ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" лютого 2026 р. справа № 300/8662/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Гресько Василь Васильович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник Гресько Василь Васильович (представник позивача) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком (на пільгових умовах) від 23.09.2025 року №2000-0304-9/142403 (№ пенсійної справи 143150023379);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про призначення йому пенсії за віком (на пільгових умовах) від 16.09.2025 із доданими до цієї заяви документами, зарахувавши до його стажу роботи період навчання з 01.09.1987 по 22.06.1991 згідно із дипломом серії НОМЕР_1 від 25.06.1991 року та період військової служби з 01.08.1987 по 20.09.1993 згідно із військовим квитком серії НОМЕР_2 від 25.10.1993, що мали місце на території Литовської Республіки та колишньої Литовської РСР.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №2000-0304-9/142403 від 23.09.2025 про відмову у призначенні пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 22.06.1991 згідно із дипломом серії НОМЕР_1 та період військової служби на території Литовської Республіки з 01.08.1987 по 20.09.199, оскільки відсутній формуляр відповідно до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001. На думку представника позивача вказане рішення є протиправним, оскільки жодне із положень Договору, Закону чи Порядку не передбачають надання особою, яка звертається до органу Пенсійного фонду України будь-якого спеціального документа (формуляра), який би додатково підтверджував стаж роботи позивача впродовж 01.08.1987 по 20.09.1993 на території Литовської Республіки (Литовської РСР). При цьому, стаж роботи позивача, накопичений ним в Литовській Республіці зараховується компетентним органом України із питань призначення пенсії. Водночас, підпункт 2 пункту 2.1. Порядку наголошує на тому, що такий страховий стаж підтверджується в загальному порядку на підставі поданих ним документів (диплому про освіту та військового квитка). Стверджує, що позивачем було надано відповідачу достатні документи, що є необхідні для врахування зазначеного стажу роботи.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15.12.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що ОСОБА_1 16.09.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно наданих до заяви документів про призначення пенсії, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 22.06.1991, згідно із наданим дипломом серії НОМЕР_1 та військової служби на території Литовської Республіки з 01.08.1987 по 20.09.1993, згідно із наданим військовим квитком серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній формуляр відповідно до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23 квітня 2001 року. Страховий стаж підтверджується компетентними установами договірних держав на підставі документів про роботу у відповідній Державі засобами зв'язку формулярами. За доданими документами до пільгового зараховано всі періоди.
Звернено увагу, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року№140/98-ВР. Документи, підтверджуючі стаж роботи в Литві та інші документи по 31 грудня 1991 року, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом Литовської Республіки. Дія Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення: За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Представниця відповідача зауважує, що на сьогодні угоди/договори з Литовською Республікою та Росією не укладені, а тому відсутні підстави для зарахування позивачу періодів роботи в Литві.
Представник позивача скористався правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 17.12.2025. Представник зауважує, що доводи відповідача щодо зупинення для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року є необґрунтованими, адже Литовська Республіка не була підписантом чи учасником такої угоди. Разом з тим, 23.04.2001 року було укладено Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення (ратифікований Законом України №2928-ІІІ від 10.01.2002), який набрав чинності для України 08.02.2002. Також 08.12.2017 було укладено Угоду між Україною та Литовською Республікою про внесення змін і доповенень до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення (ратифікована Законом України №2400-ІХ віл 18.07.2022), яка набрала чинності для України 29.09.2022. Статтею 2 Договору передбачено, що цей Договір поширюється на передбачені законодавством в Україні пенсії за віком . Згідно із ч. 1 ст. 3 Договору цей Договір регламентує соціальне забезпечення осіб, що проживають на території однієї із Сторін, на яких поширювалось чи поширюється законодавство однієї або обох Сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Договору (у редакції Угоди від 08.12.2017) якщо цим Договором не передбачено інше, право на призначення пенсії . або допомоги особа набуває згідно з цим Договором і законодавством тієї Сторони, відповідно до якого накопичено страховий (трудовий) стаж, що дає право на призначення пенсії та допомоги.
Положеннями статті 13 Договору (у редакції Угоди від 08.12.2017 року) визначено, що при встановленні права на пенсію, обумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу , компетентна установа однієї Сторони з метою підсумовування цього стажу за необхідності враховує періоди страхування, накопичені згідно із законодавством іншої Сторони , та періоди радянського стажу, які згідно з цим Договором зараховує компетентна установа іншої Сторони, за умови, що цей стаж не збігається повністю або частково у часі. Якщо законодавство однієї Сторони обумовлює призначення пенсій за страховий (трудовий) стаж, накопичений за відповідною професією або на відповідній роботі , то при визначенні права на такі пенсії за необхідності зараховується страховий (трудовий) стаж, накопичений відповідно до законодавства іншої Сторони , та радянський стаж, зарахований компетентним органом іншої Сторони відповідно до чинного Договору, накопичений за відповідною професією або на відповідній роботі. Вважає, що враховуючи положення ст. 13 Договору, для визначення права на пенсію відповідач повинен врахувати також стаж, накопичений позивачем в Литовській Республіці впродовж 01.08.1987 по 20.09.1993.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 16.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглядало Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області.
Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 23.09.2025 №2000-0304-9/142403 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 22.06.1991, згідно із наданим дипломом серії НОМЕР_1 та військової служби на території Литовської Республіки з 01.08.1987 по 20.09.1993, згідно із наданим військовим квитком серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній формуляр відповідно до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23 квітня 2001 року. Страховий стаж підтверджується компетентними установами договірних держав на підставі документів про роботу у відповідній Державі засобами зв'язку формулярами.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з п.2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом.
Відповідно до статті 56 Закону "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За пунктом 6 Порядку №637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються:
військові квитки;
довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС;
довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Приписами пункту 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок № 22-1).
Положеннями пункту 1.8 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Як вже вказано судом, основним документом, що підтверджує трудовий стаж відповідно до вимог чинного законодавства є трудова книжка.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 від 16.08.1995 вчинено запис №1 про період проходження військової служби з 01.08.1987 по 20.09.1993 (а.с.59-60).
Вказаний період військової служби також підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 25.10.1993 (а.с.53-58).
Крім того, згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 25.06.1991 ОСОБА_1 у 1987 році поступив у Вільнюське вище командне училище радіоелектроніки ПВО та в 1991 році закінчив повний курс названого училища за спеціальністю «командна, тактична, військова протиповітряна оборона», рішення екзамеційної комісії від 22.06.1991 (а.с.51).
В якості підстави для відмови у зарахуванні вказаних спірних періодів навчання та військової служби до страхового стажу, що враховується у призначення пенсії, відповідачем в оспорюваному рішенні зазначено, що оскільки відсутній формуляр відповідно до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001.
Слід зазначити, що частиною 1статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Для врегулювання питань, пов'язаних із призначенням та виплатою пенсії між Україною та Литовською Республікою було укладено:
- Угоду між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 27.09.1994, яка ратифікована Законом № 166/95-ВР від 16.05.1995 (далі - Угода);
- Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, який ратифікований Законом України від 10.01.2002 № 2928-III (далі - Договір);
- Угоду між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством соціальної охорони і праці Литовської Республіки про порядок реалізації Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 09.12.2015 (далі - Угода від 09.12.2015);
- Технічну угоду між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.
Відповідно до статті 3 Угода охоплює нижчеперелічені види пенсій соціального страхування (трудові пенсії): а) пенсії по інвалідності; б) пенсії по старості (за віком); в) пенсії за вислугу років; г) пенсії в разі втрати годувальника.
Згідно із статтею 6 Угоди при визначенні права на пенсію повністю зараховується страховий (трудовий) стаж, в тому числі в пільговому обчисленні, набутий згідно з законодавством кожної Договірної Сторони, незалежно від того, яка частка страхового (трудового) стажу набута на території тієї чи іншої Договірної Сторони.
При призначенні пенсії на пільгових умовах та за вислугу років зараховується тільки стаж, набутий згідно з законодавством кожної з Договірних Сторін, у відповідній системі або на тій же посаді, роботі чи професії.
08.02.2002 набрав чинності для України Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, ратифікований Законом України від 10.01.2002 № 2928-III.
Статтею 2 встановлено, що Договір поширюється на передбачені законодавством кожної із Сторін нижче перераховані види соціального забезпечення: в Україні - пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії у разі втрати годувальника; пенсії та відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, та у випадку його смерті з цих причин; допомоги по тимчасовій непрацездатності (хворобі), по вагітності та пологах; допомоги сім'ям з дітьми; допомоги по безробіттю; допомоги на поховання.
Згідно із частиною першою статті 3 Договору, цей договір регламентує соціальне забезпечення осіб, що проживають на території однієї із сторін, на яких поширювалось чи поширюється законодавство однієї або обох сторін.
Частинами 1 та 2 статті 5 Договору визначено, що право на призначення пенсій та допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.
Якщо цим договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої сторони.
Відповідно до частини першої та другої статті 13 Договору при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї сторони, з метою сумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої Сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково в часі.
Якщо законодавство однієї Сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій зараховуються періоди, накопичені на підставі законодавства іншої Сторони у тій же професії, або на тій же роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.
Згідно із частиною другою статті 33 Договору при виникненні страхового випадку після набрання чинності цим Договором за весь страховий (трудовий) стаж, накопичений з 1 січня 1992 року, зобов'язання по наданню зацікавленій особі відповідної пенсії приймається Стороною, відповідно до законодавства якої цей стаж був накопичений. За весь страховий (трудовий) стаж, накопичений до 1 січня 1992 року на території колишнього СРСР, зобов'язання по наданню зацікавленій особі пенсії відповідно до чинного законодавства приймається Стороною, на території якої ця особа проживає в момент звернення за призначенням пенсії.
Угода від 09.12.2015 регулює порядок реалізації Договору, визначає компетентні установи, уповноважені призначати та виплачувати пенсії та допомогу згідно з Договором.
Статтею 3 Угоди від 09.12.2015 встановлено, що відповідно до пункту 3 статті 27 Договору компетентними установами в Україні, зокрема, є: Пенсійний фонд - з питань призначення, переказу та виплати пенсій, а також виплати допомоги на поховання пенсіонерів.
За вказаних обставин, з урахуванням положень частини другої статті 13 Договору для визначення права на пенсію у відповідача не було правових підстав для відмови в зарахуванні до страхового стажу, що враховується у призначенні пенсії, спірних періодів на території Литовської СРСР, оскільки такі підтверджуються належними доказами.
Враховуючи викладене суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів навчання та проходження військової служби з 01.09.1987 по 22.06.1991, з 01.08.1987 по 20.09.1993, набуті позивачем на території Литовської Республіки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23.09.2025 № 2000-0304-9/142403.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2025.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 28.11.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком (на пільгових умовах) від 23.09.2025 року №2000-0304-9/142403 (№ пенсійної справи 143150023379).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх) повторно розглянути подану ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) заяву про призначення йому пенсії за віком (на пільгових умовах) від 16.09.2025 із доданими до цієї заяви документами, зарахувавши до його стажу роботи період навчання з 01.09.1987 по 22.06.1991 згідно із дипломом серії НОМЕР_1 від 25.06.1991 року та період військової служби з 01.08.1987 по 20.09.1993 згідно із військовим квитком серії НОМЕР_2 від 25.10.1993, що мали місце на території Литовської Республіки та колишньої Литовської РСР.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.