23 лютого 2026 року Справа № 280/5135/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ України в Запорізькій області щодо припинення нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 , з 01 січня 2024 року.
- зобов'язати відповідача відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 , заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 01 січня 2024 року.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо не нарахування та невиплати страхових виплат починаючи з 01 січня 2024 року.
Ухвалою судді від 20 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із несплатою судового збору та пропуском строку звернення до суду із позовом в частині позовних вимог за період з 01 січня 2024 року по 17 грудня 2024 року.
Ухвалою судді від 30 червня 2025 року позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01 січня 2024 року по 17 грудня 2024 року повернуто позивачеві.
Ухвалою судді від 30 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ України в Запорізькій області щодо припинення нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 , з 18 грудня 2024 року;
- зобов'язати відповідача відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 , заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 18 грудня 2024 року.
Вказаною ухвалою судді призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, а також витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчені копії: - страхової справи ОСОБА_1 ; - рішення про припинення нарахування та сплати страхових внесків у спірний період, а також документи, що слугували підставою для прийняття такого рішення; - довідку про нараховані та фактично виплачені ОСОБА_1 страхові виплати за період, починаючи з 18 грудня 2024 року.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла копія ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №280/5135/25, згідно якої витребувано з Запорізького окружного адміністративного суду адміністративну справу №280/5135/25.
За змістом ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №280/5135/25, позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року, якою позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01 січня 2024 року по 17 грудня 2024 року, повернуто позивачеві.
Ухвалою суду від 10 липня 2025 року провадження в адміністративній справі №280/5135/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії зупинено до перегляду в порядку апеляційного провадження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог та повернення матеріалів адміністративної справи №280/5135/25 до Запорізького окружного адміністративного суду.
16 липня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено, оскільки за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи визнана недійсною. В задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
За висновком медико - соціальних 9експертних) комісій про умови і характер праці інвалідів обов'язковими для адміністрацій підприємств, установ і організацій (довідка Серії ДОН № 05 за № 147303 від 01 листопада 2007 року) позивачу безстроково встановлено третю групу інвалідності.
Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги Серії ДОН - 04 за № 065955, позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та 3 група інвалідності, безстроково на підставі Акту огляду МСЕК № 2060.
До 01 січня 2024 року позивач одержував страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
У зв'язку із припиненням страхових виплат позивач через свого представника звернувся до відповідача із адвокатським запитом, у якому просив повідомити про причини припинення страхових виплат та надати копію рішення про припинення страхових виплат позивачу, у разі його прийняття.
Листом відповідача від 12 червня 2025 року за № 0800-0202-8/58485 представника позивача повідомлено про припинення позивачу стразових виплат з 01 січня 2024 року у зв'язку із тим, що за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи визнана недійсною, у зв'язку із чим заборгованість по страхових виплатах за органом пенсійного фонду не обліковується.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення щомісячних страхових виплат починаючи з 01 січня 2004 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно пунктом 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 1105-XIV від 23 вересня 1999 року (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пункти 1, 3 частини 1 статті 3).
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1105-XIV здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Матеріалами справи, зокрема відзивом на позов, підтверджується, що виплата щомісячної страхової суми позивачу припинена у зв'язку із відсутністю особистого звернення щодо поновлення виплат після припинення їх виплати відповідачем на підставі одержання інформації з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб щодо визнання недійсною довідки ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. При цьому, суд враховує, що доказів на підтвердження визнання недійсною вищезазначеної довідки, зокрема інформації з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб відповідачем до суду не надано.
Разом з тим, вичерпний перелік, визначений статтею 40 Закону № 1105-ХIV (в редакції, чинній станом на дату припинення страхових виплат та станом на дату ухвалення даного судового рішення) не містить таких підстав для припинення страхових виплат, а відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.
З огляду на вищевикладене, підстави зазначені відповідачем у відзиві на позов, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження визнання недійсною довідки ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або інших документів, які свідчили б про протиправність дій позивача під час оформлення призначення страхових виплат, не є передбаченими законом підставами для спірних припинення страхових виплат.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, пункт 18 доповнено реченням такого змісту: Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
За змістом конституційних норм (статей 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що зміни до Закону №1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
При цьому, згідно відзиву на позов та листа від 12 червня 2025 року за № 0800-0202-8/58485 відповідачем щомісячні грошові суми за спірний період не виплачені позивачеві з посиланням на не звернення останнього з заявою щодо поновлення виплати в цей період.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період.
Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або інші права, як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон №1105-XIVвнесено не було.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, позивачу протиправно припинено нарахування та виплату соціальних виплат, яку призначено останньому безстроково.
При ухваленні рішення у справі суд, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, ураховує правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3535/16-ц, в якій Суд дійшов висновку, що позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до органу про продовження соціальних виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволені позову.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 і частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що невиплата належної позивачу страхових виплат призначених безстроково, є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що припинення та нездійснення з 18 грудня 2024 року (з урахування повернення позивачу позову в частині позовних вимог) позивачеві страхових виплат є безпідставними.
З огляду на вказане, позов підлягає задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки при поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 18 грудня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 , заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 18 грудня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 лютого 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов