Справа № 420/2715/26
23 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд :
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 року по 21.06.2024 року (включно), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 року по 21.06.2024 року (включно), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
З огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач повинен був звернутися до суду в тримісячний строк з дня звільнення, тобто до 21.09.2024, а позивач звернувся до суду 03.02.2026.
Ухвалою судді від 09.02.2026 позовну заяву залишено без руху із наданням десятиденного строку з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
18.02.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що ОСОБА_1 з 04 червня 2019 року по теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України. Зокрема у період з 04.06.2019 по 21.06.2024 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , з 21.06.2024 по теперішній час - у військовій частині НОМЕР_4 . Тобто 21.06.2024 року Позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений в межах Збройних Сил України, і продовжував виконувати обов'язки військової служби і надалі, зокрема у військовій частині НОМЕР_4 . У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан на території України було неодноразово продовжено. Военний стан триває і по даний час. За цей період ОСОБА_1 неодноразово виконував бойові завдання, пов'язані із захистом Батьківщини. Так, відповідно до довідки від 12.02.2026 №1097 ОСОБА_1 , брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України у періоди: B із 22.08.2024 по 31.08.2024; із 09.09.2024 по 15.09.2024; із 24.09.2024 по 30.09.2024; 13 11.10.2024 по 15.10.2024; із 21.10.2024 по 25.10.2024; із 06.11.2024 по 10.11.2024; із 22.11.2024 по 27.11.2024; із 06.12.2024 по 10.12.2024; із 21.12.2024 по 25.12.2024; із 01.01.2025 по 05.01.2025; із 25.02.2025 по 28.02.2025; із 12.03.2025 по 15.03.2025; із 06.04.2025 по 09.04.2025; із 22.04.2025 по 26.04.2025; із 08.05.2025 по 12.05.2025; із 25.05.2025 по 31.05.2025; із 05.06.2025 по 09.06.2025; із 17.06.2025 по 21.06.2025; із 09.07.2025 по 13.07.2025; із 22.07.2025 по 27.07.2025; із 01.09.2025 по 05.09.2025; із 21.09.2025 по 26.09.2025; із 04.10.2025 по 08.10.2025; із 25.10.2025 по 30.10.2025; із 03.11.2025 по 07.11.2025; із 20.11.2025 по 24.11.2025; із 08.12.2025 по 13.12.2025; із 22.12.2025 по 26.12.2025; із 11.01.2026 по 15.01.2026; із 16.01.2026 по 20.01.2026. Таким чином, враховуючи вищевикладене, Позивач фактично не мав можливості раніше звернутись до суду для захисту свого права, оскільки виконував бойові завдання, пов'язані із захистом Батьківщини, а тому просить суд визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити даний строк.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Вирішуючи порушене стороною позивача питання щодо поновлення строку на звернення до суду із даними вимогами, суд виходить з наступного.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Згідно з ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (№ 22277/93 від 27.06.2000 року § 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22, строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
Отже, строк на звернення до суду позивача із даними вимогами, з урахуванням сукупності повідомлених позивачем обставин підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин. Інакший судовий розсуд призвів би до порушення базового права людини на доступ до правосуддя, гарантований як Конституцією України, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Позовна заява подана з додержанням вимог, викладених у статтях 160, 161 КАС України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі є незначної складності, у зв'язку із чим справа може бути розглянута за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Керуючись ст.ст. 171, 248, 257, 260, 261, 262 КАС України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду.
Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Надати відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, роз'яснивши право позивача подати до суду протягом п'яти днів із дня отримання відзиву на адміністративний позов відповідь на відзив, відповідача - право на подання заперечення протягом п'яти днів із дня отримання відповіді на відзив.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Роз'яснити сторонам, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Завальнюк