про закриття провадження у справі
23 лютого 2026 року справа № 320/18565/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді - Діски А. Б., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин до Державної інспекції архітектури та містобудування України, головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури, містобудування, та державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Державної інспекції архітектури та містобудування України Степури Наталії Юріївни, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесаінвестбуд", Громадська організація «Генофонд нації» про визнання протиправним та скасування наказу та рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся представник Департаменту архітектури та містобудівництва Одеської міської ради з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України, головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури, містобудування, та державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Державної інспекції архітектури та містобудування України Степури Наталії Юріївни, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції архітектури та містобудування України від 17.02.2025 № 33 про проведення позапланової перевірки.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 03.03.2025 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва «Нове будівництво адміністративної будівлі з об'єктами рекреаційного призначення» за адресою: м. Одеса, Приморський район, пров. Кренкеля, 2А, 2Б № 229, затверджених наказом департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 18.11.2019 за № 01-06/295.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що наказ про проведення перевірки є процесуальною передумовою для подальших контрольних дій, а відтак його незаконність, на думку позивача, тягне незаконність усіх рішень, ухвалених за результатами такої перевірки. Стосовно рішення ДІАМ від 03.03.2025 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень №229, позивач зазначає, що таке рішення є похідним від наказу про проведення перевірки та ґрунтується на незаконно проведеному контрольному заході. Позивач вважає, що у зв'язку з порушенням порядку призначення позапланової перевірки відповідач не мав правових підстав для застосування заходів реагування, зокрема зупинення дії містобудівних умов та обмежень, які були прийняті позивачем у межах його повноважень як органу містобудування та архітектури. Крім того, позивач вказує, що рішення про зупинення дії містобудівних умов фактично втручається у сферу реалізації його повноважень та створює негативні наслідки для органу місцевого самоврядування, оскільки ставить під сумнів правомірність раніше прийнятих управлінських рішень. На думку позивача вказане свідчить про протиправність дій відповідачів. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання.
Представник Державної інспекції архітектури та містобудування України подала до суду клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що не передбачено повноваження позивача, як об'єкта нагляду на оскарження в судовому порядку рішень, прийнятих центральним органом виконавчої влади, який реалізовує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (ДІАМ), як суб'єктом нагляду, відповідно до визначених Законом № 3038-VI.
Представник відповідача звертає увагу, що в даному випадку спір, що виник між двома суб'єктами владних повноважень, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, один з яких є одночасно й об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, не є компетенційним, позивач не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення та наказу ДІАМ, таке рішення не може бути перевірено адміністративним судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України за зверненням до суду цього об'єкта нагляду.
Ухвалою суду від 11.02.2026 було замінено позивача у справі на правонаступника та залучено до розгляду справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Громадську організацію «ГЕНОФОНД НАЦІЇ».
Представником Державної інспекції архітектури та містобудування України подано до суду належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких видано спірний наказ № 33 від 17.02.2025.
Розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження, суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Так, предметом спору у цій справі є рішення Державної інспекції архітектури та містобудування України про проведення перевірки за діяльністю Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради та рішення, ухвалене за наслідками проведення такої перевірки.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Учасниками публічно-правового спору, суб'єктами спірних адміністративних відносин, є суб'єкт владних повноважень, який у цих правовідносинах здійснює владні управлінські функції (повноваження), і суб'єкт, стосовно якого ці повноваження здійснюються.
Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями статті 5 КАС України, частиною четвертою якої визначено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Так, згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
При цьому положення частини другої статті 46 КАС України визначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб'єкти владних повноважень.
Водночас, за загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб'єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першій статті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб'єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:
- у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);
- спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України)
- у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що суб'єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб'єкту законом.
При цьому спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом умовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннями КАС України (частина п'ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.
У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 у справі №640/273/22, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2024, колегія суддів у подібних правовідносинах зазначила, що позивач, у цій справі, наділений делегованими повноваженнями у галузі будівництва, тобто такими, що належать до компетенції органів виконавчої влади, зокрема, відповідача у цій справі, якими держава «поділилася» із виконавчими органами рад, зокрема щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у свою чергу, державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється посадовими особами ДІАМ (суб'єкт нагляду) з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об'єктами нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності, у тому числі виконавчим органом органу місцевого самоврядування, якому було делеговано повноваження у галузі будівництва, у тому числі щодо надання документа, який надає право замовнику будівництва на виконання будівельних робіт.
Правовідносини, що виникають між суб'єктом та об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, носять публічно-владний характер, у них центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду ДІАМ здійснює публічно-владні управлінські функції, змістом яких є державний архітектурно-будівельний нагляд над виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якому делеговані певні управлінські владні повноваження у галузі будівництва, тобто, над піднаглядним (підпорядкованим) суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах також здійснював публічно-владні управлінські функції - вирішував питання надання третій особі (замовнику будівництва) документа, що дає право на виконання підготовчих та будівельних робіт.
Водночас, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень, оскільки положеннями статті 19 КАС України, чітко визначені випадки, у яких органи державної влади можуть звертатися в адміністративному процесі з позовами один до одного (спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом). В усіх інших випадках, окрім наведених вище виключень із загального правила, суб'єкти владних повноважень (зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування) можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур, оскільки такі органи по суті є представниками держави в адміністративних правовідносинах, і звернення одного органу державної влади до іншого фактично означало би вирішення судом спору держави самої з собою.
При цьому, суд зазначає, що спір у даній справі не є компетенційним.
Так, під компетенційним спором слід розуміти спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб'єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №815/6347/17).
До того ж, для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб'єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до статті 41-1 цього Закону, державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі - Закон № 2780-XII), містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 41-1 Закону № 3038-VI).
Згідно із частиною четвертою статті 41-1 Закону № 3038-VI , у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: 1) видавати обов'язкові до виконання об'єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 2) притягати посадових осіб об'єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону; 3) ініціювати притягнення посадових осіб об'єктів нагляду до дисциплінарної відповідальності; 4) вносити подання про звільнення посадової особи об'єкта нагляду до органу, який здійснив його призначення; 5) вносити подання про позбавлення права виконувати певні види робіт посадової особи об'єкта нагляду до органу, яким таке право надавалося; 6) скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об'єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду визначений Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698 (далі - Порядок), пунктом 2 якого визначено, що нагляд здійснюється головними інспекторами будівельного нагляду ДІАМ шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок.
Пунктом 3 вказаного Порядку закріплено, що основними завданнями нагляду є: 1) виявлення, припинення та запобігання порушенню уповноваженими органами містобудування та архітектури, визначеними відповідно до статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності; 2) скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об'єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів; 3) притягнення посадових осіб об'єктів нагляду до відповідальності відповідно до закону.
Відповідно до Положення про Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської мiської ради (далі - Департамент) є виконавчим органом Одеської міської ради i створений відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Департамент є правонаступником повноважень Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради.
Департамент на території міста Одеси реалізує повноваження у сфері земельних відносин, містобудування, планування та забудови територій, архітектурної діяльності та дизайну міського середовища, здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, а також координацію здійснення землеустрою в межах визначених Одеською міською радою повноважень та у порядку, встановленому законодавством України.
Департамент має право організовувати та здійснювати заходи державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності на території міста Одеси, в тому числі проведення планових та позапланових перевірок за об'єктом державного контролю або за суб'єктами господарювання, в межах наданих повноважень та у порядку, визначеному Земельним кодексом України, законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про охорону земель», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими нормативно правовими актами.
Таким чином, позивач у цій справі як виконавчий орган Одеської міської ради наділений делегованими повноваженнями у галузі будівництва, тобто такими, що належать до компетенції органів виконавчої влади, зокрема, відповідача у цій справі, якими держава «поділилася» із виконавчими органами рад.
Відповідно до частини другої статті 71 Закону №280/97-ВР органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.
Аналізуючи наведене в сукупності можна дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється суб'єктом нагляду з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об'єктами нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності, у тому числі виконавчим органом органу місцевого самоврядування, якому було делеговано повноваження у галузі будівництва, у тому числі щодо надання документа, який надає право замовнику будівництва на виконання будівельних робіт.
Правовідносини, що виникають між суб'єктом та об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, носять публічно-владний характер, у них центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснює публічно-владні управлінські функції, змістом яких є державний архітектурно-будівельний нагляд над виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якому делеговані певні управлінські владні повноваження у галузі будівництва, тобто над піднаглядним (підпорядкованим) суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах також здійснював публічно-владні управлінські функції - вирішував питання надання третій особі (замовнику будівництва) документа, що дає право на виконання підготовчих та будівельних робіт.
Водночас КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень, оскільки положеннями статті 19 КАС України чітко визначені випадки, у яких органи державної влади можуть звертатися в адміністративному процесі з позовами один до одного (спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом).
В усіх інших випадках, окрім наведених вище виключень із загального правила, суб'єкти владних повноважень (зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування) можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур, оскільки такі органи по суті є представниками держави в адміністративних правовідносинах, і звернення одного органу державної влади до іншого фактично означало би вирішення судом спору держави самої з собою.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.09.2023 по справі № 823/1090/18.
При цьому, Судова палата звернула увагу на те, що жодним нормативно-правим актом у сфері містобудування не передбачено повноваження виконавчого орану сільської, селищної, міської ради з питань реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території відповідного населеного пункту як об'єкта нагляду на оскарження в судовому порядку рішень, прийнятих центральним органом виконавчої влади виконавчої влади, який реалізовує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду як суб'єктом нагляду відповідно до визначених Законом № 3038-VI та Порядком повноважень за результатами державного архітектурно-будівельного нагляду.
У цій справі позивач як об'єкт нагляду оскаржує рішення відповідача як суб'єкта нагляду, яке не стосується інтересів та не порушує прав Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, а має безпосередній вплив лише на суб'єкта господарювання, щодо якого було прийнято рішення від 03.03.2025 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на виконання делегованих йому повноважень.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 823/1090/18, правовідносини у якій є подібними, Судом викладено висновок про те, що позивач, у цій справі, наділений делегованими повноваженнями у галузі будівництва, тобто такими, що належать до компетенції органів виконавчої влади, зокрема, відповідача у цій справі, якими держава «поділилася» із виконавчими органами рад, зокрема щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у свою чергу, державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється посадовими особами ДІАМ (суб'єкт нагляду) з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об'єктами нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності, у тому числі виконавчим органом органу місцевого самоврядування, якому було делеговано повноваження у галузі будівництва, у тому числі щодо надання документа, який надає право замовнику будівництва на виконання будівельних робіт.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що цей спір, що виник між двома суб'єктами владних повноважень, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, один з яких є одночасно й об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, не є компетенційним, та оскільки у спірних правовідносинах позивач, якому держава делегувала повноваження центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду у галузі будівництва, чинним законодавством не наділений повноваженнями на звернення до суду з цим позовом щодо скасування наказу Державної інспекції архітектури та містобудування України від 17.02.2025 № 33 про проведення позапланової перевірки та рішення від 03.03.2025 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва «Нове будівництво адміністративної будівлі з об'єктами рекреаційного призначення» за адресою: м. Одеса, Приморський район, пров. Кренкеля, 2А, 2Б № 229, затверджених наказом департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 18.11.2019 за № 01-06/295, раніше виданих вказаній особі цим об'єктом нагляду на виконання зазначених вище делегованих публічно - владних повноважень, такі рішення не можуть бути перевірені адміністративним судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України за зверненням до суду цього об'єкта нагляду.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №640/273/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
У цих відносинах не йдеться також і про захист інтересів територіальної громади. Звернення органів місцевого самоврядування до суду на захист прав територіальної громади і їх власних (самоврядних) повноважень прямо передбачено статтею 145 Конституції України. Проте, оскаржувані рішення не мали правових наслідків безпосередньо для територіальної громади чи органу місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, але підлягають розгляду в порядку інших судових юрисдикцій, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №9901/920/18, позов у які було також заявлено суб'єктом владних повноважень у зв'язку із незгодою з актом індивідуальної дії, прийнятим іншим суб'єктом владних повноважень, який не стосувався інтересів та не порушував прав позивача у тій справі.
Отже, позивач звернувся до суду без передбачених законом підстав, а тому даний спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, з огляду на що заява представника відповідача про закриття провадження є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 238, 239, 248, 256, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника відповідача та закрити провадження у даній справі.
Керуючись ст. ст. 238, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Клопотання представника Державної інспекції архітектури та містобудування України про закриття провадження у справі - задовольнити.
2. Закрити провадження в адміністративній справі № 320/18565/25 за позовом Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесаінвестбуд" до Державної інспекції архітектури та містобудування України, головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури, містобудування, та державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Державної інспекції архітектури та містобудування України Степури Наталії Юріївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Громадська організація «Генофонд нації», про визнання протиправним та скасування наказу та рішення.
3. Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення тексту ухвали.
Суддя Діска А.Б.