справа № 380/2963/26
з питань вжиття заходів забезпечення позову
23 лютого 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене повідомленням №1890/2260 від 13.02.2026 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків суду та надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову. Позивач просить заборонити посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 та його структурним підрозділам вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації (в т.ч. і звернення до правоохоронних органів із вимогами, щодо розшуку, затримання та доставлення знятого з військового обліку позивача до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) до набрання законної сили рішення у цій справі. Зазначає, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у наданні відстрочки та фактично визнано таким, що підлягає призову на загальних підставах. Таким чином, на момент розгляду справи існує реальна та безпосередня загроза вчинення щодо позивача мобілізаційних дій. Вважає, що оскільки оскаржуваним рішенням позивачу незаконно відмовлено у відстрочці, існує ризик його призову на військову службу під час мобілізації. Зазначає, що існує реальна вірогідність того, що відповідач здійснить оповіщення позивача у вищевказаному порядку, що призведе до його призову. Відтак, на думку позивача наявність очевидних ознак необґрунтованості та ймовірної протиправності оскаржуваного рішення у поєднанні з ризиком невідворотних наслідків (призову під час мобілізації) свідчить про необхідність застосування заходів забезпечення позову відповідно до частини 2 статті 150 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача.
Ухвалою від 23.02.2026 суддя відкрила провадження у справі та призначила справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за навними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи подані заявником матеріали, суд вважає за можливе розглянути відповідну заяву без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям вказаної статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Суд звертає увагу позивача, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Як видно з позовної зави, спірні правоввдносини у цій справі виникли внаслідок відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом Закон № 2232-XII).
Статтею 1 Закону № 2232-XII регламентовано поняття військового обов'язку.
Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Крім того, частинами п'ятою, сьомою статтею 1 вищевказаного Закону передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною першою статті статтею 4 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" комплектування військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, зокрема Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
У заяві про забезпечення позову, представник позивачв зазначає, що у випадку позивача, існує реальна вірогідність того, що відповідач здійснить оповіщення такого у визначеному порядку, що призведе до його призову на військову службу.
Суд зазначає, що в обґрунтування обставин, про які зазначено в заяві про забезпечення позову, представник позивача не надав належних доказів, які б на цій стадії давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржуване рішення відповідача є "очевидно протиправним" поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/протиправності рішення відповідача, на які посилається представник позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, а саме під час вирішення справи по суті.
Посилання представника позивача на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Водночас суд зауважує, що здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Відтак, приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача не доведено наявності у цій адміністративній справі хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України та не надано відповідних доказів на підтвердження існування небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 КАС України, суд
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Ухвала набуває чинності з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Мричко Н.І.