23 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/22795/25
категорія 102010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради з прав людини щодо не виконання вимог статті 40 Конституції України при розгляді скарги від 01.07.2025, зобов'язання повторно розглянути заяву відповідно до Конституції України та ст. 15, 19 Закону України "Про звернення громадян".
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач протиправно не надав йому належну відповідь відповідно до вимог Закону України « Про звернення громадян».
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві просить відмовити у його задоволенні. Відповідач вказав, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, суд дійшов наступних висновків.
01.07.2025 позивач направив заяву до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
У вказаній заяві зазначено, що ОСОБА_1 звертався до військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання інформації, не отримавши відповіді звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Просив забезпечити поновлення порушених прав та вирішити питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення конституційних прав.
Відповідачем надано відповідь від 14.07.2025 про прийняття рішення про відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина.
В подальшому листом від 25.08.2025 ОСОБА_1 , повідомлено, що за результатом вжитих Секретаріатом Уповноваженого у межах здійснюваного провадження заходів реагування військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто заяву від 13.05.2025 та надано відповідь у листі від 03.08.2025. Підстав для вжиття додаткових заходів реагування за заявою від 01.07.2025 не вбачається, провадження завершене.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 вказаного Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов'язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення передбачена статтею 212-3 КУпАП.
Відповідачем повідомлено ОСОБА_1 що відповідь на його заяву було надано військовою частиною і направлено на його адресу.
Ураховуючи викладене вище, повідомлено про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування за зверненням позивача.
Варто зауважити, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» переліком повноважень, а саме:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
А отже вимога про вирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення конституційних прав, є безпідставною.
Також суд зазначає, що вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що підтверджується правовою позицією, висловленою Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні від 17.03.2020 по справі №620/3056/19, Окружним адміністративним судом міста Києва у рішеннях від 27.06.2019 по справі №826/12387/18, від 23.08.2019 по справі №640/5681/19. Зокрема, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 27.06.2019 зазначив, що питання в частині вимог про зобов'язання відповідача вжити заходів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, збору інших матеріалів та направлення їх до суду для притягнення до адміністративної відповідальності відноситься до складу дискреційних повноважень Уповноваженого, та щодо яких суд не вправі приймати жодних рішень зобов'язального характеру.
Вказане також підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верхового суду від 09.11.2020 у справі №640/5681/19 (адміністративне провадження №К/9901/33907/19) за позовом ОСОБА_2 до Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, де суд зазначив: «Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Також необхідно зважати на те, що з огляду на положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання Омбудсмена в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також притягнення винних працівників НАБУ та секретаріату Омбудсмена до відповідальності буде втручанням у дискреційні повноваження Омбудсмена, з огляду на що вимоги в цій частині не можуть бути задоволені».
Окрім цього, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд звертає увагу, що фактична незгода позивача зі змістом відповіді не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».
Доказів реального порушення прав та законних інтересів позивача, суду не надано.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, 21/8,м. Київ,01008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 21661556) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко
23.02.26