23 лютого 2026 рокуСправа №160/36151/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
19.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.12.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області Збаранської Н.Ю. про відмову в проведенні реєстраційних дій №82387523 від 15.12.2025 року;
- зобов'язати Відділ державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на не отримання відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем а електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, що на думку позивача є протиправним, оскільки надані позивачем документи підтверджують право власності позивача на будинок та містять усю необхідну інформацію та всі обов'язкові реквізити. Просить позов задовольнити.
Від Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. Державним реєстратором 29.10.2025 року було зареєстровано заяву в електронній формі № 69682018 з доданими до неї документами, а саме - сканкопії свідоцтва про право власності б/н від 23.12.1994 року та технічного паспорту від 23.12.1994 року. Так як під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року, державний реєстратор здійснив електронний запит за допомогою програмного забезпечення (додаток 4) до комунального підприємства «Кам'янське районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» №93976. В додатку 3 зазначений певний перелік підприємств БТІ з якими є взаємодія в автоматизованому порядку з Державним реєстром прав. Статтею 23 Закону передбачено, що заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках: подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі; неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року. Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, прийняв рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомив про це заявника, але упродовж 30 робочих днів із моменту прийняття рішення про залишення заяви не було отримано відповіді або відмови в наданні на запит до Комунального підприємства «Кам'янське районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради». В реєстратора відсутні підстави здійснити реєстрацію права власності за житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , так як не було отримано відповіді на запит відповідно до чинного законодавства. Таким чином, вказані юридичні обставини позбавляють державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 22.12.2025 року передана судді Пруднику С.В.
24.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - квартира). Право приватної спільної (сумісної) власності на квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 23.12.1994 року відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому та технічним паспортом від 23.12.1994 року. Право приватної спільної (сумісної) власності було зареєстроване Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації і записане у реєстрову книгу за №21369, що вбачається з відповідної відмітки на свідоцтві про право власності.
29.10.2025 року позивачем засобами Єдиного порталу державних послуг Дія було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), а саме щодо реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу на праві приватної спільної сумісною власності. До заяви долучені свідоцтво про право власності від 23.12.1994 року, видане відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому та технічний паспорт від 23.12.1994 року.
Розгляд заяви здійснювався відділом державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради (надалі - відповідач).
04.11.2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Збаранською Наталією Юріївною, Відділ державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради, Дніпропетровської області було залишено заяву без руху (рішення про залишення заяви без руху №81670992 від 04.11.2025 року). У рішенні про залишення заяви без руху відповідачем зазначено, що державний реєстратор встановив наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду заяви: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі, чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року. Також в рішенні про залишення заяви без руху вказано, що реєстратором було сформовано запит в електронній формі до відповідного бюро технічної інвентаризації та надіслано шляхом інформаційної взаємодії щодо підтвердження права власності, що виникло до 2013 року. Заява залишена без руху до усунення зазначених вище обставин.
Рішенням №82387523 від 15.12.2025 року державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у проведенні реєстраційних дій, зазначивши про те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху.
Позивач у поданій до суду позовній заяві стверджує, позивачем поданий відповідачу повний пакет необхідних документів у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна. Позивач вважає, що відсутність у державного реєстратора відповіді на запит від організації, яка проводила оформлення та/або реєстрацію прав, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
Не погоджуючись із рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №1952-ІV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону №1952-ІV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону №1952-ІV).
Частиною 3 ст. 10 Закону №1952-ІV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв' язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 2 статті 18 Закону №1952-ІV).
Пунктом 1 ст. 20 Закону №1952-ІV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами ст. 23 Закону №1952-ІV.
Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (частина 1):
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2).
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3).
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (частина 4).
При цьому, відповідно до пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Як вже зазначалося вище, відповідно до свідоцтва про право власності, виданим 23.12.1994 року відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому позивач є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Технічний паспорт на квартиру від 23.12.1994 року також містить інформацію про те, що позивач є співвласником даної квартири.
За таких обставин суд вважає, що у даному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації. Проте, Відповідачем прийнято рішення про відмову у проведення державної реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 26 Закону №1952-ІV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.
Відповідно до статті 11 Закону №1952-ІV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що підставами для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на квартиру та не усунення обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, суд вважає, що ефективним та належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартири за адресою АДРЕСА_1 , на підставі заяви позивача від 29.10.2025 року.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області Збаранської Н.Ю. про відмову в проведенні реєстраційних дій №82387523 від 15.12.2025 року.
Зобов'язати Відділ державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної реєстрації Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 44138480) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник