено, що магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об'єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю, закріплюються за АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання та не підлягають приватизації.
Згідно із п. 11 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру», до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема: транспортне забезпечення.
Відповідно до положень Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, до таких об'єктів, зокрема, належить АТ «Українська залізниця».
Відповідно до положень Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 507 від 31.08.2005, сигналізація, централізація і блокування (СЦБ) - комплекс технічних засобів, за допомогою яких забезпечується необхідна пропускна спроможність ділянок залізниць та безпечний рух поїздів. За допомогою пристроїв СЦБ виконують автоматичний контроль стану ділянок залізниць з метою передачі усієї інформації локомотивним бригадам та іншим працівникам залізниць. За допомогою пристроїв СЦБ можливі автоматичне регулювання руху поїздів та дистанційне керування об'єктами залізничної автоматики на станціях та перегонах.
Відповідно до пунктів 2.1, п. 6.1, 6.19, 6.20 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 411 від 20.12.1996, споруди та пристрої залізниць, повинні утримуватися у справному стані. Сигнали служать для забезпечення безпеки руху, а також для чіткої організації руху поїздів і маневрової роботи. Перегони, як правило, мають бути обладнані колійним блокуванням, а на окремих ділянках - автоматичною локомотивною сигналізацією, що застосовується як самостійний засіб сигналізації і зв'язку, при якій рух поїздів на перегоні в обох напрямках здійснюється за сигналами локомотивних світлофорів. Пристрої автоматичного та напівавтоматичного блокування мають не допускати відкриття вихідного або прохідного світлофора до звільнення рухомим складом огороджувальної ними блок-ділянки (міжстанційного або міжпостового перегону), а також самовільного закриття світлофора в результаті переходу з основного на резервне електропостачання або навпаки.
При цьому, релейні шафи виконують роль вузлових пунктів для керування світлофорами, стрілками, блокуванням колій, у ній розміщується реле та інше допоміжне обладнання, що забезпечує управління та захист залізничних сигналів, стрілочних переводів, блокувальних систем і автоматичних бар?єрів на переїздах, що є важливим елементом системи автоматизації та забезпечує, зокрема, управління сигналами: реле, встановлені в шафі, відповідають за зміни сигналів, вмикання/вимикання червоного, жовтого чи зеленого світла на світлофорах, які регулюють рух поїздів; безпека руху: релейні шафи використовуються для контролю положення стрілок (переведення з одного напрямку на інший), роботи переїзних бар'єрів, а також для забезпечення безпеки руху в разі несправності обладнання; синхронізацію та блокування: релейна шафа також використовується в системах блокування, що гарантує, що два потяги не можуть перебувати на одній колії в той самий час.
Тому будь-яке їх виведення з ладу негайно впливає на безпеку руху (ризик аварій, зіткнень), блокує або дезорганізовує рух поїздів (затримки, зупинки), може призвести до значних матеріальних збитків і загрози життю пасажирів і працівників, а під час дії воєнного стану створює додаткові ризики для обороноздатності та евакуаційних заходів. В умовах воєнного стану залізниця є одним із основних способів швидкої передислокації військ, техніки, озброєння та гуманітарних вантажів.
У невстановлені час та місці у невстановлених на даний час організаторів однієї з диверсійно-розвідувальних груп виник злочинний умисел, направлений на підготовку до вчинення диверсійних дій з метою ослаблення України, вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих зокрема на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, на території України, в тому числі на території Вінницької області.
03.04.2025 о 17 год. 17 хв., перебуваючи поблизу м. Калинівка Вінницької області в межах Хмільницької територіальної громади на перегоні «Калинівка 1 - Варшиця», 1052 км. пікет № 3, що відноситься до Виробничого підрозділу «Вінницька дистанція сигналізації та зв?язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» громадянин Республіки Молдова ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ), знаючи обставини триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою ослаблення Української держави, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану на території України, усвідомлюючи, що залізницею, у тому числі переміщається особовий склад, військова техніка та озброєння, які необхідні Збройним Силам України, що здійснюють відсіч збройної агресії Російської Федерації, вчинив підпал залізничної релейної шафи за таких обставин.
Так, громадянин Республіки Молдова ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ), після 22.02.2022, тобто початку повномасштабного збройного вторгнення Російської Федерації на територію України, однак не пізніше квітня 2025 року (точна дата та час не встановлена) розпочав листування у додатку для обміну миттєвими повідомленнями «Telegram» з невстановленою особою, яка використовувала акаунт у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 для здійснення пошуку осіб, які готові за грошову винагороду вчинювати підпали, вибухи, диверсійні та інші протиправні дії, спрямовані на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, є об'єктами критичної інфраструктури, а також техніки та особового складу Сил оборони України, правоохоронних органів, а також адміністративних приміщень органів державної влади та місцевого самоврядування.
При цьому, ОСОБА_9 , перебуваючи на території Республіки Молдова, у 2025 році, але не пізніше 02.04.2025 (точна дата не встановлена), діючи на замовлення невстановленої особи, яка використовувала акаунт у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 », здійснюючи на виконання його вказівок заходи щодо підшукування безпосередніх виконавців таких кримінальних правопорушень на території України, запропонував своєму знайому громадянину Республіки Молдова ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ), вчинити підпали вищезгаданих об'єктів на території України за грошову винагороду, яка у подальшому мала бути розподілена між ними.
На вказану пропозицію ОСОБА_7 , керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи, що в Україні триває широкомасштабна війна, введено воєнний стан, добровільно погодився.
Разом з тим, ОСОБА_9 у 2025 році, але не пізніше 02.04.2025 (точна дата не встановлена), перебуваючи на території Республіки Молдова, з метою надання сприяння ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передав йому мобільний телефон «Xiaomi Redmi 14c», IMEI: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , із заздалегідь налаштованим зв'язком із невстановленою особою у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 » для координації протиправної діяльності та грошові кошти у сумі 2000 гривень в якості авансу.
В подальшому, ОСОБА_7 , вступивши з ОСОБА_9 та невстановленою особою у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 » у злочинну змову, направлену на вчинення диверсійних дії, діючи на виконання їх вказівок та у відповідності до розподілу ролей між співучасниками в якості безпосереднього виконавця злочинних дій на території України, 01.04.2025 відбув рейсовим автобусом міжнародного сполучення з автовокзалу м. Кишинів Республіки Молдова в напрямку України та 02.04.2025 о 05 год. 47 хв. перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Могилів-Подільський - Отач» митного поста «Дністер» Вінницької митниці (м. Могилів-Подільський, площа Соборна, буд. 7) у напрямку «В'їзд в Україну».
Далі, ОСОБА_7 , у той же день, продовживши рух рейсовим автобусом міжнародного сполучення по території України, прибув на автовокзал «Західний» у м. Вінниці, що знаходиться по вулиці Хмельницьке шосе, 107 і винайняв номер у готелі «VIP Хостел», що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Генерала Арабея, 42А.
Для безпосереднього виконання спільного злочинного задуму, спрямованого на ослаблення держави Україна в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 , координуючи власні дії з ОСОБА_9 , який використовував акаунт у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_18 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_19 » та невстановленою особою, яка використовувала акаунт у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 », 02.04.2025 біля 15 год. 10 хв. придбав у супермаркеті «Аврора», що знаходиться за адресою: місто Вінниця, проспект Коцюбинського, буд. 4 компоненти для запальної суміші, а саме: пляшки із розпалювальною сумішшю, сірники, зошит, які помістив у власний рюкзак з яким пересувався по місцевості.
В подальшому, 02.04.2025 ОСОБА_7 , рухаючись у приміському електропоїзді сполученням «Жмеринка-Козятин» із міста Вінниці, прибув близько 16 год. 15 хв. того ж дня на станцію Калинівка-1, де заховав, з метою їх подальшого використання для вчинення диверсійних дій на спорудах та пристроях залізниці, попередньо придбаний ним пакунок з пляшками із розпалювальною сумішшю, сірники та зошит у сміттєвому баку на території даної зупинки.
Надалі, ОСОБА_7 , рухаючись пішим ходом пересічною місцевістю поряд із залізничною колією для подальшого пошуку наявних релейних шаф з метою здійснення їх підпалів, віднайшов релейну шафу сигнальної установки № 2 перегону «Варшиця - Калинівка 1», 1052 км., пікет № 3, що відноситься до Виробничого підрозділу «Вінницька дистанція сигналізації та зв?язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», яку обрав для себе як майбутній об'єкт вчинення протиправних диверсійних дій та у той же день повернувся залізничним транспортом у зворотному напрямку з міста Калинівки Вінницької області до міста Вінниці.
При цьому, ОСОБА_9 , у відповідності до розподілу ролей між співучасниками, для координації виконання диверсійних дій ОСОБА_7 , у той же день відбув рейсовим автобусом міжнародного сполучення з автовокзалу м. Кишинів Республіки Молдова в напрямку України та 03.04.2025 о 00 год. 55 хв. перетнув державний кордон України у міжнародному пункті пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення «Мамалига», який розташований в селі Мамалига Дністровського району Чернівецької області у напрямку «В'їзд в Україну» та прибув у місто Львів з метою подальшої зустрічі з ОСОБА_7 на території України, після вчиненням ним протиправних дій.
В той же день ОСОБА_7 , з метою доведення спільного злочинного задуму до кінця, рухаючись у приміському електропоїзді сполученням «Жмеринка-Козятин» із міста Вінниці, знову прибув близько 16 год. 15 хв. на станцію Калинівка-1 та, пересуваючись поблизу залізничних колій пішим ходом до попередньо обраної ним релейної шафи сигнальної установки № 2 перегону «Варшиця - Калинівка 1», 1052 км., пікет № 3, що відноситься до Виробничого підрозділу «Вінницька дистанція сигналізації та зв?язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», переконавшись у відсутності сторонніх осіб, що могли б виявити його протиправну діяльність, діючи за попередньою змовою з невстановленою особою, яка використовувала акаунт у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 » та ОСОБА_9 , які в свою чергу надавали йому у період часу безпосереднього вчинення кримінального правопорушення поради та вказівки, шляхом направлення особистих текстових та аудіо повідомлень у месенджері «Telegram» щодо порядку вчинення підпалу, його більш ефективного виконання з метою завдання якомога більших пошкоджень об'єкту диверсії, облив її зовнішню поверхню та поверхню особистих речей (тканинну сумку, сорочку), які мав при собі на момент вчинення злочину, попередньо схованою на території даної зупинки у сміттєвому баку розпалювальною сумішшю та за допомогою сірників і зібраного ним сухого гілля і хмизу здійснив підпал її зовнішнього металевого корпусу.
Завершуючи спільні протиправні дії ОСОБА_7 , на виконання завдання невстановленої особи, яка використовувала акаунт у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 » щодо вчинення диверсії на території України в умовах воєнного стану, діючи за попередньою змовою разом з ним та ОСОБА_9 , які в свою чергу надавали йому у період часу безпосереднього вчинення кримінального правопорушення поради та вказівки, шляхом направлення особистих текстових та аудіо повідомлень у месенджері «Telegram» щодо необхідності правильної фіксації їх наслідків, в тому числі шляхом демонстрації аркушу паперу з рукописним текстом з кодовим словом « ОСОБА_20 ІНФОРМАЦІЯ_3 », що відповідає назві каналу за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у месенджері «Telegram», на якому публікуються інформаційні повідомлення зміст та контекст реалізації яких вказує на антиукраїнську спрямованість, для подальшого погодження замовником результатів протиправної діяльності та отримання обумовленої грошової винагороди, за допомогою камери власного мобільного телефону здійснив фотофіксацію факту вчинення підпалу і відправив підтверджуючі фотознімки невстановленій особі, яка користувалася акаунтом у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_16 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_17 » та ОСОБА_9 , який користувався акаунтом у месенджері «Telegram» під нікнеймом « ОСОБА_18 » із ідентифікатором (ім'я користувача) - « ОСОБА_19 ».
Після підпалу релейної шафи сигнальної установки № 2 перегону «Варшиця - Калинівка 1», 1052 км., пікет № 3, що відноситься до Виробничого підрозділу «Вінницька дистанція сигналізації та зв?язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», ОСОБА_7 , з метою уникнення викриття та притягнення до кримінальної відповідальності, залишив місце вчинення кримінального правопорушення.
Того ж дня, під час виконання працівниками Управління Служби безпеки України у Вінницькій області заходів щодо безперервного переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, ОСОБА_7 був затриманий поблизу залізничних колій під час свого руху з місця безпосереднього вчинення кримінального правопорушення.
04.04.2025 під час виконання працівниками Управління Служби безпеки України у Вінницькій області заходів щодо безперервного переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_9 був затриманий у м. Львові.
Від невстановленого замовника вчинення диверсійних дій за виконання вказаного вище кримінального правопорушення ОСОБА_9 отримав на свій криптогаманець «Exodus» з ідентифікатором НОМЕР_7 01.04.2025 о 07:48 год. грошовий переказ у розмірі 198,4 доларів США (номіналом 0,002367 BTC) та 04.04.2025 о 01:29 год. грошовий переказ у розмірі 100,9 доларів США (номіналом 0,001206 BTC), які в подальшому мав розподілити у невстановлених частках з ОСОБА_7 .
Вчинення таких диверсійних дій у відношенні вище вказаної релейної шафи, яка є елементом регулювання руху рухомого складу по залізничних коліях, могло б призвести до збоїв у русі рухомого складу та виникненню значних затримок руху пасажирських та вантажних поїздів, що у свою чергу б призвело до порушення логістики перевезень, в першу чергу вантажів оборонного значення в умовах воєнного стану та виникненню надзвичайних подій на залізниці, в тому числі створення транспортної аварії та небезпеки для життя людей.
Дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України як вчинення з метою ослаблення держави підпалу, спрямованого на зруйнування чи пошкодження об'єкту, який має важливе народногосподарське та оборонне значення, вчинене в умовах воєнного стану за попередньою змовою групою осіб.
Дії ОСОБА_9 суд кваліфікував за частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України як пособництво у вчиненні з метою ослаблення держави підпалу, спрямованого на зруйнування чи пошкодження об'єкту, який має важливе народногосподарське та оборонне значення, вчинене в умовах воєнного стану за попередньою змовою групою осіб.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ставиться питання про зміну вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року в частині призначення покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Просить призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень статті 69 КК України у виді десяти років позбавлення волі без конфіскації майна.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при призначенні покарання суд мав усі підстави для призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією частини статті закону про кримінальну відповідальність, адже під час судового розгляду було встановлено дві обставини, які відповідно до статті 66 КК України пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину. Суд не врахував, що саме завдяки показанням ОСОБА_7 працівниками правоохоронних органів було встановлено місце перебування іншого співучасника та здійснено його затримання.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 у своїй апеляційній скарзі також просить змінити вирок місцевого суду в частині призначення покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Просить призначити ОСОБА_9 за пред'явленим обвинуваченням покарання із застосуванням положень статті 69 КК України у виді п'яти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Свої доводи мотивує тим, що при призначенні покарання місцевий суд не врахував особу винного, який на території України не судимий, перебуває у складних життєвих обставинах, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, шкода внаслідок вчиненого правопорушення відсутня. Також ОСОБА_9 має захворювання на епілепсію та під час ув'язнення стан його здоров'я значно погіршився. Не враховано місцевим судом роль обвинуваченого, який відмовляв іншого співучасника від вчинення протиправних дій та власне його протиправні дії полягають лише у наданні іншому обвинуваченому свого мобільного телефона. На переконання захисника місцевий суд за відсутності обставин, які обтяжують покарання не врахував обставини, які його пом'якшують - щире каяття у вчиненому та активне сприяння у розкритті злочину. Ці обставини із застосуванням положень частини першої статті 69 КК України давали суду підстави призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією частини статті закону про кримінальну відповідальність.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , а також їх захисники - адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_10 підтримали доводи своїх апеляційних скарг з підстав, викладених у них та просили задовольнити у повному об'ємі змінивши вирок місцевого суду в частині призначеного покарання.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти апеляційних скарг сторони захисту, вважаючи вирок місцевого суду, у тому числі в частині призначеного покарання, законним і обґрунтованим.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що подані захисниками апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляційних скаргах не заперечуються і перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.
Загальні засади призначення покарання.
Відповідно до частини другої статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до частини другої статті 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Окрім цього за приписами частини восьмої 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року) та «Фрізан проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Суд зазначав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 15.10.2008 року) Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Таким чином кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.18 у справі № 634/609/15-к визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У цьому провадженні установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 визнані винуватими за частиною другою статті 113 КК України, санкція якої передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк пятнядцять років або довічне позбавлення волі, із конфіскацією майна.
Як убачається із оскаржуваого вироку, призначючи покарання обвинуваченим у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років із конфіскацією усього майа, яке є їх власністю, місцвий суд виходив із тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме що вчиений злочин відповідно до статті 12 КК україни віднесено до особливо тяжких злочнів, а також урахував дані про особи винних, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на території України вперше притягаються до криінальної відповідальності, є непрацюючими особами, не одружені, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебувають.
Проте на переконання апеляційного суду, місцевий суд не взяв до уваги інші положення закону про кримінальну відповідальність, які враховують при призначенні покарання.
Підстави призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
За положеннями частини першої статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення може призначити основне покарання, з-поміж іншого нижче він найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті.
У постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18) Верховний Суд звернув увагу на те, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Верховний Суд роз'яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
У цьому провадженні місцевий суд у відношенні ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо кожного установив дві обставини, які помякшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкритюю кримінального правопорушення.
Зокрема установлено, що завядки активим діям обвинуваченого ОСОБА_7 , які пролягали у сприянні працівникам правоохоронних органів щодо встановлення місця перебування іншого співучасника, було здійснено затримання останнього.
Окрім того установлено, що дії ОСОБА_9 , як пособника злочину, носили незначний характер (надання мобільного телефону), а сам обвинувчений відповідно до надних суду показань та показань іншого співучасника, намагався відмовити останнього від вчинення неправомірних дій. Окрім того установлено, що ОСОБА_9 хворіє на епілепсію, та щодо цього захворювання отримаував лікування у місцях попереднього увязнення (т. 1, а. п. 122).
З іншої сторони, необхідно також урахувати наслідки вчиненого кримінального правопорушення, а саме що відповідно до установдених місцвим судом фактичних обставин внаслідок підпалу релейної шафи сигнальної установки № 2 перегону «Варшиця - Калинівка 1», 1052 км., пікет № 3, яка відноситься до Виробничого підрозділу «Вінницька дистанція сигналізації та зв?язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», фактичних негативних наслідків не настало, що підтверджується долученими до протоколу огляду місця події фототаблиці та відсутністю майнової шкоди, про що зазначено у обвинвапльному акті.
Таким чином з урахуванням конкретних обствин цього кримінального правопорушення, його наслідків, а також наявності декількох обставин, що помкшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, на переконання суду наявні подстави для призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень частьини першої статті 69 КК України, нижчого він найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті, оскільки навіть мінімалтьне покарання у виді пятнадцяти років позбавлення волі буде надмірним та явно несправедливим.
При цьому суд не вбачає підстав для непризначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, про що наголошується у апеляційній скарзі захисника обвинувченого ОСОБА_7 .
Керуючись статтями 404, 405, 407, 419 КПК України, суд
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025020000000071, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 03 квітня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ) у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України, а також ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ) у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України змінити в частині призначення покарання через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених внаслідок суворості.
Призначити покарання ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ) за частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України із застосуванням частини першої статті 69 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
Призначити покарання ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ) за частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 113 КК України із застосуванням частини першої статті 69 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженими, які перебувають під вартою, у той самий строк з моменту вручення копії ухвали.
Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: