20 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/10468/25 пров. № А/857/31832/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року (суддя-Друзенко Н.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення - 22 липня 2025 року),
в адміністративній справі №460/10468/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У червні 2025 року позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.06.2025 №133950017495 щодо відмови у призначенні пенсії позивачу; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 11.10.1991 по 20.01.1993, з 05.10.2004 по 04.01.2005, з 01.05.2005 по 28.04.2006, з 02.04.2007 по 31.01.2009, з 17.03.2009 по 26.02.2010, з 06.07.2010 по 27.08.2010, з 01.09.2010 по 03.06.2011, з 04.09.2013 по 11.03.2014, з 12.03.2014 по 12.01.2015, з 13.01.2015 по 09.12.2015, з 01.08.2016 по 09.01.2017, з 01.06.2017 по 01.10.2018, а також показники заробітної плати згідно довідки про заробітну плату від 21.07.2010 (за період з травня 2005 року по квітень 2006 року), видану ЗАО «СУ-10 Фундаментстрой», довідки про заробітну плату від 31.01.2009 (за період з квітня 2007 року по жовтень 2008 року), видану ООО «Стройинвестспорт», довідок про заробітну плату від 04.03.2014 (за період з березня 2009 року по листопад 2010 року), від 03.03.2014 (за період з вересня по грудень 2013 року), від 12.01.2015 (за 2014 рік), від 20.01.2016 (за період з січня по жовтень 2015 року), від 31.12.2016 (за період з серпня по грудень 2016 року), виданих ООО «Полиграф-Строй», довідки про заробітну плату №ЛД00-000001 від 06.06.2019 (за період з червня 2017 року по жовтень 2018 року), видану ООО ГК «Лидеринвест», до заробітної плати, що береться до розрахунку пенсії; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 12 квітня 2025 року та провести відповідні виплати.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.06.2025 №133950017495 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 12.04.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 11.10.1991 по 20.01.1993, період провадження підприємницької діяльності з 05.10.2004 по 04.01.2005 та періоди роботи на території російської федерації з 01.05.2005 по 28.04.2006, з 02.04.2007 по 31.01.2009, з 17.03.2009 по 26.02.2010, з 06.07.2010 по 27.08.2010, з 01.09.2010 по 03.06.2011, з 04.09.2013 по 11.03.2014, з 12.03.2014 по 12.01.2015, з 13.01.2015 по 09.12.2015, з 01.08.2016 по 09.01.2017, з 01.06.2017 по 01.10.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
З цим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду є необгрунтованим, безпідставним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) покликається на те, що судом першої інстанції не враховано норми ст 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначається право на отримання пенсії. Відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 11.10.1991 по 20.01.1993 згідно записів №22-24 трудової книжки серії НОМЕР_1 дата заповнення 09.07.1982, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутній запис про Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.08.2025 2 реорганізацію ( назва підприємства при зарахуванні на роботу не відповідає назві на печатці при звільненні). Звертає увагу, про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності згідно довідки Державної податкової служби №3757/АП/13-01-55 01-08 від 23.04.2025 з 05.10.2004 по 04.01.2005, оскільки в індивідуальному реєстрі застрахованих осіб даних системи персоніфікованого обліку відсутні відомості про нараховані та сплачені суми внесків. Наголошує скаржник, що відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи. Зазначає, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 01.05.2005 по 01.10.2018 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 дата заповнення 01.05.2005, оскільки трудова діяльність проходила на території російської федерації.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
З рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) зазначає, що є безпідставними висновки суду що зобов'язання відповідача зарахувати позивачу показники заробітної плати згідно довідок для обрахунку пенсії за віком є втручанням в його адміністративний розсуд (дискреційні повноваження). З урахуванням встановлених обставин у справі, зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії без покладення обов'язків щодо врахування показників заробітної плати, може призвести до повторної відмови у зарахуванні показників заробітної плати при обрахунку пенсії та як наслідок порушення прав позивача, зважаючи на неповне з'ясування судом обставин справи та відсутності висновків по усім заявленим позовним вимогам (у частині визнання передчасними певних вимог), та як наслідок відсутності зобов'язання відповідача ухвалити єдине правомірне рішення: зарахувати показники заробітної плати для обрахунку пенсії.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення усіх позовних вимог.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловлює про необґрунтованість доводів. Просить залишити апеляційну скарги без задоволення, а оскаржене рішення суду в частині задоволених позовних вимог без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 05.06.2025 до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 13.06.2025 №133950017495 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) (а.с. 143).
Підставою для відмови було те, що страховий стаж складає 23 роки 4 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по віку. За доданими документами до страхового стажу не зарахований період трудової діяльності з 11.10.1991 по 20.01.1993 згідно записів №22-24 трудової книжки серії НОМЕР_1 дата заповнення 09.07.1982, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутній запис про реорганізацію (назва підприємства при зарахуванні на роботу не відповідає назві на печатці при звільненні). Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, пунктом 2.15 передбачено, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком робиться відповідний запис, у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер; за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди ведення підприємницької діяльності згідно довідки Державної податкової служби №3757/ АП/13-01-55-01-08 від 23.04.2025 з 05.10.2004 по 04.01.2005, оскільки в індивідуальному реєстрі застрахованих осіб даних системи персоніфікованого обліку відсутні відомості про нараховані та сплачені суми внесків. Періоди здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування з 01.07.2000 підтверджується даними персоніфікованого обліку за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за загальною системою оподаткування до 01.07.2000 зараховуються до страхового стажу за умови надання документів про сплату страхових внесків, а з 01.07.2000 підтверджується даними системи персоніфікованого обліку; до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 01.05.2005 по 01.10.2018 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 дата заповнення 01.05.2005, оскільки трудова діяльність проходила на території російської федерації. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні спірної пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо) (див. абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Таким чином, обов'язковими умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до норм Закону №1058-IV є наявність необхідного страхового стажу (в тому числі пільгового) та досягнення особою визначеного законодавством пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином України, на час звернення за призначенням пенсії її вік склав 60 років 1 місяць 24 дні.
Судом встановлено, що Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не зарахованого позивачу період роботи - з 11.10.1991 по 20.01.1993; з 05.10.2004 по 04.01.2005; з 19.10.1993 по 27.05.1996 - до страхового стажу.
Як встановлено судом, відповідач у своєму рішенні від 13.06.2025 №133950017495 визначає страховий стаж позивача як 23 роки 4 місяці 6 днів.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно пункту 1.1.Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 2.2 Інструкції №58).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4.Інструкції №58).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.;05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
У пункті 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний».
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналогічні за змістом вимоги встановлені пунктом 2.12 Інструкції № 58.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміна записів в трудових книжках про прізвище, ім'я, по-батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я, по-батькові, тощо) з посиланням на дату та номер цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, попереднє прізвище чи ім'я, по-батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. В такому ж порядку за необхідності вносяться зміни у відомостях щодо освіти, професії, спеціальності.
Пунктом 8 Інструкції №162 визначено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робочих та службовців». Згідно із пунктом 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, також регулюються указаною вище постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 та Інструкцією №162.
У відповідності до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, визначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Згідно з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Посилання відповідача на те, що до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 11.10.1991 по 20.01.1993 з тих підстав, що записи внесені з порушенням вимог пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутній запис про реорганізацію (назва підприємства при зарахуванні на роботу не відповідає назві на печатці при звільненні) є обов'язком уповноваженої особи підприємства, на якому працює (працювала) особа, а не обов'язком позивача. Позивач не може нести відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок і як наслідок, позбавлятися права соціального захисту.
Судом встановлено, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку серії НОМЕР_1 , яка містить, такі відомості щодо оскаржуваного стажу: запис №22 - 11.10.1991 прийнятий мулярем 4 розряду на Мале підприємство «Шахтобудівельник» Червоноград, Львівська область (в порядку переведення згідно з попереднім записом №21) на підставі наказу №12-к від 11.10.1991; запис №23 - 16.11.1992 звільнити з роботи по переводу в ШБУ тресту «Укрзападуглестрой» (наявна печатка, наказ відсутній); запис №23 - 16.11.1992 перевести слюсарем-монтажником 5 розряду на підставі наказу №36-к від 16.11.1992; запис №24 - 20.01.1993 звільнити з роботи по переводу в Шахтомонтажне управління тресту «Укрзахідвуглебуд» на підставі наказу №2-к від 20.01.1993 (наявна печатка МП «Шахтобудівельник» та підпис уповноваженої особи).
Разом з тим суд першої інстанції вірно наголосив, що запис №23 про звільнення позивача 16.11.1992 з роботи по переводу в ШБУ тресту «Укрзападуглестрой» здійснений помилково, оскільки відсутній наказ на підставі якого його вчинено. Натомість, на підставі наказу №36-к від 16.11.1992 позивача 16.11.1992 було переведено слюсарем-монтажником 5 розряду в межах Малого підприємства «Шахтобудівельник» (дійсний запис №23), а 20.01.1993 звільнено з роботи з Малого підприємства «Шахтобудівельник» (запис №24).
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберіганням, виготовленням, постачанням і обліком, регулюються, зокрема, Кодексом законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110.
Пунктом 13 Постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Однак, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого враховуються відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З урахуванням встановленого суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на врахування до його страхового стажу з 11.10.1991 по 20.01.1993, що становить 1 рік 3 місяці 10 днів.
Відносно доводів апеляційної скарги відповідача в частині періоду ведення позивачем підприємницької діяльності з 05.10.2004 по 04.01.2005, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з підпункту 3 підпункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до статті 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва №727/98 від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до розділу II пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній №793 від 03.10.2018 внесено зміни до п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Таким чином, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру.
Враховуючи вищенаведене, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов: - до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; - до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків; - з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; - з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №433736 підтверджується, що 05.10.2004 здійснено державну реєстрацію позивача як ФОП.
Відповідно до довідки Державної податкової служби у Львівській області №3757/АП/13-01-55-01-08 від 23.04.2025 судом встановлено, що позивач перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 05.10.2004 по 04.01.2005. У 2004 році було сплачено єдиний податок 360,00 грн..
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що сплата позивачем єдиного податку, а також страхового збору підприємця (Пенсійний Фонд м.Червоноград) у 2004 році (за період з 05.10.2004 по 04.01.2005) підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій (а.с.64).
Крім цього, в матеріалах справи наявне свідоцтво про сплату єдиного податку серії Б №117558 з 01 жовтня 2004 року з терміном дії свідоцтва на 2004 рік.
Так, 04.01.2005 позивач знятий з обліку платника податків, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.66).
Відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) сама по собі не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки така інформація відсутня не з вини позивача, тобто у зв'язку з обставинами, що не залежали від його волі і на які він не міг вплинути.
З матеріалів справи видно, що у спірний період позивач сплатив єдиний податок 360,00 грн (по 120,00 грн за кожен із трьох місяців), що підтверджується не тільки квитанціями, а й листом податкового органу та свідоцтвом про сплату єдиного податку.
Оскільки, належними доказами підтверджується сплата позивачем належних платежів у вищевказаний період, тому не зарахування до страхового стажу здійснення підприємницької діяльності через відсутність даних про сплату страхових внесків до ПФУ суд вважає протиправним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів провадження ним підприємницької діяльності з 05.10.2004 по 04.01.2005 (3 місяці).
Відносно доводів апелянта щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в російській федерації з 01.05.2005 по 01.10.2018, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції враховано, що 13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоди роботи до страхового стажу.
З цього приводу, судом вірно враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17 про те, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Згідно з записами №№1-20 трудової книжки серії НОМЕР_2 дата заповнення 01.05.2005, позивач працював на території російської федерації в ЗАО «СУ-10 Фундаментстрой», ООО «Стройинвестспорт», ООО «Полиграф-Строй», ООО ГК «Лидеринвест», а саме: з 01.05.2005 по 28.04.2006, з 02.04.2007 по 31.01.2009, з 17.03.2009 по 26.02.2010, з 06.07.2010 по 27.08.2010, з 01.09.2010 по 03.06.2011, з 04.09.2013 по 11.03.2014, з 12.03.2014 по 12.01.2015, з 13.01.2015 по 09.12.2015, з 01.08.2016 по 09.01.2017, з 01.06.2017 по 01.10.2018.
Аналізуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що пенсійним органом до страхового стажу позивача протиправно не зараховано періоди роботи що становлять: з 01.05.2005 по 28.04.2006, з 02.04.2007 по 31.01.2009, з 17.03.2009 по 26.02.2010, з 06.07.2010 по 27.08.2010, з 01.09.2010 по 03.06.2011, з 04.09.2013 по 11.03.2014, з 12.03.2014 по 12.01.2015, з 13.01.2015 по 09.12.2015, з 01.08.2016 по 09.01.2017, з 01.06.2017 по 01.10.2018.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача у вказаній частині висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
Відносно доводів апеляційної скарги позивача в частині зобов'язання відповідача врахувати показники заробітної плати згідно довідок про заробітну плату в російській федерації, для розрахунку пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним у досліджуваних правовідносинах являється питання щодо права позивача на «призначення» пенсії за віком відповідно до статті ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи, а не питання щодо врахування наведених позивачем довідок про заробітну плату для розрахунку розміру пенсії.
Оскільки призначення пенсії позивача ще не здійснено відповідачем, тому вимоги позивача у частині щодо розрахунку розміру пенсії із врахуванням показників заробітної плати згідно довідок про заробітну плату в російській федерації, являються передчасними і безпідставними.
При цьому, колегія суддів зазначає, що наявні у справі довідки про заробітну плату в росії, а саме, довідка від 21.07.2010 видана ЗАО «СУ-10 Фундаментстрой», довідка від 31.01.2009 видана ООО «Стройинвестспорт», довідки від 04.03.2014, від 03.03.2014, від 12.01.2015, від 20.01.2016, від 31.12.2016 видані ООО «Полиграф-Строй», довідка від 06.06.2019 видана ООО ГК «Лидеринвест» - являються копіями, які не завірені на відповідність оригіналу, та які містять текст на іноземній мові (без офіційного перекладу на українську мову) (а.с. 84, 92, 125, 126, 127, 128, 129, 139).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача у відповідній частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача та апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року в адміністративній справі №460/10468/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська