23 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/14036/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головною управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01.01.2025 виплати ОСОБА_1 доплати непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідач, починаючи з 01.01.2025, протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке підвищення визнане судовим рішенням.
Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
08.07.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Позивач стверджує, що він не лише постійно безперервно проживав, а й працював у м.Коростень Житомирської області, яке віднесено до зони добровільного (гарантованого) відселення, тому набув право на отримання спірної доплати до пенсії не лише за фактом постійного проживання у вказаній зоні, а й за фактом постійної роботи в ній у визначений законодавством, у тому числі і ст.45 Закону «Про Державний бюджет на 2025 рік», період, що відповідачем не враховано, чим порушено право позивача.
Позивач також посилається на те, що він безперервно проживав та працював у м.Коростень Житомирської області з 1971 року, про що свідчать записи у його трудовій книжці та видані на його запити довідки та архівні витяги.
Оскільки позивач відповідно до вимог законодавства змінив паспорт радянського зразка на паспорт громадянина України та отримав 07.12.1999 паспорт НОМЕР_1 , то зі старого паспорта була перенесена лише реєстрація його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він був зареєстрований з 09.03.1999 року і по даний час, що підтверджено і даними ЄДР (а.с.5-6).
У період з 01.01.1973 по 14.07.1984 позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а з 14.07.1984 по 09.03.1999 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , за якою у подальшому він був зареєстрований з 09.03.1999, що підтверджено довідкою №09/3 від 23.01.2025 Спілки голів окружних будинкових, вуличних комітетів Коростенської міської ради Житомирської області, що підтверджено актом сусідів (а.с.16-17).
Відсутність реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 14.07.1984 по 09.03.1999 було пов'язано з тим, що вказаний будинок у цей час будувався родиною позивача і сім'я проживала на виділеній під забудову земельній ділянці у тимчасовій споруді, так званій «врем'янці», що було поширеним явищем у ті часи, тому до завершення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію реєстрація у ньому була неможливою.
Факт здійснення будівництва за вищевказаною адресою позивач підтверджує актом від 07.09.1977 про відведення земельної ділянки, розміщеної в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради народних депутатів трудящих від 31.08.1977 №440 Про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуальних житлових будинків громадянам м.Коростеня, Договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 07.09.1977 (а.с.9), актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації за адресою: м.Коростень, вул.Суворова, 23-а від 12.10.1999 (а.с.13-14), свідоцтвом про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 (а.с.15).
Вищезазначені документи та довідка Спілки голів кружних будинкових, вуличних комітетів №09/3 від 23.01.2025, на думку позивача, підтверджують фактичне безперервне проживання позивача у м.Коростень, Житомирської області без реєстрації з вищезазначених причин у період з 14.07.1984 по 09.03.1999.
Крім того, з 01.03.1971 та до виходу на пенсію 11.07.1998 позивач працював на підприємствах міста Коростень, Житомирської області: з 22.05.1987 по 28.03.1989 Коросгень-Щорсівське кар'єроуправління (архівний витяг №К-8 від 22.01.2025); з 28.05.1993 по 13.07.1998 у ЗАТ «Акціонерне товариство закритого типу Коростенський фарфор/Коростенський фарфоровий завод ім.Дзержинського» (архівний витяг №К-30 від 20.01.2025, довідка №К-87 від 17.02.2025, трудова книжка (а.с.18-24).
Усі ці документи позивачем були надані відповідачу, однак відповідач протиправно та безпідставно, на думку позивача, не врахував їх та припинив позивачеві виплату доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру з 01.01.2025.
Згідно з постановою КМ УРСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 м.Коростень, Коростенського р-ну, Житомирської обл., відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 у справі №240/12433/20 позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Як зазначено позивачем, з 01.01.2025 він отримав пенсію в зменшеному розмірі.
Позивач вважає, що відповідач, починаючи з 01.01.2025 протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Позивач вважає, що відповідачем, починаючи з 01.01.2025 йому протиправно припинено доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік"
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує положення статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Також, при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 01 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01 січня 1993 року.
Як встановлено судом, в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні дані про безперервне проживання позивача після 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення.
На виконання рішення суду у справі №240/12433/20 та з урахуванням вимоги державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області (м. Київ) від 11.01.2024 №3581 (вх. №1665/14 від 15.01.2024) позивачу з 17.07.2018 здійснено перерахунок підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, тобто: з 17.07.2018 - 7446 грн (3723 грн х 2), з 01.01.2019 - 8346 грн (4173 грн х 2), з 01.01.2020 - 9446 грн (4723 грн. х 2), з 01.09.2020 - 10000 грн (5000 грн х 2), з 01.01.2021 - 12000 грн (6000 грн. х 2), з 01.12.2021 - 13000 грн (6500 грн х 2), з 01.10.2022 - 13400 грн (6700 грн х 2).
З 01.01.2024 при перерахунку пенсії застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600 грн відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
В результаті перерахунку на виконання рішення суду у справі №240/12433/20 розмір підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення становить з 01.01.2024 - 3200 грн.
За період з 17.07.2018 по 30.09.2023 нарахована доплата пенсії в розмірі 440524,98 грн.
З отриманої інформації встановлено, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, дата реєстрації за місцем проживання позивача в АДРЕСА_4 з 09.03.1999 по даний час, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.6).
Оскільки за результатами звірки не підтверджена інформація про постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення чи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в період з 01.01.1993 по 08.03.1999, а тому з 01.01.2025 доплата за проживання в зоні добровільного відселення не встановлена.
Доказів того, що позивач у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, матеріали справи не містять.
Позивач у зоні відчуження не працює. Вказане свідчить про те, що після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) позивач самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінив місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернувся на постійне місце проживання до цих зон.
Також суд зазначає, що надані позивачем копії довідки від 23.01.2025 №09/3 та акта від 23.01.2025 №09/3, не можуть бути прийняти судом до уваги, виходячи з наступного.
Довідка про фактичне місце проживання надається на підставі індивідуального рішення кожного органу місцевого самоврядування в межах території.
Акт обстеження на факт проживання особи без реєстрації місця проживання за даною адресою (на основі письмових свідчень сусідів) видається також на підставі індивідуального рішення кожного органу місцевого самоврядування в межах території.
Довідка про фактичне місце проживання видається лише виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а Акт обстеження на факт проживання особи без реєстрації місця проживання за даною адресою (на основі письмових свідчень сусідів) - лише виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та Центром надання адміністративних послуг відповідно до місця проживання.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про органи самоорганізації населення" від 11.07.2001 №2625-III (далі - Закон №2625-III), із змінами, орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення. Органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.
Власні повноваження органу самоорганізації населення визначені статтею 14 Закону №2625-III.
Так, органу самоорганізації населення у межах території його діяльності під час його утворення можуть надаватися такі повноваження:
1) представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;
2) сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами;
3) вносити у встановленому порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів;
4) організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення;
5) організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві і ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування із дотриманням встановленого законодавством порядку проведення таких робіт;
6) здійснювати контроль за якістю надаваних громадянам, які проживають у жилих будинках на території діяльності органу самоорганізації населення, житлово-комунальних послуг та за якістю проведених у зазначених жилих будинках ремонтних робіт;
7) надавати допомогу навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам'яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів;
8) організовувати допомогу громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, сім'ям загиблих воїнів, партизанів та військовослужбовців, малозабезпеченим та багатодітним сім'ям, а також самотнім громадянам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим вразливим групам населення вносити пропозиції з цих питань до органів місцевого самоврядування;
9) надавати необхідну допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організовувати вивчення населенням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні громадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки;
10) сприяти відповідно до законодавства правоохоронним органам у забезпеченні ними охорони громадського порядку;
11) розглядати звернення громадян, вести прийом громадян;
12) вести облік громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення;
13) сприяти депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої роботи у виборчих округах;
14) інформувати громадян про діяльність органу самоорганізації населення, організовувати обговорення проектів його рішень з найважливіших питань.
Орган самоорганізації населення набуває власних повноважень з дня його легалізації в порядку, встановленому статтею 13 цього Закону.
Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів Органу самоорганізації населення не відноситься ні до органів місцевого самоврядування, ні до Центру надання адміністративних послуг та не має визначених Законом №2625-III повноважень щодо видачі вказаних довідки та акта.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що відповідач протиправно відмовив щодо виплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Відтак, з 01.01.2025 підстави для доплати до пенсії позивача, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" відсутні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
23.02.26