23 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/13020/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати з 01.01.2025 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, починаючи з 01.01.2025 поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідач, починаючи з 01.01.2025, протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке підвищення визнане судовим рішенням.
Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
23.06.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/000563916 від 17.01.2024, ОСОБА_1 з 17.01.2024 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
Згідно постанови КМУ РСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 с.Берестовець, Коростенського р-ну, Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі №240/7657/24 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 15 жовтня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 15 жовтня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Як зазначено позивачем, з 01.01.2025 він отримав пенсію в зменшеному розмірі.
Позивач вважає, що відповідач, починаючи з 01.01.2025 протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Позивач вважає, що відповідачем, починаючи з 01.01.2025 йому протиправно припинено доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік"
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує положення статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Також, при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 01 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01 січня 1993 року.
Як встановлено судом, в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні дані про безперервне проживання позивача після 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення.
На обґрунтування позовних вимог, позивачем долучено витяг з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.11).
Згідно паспорта НОМЕР_1 від 12.06.1996, виданого Коростенським МРВ УМРД України в Житомирській області, позивач зареєстрований за адресою: с.Семенівка, Бердичівського району з 25.08.2007, а фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).
Згідно витягу з реєстру Коростенської територіальної громади від 17.01.2024 №2024/000563916 позивач з 17.01.2024 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
З 01.01.2025 переглянуто розмір пенсії позивача відповідно до ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
За результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, підтверджена дата реєстрації за місцем проживання позивача в АДРЕСА_1 , яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 17.01.2024, а тому з 01.01.2025 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» позивачу не встановлено.
За період з 15.10.2023 по 31.12.2024 позивачу нарахована доплата пенсії з врахуванням зміни розміру підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення, в розмірі 63146,32 грн, яка включена до підсистеми ІКІС ПФУ «Реєстр судових рішень».
Доказів того, що позивач у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, матеріали справи не містять.
Позивач у зоні відчуження не працює. Вказане свідчить про те, що після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) позивач самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінив місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та у подальшому повернувся на постійне місце проживання до цих зон.
Відтак, з 01.01.2025 підстави для доплати до пенсії позивача, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" відсутні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
23.02.26