23 лютого 2026 року м. Київ справа №320/27830/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з позовом до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Держспецзв'язку щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Адміністрацію Держспецзв'язку нарахувати та виплатити відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив військову службу у Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та був зарахований на грошове забезпечення. Відповідно до наказу голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 27 травня 2021 року №348-ос позивача з 01 червня 2021 року переведено до Управління державної охорони, виключено з списків особового складу служби та знято з усіх видів забезпечення. Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. 16 травня 2024 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі №320/8147/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 03 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року в сумі 263,60 грн. Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 01 червня 2021 року по 16 травня 2024 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року відкрите провадження у адміністративній справі, справу визначено розглядати одноособово суддею Панченко Н.Д. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволені позову у зв'язку з тим, що відсутня протиправна бездіяльність, оскільки рішення суду щодо виплати індексації було виконане у добровільному порядку після набрання ним законної сили. При цьому, відповідач звертав увагу на порушення строків на звернення до суду.
Також, відповідач звертав увагу суду, що позивач помилково вважає себе звільненою з військової служби та підтверджується нерозуміння позивачем базових юридичних понять, зокрема різниці між поняттями «звільнення» та «переведення».
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 у період з 24.09.2012 по 01.06.2021 проходила службу в Адміністрації Держспецзв'язку.
Наказом Голови Держспецзв'язку від 27.05.2021 № 348-ос «Про особовий склад» її було переведено для подальшого проходження військової служби до Управління державної охорони України, з видачою грошового атестату та передачею особової справи за новим місцем служби.
На момент переведення ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом свого грошового атестату під підпис, зауважень висловлено не було.
Через півтора роки, 06.12.2022 позивач звернулась до Адміністрації Держспецзв'язку із заявою щодо нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 03.04.2017 по 28.02.2018 включно відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Адміністрацією Держспецзв'язку було повідомлено позивача, що нарахування та виплата індексації грошових доходів за період з 03.04.2017 по 28.02.2018 була здійснена їй в повному обсязі. Вважаючи протиправними такі дії Адміністрації Держспецзв'язку, позивач звернулась до суду з позовом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року - скасоване в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.04.2017 по 31.12.2017 включно та зобов'язання Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 за період з 03.04.2017 по 31.12.2017 включно. Прийнята в цій частині нова постанова, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року залишене без змін.
На виконання зазначеної постанови апеляційної інстанції та рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 320/8147/23 Адміністрацією Держспецзв'язку було здійснено перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Відповідно до платіжного доручення № 720 від 16.05.2024 Адміністрацією Держспецзв'язку перераховано на поточний рахунок ОСОБА_1 доплату нарахованої індексації грошового забезпечення в розмірі 263,60 грн.
Для врегулювання питання стосовно виплати середнього грошового забезпечення у зв'язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, позивач 21 травня 2024 року звернулася до відповідача із заявою нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку виплати індексації грошового забезпечення.
Проте, відповідач листом від 04.06.2024 № 14/02-5550/СЕД відмовив у проведенні нарахування та виплати середнього грошового забезпечення у зв'язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення посилаючись на відсутність правових підстав, чим вкотре порушив права позивача, на думку останнього, на отримання грошового забезпечення у відповідному розмірі.
Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (далі - Закон N 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону N 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною сьомою статті 26 Закону N 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону N 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 (далі - Положення).
Також, є окреме аналогічне положення для військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а саме Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яке затверджене Указом Президента України від 31.07.2015 № 463/2015.
Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент видання наказу відповідача від 27 травня 2021 року №348-ос) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов'язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п. 7 Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яке затверджене Указом Президента України від 31.07.2015 № 463/2015 (далі - Положення №463/2015) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця із списків особового складу Держспецзв'язку у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Відповідно до п. 139 Положення №463/2015 військовослужбовці звільняються з військової служби:
1) у запас, якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
2) у відставку, якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям їх з військового обліку.
В той же час, згідно з п. 10 Положення №463/2015 військовослужбовці можуть бути переведені для проходження військової служби в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення та Державній спеціальній службі транспорту (далі - інші військові формування) з виключенням їх зі списків особового складу Держспецзв'язку, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Держспецзв'язку із зарахуванням їх до списків особового складу Держспецзв'язку після виключення їх зі списків особового складу інших військових формувань.
Переведення військовослужбовців із Держспецзв'язку до іншого військового формування чи з іншого військового формування до Держспецзв'язку здійснюється за погодженням із Головою Держспецзв'язку та відповідним керівником іншого військового формування за згодою військовослужбовців.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року N 2352-IX (далі - Закон N 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
При цьому пунктом 40 розділу I Положення встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами, які підпорядковані керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, - наказом відповідного заступника Міністра оборони України.
За правилами пункту 109 розділу IV Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2021 року до 16 травня 2024 року.
Вимоги позивача мотивовані тим, що на момент виключення зі списків особового складу (31 травня 2021 року) відповідач не здійснив належний розрахунок, зокрема не виплатив індексацію грошового забезпечення. Вказані суми були нараховані лише 16 травня 2024 року, на виконання судового рішення. Тому у нього виникло право на компенсацію у вигляді середнього заробітку за період затримки з 01 червня 2021 року по 16 травня 2024 року на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема відповідна позиція щодо застосування статті 117 КЗпП України сформульована Верховним Судом і викладена у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22.
Верховний Суд, зокрема і в справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
Відповідно до встановлених судом обставин справи, на підставі наказу Голови Держспецзв'язку від 27.05.2021 № 348-ос «Про особовий склад» ОСОБА_1 переведено до Управління державної охорони України з 01.06.2021 для продовження військової служби та виключено зі списків особового складу Держспецзв'язку.
У світлі встановлених обставин суд зазначає, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про припинення проходження військової служби. Таке виключення може бути пов'язане з переведенням до іншої військової частини чи зміною місця служби. Натомість завершення проходження військової служби пов'язується із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
У даній справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач не був звільнений з військової служби, а продовжував її проходження на новому місці служби. Отже, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника. Поширення дії цієї норми на спірні правовідносини суперечило б її змісту та меті правового регулювання.
Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, є підстави погодитися з позицією відповідача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 01 червня 2021 року до 16 травня 2024 року.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23.
Крім того, суд враховує співмірність заявленої до стягнення компенсації із фактичним розміром заборгованості.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду відповідачем відповідно до платіжного доручення № 720 від 16.05.2024 здійснено доплату індексації грошового забезпечення у сумі 263,60 грн.
Отже, розмір фактично донарахованої та виплаченої суми є незначним. Нарахування ж середнього заробітку за тривалий період як відповідальності за затримку розрахунку призвело б до стягнення суми, яка є очевидно неспівмірною із фактичним розміром заборгованості.
Такий підхід не відповідав би принципам розумності, справедливості та пропорційності, які мають враховуватися при застосуванні заходів майнової відповідальності.
Суд також бере до уваги, що протягом тривалого періоду після переведення позивача, близько півтора року, правовідносини між сторонами не набували характеру спору щодо правильності нарахування грошового забезпечення.
Позивач не заявляла вимог про проведення додаткового розрахунку чи виплату індексації за відповідний період, що об'єктивно формувало у відповідача як суб'єкта владних повноважень обґрунтовані очікування щодо відсутності неврегульованих претензій у цій частині.
Принцип правової визначеності передбачає стабільність правовідносин та передбачуваність їх правових наслідків для їх учасників. За відсутності своєчасно заявлених вимог або оскарження дій щодо нарахування грошового забезпечення відповідач мав підстави вважати, що проведені нарахування не оспорюються та правовідносини у цій частині є врегульованими.
Лише з моменту звернення позивача до суду спір набув юридичного характеру та потребував вирішення в судовому порядку.
Доказів безпідставного затягування виконання судового рішення або умисного ухилення від виплати належних сум судом не встановлено.
За таких обставин покладення на відповідача додаткової відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за тривалий період не узгоджувалося б із принципами правової визначеності, пропорційності та справедливості.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2026.
Суддя Панченко Н.Д.