Справа № 362/1415/26
Провадження № 1-кп/362/437/26
17 лютого 2026 року м. Васильків
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засіданні ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Василькові Київської області клопотання прокурора про обрання (продовження) обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 1202511114000849, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.12.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Дружківка Донецької області, громадянина України, офіційно непрацевлаштованого, з середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
13 лютого 2026 року з Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшов на розгляд обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні разом з клопотанням прокурора про обрання (продовження) обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване наявністю обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, яке є тяжким злочином, наявністю передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) ризиків та їх незмінністю, а також наявністю достатніх підстав вважати, що будь-який інший запобіжний захід, не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання про обрання (продовження) запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення розміру застави, просив клопотання задовольнити.
Обвинувачений просив зменшити кількість днів перебування під вартою, посилаючись на своє здоров'я, висловився за швидкий розгляд справи.
Захисник заперечив щодо заявленого прокурором клопотання, просив застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу, суд дійшов таких висновків.
Ухвалою слідчого судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2025 у справі № 362/10047/25 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а саме до 18 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Таким чином, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 закінчується 18.02.2026.
Згідно з частиною третьою статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II КПК України.
Відповідно до положень статті 199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою суд враховує, зокрема, обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Таким чином, суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, встановленому главою 18 КПК України.
Відповідно до положень частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
За приписами частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно зі статтею 178 КПК України судом при вирішенні клопотання враховуються дані про особу обвинуваченого, його репутація, відомості про наявність у нього міцних соціальних зав'язків за місцем проживання, відсутність відомостей про наявність постійного місця роботи та джерел доходу, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, наявність судимостей у обвинуваченого, розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ) обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; при цьому в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначити, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи (зокрема, пункт 152 рішення ЄСПЛ від 06.04.2000 у справі "Лабіта проти Італії"; пункт 70 рішення ЄСПЛ від 28.11.2002, остаточне рішення від 28.02.2003, у справі "Лавентс проти Латвії").
Взяття під варту, відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має задовольняти вимогу пропорційності, що викладено у рішенні ЄСПЛ від 18.03.2008 у справі "Ладент проти Польщі" (Ladent v. Poland), а тому тримання обвинуваченого під вартою є необхідним для забезпечення його присутності в суді, та інші, менш суворі заходи, не є достатніми для досягнення цієї цілі.
З матеріалів, наданих суду прокурором, вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого.
Санкція частини другої статті 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
З реєстру матеріалів кримінального провадження вбачається наявність письмових доказів, на які посилається прокурор при пред'явленні обвинувачення ОСОБА_4 , а саме: протоколів огляду місця події, допитів свідків, висновків експертів.
Таким чином, суд, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_4 дій, звертає увагу на те, що, відповідно до змісту обвинувального акта, пред'явлене йому обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетним до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Під час вирішення питання про продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії підготовчого провадження у суді першої інстанції визначальним є встановлення наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини у справах "Ілійков проти Болгарії", "Летельє проти Франції", відповідно до якої "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів", а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Заслухавши учасників судового розгляду, розглянувши наявні в справі письмові матеріали, суд приходить до висновку, що ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, наявний, з огляду на те, що ОСОБА_4 обвинувачується, у вчиненні тяжкого злочину проти життя і здоров'я особи, за який передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, офіційно непрацевлаштований, неодружений, тобто у нього відсутні міцні соціальні зв'язки в місці проживання, що створює передумови для вжиття ним заходів щодо безперешкодного залишення місця проживання з метою ухилення від відбування покарання. Все це в своїй сукупності дає підстави вважати про існування ризику переховування його від суду та у подальшому від відбування покарання.
Також суд вважає, що на стадії підготовчого судового провадження зберігається ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні, зокрема на тих, з якими він пов'язаний родинними зв'язками та спільним побутом, оскільки показання вказаних осіб, отримані в ході досудового розслідування, не можуть бути враховані судом як доказ під час судового розгляду, усі свідки мають бути допитаними безпосередньо у судовому засіданні на відповідній стадії судового провадження. Тож суд вважає наявним ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України.
Ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України також зберігається, оскільки може виражатися в тому, що обвинувачений ОСОБА_4 може продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи, оскільки не має постійного місця роботи та основного джерела доходів.
Суд враховує, що з часу обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою кваліфікація вчиненого ним злочину змінилась з частини першої на частину другу статті 121 КК України (санкція якої є більш суворою), тож наведені ризики не зменшилися та наявні до цього часу в повному обсязі, а тому виникає необхідність у продовженні раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому в даному конкретному випадку загальносуспільний інтерес, який полягає в забезпеченні відправлення судочинства, превалює над обмеженням права особи на свободу та виправдовує продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З огляду на дані про особу обвинуваченого, пред'явлене прокурором обвинувачення, не вирішуючи питання його обґрунтованості чи вагомості зібраних доказів, суд вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, буде недостатнім для запобігання встановленим ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, та не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
За таких обставин клопотання прокурора є обґрунтованим, а тому відносно обвинуваченого ОСОБА_4 необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що не суперечитиме вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом з тим, відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 183 КПК України, з метою забезпечення запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи обставини, що стали підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд не визначає ОСОБА_4 розмір застави, оскільки він обвинувачується у скоєнні злочину проти життя та здоров'я особи, вчиненого із застосуванням насильства, який спричинив загибель людини.
На підставі викладеного, керуючись статтями 131, 132, 177, 178, 183, 194, 196, 314, 315, 370, 372, 376 КПК України, суд
1. Клопотання прокурора задовольнити.
2. Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 17 квітня 2026 року включно, без визначення розміру застави, утримуючи в Державній установі "Київський слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України.
Ухвала про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 закінчує свою дію 17 квітня 2026 року включно.
3. Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.
4. Копію ухвали направити Державній установі "Київський слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1