Справа № 420/37830/25
23 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно;
зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування підстав для задоволення адміністративного позову позивач вказав, що він проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону №553 -ос від 16.11.2020 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року по справі №420/22945/24, військовою частиною НОМЕР_2 мені здійснено перерахунок винагороди за тривалість безперервної 15-ти річної календарної військової служби, виходячи із часу набуття права на виплату винагороди у розмірі 1-го посадового окладу та окладу за військовим званням та 05.11.2025 року виплачено кошти у сумі 2 666,80 грн.. Позивач, зазначивши, що його виключено зі списків особового складу 16.11.2020 року, а виплата здійснена відповідачем 05.11.2025 року, відповідачем здійснено затримання при розрахунку при звільненні, просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.
Ухвалою суду від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач наголосив про помилковість застосування КЗпП при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби, так як військова служба вже врегульована власним спеціальним та загальним законодавством з наведеного слідує, що відповідач не зобов'язаний здійснювати виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону №553 -ос від 16.11.2020 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року по справі №420/22945/24, військовою частиною НОМЕР_2 мені здійснено перерахунок винагороди за тривалість безперервної 15-ти річної календарної військової служби, виходячи із часу набуття права на виплату винагороди у розмірі 1-го посадового окладу та окладу за військовим званням та 05.11.2025 року виплачено кошти у сумі 2 666,80 грн.
Позивач, зазначивши, що його виключено зі списків особового складу 16.11.2020 року, а виплата здійснена відповідачем 05.11.2025 року, відповідачем здійснено затримання при розрахунку при звільненні, що стало підставою звернення до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 17.11.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 05.11.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.
З урахуванням наданої до суду довідки НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) №150 від 06.03.2025, грошове забезпечення позивача у вересні 2020 року склало - 22799 грн, жовтні 2020 року - 22799 грн.; середньоденне грошове забезпечення склало 747,51грн (21989/61)
Отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.11.2020 до 18.07.2022 року становить 455233,59 грн. (609 календарні дні *747,51)
З наведеного вбачається істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив до виплати відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, у зв'язку із чим необхідним є застосування принципу співмірності та зменшення такої виплати.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (2666,80 грн.), визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 до 18.07.2022 року (455233,59 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки вона майже ніж у 171 раз її перевищує.
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 18 липня 2022 року зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, зважаючи на такий розрахунок.
Розрахунок істотності частки: 2666,80 грн (це сума, яка виплачена позивачу із порушенням термінів) / 455233,59 грн (це середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 % = 0,5 %.
Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,5 %.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,5 %, становить: 747,51 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,5 % (істотна частка) х 609 (кількість днів затримки) = 2277,66 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 17.11.2020 року по 18.07.2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 2277,66 грн.
Щодо періоду затримки розрахунки при звільненні з 19.07.2022 по 05.11.2025 року, суд зазначає наступне.
Не залежно від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 6 місяців.
Так, середній заробіток за період за період з 19.07.2022 по 05.11.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року.
З урахуванням викладеного та того, що на дату звернення позивача із цим позовом, обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно частині 1 статті 117 КЗпП України, фактично закріплено принципи розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності при стягненні середнього заробітку, суд приходить висновку, що за період з 19.07.2022 по 05.11.2025 відповідач зобов'язаний сплатити середнє грошове забезпечення у розмірі 137541,84 грн.(747,51 грн*184днів)
З урахуванням викладеного та того, що на дату звернення позивача із цим позовом, обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно частині 1 статті 117 КЗпП України, фактично закріплено принципи розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності при стягненні середнього заробітку, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно;
- зобов'язання НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 139819,50 грн. (137541,84 грн.+ 2277,66 грн.).
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача виплатити одночасно компенсацію податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає, що оскільки станом на дату розгляду даної справи виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не здійснено, тому зобов'язання відповідача щодо виплати компенсації стосується правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому та суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно;
Зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 139819,50 грн..
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко