23 лютого 2026 рокуСправа №160/29701/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О. в адміністративній справі №160/29701/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування вказівки,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 14 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури, які полягають у наданні ОСОБА_1 вказівки (без дати та номеру) про необхідність прибути з 14.04.2025 року по 29.05.2025 року для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України;
- скасувати вказівку (без дати та номеру) Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_1 про необхідність прибути з 14.04.2025 року по 29.05.2025 року для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року заяву представника Запорізької обласної прокуратури Галагуза Михайла Олександровича про закриття провадження задоволено. Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та скасування вказівки закрито з підстав п. 1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
10 лютого 2026 року адміністративна справа №160/29701/25 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 10.02.2026 року №252 д призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі п. 1 ст. 37 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з повторним автоматизованим розподілом адміністративна справа передана для розгляду судді Конєвій С.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року виправлено описку в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року.
20 лютого 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про відвід судді, яка надійшла від позивача в підсистемі «Електронний Суд».
В обґрунтування заяви позивач вказує: з огляду на висновки суду апеляційної інстанції справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, а не для вирішення питання про відкриття провадження по справі. На момент постановлення ухвали про залишення без руху позовної заяви Позивача провадження по справі вже відкрито. Справу має бути продовжено з того процесуального етапу, на якому вона була незаконно зупинена або завершена. Фактичні обставини справи з моменту її перегляду судом апеляційної інстанції не змінились. Установлено, що після повернення справи із суду апеляційної інстанції суддю Прудника С.В. виключено зі складу суду, який розглядає справу в результаті винесення розпорядження в.о. керівника апарату суду від 10.02.2026 № 252 д. У порушення вищевказаних норм чинного законодавства, питання про самовідвід судді Прудника С.В. не вирішено, отже справа розподілена судді Конєвій С.О. безпідставно. Крім того, встановлено, що розпорядження в.о. керівника апарату суду від 10.02.2026 № 252 д винесено пізніше за часом, аніж здійснено розподіл справи за відповідним протоколом судді Конєвій С.О. Розпорядження в.о. керівника апарату суду від 10.02.2026 № 252 д містить посилання на Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затведженого рішенням РСУ від 11.11.2024 №39, погодженого ДСАУ від 29.11.2024 № 529. Ані КАС України, ані Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ані Положення про Раду суддів України, затверджене XIV Позачерговим з'їздом суддів України не наділяє Раду суддів України приймати Положення про автоматизовану систему документообігу суду. У той же час, згідно чинним законодавством розподіл судових справ здійснюється на підставі Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), що розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, на норми якого, як на підставу розподілу справи, посилається в.о. керівника апарату суду у розпорядженні від 10.02.2026 № 252 д не затверджене Вищою радою правосуддя, а тому не є чинним. Усі докази, на які посилається позивач, наявні в матеріалах справи та в підсистемі "Електронний суд". Ураховуючи вищевикладені обставини, прошу задовольнити відвід судді Конєвій С.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року заявлений ОСОБА_1 відвід судді Конєвій С.О. у адміністративній справі №160/29701/25 визнано необґрунтованим, передано матеріали адміністративної справи №160/29701/25 для визначення складу суду для вирішення питання про відвід судді Конєвої С.О.
У зв'язку з автоматизованим розподілом, проведеним 20 лютого 2026 року, заява про відвід розподілена для розгляду судді Боженко Н.В.
23 лютого 2026 року адміністративна справа №160/29701/25 передана судді Боженко Н.В.
Відповідно до ч. 8 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви позивача про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О. у адміністративній справі №160/29701/25 у порядку письмового провадження.
При вирішенні питання про наявність підстав для відводу судді, суд виходить з наступного.
За змістом Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об'єктивності суду є право відводу (самовідводу).
Підстави для відводу (самовідводу) судді наведені у статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно частин 1-3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Із системного аналізу підстав, які наведені у статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості. Водночас, такі обставини мають бути доведеними.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожної особи на розгляд її справи належним, неупередженим та компетентним судом, що включає в себе право на розгляд справи тим судом, якому довіряють усі особи, які беруть участь у справі. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки стаття 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими, іншими словами, має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється.
Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (Рішення ЄСПЛ у справі Мироненко і Мартенко проти України, Олександр Волков проти України).
Рішенням Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Ветштайн проти Швейцарії зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які враховані при прийнятті Кодексу суддівської етики, суддя заявляє самовідвід в розгляді справи в тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Проте, відповідно частині 4 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Застосовуючи вищевказані положення до обставин цієї справи, здійснюючи надання зазначеним в заяві про відвід фактам правової оцінки, суд зазначає наступне.
Так, обставини, вказані позивачем у заяві про відвід судді, ґрунтуються на припущеннях та свідчать лише про незгоду заявника з процесуальним рішенням суду, що у відповідності до ч. 4 ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути підставою для відводу.
При цьому фактично позивач не погоджується з тим, що суддя виконала вимоги ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України щодо з'ясування передбаченого законодавством кола питань саме після одержання позовної заяви, тобто - не погоджується з процесуальним рішенням суду.
Як наслідок, згідно положень ч. 4 ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України доводи позивача в цій частині є безпідставними та свідчать про необґрунтованість заявленого відводу.
В іншій частині заява про відвід вмотивована доводами щодо неналежного на думку заявника повторного автоматизованого розподілу справи.
Водночас, заявник безпідставно вважав, що суддю Прудника С.В. виключено зі складу суду розпорядженням в.о. керівника суду, оскільки цим розпорядженням призначено повторний автоматизований розподіл справи, що є саме наслідком застосування ч. 1 ст. 37 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно цієї норми права суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.
Отже, саме в силу норми права суддя Прудник С.В. позбавлений можливості брати участь у новому розгляді адміністративно справи, що і зумовило потребу в призначенні повторного автоматизованого розподілу. Як наслідок, доводи позивача в цій частині, а також щодо нібито потреби заявлення самовідводу суддею Прудником С.В. є безпідставними.
Щодо часу створення розпорядження про повторний автоматизований розподіл та його фактичного проведення суд зазначає, що автоматизований розподіл в даному випадку є наслідком розпорядження, а тому в будь-якому випадку не міг бути здійснений за об'єктивної відсутності такого розпорядження на момент проведення автоматизованого розподілу.
Також заявник фактично оспорював належність врегулювання автоматизованого розподілу Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 року №39 (далі - Положення).
Водночас, згідно п. 4 Рішення Вищої ради правосуддя від 25.01.2022 року № 83/0/15-22 Порядок роботи автоматизованої системи документообігу суду визначається Положенням, яке затверджується Радою суддів України, та застосовується в частині, що не суперечить Положенню про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Разом з цим, Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.02.2023 року №162/0/15-23 відтерміновано набрання чинності нормами розділу IV Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до внесення змін до цього Положення та доопрацювання програмного забезпечення автоматизованої системи документообігу суду.
Як наслідок, порушення при проведенні повторного автоматизованого розподілу відсутні, а доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Інших підстав, передбачених статтями 36 та 37 Кодексу адміністративного судочинства України для відводу судді, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді в результаті розгляду цієї справи або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості при розгляді справи, з матеріалів справи та доводів заяви про відвід не вбачається.
Отже, при розгляді заяви про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О. в адміністративній справі №160/29701/25, не віднайшли свого підтвердження обставини, які викликають чи можуть викликати сумнів у об'єктивності судді Конєвій С.О.
Європейський суд з прав людини диференціює чи у конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersack vs Belgium (заява №8692/79), Grieves vs UK (заява №57067/00)). Відповідно до принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Le Compte, Van Leuven and De Meyere, заява №7238/75, суд має бути неупередженим і безстороннім.
Особиста безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного, про що зазначено у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Веттштайн проти Швейцарії" (заява №33958/96) та у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02).
Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (Розділ ІІ показник: Об'єктивність. Бангалорські принципи поведінки суддів).
Таким чином, із урахуванням практики Європейського суду з прав людини, не є підставами для відводу судді заяви, які містять лише припущення про існування упередженості, не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, для відводу судді заявнику необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об'єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними, про ще вже зазначено судом. Водночас, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Аналізуючи зміст заяви та обставини, на які посилається позивач, суд робить висновок, що такі не доводять та не можуть свідчити про існування обставин, які викликають сумніви в неупередженості судді, не підтверджені жодними доказами.
Відтак, підстави, передбачені статтею 36 Кодексу адміністративного судочинства України для відводу судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О. у даній справі відсутні, з огляду на що у задоволенні заяви позивача про відвід судді Конєвій С.О. слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 36, 39, 40, 241, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О. в адміністративній справі №160/29701/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування вказівки - відмовити.
Адміністративну справу №160/29701/25 передати для продовження розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу може включатися до апеляційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.
Суддя Н.В. Боженко