23 лютого 2026 р. № 400/8350/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005
провизнання протиправним та скасування вимоги від 17.02.2021 №Ф-69080-17-У,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.02.2021 № Ф-69080-17-У в сумі 29 501,16 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період, за який нарахована заборгованість, був найманим працівником, за якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачував роботодавець, що виключає його обов'язок сплати єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на порушення позивачем вимог Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464), а саме: несплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок). У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску відповідач направив на його адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021 № Ф-69080-17-У на суму 37 788,74 грн за формою та у строки, визначені законодавством.
У зв'язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
З 14.09.2005 до 20.08.2024 позивач перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону № 2464 відповідач сформував вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 17.02.2021 № Ф-69080-17-У на суму 37788,74 грн.
Згідно із розрахунком заборгованості до вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивачу було нараховано:
- за 2017 рік - 8448,00 грн;
- за 2018 рік - 9828,72 грн;
- за 2019 рік - 11016,72 грн;
- за 2020 рік - 8495,30.
Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкого державного соціального страхування підтверджується, що позивач у період з січня 2017 року по квітень 2017 року, у лютому 2018 року, та з квітня по травень 2019 року року не перебував у трудових відносинах з роботодавцем. В інші періоди позивач перебував у трудових відносинах із роботодавцем (Миколаївська дирекція Акціонерного товариства "Укрпошта"), який сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач вказує, що відповідач правомірно нараховав недоїмку в сумі 8287,18 грн (за травень - грудень 2017 року - 5632,00, січень 2018 року - 819,06 грн, та квітень - травень 2019 року - 1836,12 грн). Таку спірну вимогу позивач оскаржує в частині. Суд зазначив, що сума, з якою не погодився позивач, становить не 29 501,16 грн, а 29 501,56 грн, оскільки при її визначенні позивач помилково виходив з того, що загальна сума у спірній вимозі - 37 788, 34 грн, при тому, що ця сума дорівнює 37 788,74 грн.
Ухвалюючи рішення по суті спору, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464.
Відповідно до статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 до платників єдиного внеску віднесені фізичні особи підприємці.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Частина друга статті 6 Закону № 2464 передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску за одночасного перебування фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, Законом № 2464 не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскаржувана вимога сформована про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахованого позивачу з 2017 року до 2020 року.
Суд установив, що позивач у періоди з січня по квітень 2017 року, з лютого по грудень 2018 року, з січня по березень 2019 та з червня 2019 року по грудень 2020 року був найманим працівником, тому саме на роботодавця позивача у цей період були покладені обов'язки щодо систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вказані вище періоди, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 19, 77, 241 - 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати сформовану Головним управлінням ДПС у Миколаївській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування 17.02.2021 № Ф-69080-17-У в сумі 29 501,56 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот одна гривня п'ятдесят шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна