23 лютого 2026 року
м. Київ
справа №140/11057/24
адміністративне провадження №К/990/5581/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі №140/11057/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області, Волинського апеляційного суду, Апеляційного суду Волинської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області, Волинського апеляційного суду, Апеляційного суду Волинської області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні у відставку судді;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо незабезпечення Волинського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні у відставку судді;
- визнати протиправною бездіяльність Волинського апеляційного суду щодо незабезпечення Апеляційного суду Волинської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні у відставку судді;
-визнати дії Апеляційного суду Волинської області протиправними щодо неповного нарахування та виплати суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 70%, вихідної допомоги у зв'язку з відставкою та компенсації за невикористану відпустку за період: 19.02.2024 - 09.07.2024;
-зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Волинській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 70%, вихідної допомоги у зв'язку з відставкою та компенсації за невикористану відпустку за період з 19.02.2024 - 09.07.2024 обчисливши її розмір у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Волинській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 70%, вихідної допомоги у зв'язку з відставкою та компенсації за невикористану відпустку за період з 19.02.2024 - 09.07.2024 обчисливши її розмір у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Апеляційного суду Волинської області щодо нездійснення в період з 19.02.2024 по 09.07.2024 нарахування та виплати суддівської винагороди, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки судді ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу без урахування доплати за вислугу років у розмірі 70 відсотків посадового окладу (щомісячно) та доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці в розмірі 10 відсотків посадового окладу (щомісячно).
Зобов'язано Апеляційний суд Волинської області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 з врахуванням доплати за вислугу років у розмірі 70 відсотків посадового окладу (щомісячно) в період з 19.02.2024 по 09.07.2024 на підставі частин 2, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності до наказу голови Волинського апеляційного суду №09.7/4 від 23.02.2021 та доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці в розмірі 10 відсотків посадового окладу (щомісячно) на підставі частини 8 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» згідно з наказом голови Волинського апеляційного суду №09.7/7 від 23.02.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Апеляційного суду Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 242,24 грн.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 08.02.2026 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду, яка зареєстрована Судом 09.02.2026.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.
Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних до справи №140/3534/25 правовідносинах відсутній.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Однак, всупереч такими вимогам КАС України, скаржником не наведено чіткого переліку норм, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах та який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі, у взаємозв'язку з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю), щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас, касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм та незгоду з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 та пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (суд не дослідив зібрані у справі докази).
Поряд з цим, скаржником не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися недослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Доводи позивача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судом доказів у справі.
Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судами доказів не може бути підставою касаційного оскарження.
З урахуванням зазначеного, вказане не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Обґрунтування скаржником наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є достатньо мотивованими та потребують перевірки у межах таких доводів.
Скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстав для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкриті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328-330, 334, 335, 338 КАС України,
Відкрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі №140/11057/24.
Витребувати з Волинського окружного адміністративного суду матеріали справи №140/11057/24.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук,
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду