23 лютого 2026 рокусправа № 380/8252/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 02.02.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 02.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 02.02.2025 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у сумі 71842,69 грн. Наголошує, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив індексацію грошового забезпечення, яка є доходом, то він набув право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати. З метою захисту порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою судді Кисильової О. Й. від 01.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
16.05.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що на розгляді Восьмого апеляційного адміністративного суду є інша адміністративна справа за позовом позивача до відповідача (справа № 380/2333/25) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Наголошує, що стягнення паралельно із середнім грошовим забезпеченням компенсації втрати частини доходів суперечить обов'язковим для врахування висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та постанові Верховного Суду від 24.04.2023 у справі №205/8443/19.
Звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 2 Закону № 2050 доповнено абз. 6 згідно із Законом №1214-IX від 04.02.2021, який набрав чинності 20.02.2021. До внесення цих змін був відсутній механізм компенсації грошових доходів за суму індексації грошових доходів громадян. Окрім того, за будь-яких умов позивачу не може бути виплачено компенсацію втрати доходів за період, який передує 26.02.2021 (позивач просить виплатити йому компенсацію за період з 01.01.2016 до 02.02.2025). Причиною цього є те, що позивач просить виплатити йому компенсацію втрати доходів щодо індексації грошового забезпечення (індексації грошових доходів), а можливість виплати компенсації втрати доходів щодо індексації грошових доходів з'явилася починаючи з 20.02.2021. Зважаючи на наведене, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На виконання розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 №7/р проведено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2026 справу №380/8252/25 передано на розгляд головуючій судді Андрусів У. Б.
Ухвалою судді від 02.02.2026 адміністративну справу №380/8252/25 прийнято до провадження.
Ухвалою суду від 20.02.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
Ухвалою суду від 20.02.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що визнається відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.05.2021 №111 припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 .
З Єдиного державного реєстру судових рішень суд установив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 у справі №380/21064/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю. У мотивувальній частині рішення суду зазначено «Як вбачається з матеріалів справи, а саме «Розрахунок нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 згідно рішення суду у справі №380/5863/23 від 04.12.2023», у графі «розмір індексації, усього» зазначено суму 81266,09. В графі «сума виплаченої індексації, усього» зазначено суму 4503,21. В графі «сума, яка підлягає виплаті, усього» зазначено 1139,00. В графі «на руки, усього» зазначено суму 1121,92 грн. Отже, на виконання судового рішення №380/5863/23 відповідач здійснив нарахування спірної індексації у сумі 81266,09, проте виплату нарахованої індексації провів у значно меншій сумі, що на переконання суду свідчить про неналежне виконання рішення суду у справі №380/5863/23. Суд зазначає, що у випадку задоволення позову у даній справі, рішення суду дублювало б існуюче на цей час зобов'язання відповідача відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/5863/23 від 04.12.2023 виплатити позивачу відповідні спірні суми та, відповідно, зумовило б виникнення подвійного обов'язку у відповідача».
Відповідач 02.02.2025 виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення у розмірі 71842,69 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми законодавства України та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Тобто суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - порядок №159).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у ст. 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято порядок №159.
Відповідно до п. 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в п. 3 порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з п. 4 порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд установив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 відповідач виплатив позивачу 02.02.2025.
Суд звертає увагу на те, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період мали бути здійснені відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства.
Ураховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив її виплату з порушенням строків, суд виснує про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
Також варто відзначити, що виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм ст. 7 Закону № 2050-III та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Верховний Суд виходив з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону № 2050-III не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком Верховного Суду зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами ст. 2- 4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Стосовно покликань відповідача на те, що на розгляді Восьмого апеляційного адміністративного суду є інша адміністративна справа за позовом позивача до відповідача (справа № 380/2333/25) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає таке.
У справі, на яку покликається відповідач, позивач заявив вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення), правове регулювання якої визначається статтею 117 КЗпП України. Натомість предметом розгляду у цій справі є вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, правове регулювання якої здійснюється спеціальним законом, а саме Законом №2050-ІІІ. Отже, справи № 380/8252/25 та № 380/2333/25 не є тотожними, відрізняються предметом та підставами позовних вимог.
Твердження відповідача про те, що стягнення одночасно із середнім грошовим забезпеченням компенсації втрати частини доходів суперечить обов'язковим для врахування висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та постанові Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19 суд оцінює критично, оскільки фактичні обставини та правове регулювання у вказаних справах не є релевантними до обставин та правового регулювання у розглядуваній справі, що виключає можливість їх врахування судом під час розгляду цього спору.
Так, справа № 761/9584/15-ц стосується стягнення виключно середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України, тоді як у справі № 205/8443/19 позивач одночасно (у межах однієї справи) просив стягнути з відповідача компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оцінку чому надав суд апеляційної інстанції з урахуванням цих обставин.
Доводи відповідача про те, що ч. 2 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ доповнено абз. 6 згідно із Законом № 1214-IX від 04.02.2021, який набрав чинності 20.02.2021, а до внесення цих змін був відсутній механізм компенсації грошових доходів за суму індексації грошових доходів громадян, суд оцінює критично, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, на що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах, а порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення є підставою для нарахування та виплати компенсації, передбаченої Законом № 2050.
Крім того, суд ураховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що вона не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати 02.02.2025 та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати 02.02.2025.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірності відмови у нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати 02.02.2025.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати 02.02.2025.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна