Справа № 636/2734/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/671/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.ч.3, 4 ст.358 КК України
18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_9 , -
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, із неповною середньою освітою, тимчасово не працюючого, розлученого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України, -
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.3,4 ст.358 КК України та йому призначено покарання: - за ч.3 ст.358 КК України - 3 роки обмеження волі; - за ч.4 ст.358 КК України - 2 роки обмеження волі.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді 3 роки обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання, встановивши йому іспитовий строк у 2 роки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_9 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.
Вирішено долю речових доказів та судових витрат.
Як встановив суд, на початку жовтня 2024 року, у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, спрямований на виготовлення підробленого посвідчення, яке видається установою, яка мас право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права, а саме: водійського посвідчення на право керування транспортними засобами категорії «В», «С».
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на виготовлення завідомо підробленого посвідчення, ОСОБА_9 , скориставшись месенджером «Fасеbоок», знайшов оголошення про виготовлення водійських посвідчень та зв'язавшись через месенджер «Fасеbоок» із невстановленою особою, яка є співвиконавцем вчиненого злочину, узгодив виготовлення ведійського посвідчення на своє ім'я, при цьому, усвідомлюючи, що він не проходив установленого законом порядку отримання посвідчення водія відповідно «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом», затвердженого постановою Кабінету' Міністрів України від 08 травня 1993 року Ке340, яке видається установою, яка має право видавати такі документи, і яке, відповідно до п. 2.1 «а» та 2.4 Правил дорожнього руху України (які діють з 01 січня 2002 року зі змінами), водій повинен мати при собі та пред'явити для перевірки на вимогу поліцейського, останній надіслав необхідні для виготовлення такого посвідчення власні анкетні дані, зокрема - власну фотографію, власні паспортні дані та РНОКПП, а також зразок власного підпису, тобто таким чином виконав частину дій для вчинення кримінального правопорушення у частині виготовлення підробленого посвідчення.
Після чого, невстановлена особа, діючи за попередньою змовою у групі із ОСОБА_10 , використовуючи анкетні данні попередньо надіслані ОСОБА_10 , внесла неправдиві відомості до посвідчення водія України серійний номер НОМЕР_1 від 09 грудня 2024 року, орган видачі - територіальний сервісний центр №8041 видане на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 « тим самим підробивши його, яке ОСОБА_9 отримав від невстановленої особи, у відділенні №1 «Нова Пошта», розташованого за адресою: Харківська область. Куп'янський район, с-ще Великий Бурлук. пул. Паркова, 27, зробивши, в свою чергу, готівковий переказ у розмірі 12425 гри., з мстою подальшого використання для забезпечення можливості керувати транспортним засобом.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/121-25/7227-ДД від 24 березня 2025 року за результатами судової технічної експертизи документів: бланк посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_2 , виданий 09 грудня 2024 року ТСЦ №8041 на ім'я « ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », не відповідає бланкам аналогічних документів, які знаходяться в офіційному обігу країни виробника - України.
Крім того, ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що він не проходив установленого законом порядку отримання посвідчення водія, залишив дане посвідчення у себе та почав його використовувати, для можливості керування транспортними засобами та пред'являти в якості документу, що посвідчує особу.
Так 21 березня 2025 року близько 10 год. 00 хв., перебуваючи по вул. Центральна в смт. Великий Бурлук, Куп'янського району, Харківської області, ОСОБА_9 керуючи автомобілем ВАЗ-21101, д.н.з. НОМЕР_3 , здійснив зупинку даного ТЗ поблизу пішохідного переходу та в подальшому при перевірці документів, на вимогу поліцейського СРПП ВП №1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_11 в порядку ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», пред'явив, таким чином використав, в якості підтвердження особи та права на керування відповідним транспортним засобом завідомо підроблений офіційний документ, який видається установою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права, а саме водійське посвідчення громадянина України на право керування транспортними засобами категорії ОСОБА_12 , видане на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серійний номер НОМЕР_2 від 09 грудня 2024 року, орган видачі - територіальний сервісний центр 8041, яке не відповідає бланкам аналогічних документів, які знаходяться в офіційному обігу країни виробника - України, згідно висновку судової технічної експертизи документів № СЕ-19/121 -25/7227-ДД від 24 березня 2025 року.
В апеляційній скарзі першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 міститься прохання про зміну вироку Чугуївського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_9 за ч.4 ст.358 КК України, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням ст.69-1 КК України при призначенні покарання за ч.4 ст.358 КК України.
Вважати ОСОБА_9 засудженим: - за ч.3 ст.358 КК України - у виді 3 років обмеження волі; - за ч.4 ст.358 КК України - у виді 1 року 4 місяців обмеження волі.
У відповідності до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 остаточно визначити покарання у виді 3 років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_9 звільнити від призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.
На підставі ст.76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_9 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Зазначає, що суд першої інстанції визнав обставиною, що пом'якшує ОСОБА_9 покарання, щире каяття, обставин, які обтяжують покарання, не встановлено, при цьому будь-якої матеріальної шкоди злочином кваліфікованим за ч.4 ст.358 КК України не завдано. Проте, суд першої інстанції всупереч вимогам ст.69-1 КК України призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у виді 2 років обмеження волі, що перевищує 2/3 максимального строку та призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням ст. 69-1 КК України.
У судове засідання Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року обвинувачений ОСОБА_9 не з'явився.
На адресу, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, обвинуваченому засобами поштового зв'язку направлялось судове повідомлення про дату, час та місце апеляційного розгляду, яку ОСОБА_9 особисто отримав 24 січня 2026 року, про що свідчить його особистий підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (арк.102).
10 лютого 2026 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшла заява від захисника ОСОБА_7 про проведення судових засідань в суді апеляційної інстанції за участі обвинуваченого ОСОБА_9 у режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку «ВКЗ» з використанням власних технічних засобів.
Згідно ч.6 ст.336 КПК України, ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, переривання зв'язку тощо несе учасник кримінального провадження, який подав відповідне клопотання.
Водночас, під час апеляційного розгляду, обвинуваченим ОСОБА_9 не була забезпечена його участь у розгляді кримінального провадження у режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку «ВКЗ» з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до ч.4 ст.405 КК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Зі змісту норм чинного кримінально-процесуального закону вбачається, що обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища.
У зв'язку з викладеним, враховуючи положення ч.6 ст.336, ч.4 ст.405 КПК України, вислухавши думку захисника ОСОБА_7 , який вважав можливе розглядати апеляційну скаргу прокурора без участі обвинуваченого, який належним чином повідомлений про день, час та місце апеляційного розгляду, але у зв'язку з відсутністю світла та зв'язку, немає можливості прийняти участь у розгляді провадження, а також прокурора, який не заперечував щодо проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого за таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні за відсутністю обвинуваченого ОСОБА_9 , який належним чином повідомлений про апеляційний розгляд, з обов'язковою участю його захисника - адвоката ОСОБА_7 , враховуючи відомості, які містяться в матеріалах провадження, з урахуванням того, що в апеляційній скарзі прокурора не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, а також думку захисника ОСОБА_7 , який погодився із апеляційною скаргою сторони обвинувачення, дослідивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду, відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, а тому колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 КПК України та ч.1 ст.404 КПК України, їх не перевіряє.
Діям ОСОБА_9 суд першої інстанції дав вірну правову оцінку та правильно кваліфікував його дії за ч.3, ч.4 ст.358 КК України, що також не оскаржується учасниками судового провадження та, згідно зі ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю апеляційних доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.358 КК України, з огляду на наступне.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
З цією вимогою кореспондуються вимоги ст. 370 КПК України про ухвалення компетентним судом згідно з вимогами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 69-1 КК України, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 6-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання не повинно перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. Однак визначення покарання з дотриманням правил цієї норми закону можливе лише за наявності обставин, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування або усунення заподіяної шкоди), а також при визнанні підсудним своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Водночас добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується тоді, колй такі збитки або шкоду не заподіяно.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вказаних положень закону України про кримінальну відповідальність та не застосував закон, який підлягає застосуванню, що у даному випадку є підставою для зміни вироку суду.
Санкція ч.4 ст.358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаціним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Таким чином, відповідно до приписів ст. 69-1 КК України, максимальне покарання за ч. 4 ст. 358 КК України не може перевищувати 1 року 4 місяців обмеження волі.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд визнав обставиною, що пом'якшує обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, відповідно до ст.66 КК України, щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, що проявилося в осуді вчиненого.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
Колегія суддів також враховує, що склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, є формальним, тобто не передбачає наслідків у виді заподіяння шкоди, як обов'язкового елементу об'єктивної сторони, а тому, у даному випадку, суд першої інстанції мав застосувати положення ст. 69-1 КК України та призначити покарання за ч.4 ст.358 КК України, яке не перевищує двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання.
Разом з цим, суд першої інстанції всупереч вищезазначеним вимогам закону призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки, що перевищує 2/3 максимального строку, та призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, - ст. 69-1 КК України.
Пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.1 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному конкретному випадку суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, - ст. 69-1 КК України, а тому вирок суду в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання підлягає зміні, що узгоджується з нормами чинного кримінального процесуального законодавства.
Оскільки в решті вирок суду першої інстанції залишається без змін, у тому числі в частині призначення покарання ОСОБА_9 за ч.3 ст.358 КК України, остаточне покарання ОСОБА_9 слід визначити за сукупністю кримінальних правопорушень, на підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, та звільнити останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням, про що також просить прокурор в своїй апеляційній скарзі.
Саме таке покарання, на думку колегії, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та, у відповідності до ст. 65 КК України, достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з апеляційною вимогою прокурора про необхідність покладення на ОСОБА_9 при звільненні його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, обов'язку, передбаченого п.2 ч.1 ст.76 КК України, а саме - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця навчання, оскільки в своїй апеляційній скарзі прокурор просить змінити оскаржуваний вирок, а оскаржуваним вироком на обвинуваченого відповідний обов'язок судом першої інстанції не покладався, а тому задоволення цих апеляційних вимог апелянта - буде погіршенням становища обвинуваченого, у зв'язку з чим апеляційна скарга прокурора задовольняється частково.
Інших підстав, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, згідно ст. 412 КПК України, під час апеляційного перегляду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 409, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_9 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.3 ст.358 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
Призначити ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.358 КК України, із застосуванням ст.69-1 КК України, у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов'язки.
Відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України, на період іспитового строку покласти на ОСОБА_9 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
В решті вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді: