23 лютого 2026 року м. Київ справа №320/46996/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дії та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови позивачу в відшкодуванні шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади та здійсненні розрахунку і виплати компенсації втрати частини доходів в результаті не виконання відповідачем рішень Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2022 в адміністративній справі № 640/4221/22 та Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 B адміністративній справі № 320/39273/23 за період з 01.12.2019 по 14.03.2025;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Код ЄДРПОУ - 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 223720 грн. 38 коп. (двісті двадцять три тисячі сімсот двадцять) грн. 38 коп. в якості сплати за відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, а саме: компенсації втрати частини доходів (інфляційні втрати, три проценти річних та моральна шкода) у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 01.12.2019 по 14.03.2025 в результаті невиконання відповідачем рішень Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2022 в адміністративній справі № 640/4221/22 та Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 B адміністративній справі № 320/39273/23, у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач починаючи з 01.12.2019, на виконання рішення судів, отримав боргові зобов'язання перед позивачем, а саме: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2022 в адміністративній справі №640/4221/22 - борг в сумі 189944 грн 58 коп. за період з 01.12.2019 по 31.12.2022; рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 в адміністративній справі №320/39273/23 - борг в сумі 44000 грн 00 коп. за період з 01.12.2022 по 30.09.2024. В підсумку, на підставі зазначених вище судових рішень, відповідач зобов'язаний здійснити виплати позивачу не доплачені суму пенсії за період з 01.12.2019 по т. ч. Загальна сума боргу складає 223720 грн. 38 коп. Станом на день подання позову рішення судів у вище перелічених адміністративних справах в частині виплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.12.2019 по 14.03.2025 в сумі 223720 грн 38 коп. відповідачем не виконується. Належні позивачу кошти не виплачено. Враховуючи вказане позивач вимушений звертатися до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
В даному позові позивач вважає обґрунтованою компенсацію моральної шкоди у розмірі 83895 грн 14 коп., тобто 60% ціни позову. Ціна позову обрахована позивачем як суми, які підлягають стягненню (компенсація втрати частини доходів (інфляційні втрати, три проценти річних)) - 139 825,24 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/46996/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що виконання рішень суду здійснюється відповідно чинного законодавства.
У відповіді на відзив позивач не погоджується з твердженнями відповідача. Вважає відсутність відповідного бюджетного фінансування такими, що не спростовують позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2022 року у справі №640/4221/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачв з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислуги років, а також усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення в розмірах, визначених в довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії від 17.12.2021 за вих. №4262 наданої державною установою "Територіальне медичне об'єднання МВС України по місту Києву" та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 року у справі №320/39273/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу з 01.12.2022 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
23.01.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в адміністративній справі № 640/4221/22 від 17.10.2022 та рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 по адміністративній справі № 320/39273/23 виплатити всю заборгованість по виплаті пенсії, а також здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.04.2019 та 01.07.2021 по т.ч., у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, а саме: інфляційні збитки, три відсотки річних та моральну шкоду.
У відповідь на заяву відповідач повідомив, що черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Отже, доплати пенсії, визначені на виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського окружного адміністративного суду, ухвалених на користь позивача, обліковуються у його електронній пенсійній справі за датами набрання ними законної сили: по справі №640/4221/22 від 17.10.2022 в сумі 189944,58 грн 17.11.2022; по справі №320/39273/23 від 11.07.2024 в сумі 44000,00 грн 12.08.2024. Доплати пенсії, визначені на виконання рішення суду, будуть виплачені в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, в порядку черговості за датою набрання законної сили. Враховуючи те, що позивач отримує до виплати новий (перерахований) розмір пенсії, а нараховані за минулий період кошти на виконання рішень суду будуть виплачені одним платежем в порядку черговості та в межах бюджетних асигнувань, підстави для нарахування та виплати компенсації відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 3 статті 46 Конституції України).
Відповідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159 (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації розраховується як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст зазначених норм права дає підстави для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Судом встановлено, що основні суми доходу, нараховані на виконання судових рішення у справах №640/4221/22, №320/39273/23, не виплачені позивачеві, що не заперечується сторонами.
Оскільки, суми не виплачені, а компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у вказаній частині.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.11.2022 у справі № 674/22/17, від 24.07.2024 у справі № 520/2674/2020 від 31.07.2024 у справі № 480/1704/19, від 14.05.2025 року у справі №160/672/24, в яких зазначено, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходів пов'язана з виплатою основної суми доходу.
Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Як вже зазначалось судом, Законом № 2050-ІІІ також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. При чому правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація позивачу втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом № 2050-ІІІ, відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією КАС ВС, викладеною у постанові від 29.04.2025 року у справі №580/9536/23.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача, суд зазначає наступне.
Позивач вказує, що маральну шкоду завдали наступні дії відповідача:
з 01.12.2019 - не приведення перерахованої в 2019 році пенсії у відповідність до чинного пенсійного законодавства з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019;
з 01.12.2019 - невиконання рішень в адміністративній справі № 640/4221/22 та №320/39273/23 за період з 01.12.2019 по 14.03.2025 щодо виплати заборгованості по пенсії;
з 01.07.2021 - невиконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 щодо встановлення щомісячної доплати у сумі 2000 грн.
Таким чином позивач вказує, що відповідач внаслідок інтенсивного, повторюваного, тривалого та умисного порушення норм права завдає позивачу негативні емоції, а відтак завдає моральної шкоди. Позивач вважає обґрунтованою компенсацію моральної шкоди у розмірі 83895 грн 14 коп., тобто 60% ціни позову.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається з таким позовом.
Враховуючи вказані обґрунтування позивачем, суд зазначає, що такі мотивовані невиконанням відповідачем рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/4221/22 від 17.10.2022 та Київського окружного адміністративного суду по справі №320/39273/23 від 11.07.2024, а не відмовою позивачу у здійсненні розрахунку і виплати компенсації втрати частини доходів в результаті невиконання відповідачем вказаних рішень.
За змістом частини 1 статті 73 і частини 1 статті 77 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак під час розгляду справи позивач не навів жодних обґрунтувань та не надав суду жодних доказів на підтвердження причинного зв'язку між оскаржуваними діями (відмовою відповідача у здійсненні розрахунку і виплати компенсації втрати частини доходів в результаті невиконання судових рішень) та завданням йому моральної шкоди.
Враховуючи наведені положення та беручи до уваги те, що позивачем не доведено, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, наявність вини заподіювача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову і в частині стягнення моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на відмову у задоволені позову розподіл судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дії та стягнення коштів - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.