м. Вінниця
23 лютого 2026 р. Справа № 120/11856/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
22.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що 26.06.2025 року звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вподальшому, заява про призначення пенсії за віком була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №023830031379 від 03.07.2025 року йому відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 27.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.09.2025 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності на дату досягнення відповідного віку страхового стажу, зокрема, у період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року, однак страховий стаж позивача становить 28 років 3 місяці 3 дні, чого не достатньо для призначення пенсії за віком, тому вважає, що оскаржуване рішення прийнято законно та обґрунтовано.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Ухвалою суду від 14.01.2026 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
21.01.2026 року представником відповідача подано заяву на виконання вимог ухвали суду від 14.01.2026 року.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи, ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 27.08.2025 року о 20:56 год., разом з тим, правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 26.06.2025 року звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вподальшому, заява про призначення пенсії за віком була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №023830031379 від 03.07.2025 року йому відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказаним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи:
- з 04.11.1994 року по 25.08.1999 року, оскільки запис внесений до дублікату трудової книжки, виданої 15.09.1999 року, уточнюючу довідку не надано;
- з 03.04.2000 року по 23.06.2021 року, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу, що є обов'язковим з 01.07.2000 року.
На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).
Частина 1 статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Постанова №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.
Як вбачається з записів дублікату трудової книжки позивача НОМЕР_1 , копія якої наявна у матеріалах справи, ОСОБА_1 в період з 04.11.1994 року по 25.08.1999 року працював в ТОВ "Геос" техніком-механіком.
Таким чином, з дублікату трудової книжки позивача прослідковується його трудова діяльність у спірний період на вищезазначеному підприємстві.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд зауважує, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинились певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
На переконання суду, відповідачем не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Таким чином, доводи відповідача, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 04.11.1994 року по 25.08.1999 року є необґрунтованими.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 03.04.2000 року по 23.06.2021 року, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу, суд зазначає наступне.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок можливого невиконання роботодавцями позивача (страхувальниками) обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на відповідному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування відповідних періодів роботи позивача через несплату страхових внесків страхувальником до Пенсійного фонду України.
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 21.03.2024 року по справі №120/5632/23, у постанові від 10.04.2024 року по справі №120/13996/23, у постанові від 27.05.2024 року по справі №560/20520/23, у постанові від 03.06.2024 року по справі №560/15901/23, у постанові від 20.06.2024 року по справі №560/17168/23 .
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 03.04.2000 року по 23.06.2021 року.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №025750001672 від 19.04.2024 року за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру в частині призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №221 від 25.11.2005 року встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Як вбачається з матеріалів справи позивач досягнув пенсійного віку 10.02.2025 року, а звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відбулось 26.06.2025 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку з дня досягнення особою пенсійного віку, а тому призначення пенсії має відбутися з дня звернення за пенсією, саме з 26.06.2025 року.
З метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.06.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.11.1994 року по 25.08.1999 року, з 03.04.2000 року по 23.06.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №023830031379 від 03.07.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.06.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.11.1994 року по 25.08.1999 року, з 03.04.2000 року по 23.06.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403);
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368).
Суддя Дончик Віталій Володимирович