вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
23 лютого 2026 року Справа № 480/5555/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5555/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 рік; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 рік; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 рік; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням виплачених сум, без урахування відрахувань податків та зборів.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту коли ОСОБА_1 набув право на виплату по день фактичної виплати.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивач з 01.08.1998 по сьогоднішній день проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 позивачу виплачувалося грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові), які обраховувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023). Позивач не погоджується з такими діями відповідачів, вважає їх протиправними та такими, що порушують його права.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було задоволено заяву позивача/представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, поновлено позивачу процесуальний строк звернення до Сумського окружного адміністративного суду із даним позовом, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
Крім того даною ухвалою було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії карток особового рахунку позивача за періоди з 2020 по 2023 роки, а також додаткові пояснення щодо того, із розрахунку якого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб нараховувалося позивачу грошове забезпечення у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року.
Копія даної ухвали була направлена відповідачу через систему "Електронний суд" та отримана ним 01.08.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 45). Проте вимоги суду не виконано, відзиву на позовну заяву та витребувані докази суду надано не було.
Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи, а саме, з витягу послужного списку, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , суд вбачає, що позивач у спірний період та до цього часу проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 39).
Позивач, через свого представника, звернувся до відповідача із заявою від 05.06.2025 року, в якій, зокрема, просив здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразових виплат (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомога для соціально-побутових питань та інших), які отримував ОСОБА_1 за період військової служби з 29.01.2020 року по 05.06.2025 року з розрахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки , за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 рік; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 рік; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 рік; встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2025 року по 05.06.2025 року, з урахуванням виплачених сум, без урахування відрахувань податків та зборів (а.с. 14-15).
Проте відповіді так і не отримав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2023 року по справі № 380/13603/21.
Таким чином, саме з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
При цьому статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року 2027,00 гривень.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX встановлено, що станом на 01.01.2021р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 гривень.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481,00 гривня.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 3 листопада 2022 року № 2710-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року 2684 гривень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що у період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022 року по 18.07.2022 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", а у період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 (спірний період) грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
А відтак, враховуючи викладене та оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, що з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікується судом як визнання позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), без урахування відрахувань податків та зборів, оскільки представником позивача у позовній заяві взагалі ніяким чином не обгрунтовано дану вимогу, що позбавляє можливості суд належним чином дослідити дане питання.
При цьому суд зазначає, що Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, передбачено відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення військовослужбовців.
Крім того, відповідно до Податкового кодексу України відлягають оподатковуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення військовослужбовців.
Водночас, в даному випадку, позивач, зокрема, оскаржує бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Однак, на думку суду, належним способом захисту прав позивача і відновленням його порушених прав буде саме визнання судом протиправними дій відповідача, оскільки бездіяльність є пасивною формою поведінки. Натомість, відповідачем здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення, про що зазначено у позовній заяві, однак у зменшеному розмірі.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача та, із врахуванням ст. 9 КАС України, визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, відповідно.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту коли ОСОБА_1 набув право на виплату по день фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою КМУ затверджено Порядок №159.
Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі грошового забезпечення. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Аналізуючи положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до статті 4 Закону № 2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.
Закон № 2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов'язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало.
Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову в цій частині з наведених підстав не позбавляє позивача права на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.
Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.05.2025 у справі № 160/672/24, від 19.06.2025 у справі № 580/11000/23 та від 03.12.2025 у справі № 520/25464/23.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 08.12.2025 у справі № 420/13975/24.
За таких обставин вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту коли ОСОБА_1 набув право на виплату по день фактичної виплати є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов'язку.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та 18 січня 2024 року по справі № 9901/459/21, а також, зокрема, постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року по справі № 520/2948/23, від 13 березня 2025 року по справі №260/3131/24, від 25 квітня 2025 року по справі №260/8523/23, від 20 травня 2025 року по справі №620/109/23.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 05.06.2025 № 23/м (далі по тексту - Договір) (а.с.17).
Відповідно до п.3.3 Договору, за надання юридичних послуг за цим договором замовник сплачує виконавцю грошову винагороду, визначену відповідно до Додаткової угоди № 1 до даного договору (а.с. 9).
Відповідно до акту надання послуг від 11.07.2025 року №1, виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послули): надання консультації - 500,00 грн; ознайомлення з документами - 500,00 грн; підготовка позовної заяви - 4 000,00 грн (а.с. 10 (зворотній бік).
Також надано рорахунок витрат на правову допомогу від 11.07.2025 року №1, відповідно до якого загальна сума понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 5 000,00 грн (а.с. 11 (зворотній бік) та квитанцію до прибуткового ордера від 11.07.2025 року №23/1, відповідно до якої позивач сплатив 5 000,00 грн (а.с. 11).
Крім того, в матеріалах справи наявний ордер від 11.07.2025 серія АР № 1248942 та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 12.02.2019 серія ЗП № 002044 (а.с. 7-8).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2025 року по справі №320/22094/23.
Суд зазначає, що адміністративна справа №480/5555/25 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці.
При цьому сам зміст та обсяг позовної заяви (в позовній заяві взагалі відсутні обгрунтування частини позовних вимог), свідчить про те, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем/представником позивача, як витрати на правову допомогу.
Крім того до позовної заяви надано лише копії паспорта позивача, його ідентифікаційного коду та заяви адвоката від 05.06.2025 до відповідача. Тобто фактично робота адвоката обмежилася лише копіюванням та завіренням наданих позивачем паспорта та ідентифікаційного коду. При цьому доказів на підтвердження правомірності позовних вимог, адвокатом фактично суду надано не було.
В свою чергу на переконання суду, надання консультації стосовно захисту та представництва інтересів клієнта в суді вартістю 500,00 грн із затраченим часом 1 год та ознайомлення з документами вартістю 500,00 грн із затраченим часом 1 год, окремому відшкодуванню також не підлягають, оскільки є складовою написання позовної заяви.
Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правничу допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви та додані до неї документи, та оскільки судом було частково задоволено позовні вимоги, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 1 000,00 грн.
При цьому судом враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2023 у справі № 345/136/18, у якій останній, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, виснувався, що у разі недотримання стороною вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим часом на виконання робіт, суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат щодо неможливості самостійно зменшувати розмір правової допомоги за відсутності клопотання сторони та самостійно зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, відповідно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек