23 лютого 2026 року
м. Київ
справа №380/24240/23
адміністративне провадження № К/990/6413/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» про визнання дій, рішень протиправними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до адміністративного суду з позовом до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал», в якому просила суд:
- визнати дії щодо винесення постанови від 30.06.2023 ВП № НОМЕР_1 неправомірними та скасувати постанову від 30.06.2023 про закінчення ВП № НОМЕР_1;
- визнати дії та рішення начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові щодо не скасування постанови від 30.06.2023 ВП № НОМЕР_1 за заявою стягувача ОСОБА_1 від 13.08.2023 неправомірними;
- визнати дії Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) щодо надання відповіді від 26.09.2023 Х-1/9/06-19/1371 в частині розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 від 04.09.2023 неправомірними, оскільки такого інформаційного запиту не існує;
- визнати дії Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції неправомірними щодо не скасування постанови від 30.06.2023 про закінчення ВП НОМЕР_1 за заявою стягувача ОСОБА_1 від 04.09.2023;
- відшкодувати ОСОБА_1 завдані матеріальні збитки у сумі 20 000 грн солідарно з кожного з відповідачів;
- відшкодувати завдані ОСОБА_1 моральні збитки у сумі 4000000,00 грн з урахуванням індексу інфляції солідарно з кожного з відповідачів.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 08.04.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного від 06.06.2024, в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Постановою Верховного Суду від 11.04.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 380/24240/23 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 27.06.2025, в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі № 380/24240/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.06.2023 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» звернулось через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішення суду апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Суд звертає увагу скаржника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
На обґрунтовуючи підстави на касаційне оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та постановах Верховного Суду від 26.02.2021 у справі № 520/421/20, від 31.10.2023 у справі № 380/15723/22.
Обов'язковими умовами при скарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду.
Разом з тим посилання на висновок Верховного Суду в іншій справі безвідносно обставин справи, судове рішення в якій оскаржується, не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» про визнання дій, рішень протиправними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк