Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/1476/18
Номер провадження 2-др/711/20/26
23 лютого 2026 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі головуючого судді Петренка О.В., розглянувши в письмовому провадженні, без повідомлення (виклику) сторін, заяву стягувача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в справі №711/1476/18 (провадження №4-с/711/5/26) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси від 07 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
02 лютого 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси постановив ухвалу в справі №711/1476/18 (провадження №4-с/711/5/26), якою задовольнив скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси від 07 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
16 лютого 2026 року стягувач ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн (вхідний №6466/26). Разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення заявником також подана заява про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення стягувач обгрунтовує тим, що для захисту своїх прав та законних інтересів вона скористалася професійною правничою допомогою адвоката. Під час розгляду Придніпровським районним судом м. Черкаси скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця у межах виконавчого провадження №56971677 у справі №711/1476/18 стягувач ОСОБА_1 брала участь у справі через представника адвоката Смоляра А.О.
Як зазначає стягувач у заяві про ухвалення додаткового судового рішення, залучення адвоката було обумовлене необхідністю професійного захисту прав та законних інтересів стягувача, оскільки скарга боржника стосувалася складних питань правильності розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та індексації аліментів, застосування норм Закону України «Про виконавче провадження», Сімейного кодексу України, Порядку №1078 та усталеної судової практики Верховного Суду.
У зв'язку з цим, стягувач констатує, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі становлять 20000 грн, що складається з: 1) правового аналізу матеріалів виконавчого провадження та скарги боржника, аналізу розрахунків заборгованості з індексації аліментів та доводів скаржника - 4000 грн; 2) підготовки та подання письмових пояснень та клопотання стягувача до суду - 5000 грн; 3) участі адвоката в судових засіданнях (05.01.2026, 13.01.2026, 19.01.2026, 26.01.2026 та 30.01.2026) - 7000 грн; 4) підготовки процесуальних клопотань, заперечень, усних правових позицій обгрунтування незаконності та доведеності скарги боржника - 4000 грн.
Підсумовуючи викладене, стягувач ОСОБА_1 просить ухвалити додаткове судове рішення у справі №711/1476/18 та стягнути з ОСОБА_2 (відповідача, скаржника) понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.02.2026 поновлено стягувачу ОСОБА_1 процесуальний строк на подачу заяви про ухвалення додаткового судового рішення; прийнято до розгляду заяву стягувача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в справі №711/1476/18 (провадження №4-с/711/5/26) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси від 07 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей; розгляд заяви, керуючись ч.3 ст.270 ЦПК України, вирішено провести протягом десяти днів з дня надходження заяви без повідомлення учасників справи.
Будь-яких заяв, відзивів, заперечень тощо на заяву про ухвалення додаткового судового рішення від учасників справи до суду, станом на день розгляду заяви, не подано.
Суд, дослідивши матеріали заяви про ухвалення додаткового судового рішення, врахувавши процесуальну позицію стягувача ОСОБА_1 , висловлену письмово, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 18 червня 2018 року рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси в справі №711/1476/18 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та додаткових витрат на дітей, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі по 3000 (три тисячі) гривень щомісячно на кожну дитину, починаючи з 01.02.2018 і до повноліття кожного з дітей; розмір аліментів визначений судом у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до закону.
11 грудня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Давигора С.А., звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси зі скаргою, в якій просить суд визнати розрахунки заборгованості зі сплати аліментів та індексації аліментів у виконавчому провадженні №56971677 неправомірними та зобов'язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості зі сплати як аліментів, так і індексації зі сплати аліментів.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року в справі №711/1476/18 (провадження №4-с/711/5/26), задоволено скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси від 07 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Цим судовим рішенням визнано розрахунок заборгованості зі сплати індексації аліментів у виконавчому провадженні №56971677 неправомірним.
Зобов'язано державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича здійснити перерахунок заборгованості зі сплати індексації аліментів у виконавчому провадженні №56971677, визначених у твердій грошовій сум, у відповідності до вимог закону.
Визнано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, станом на жовтень 2025 року, у виконавчому провадженні №56971677 неправомірним.
Зобов'язано державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №56971677, визначених у твердій грошовій сум, у відповідності до фактично сплачених боржником ОСОБА_2 грошових коштів.
Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами 1, 2 ст. 15 ЦПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПК України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон №5076) закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону №5076, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ч.1, п.1,4 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас не надання разом із першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які учасник справи поніс і які очікує понести, не є безумовною процесуальною перешкодою для розподілу судових витрат з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.1,2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Аналіз ч.2 статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Аналогічні висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України викладено у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19 та від 20 серпня 2025 року в справі № 338/1297/22 (провадження № 61-4302св25).
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що хоч стягувачем разом із письмовими поясненнями як першою заявою, що подана цим учасником справи до суду (вхідний №1386/26 від 13.02.2026), і не подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, однак адвокат Смоляр А.О. надавав професійну правничу допомогу стягувачу, починаючи з підготовки клопотання про призначення судової експертизи та завершуючи представництвом прав та законних інтересів стягувача під час розгляду судом цивільної справи №711/1476/18 (провадження №4-с711/5/26), а тому процесуальних підстав для не розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення процесуального питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що понесені стягувачем, суд не вбачає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що стягувачем разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення від 17.02.2026 (вхідний №6466/26) не додано жодного засобу доказування на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу. Водночас до заяви про ухвалення додаткового судового рішення від 10.02.2026 (вхідний №5585) було долучено копії таких документів: 1) договору про надання правової допомоги №10 від 12 грудня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Смоляром А.О. (а.с.95-96); 2) акту прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 31.01.2026, згідно якого представник стягувача надав таку правничу допомогу: ознайомлення в ДВС з виконавчим провадженням - 6 годин робочого часу; витребував у ОСОБА_1 її особисті документи, зняв з них копії для підготовки позовної заяви - 2 год 30 хв; вивчення судової практики, розроблення плану дій - 4 год 50 хв (а.с.97-98); 3) квитанцій від 12.12.2025 та 11.01.2026, згідно яких ОСОБА_1 сплатила 20000 грн адвокату Смоляру А.О. (а.с.114-115); 4) ордера серії СА №1039448 від 03.01.2026 (а.с.43).
Проте суд звертає увагу учасників справи, що розподіл судових витрат у справі, що розглядалася в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, визначений диспозицією ст.452 ЦПК України, згідно якої судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Тобто, розподіл судових витрат при розгляді справи за скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця, передбачені статтею 452 ЦПК України та можуть бути покладені в разі задоволення скарги виключно на орган державної виконавчої служби, а не на заявника (скаржника).
Водночас, стягувач просить стягнути такі витрати саме із заявника, тобто зі сторони виконавчого провадження, скарга якої задоволена повністю, що суперечить положенням ст.452 ЦПК України, які підлягають застосуванню під час розгляду заяви стягувача.
Отже, беручи до уваги викладене вище, перевіривши доводи стягувача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.02.2026 задоволено, а тому відсутні правові підстави для стягнення зі скаржника ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу на користь стягувача ОСОБА_1 .
Водночас суд відхиляє твердження стягувача ОСОБА_1 про те, що підставою для стягнення витрат на правничу допомогу зі скаржника ОСОБА_2 є те, що спір виник внаслідок його неправомірних/помилкових дій, що призвели до витрат стягувача на правничу допомогу, з огляду на таке.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 141 ЦПК України).
Висновок щодо застування наведеної норми процесуального права викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), відповідно до якого процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (постанови Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20 та від 15 вересня 2022 року у справі № 910/10159/21).
Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (постанови Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/18790/19 та від 31 травня 2022 року у справі № 927/515/21).
Проте суд не встановив ані зловживання скаржником ОСОБА_2 чи його представником адвокатом Давигорою С.А. процесуальними правами, ані обставин виникнення спору між сторонами внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 . У конкретному випадку скаржник ОСОБА_2 як боржник у виконавчому провадженні щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, реалізував своє процесуальне право на подання скарги на дії державного виконавця щодо неправомірності розрахунків заборгованості як зі сплати аліментів, так і зі сплати індексації, що є безумовним правом учасника виконавчого провадження на стадії судового контролю.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява стягувача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.
Керуючись ч.13 ст.7, ст. 133, 134, 137, 141, 246, 258, 260, 261, 270, 354, 355, 452 ЦПК України, суд
відмовити в задоволенні заяви стягувача ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгенія Віталійовича під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси від 07 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей (вхідний №6466/26 від 16 лютого 2026 року).
Додаткова ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Додаткова ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги додаткова ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Повний текст додаткової ухвали складений 23 лютого 2026 року.
Суддя: О. В. Петренко