23 лютого 2026 року м. Рівне№460/23381/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність дій відповідача щодо обчислення і виплати грошового забезпечення за проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 за періоди з 29.01.2020р. по 19.05.2023 роки, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р., за кожним роком проходження мною служби у військовій частині НОМЕР_3 та у військовій частині НОМЕР_1 відповідно та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплати з 29.01.2020р. по 19.05.2023 роки, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет» станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р., за кожним роком проходження мною служби у військовій частині НОМЕР_2 військовій частині НОМЕР_1 відповідно.
Ухвалою суду від 19.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з позовною заявою, вимоги ґрунтуються на тому, що позивач у спірний період проходив військову службу у відповідача. Вважає, що відповідач не вірно розраховував грошове забезпечення, оскільки здійснював розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до отримання грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) у не належному розмірі. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву, відповідач позовних вимог не визнає. В обґрунтування заперечень покликається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови №704 не діяли, незважаючи на набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, попередня редакція пункту 4 Постанови №704 не відновлювалась. Вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Тому, відсутні підстави для здійснення перерахунку. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідженими у справі доказами судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 , а саме з 17 лютого 2016 року по 11 березня 2024 року, що записами у посвідченні офіцера № НОМЕР_4 та копіями витягів з наказів № 236 від 25.08.2021 та №73 від 11.03.2024.
Військова частина НОМЕР_2 немає власного фінансового рахунку та не є юридичною особою, тому знаходиться на фінансовому забезпченні Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач не заперечує, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період визначався згідно з пунктом 4 постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2018, виходячи з розміру 1762 гривні та шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вважаючи порушеним право на належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військово-службовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), якою, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (в редакції, чинній на момент її прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, пунктом 6 якої внесено зміни до ряду постанов, в тому числі і до постанови №704.
Так, постановою №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VIII від 07.12.2017 станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатної особи складав 1762,00 грн.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VIII від 23.11.2018 було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
За наведеного, у 2018 та 2019 роках, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення базової величини - 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт і залишалися незмінними.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто той пункт, яким в тому числі викладено в новій редакції пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 (https://reestr.court.gov.ua/ Review/87361222).
З огляду на вказане, з дати набрання вказаним судовим рішенням законної сили, з 29.01.2020, була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України», Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Серков проти України», встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016, відповідно до яких: «01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.».
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VIII від 07.12.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14.11.2019 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-ІХ від 15.12.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-ІХ від 02.12.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03.11.2022 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684 грн.
Спірний період становить з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Водночас, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704». Зазначена Постанова набрала чинності 20.05.2023.
Так, пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, виклавши абзац перший в такій редакції: «4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Про Державний бюджет України на 2022 рік», Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
Аналіз положень інших розділів Порядку №260 вказує на те, що щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення обчислюються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та/або окладу за військовим (спеціальним) звання.
Відтак, суд звертає увагу на те, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням зумовлює наявність підстав для здійснення перерахунку (донарахування) позивачу усіх інших щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які обчислювались у відсотковому відношенні до посадового окладу та/або окладу за військовим (спеціальним) званням.
Щодо додоводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Оскільки, позивач на момент звернення до суду продовжує проходити військову службу, що підтверджується копією витягу із наказу командира вч НОМЕР_1 ( по стройовій частині) №73 від 11.03.2024, до спірних правовідносин має застосуватися частина перша статті 233 КЗпП України.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Таким чином, станом на момент розгляду справи норми частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнана неконституційною, а тому не може застосовуватись судом.
У сукупності вищенаведеного, з урахуванням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також усіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а виплату провести з урахуванням виплачених сум.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити повністю.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які обчислювались у відсотковому відношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням, а виплату провести з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 лютого 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Суддя Н.В. Друзенко