Іменем України
17 лютого 2026 року
м. Харків
справа №636/10776/24
провадження № 22-ц/818/155/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 березня 2025 року, постановленого під головуванням судді Оболєнської С.А.,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій з урахуванням уточнень, просила встановити факт її постійного проживання у неповнолітньому віці на території України до 24 серпня 1991 року разом з батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19 березня 2025 року заяву задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року разом з батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволені заяви про встановлення факту о має юридичне значення відмовити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Зазначає, що суд першої інстанції встановив факт постійного проживання заявника у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року разом з батьком без належних, допустимих та достатніх доказів. Зазначає, що нормативно-правова база, яку застосовує суд першої інстанції обґрунтовуючи позицію при винесенні рішення, свідчить про нерелевантне застосування судом першої інстанції законодавчих положень, враховуючи, що суд чітко обізнаний, що з метою набуття громадянства заявник звернувся задля встановлення факту постійного проживання на території України в спірний період. Відтак, неправильно оперуючи законодавчими нормами, резолютивна частина суперечить меті встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 , тому в даному випадку не є належним чином оформленою, а тому не підлягає дійсності. Додатки, які додані заявником до заяви не є належними та достатніми доказами, оскільки не охоплюють спірний період. Найбільший акцент заявник робить на рішенні Вовчанського районного суду Харківської області від 08 листопада 2006 року у справі 2-о-82- 2006 р., яке надане ОСОБА_1 у якості додатку до заяви. Проте, таке рішення містить багато суперечностей, зокрема ім'я заявника зазначено неправильно, що не відповідає запису імені в паспортному документі Республіки Вірменія заявника. Резолютивна частина рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 8 листопада 2006 року у справі 2-о-82- 2006 р., не є належним чином оформленою, не відповідає чинним законодавчим положенням на момент винесення зазначеного рішення. Відповідно, факт постійного проживання батька ОСОБА_1 до 24 серпня 1991 року на території України є досить суперечливим.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданим и доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи заяву про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції виходив з доведеності заявницею зазначеного факту, що підтверджується належними доказами.
Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (громадянка Республіки Вірменії) є рідною донькою ОСОБА_2 , (громадянин України) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08.11.2006 року у справі №2-о-82-2006р., встановлено факт проживання ОСОБА_2 на території України в с.Хотімля Вовчанського району Харківської області з липня 1990 року та по теперішній час.
Відповідно до листа Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області №Б4601.05/2930-25 від 03.02.2025 проінформовано, що за результатами перевірки матеріалів, долучених до заяви ОСОБА_1 , відсутня інформація щодо постійного проживання заявниці в неповнолітньому віці разом з батьками на території України.
Згідно листа Яворівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області НОМЕР_11 від 09.05.2024 справу ОСОБА_1 про отримання громадянства повернуто для усунення недоліків, а саме: переклад паспортного документу здійснено із помилкою, згідно копії рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08.11.2006 року судом встановлено факт проживання батька на території України з липня 1990 року, але не встановлено факту постійного проживання до 24.08.1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».
Як на підставу заявлених вимог посилалась на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (громадянка Республіки Вірменії) є рідною донькою ОСОБА_2 , (громадянин України) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . В квітні 1989 року батько, ОСОБА_2 , приїхав в Україну (м. Харків) з Армянської ССР, а в липні 1990 всі інші члени сім'ї, а саме - мати ОСОБА_3 , малолітні діти: вона та її сестра ОСОБА_4 , переїхали до батька та почали постійно проживати в Харківській області, с. Хотімля, де в подальшому батьками було придбано будинок, в якому ми разом проживали. В Україні здобула базову загальну середню освіту в Хотімлянський ЗОШ І-ІІІ ступенів Вовчанського району Харківської області та вищу освіту в Харківській національній академії міського господарства. 22.08.2011 задокументована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , виданою УГІРФО ГУМВС України в Харківській області та дійсною - безстроково, яка видана на підставі дозволу на імміграцію в Україні від 23.06.2011 за НОМЕР_10. Вовчанським районним судом Харківської області 08.11.2006 винесено рішення по справі №2-о-82-2006р., яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 на території України в с. Хотімля Вовчанського району Харківської області з липня 1990 року та по теперішній час. Батько - ОСОБА_2 є громадянином України та задокументований паспортом громадянина України. Листом від 09.05.2024 НОМЕР_11 Яворівським відділом ГУ ДМС України у Львівській області їй повідомлено, що ГУ ДМС у Львівський області повернуто справу про отримання громадянства України відповідно до ч.1 ст. 8 ЗУ «Про громадянство України» та за результатами розгляду встановлено, що переклад паспортного документу здійснено із помилкою; згідно копії рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08.11.2006 року судом встановлено факт проживання батька на території України з липня 1990 року, але не встановлено факту постійного проживання до 24.08.1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». З метою набуття громадянства України за родинним походження (постійне проживанням батька на території України станом на 24.08.1991) та задля вирішення питання щодо оформлення довідки про реєстрацію громадянином України та в подальшому оформлення паспорта громадянина України просить встановити факт її постійного проживання на території України у неповнолітньому віці до 24 серпня 1991 року разом з батьком, ОСОБА_2 , на території с. Хотімля, Вовчанський район, Харківська область, оскільки інший спосіб, ніж звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання особи на території України для набуття громадянства України, відсутній.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1,2 ст. 315 ЦПК України що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
У справі, яка є предметом перегляду, заявниця просить встановити факт постійного проживання у неповнолітньому віці на території України до 24 серпня 1991 року разом з батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 1 Закону України «Про громадянство України» дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» визначено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, є особою без громадянства або іноземцем, яка подала зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення, зокрема, факту постійного проживання у неповнолітньому віці разом з батьком на території України до 24 серпня 1991 року.
Згідно з п. 28 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі Порядок), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону № 2235-14, подає документи, передбачені підпунктами "а"-"в" пункту 24 цього Порядку, а також:
а) документ, що підтверджує факт народження діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Виходячи з наведеного, однією з умов набуття громадянства України за територіальним походженням є факт народження або постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», самого заявника або близького родича.
Пунктом 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Матеріали справи свідчать про те, що заявниця звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо отримання громадянства України.
Відповідно до листа Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області №Б4601.05/2930-25 від 03.02.2025 проінформовано, що за результатами перевірки матеріалів, долучених до заяви ОСОБА_1 , відсутня інформація щодо постійного проживання заявниці в неповнолітньому віці разом з батьками на території України.
Згідно листа Яворівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області НОМЕР_11 від 09.05.2024 справу ОСОБА_1 про отримання громадянства повернуто для усунення недоліків, а саме: переклад паспортного документу здійснено із помилкою, згідно копії рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08.11.2006 року судом встановлено факт проживання батька на території України з липня 1990 року, але не встановлено факту постійного проживання до 24.08.1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».
На підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік заявницею надані наступні докази:
- копію перекладу свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_4 , виданого Відділом ЗАЦС виконкому Джермукської міської ради Вірм.РСР 17 вересня 1985, остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Джермук.
- копію перекладу паспорту ОСОБА_1 , республіки Вірменія, дата видачі 13.02.2019, дійсний до 13.02.2029.
- копію свідоцтва про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_5 , виданого 22.06.2003 про те, що ОСОБА_1 у 2003 році закінчила Хотімлянську загальноосвітню школу Вовчанського району Харківської області.
- копію диплома бакалавра з менеджменту серії НОМЕР_6 , виданого ОСОБА_1 , який засвідчує те, що вона у 2003 році вступила до Харківської національної академії міського господарства та у 2007 році його закінчила.
- копію свідоцтва про народження доньки заявниці, а саме свідоцтво серії НОМЕР_7 , видане 09.08.2011 Хотімлянською сільською радою Вовчанського району Харківської області, про що 04.08.2011 складено актовий запис №09, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_5 і у графі «Мати» зазначено ОСОБА_1 , місцем народження якої зазначено «село Хотімля Вовчанський район Харківська область».
- копію посвідки Україна ОСОБА_1 на постійне проживання серії НОМЕР_3 , виданої 23.06.2011 безстроково, яка видана на підставі дозволу на імміграцію в Україні від 23.06.2011 за НОМЕР_10.
- копію перекладу свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_8 , виданого Республіка Вірменія Джермукський відділ ЗАЦС, актовий запис №6, відповідно якого батьки заявниці: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уклали шлюб 04.02.1985.
- копію рішення від 08.11.2006 Вовчанського районного суду Харківської області по справі №2-о-82-2006р., яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 на території України в с. Хотімля Вовчанського району Харківської області з липня 1990 року та по теперішній час.
- копію довідки № 55237 про реєстрацію особи громадянином України, виданої управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю Р.Вірменія, про те, що він є громадянином України та задокументований паспортом громадянина України.
- копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_9 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Вовчанським РВ ГУМВС України в Харківській області від 28.12.2010.
Згідно із частиною першою ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надане заявником рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08.11.2006 року по справі №2-о-82-2006р., яким встановлено факт проживання батька заявниці ОСОБА_2 на території України в с.Хотімля Вовчанського району Харківської області з липня 1990 року та по теперішній час є належним доказом.
Посилання апелянта на те, що вищевказане рішення суду не може бути прийнято судом як доказ, оскільки містить багато суперечностей, зокрема ім'я дитини заявника зазначено неправильно: " ОСОБА_1 ", що не відповідає запису імені в паспортному документі Республіки Вірменія заявника - " ОСОБА_1 " не спростовує висновки суду про встановлення факту проживання заявниці разом із батьком у неповнолітньому віці до 24 серпня 1991 року на території України.
Наявна помилка в написанні імені дитини у мотивувальній частині рішення суду, яким встановлено факт проживання батька ОСОБА_2 на території України не спростовує висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 у неповнолітньому віці на території України.
Разом з тим суд першої інстанції не звернув уваги на додаткові пояснення заявниці, в яких вона просила встановити факт постійного проживання на території України в неповнолітньому віці до 24 серпня 1991 року та помилково встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , у неповнолітньому віці на території України до 24 серпня 1991 року разом з батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Керуючись ст. ст.367,368,374,375,381,382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 березня 2025 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , у неповнолітньому віці на території України до 24 серпня 1991 року разом з батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина