Справа № 420/29337/25
20 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання відповіді на звернення та непродовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 продовжити строк дії відстрочки на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації станом на момент виконання судового рішення, що підтвердити довідкою у паперовій формі;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати повну і всебічну відповідь на моє звернення від 24.02.2025 р., яка буде включати всю запитану інформацію.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позов подано у зв'язку з бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у ненаданні відповіді на звернення (заяву) від 24.02.2025 р. та адвокатський запит від 01.08.2025 р. Адвокатський запит не був самоціллю, а лише інструментом для отримання інформації щодо виконання відповідачем обов'язку, передбаченого п.60 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (щодо продовження дії відстрочки шляхом зміни дати у зв'язку з продовженням строку проведення мобілізації без повторного подання мною тих самих документів) протягом 5 діб після видання Указу Президента України № 479/2025 (14.07.2025), та отримання відповіді на мою заяву, строки розгляду якої відповідачем порушені на пів року. Зі змісту відповіді на адвокатський запит, яку відповідач надав Суду додатком 2 до відзиву (ніби то відправленої адвокату 14.08.2025), стає зрозуміло що відповідач належним чином не виконав обов'язок, передбачений п. 60 Порядку № 560, і про цю обставину я не міг знати на момент подання позовної заяви. Цей факт підтверджено самим відповідачем і є новими обставинами, відсутність інформації про які не давала мені можливості включити до позову вимогу про зобов'язання відповідача продовжити мені відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки така вимога була б передчасною. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (п. 7.43 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15)..
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
Від представника відповідача надійшов відзив в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 заява від імені ОСОБА_2 датована 24.02.2025 роком не надходила. Позивач доказів одержання ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви від 24.02.2025 року суду не надає. Проведеною перевіркою у Єдиному державного реєстру, призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що заява позивача про продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини і статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на теперішній час не підлягає винесенню на розгляд ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки надана протоколом №19 від 07.05.2025 позивачу відстрочка до 06.08.2025 була продовжена позивачу за поданою ним заявою протоколом №44 від 05.11.2025 до 02.02.2026 року (і на теперішній час позивач призову на військову службу під час мобілізації не підлягає.
Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, шляхом надання суду або письмової згоди на заміну неналежного позивача на належного - адвоката Валах В.В., право якої на отримання відповіді на адвокатський запит порушено в межах спірних правовідносин, або змінити предмет та підстави заявлених позовних вимог стосовно позивача ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 02 грудня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову у справі №420/29337/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 24.02.2025року в якій просив надати йому інформацію щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідач не надав відповіді на вказану заяву, учасники процесу відповідних доказів не надали.
01.08.2025 року представник позивача направив адвокатський запит з проханням надати письмову відповідь, чи продовжено строк дії відстрочки ОСОБА_1 та її дату закінчення; видати належним чином оформлену Довідку про наявність у ОСОБА_1 відстрочки, яка буде містити інформацію про підстави відстрочки та актуальну дату закінчення дії відстрочки у зв'язку з її продовженням; видати Військово-обліковий документ № 280120230640867100130, Оформлений ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не виданий ОСОБА_1 в травні 2025 року; надати копію відповіді на звернення ОСОБА_1 від 24.02.2025 р. про отримання інформації про включення (невключення) до «Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та відомостей, внесених до Реєстру;
На звернення представника позивача відповідачем надано відповідь від 14.08.2025 року в якій зазначено, що відповідь на заяву ОСОБА_1 від 21.10.2024 р.н. (вх. № 17918 від 21.12.2023) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була направлена 08.08.2025 засобами поштового зв'язку на зазначену ним адресу. Також вказано, що на теперішній час у ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутня технічна можливість проведення перевірки наявності у позивача підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та інших державних реєстрів або баз (банків) даних та запропоновано ОСОБА_1 особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_5 з військово-обліковим документом для отримання військово-облікового документу встановленого зразку, для подання заяви за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку (оригінали необхідно мати із собою для пред'явленні при поданні документів), або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Вважаючи протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання відповіді на звернення та непродовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду для належного захисту своїх прав із зазначеним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 17 та 65 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на момент виникнення даних спірних правовідносин.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).
За змістом частин 3, 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ, щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
За нормами частини 3-5 статті 33 Закону №2232 військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 1 статті 34 Закону №2232).
23.02.2022 року постановою Кабінету Міністрів України №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154), пунктом 1 якого визначено: територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони; надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри з Міноборони.
Закон України від 16.03.2016 року № 1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" (далі Закон №1951-VІІІ) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти).
Приписами статей 1, 2 Закону №1951- VІІІ встановлено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Не менш важливим є аспект, що визначає основні засади ведення Реєстру: обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів (стаття 3 Закону №1951-ХІІ)
В частинах 8-9 статті 5 статті 5 Закону №1951-VІІІ закріплено, що органами ведення Реєстру, серед іншого, є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які і забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Отже, обов'язок щодо внесення актуальних даних про військовозобов'язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів належить до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Питання захисту порушених прав громадян, ініціації заходів щодо поліпшення діяльності, зокрема, суб'єктів владних повноважень, оскарження окремих рішень та актів, врегульовані Законом України від 02.10.1996 року №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон №393/96-ВР).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно з частинами1, 3, 4 статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача від 24.02.2025 року фактично відповідає ознакам звернення громадянина та підлягає розгляду відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Відповідно до зазначеної заяви, судом встановлено, що вона містить дату, підпис та прізвище особи яка її прийняла.
У зв'язку із чим суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність у частині дотримання вимог законодавства про звернення громадян та не надано відповіді позивачу у встановлений законом строк, чим порушено його права.
Суд також враховує, що позивач звертався через адвокатський запит від 01.08.2025 року з проханням надати письмову відповідь щодо продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу та видати відповідні документи, проте відповідач надав разом із відзивом лише письмову відповідь без підтвердження факту її направлення, що не знімає порушення строків розгляду заяви позивача.
А тому, з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та задовольнити в цій частині позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненаданні відповіді на заяву 24.02.2025 року у встановлений законом строк та зобов'язання відповідача розглянути заяву від 24.02.2025 року з прийняттям за наслідками її розгляду рішення.
Щодо вимог позивача про продовження строку дії відстрочки, суд зазначає, що ні звернення позивача, ні адвокатський запит не містили таких вимог, а лише відображали намір позивача реалізувати своє право на отримання інформації та контроль за виконанням органом його обов'язків.
Вимоги про продовження строку дії відстрочки не підлягають задоволенню, оскільки позивачем вони не були заявлені, а відповідач фактично продовжив відстрочку, що не заперечується учасниками справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
З урахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідач за розглядом заяви позивача не прийняв встановленого чинним законодавством рішення суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного: відповідно до частини 3 статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач сплатив 1211,20 грн , позовні вимоги задоволено частково, наявні підстави для стягнення витрат зі сплати збору у сумі 605,60 грн.
Щодо розподілу судових витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне: за змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).
Крім того, суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
А відтак, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та судом було частково задоволено позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у ненаданні відповіді на заяву від 24.02.2025 року ОСОБА_1 у встановлений законом строк.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.02.2025 року з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Беручи до уваги інтенсивність роботи та об'єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання і тривалість повітряних тривог, текст рішення складено та підписано суддею 20.02.2026 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка