про повернення позовної заяви
23 лютого 2026 року м. Київ № 320/345/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 виразились у зменшенні у грошовому виразі розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, вказаних в довідці № 13/9662/с від 04.09.2024 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 рік;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 року, відповідно до вимог положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 414 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, із зазначенням відомостей про розміри надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії у грошовому виразі, обчисленому виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, вказаних в довідці № 13/9662/с від 04.09.2024 року про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 року, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн. і надати цю оновлену довідку до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для перерахунку пенсії з 01.02.2023 року.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 09 січня 2026 року причини пропуску строку на звернення до суду визнані не поважними, позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права;
- індивідуального акту, який засвідчує протиправні дій/бездіяльність та/або інші докази звернення з спірними питаннями до відповідача та отримані від нього відповіді.
На виконання вимог ухвали суду від 09 січня 2026 року позивач надав до суду заяву про поновлення строку на звернення до суду.
Відповідна заява не містить відомостей про причини пропуску строку на звернення до суду, натомість містить цитати норм права та інших судових рішень.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та у даному випадку становить три місяці.
Необхідно зазначити, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Доведенню також підлягає факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права, що прямо випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як вже зазначалося вище судом, встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (постанова ВС від 12.09.2019 №826/3318/17).
Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17):
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною);
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновлення строку - це виняток з загального правила, тому потребує докладного обґрунтування і не може ґрунтуватися на суб'єктивних обставинах.
Посилання представника позивача на статтю 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд сприймає критично з огляду на таке.
Так, згідно з ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Суд наголошує, що спори щодо складання, коригування або подання довідок про розмір грошового забезпечення становлять самостійну категорію публічно-правових спорів, яка за своєю правовою природою не є тотожною спорам щодо призначення, перерахунку, виплати або недоплати пенсії. У межах таких спорів предметом судового контролю є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень у сфері реалізації управлінських функцій, пов'язаних з оформленням та наданням інформації, а не безпосередня реалізація матеріального права особи на пенсійне забезпечення.
Верховний Суд у своїй усталеній практиці послідовно виходить з того, що сам по собі факт подальшого можливого використання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії не змінює правову природу такого спору та не трансформує його у пенсійний. Відтак до зазначеної категорії спорів підлягають застосуванню загальні правила адміністративного судочинства, у тому числі щодо строків звернення до суду, передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 12.04.2023 у справі №380/14933/22, відповідно до яких спори щодо виготовлення та надання довідок про розмір грошового забезпечення не є спорами про пенсійне забезпечення, а тому на них не поширюються підходи, притаманні спорам про стягнення або виплату пенсій, у тому числі щодо особливостей обчислення строків звернення до суду.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Ухвалою суду про залишення позову без руху суд зобов'язував позивача надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
Проте, надана позивачем заява про поновлення строку на звернення до суду таких аргументів не містить.
На переконання суду, вищезазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та недоліки позовної заяви не усунені в спосіб, визначений вищезазначеною ухвалою суду від 09 січня 2026 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись статтями 94, 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зокрема із зазначенням доказів на підтвердження викладених позивачем обставин.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.