Справа № 645/9376/25
Провадження № 2/645/1165/26
23 лютого 2026 року м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Алтухової О.Ю.,
секретар судових засідань - Півінська С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр», від імені та в інтересах якого діє представник - Медведєва Н.О., звернулось до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 01.05.2025-100002398 від 01.05.2025 у розмірі 19080,00 грн, судовий збір у сумі 2422,40 грн просять покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01.05.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» був укладений кредитний договір № 01.05.2025-100002398 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 6000,00 грн, строком на 189 дні. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 19080,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн; заборгованість за процентами - 8820,00 грн; заборгованість за комісії (пов'язаної з наданням кредиту) - 420,00 грн; заборгованість за додаткову комісію (за обслуговування кредитної заборгованості) - 840,00 грн; неустойка - 3000,00 грн. Таким чином, у зв'язку з тим, що відповідач добровільно взятих на себе зобов'язань не виконує позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 25.12.2025 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 06.01.2026 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
07.01.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 , в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У свої запереченнях відповідач зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами кредитного договору та погодження його істотних умов. Позивач одночасно посилається на акцепт оферти, розміщеної на вебсайті, та подає індивідуальний електронний кредитний договір, підписаний КЕП уповноваженої особи, чим змішує різні правові моделі укладення договору і не підтверджує чіткої правової підстави виникнення зобов'язань. Подані документи («оферта», «заявка», «акцепт») у сукупності не утворюють єдиного узгодженого правочину: оферта не містить істотних умов кредиту, заявка є лише волевиявленням щодо бажаних умов і не підтверджує їх погодження кредитодавцем, а так званий акцепт зводиться до підтвердження введення одноразового ідентифікатора без зазначення конкретних умов, щодо яких досягнуто згоди. На думку відповідача, відсутність істотних умов безпосередньо у тексті договору суперечить статтям 638, 1054 ЦК України та вимогам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки такі умови віднесено до інших електронних документів, зміст яких контролюється кредитодавцем. Також відсутній єдиний момент досягнення згоди сторін щодо істотних умов, що робить момент укладення договору юридично невизначеним. Також, відповідач заперечує правомірність нарахування неустойки у сумі 3000,00 грн, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який на період дії воєнного стану звільняє позичальника від відповідальності у вигляді штрафу чи пені та передбачає їх списання, а також на судову практику, що підтверджує застосування зазначеної норми. Окрім того, відповідач вказує на недоведеність факту надання кредиту. За умовами договору моментом надання кредиту є списання коштів з рахунку кредитодавця, однак позивач не надав первинних бухгалтерських документів, які б це підтверджували, а подані матеріали лише свідчать про переказ коштів третьою особою на невідому платіжну картку. Відтак не доведено фактичної передачі коштів кредитодавцем та виникнення кредитних правовідносин. Також, відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення договору, зазначаючи, що позивач не надав доказів належної ідентифікації особи, отримання ним SMS-коду чи використання засобів, які б унеможливлювали доступ третіх осіб до його даних; одноразовий ідентифікатор він не отримував. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
12.01.2026 через систему «Електронний суд» від представника ТОВ «Споживчий центр» - Ларіонова К.О. надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи відповідача та вважає їх безпідставними. Представник позивача зазначає, що кредитний договір укладений в електронній формі шляхом акцепту оферти відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що прирівнюється до письмової форми правочину. Укладення договору підтверджується електронними документами, які є належними доказами, а можливість укладення кредитних договорів в електронній формі підтверджується правовими висновками Верховного Суду. Представник позивача зазначив, що документи договору підписані позивачем електронним підписом, а відповідачем - електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим на фінансовий номер телефону, зазначений відповідачем. Використання одноразового ідентифікатора відповідає вимогам законодавства щодо електронного підпису та підтверджує ідентифікацію відповідача і його волевиявлення. Відповідач не спростував належність засобу зв'язку, не довів втрати контролю над ним, підтвердив ознайомлення з умовами договору та не оскаржував його умов у встановленому порядку. Договір укладено після реєстрації відповідача в системі, входу до особистого кабінету та підтвердження акцепту, що узгоджується з практикою Верховного Суду, а сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов правочину. Щодо надання кредитних коштів представник позивача зазначив, що їх перерахування підтверджується довідкою платіжної установи та здійснено на картковий рахунок відповідача, зазначений ним у заявці, через інтернет-еквайринг, що підтверджує належне виконання позивачем зобов'язань за договором. Відповідач не надав банківських виписок або інших доказів на спростування факту отримання коштів. Представник позивача вказав, що повний номер платіжної картки не може зберігатися або відображатися у документах з огляду на вимоги нормативних актів НБУ, а інформація про рахунок та рух коштів становить банківську таємницю, яка розкривається у встановленому законом порядку. Електронний платіжний засіб було зазначено відповідачем самостійно, а позивач як небанківська фінансова установа не володіє первинними банківськими документами, у зв'язку з чим поданий розрахунок заборгованості є належним доказом. Відсутність повернення коштів під час платіжної операції підтверджує належність відповідача як отримувача кредиту. Також зазначено, що відповідач не заявляв претензій щодо ненадання кредитних коштів протягом дії договору. Посилаючись на принципи змагальності сторін, рівності учасників процесу та розподілу тягаря доказування представник позивача зазначив, що відповідач, заперечуючи факт отримання коштів, не подав доказів на підтвердження своїх доводів, а суд не зобов'язаний збирати докази замість сторін. Щодо процесуальної поведінки відповідача представник позивача послався на доктрину venire contra factum proprium, принцип добросовісності та практику Верховного Суду і ЄСПЛ, зазначивши, що одночасне заперечення факту укладення договору та отримання коштів поряд із запереченням умов договору щодо процентів, комісій і неустойки є суперечливою поведінкою та свідчить про зловживання процесуальними правами. Щодо неустойки представник позивача зазначив, що правові наслідки порушення грошового зобов'язання визначені статтями 549, 625, 1050, 1054 ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування» як спеціальним актом. З урахуванням змін законодавства щодо споживчого кредитування нарахування неустойки за договором, укладеним після набрання ними чинності, є правомірним, тому вимога про її стягнення підлягає задоволенню. Враховуючи викладене представник позивача просив позов задовольнити та проводити розгляд справи без його участі.
Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 29.01.2026 року задоволено клопотання позивача та витребувано у АТ «СЕНС БАНК» інформацію щодо підтвердження факту випуску банківської картки на ім'я ОСОБА_1 та відомості про рух коштів по рахунку.
02.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» (сформовано в системі «Електронний суд» 30.01.2026) надійшло заперечення ОСОБА_1 на клопотання про витребування доказів та поновлення строку на його подання, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні клопотання та зазначає, що наведені представником позивача підстави пропуску строку мають загальний характер, не є поважними причинами у розумінні процесуального закону та не підтверджують наявності форс-мажорних обставин чи причинно-наслідкового зв'язку між ними і пропуском строку. Окрім того, відповідач вказує, що позивач із самого початку знав про спосіб перерахування коштів третьою особою та відсутність банківського підтвердження списання коштів з його рахунку, а тому подане клопотання є спробою доформувати докази після подання позову, що суперечить принципів змагальності сторін та принципів рівності сторін.
16.02.2026 до суду, на виконання ухвали суду від 29.01.2026, надійшла відповідь АТ «СЕНС БАНК» з відомостями про банківську картку на ім'я ОСОБА_1 .
У судове засідання представник позивача не з'явився. У відповіді на відзив представник позивача Ларіонов К.О. просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином. Причини своєї відсутності відповідач суду не повідомив.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, доходить наступного висновку.
01.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферта) № 01.05.2025-100002398 шляхом підписання Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та Заявки, що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.14, 2.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) (далі-Договір) дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) є пропозицією ТОВ «Споживчий центр» укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст.634 Цивільного кодексу України, ні публічним договором у розумінні ст.633 Цивільного кодексу України. Спосіб надсилання (повторного надсилання) підписаного договору позичальнику: примірник укладеного сторонами договору направляється на електронну адресу позичальника, яку він вказав при реєстрації у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, а також відбувається автоматичне завантаження договору в особистому кабінеті позичальника в браузері. Позичальнику надається можливість з дати укладення договору до дати виконання ним повністю всіх зобов'язань за договором в особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця завантажити Договір та/або надіслати його на будь-яку електронну адресу, яку вкаже позичальник власноруч у момент ініціалізації відправлення. Електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Технологія (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору викладена у п. 2.3 Договору. Так, кредитодавець розміщує на власному вебсайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником. Також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаній пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
За змістом Заявки кредитного договору №01.05.2025-100002398 (Кредитної Лінії) ОСОБА_1 підтвердив, що даний електронний кредитний договір, частиною якого є дана заявка, укладається у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» ,що дана заявка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 01.05.2025 року за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/informaciya-o-kompanii, згідно ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 20 Договору спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з частинами першою, другою статті 641 ЦК України пропозицією укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажити товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом п.п. 10,11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.ч. 3-6,8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 90 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги» унікальний ідентифікатор - комбінація літер, цифр, символів або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/або його рахунок для цілей виконання платіжної операції.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Таким підписом у договорі №01.05.2025-100002398 від 01.05.2025 року став одноразовий ідентифікатор - E648.
З відомостей про ідентифікацію ТОВ «Споживчий центр», вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 01.05.2025 року був ідентифікований ТОВ «Споживчий центр» з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит (sidBi: 048906da-dac6-4c83-8fa8-40375fce8840; bank_name: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК»).
Підписання Договору №01.05.2025-100002398 від 01.05.2025 (акцепт договору) здійснено ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «E458», який було відправлено відповідачу на фінансовий номер - 0734303902.
Вказаний номер телефону відповідача ОСОБА_1 зазначений також у відзиві та запереченнях, наданих відповідачем до суду.
Таким чином, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 здійснив підпис договору з використанням одноразового ідентифікатора «E648».
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Частиною 1 ст.1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до п.п. 1-7, 12-13, 16-18 Договору №01.05.2025-100002398 (КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ) №01.05.2025-100002398 (Кредитної Лінії) ОСОБА_1 01.05.2025 надано кредит у розмірі 6000,00 грн, строк, на 189 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту - 05.11.2025; Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. У позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту та/або строку договору, установлених договором. Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 5 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі - «чергові періоди»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,89% (денна процентна ставка) = (10080 / 6000)/ 189 ? 100%. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. ОРРПС (орієнтовна реальна річна процентна ставка) за кредитом становить 3326.18% . Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 16080 грн. 00 коп. Загальні витрати за споживчим кредитом 10080 грн. 00 коп. Неустойка: 90 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Розмір процентів відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України становить 547.5 % річних, які нараховуються від простроченої Позичальником суми (база розрахунку). Максимальний розмір процентів відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України встановлюється законом.
Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги, зокрема, послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «Споживчий центр». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Пунктом п. 64 Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164, передбачено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити відповідно.
Таким чином, позичальником при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 6 Закону України «Про електронну комерцію» учасниками відносин у сфері електронної комерції є суб'єкти електронної комерції, постачальники послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в частині виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування. Постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є постачальники електронних комунікаційних послуг, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб'єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
У п. 4.1. Пропозиції про пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), яка була підписана відповідачем одноразовим ідентифікатором E458, вказано, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4028-08XX-XXXX-4028.
У п. 8.2. Пропозиції про пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), позичальник має право звернутися до кредитодавця із заявою в паперовій або електронній формі з вимогою повернути переплачені за договором кошти готівкою або безготівковим шляхом на зазначені в заяві реквізити рахунку споживача.
За умовами Договору №01.05.2025-100002398 реквізитами належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами є 4028-08XX-XXXX-4028.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 01.05.2025 року на картку № НОМЕР_3 (номер транзакції в системі iPay.ua - 728217280, призначення платежу: видача за договором кредиту №01.05.2025-100002398) були надані кредитні кошти у розмірі 6000,00 грн, про що свідчить лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» ТОВ «УПР», яке діє в межах Договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024.
Окрім того, на виконання ухвали суду від 29.01.2026 з АТ «СЕНС БАНК» надійшла відповідь, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є клієнтом банку. На його ім'я відкрито запитувану картку, маска якої № НОМЕР_3 , рахунок до картки № НОМЕР_4 (валюта Українська гривня). Також, суду надано виписка про рух коштів по даній карті за 01.05.2025, з якої вбачається зарахування коштів у сумі 6000,00 грн 01.05.2025 о 18.04 год, що відповідає часу підписання відповідачем спірного Договору.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Таким чином, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові ВС від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц та у постанові від 25.05.2022 року у справі № 645/59/16-ц.
Відповідно до п. 41 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі - Положення № 75), операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані.
У п. 42 Положення № 75 вказано, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з п. 57 Положення № 75, інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
У п. 60 Положення № 75 зазначено, що клієнтські рахунки та рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Згідно з п. 62 Положення № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Вказані норми є підставою для висновку про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 12.12.2024 у справі № 298/825/15-ц, від 15.01.2025 № 753/16762/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Вказана позиція висловлена також у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 по справі № 753/16762/15-ц.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що між сторонами був укладено кредитний договір №01.05.2025-100002398 і ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання перед відповідачем виконало.
У відповідності до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання є неприпустимою.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення, від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами оскільки вони уклали договір та набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до розрахунку заборгованості Договору № 01.05.2025-100002398 ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 19080,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн; заборгованість за процентами - 8820,00 грн; заборгованість за комісії (пов'язаної з наданням кредиту) - 420,00 грн; заборгованість за додаткову комісію (за обслуговування кредитної заборгованості) - 840,00 грн; неустойка - 3000,00 грн.
Проте, суд не погоджується з загальною сумою заборгованості за Договором №01.05.2025-100002398, яку позивач просить стягнути з відповідача в частині суми заборгованості за комісіями та неустойкою.
Так, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комісій в розмірі 420,00 грн та 840,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.8,9 Договору комісія, пов'язана з наданням кредиту (надалі - "Комісія за надання", "Комісія"; економічна сутність - плата за надання кредиту) - 7% від суми кредиту та дорівнює 420 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 420 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
У графіку платежів зазначено: розмір платежу з комісії за надання у складі чергового платежу («-» означає, що платіж не передбачений), який у складає 420,00 грн та розмір платежу з комісії за обслуговування у складі чергового платежу («-» означає, що платіж не передбачений) з двома окремими платежами по 420,00 грн.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Як зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі №172/410/21 та визначив, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на вказане, положення кредитного договору №01.05.2025-100002398 про сплату позичальником на користь банку комісії суперечать положенням ч.ч 1,2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за комісіями у розмірі 420,00 грн та 840,00 грн є необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 3000,00 грн, суд дійшов наступного.
Відповідно до 17 Договору неустойка: 90 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що при стягненні неустойки (пені, штрафів) за даним договором слід використовувати не загальне, а спеціальне законодавство, що регулює безпосередньо відносини щодо споживчого кредитування, тобто Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування» регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено п. 6-1, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною 2 статті 3 Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023.
При цьому, у відповідності до п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг"(набирав чинності 24.12.2023 +30 днів = 23.01.2024), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч.4 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені ч. 2 ст.3 цього Закону.
На договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом №3498- IX (набрав чинності 24.12.2023+30 днів = 23.01.2024) вимога пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону не поширюється, та нарахування пені не забороняється.
При цьому, пунктом 18 Прикінцевих таперехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Загальновизнаним є факт, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому неодноразово був продовжений та продовжує діяти на час розгляду справи.
Отже, позивачем не враховано положення вищевказаних Перехідних положень ЦК України, оскільки Договір №01.05.2025-100002398 був укладений 01.05.2025 та діяв в період дії в Україні воєнного стану і нарахування неустойки здійснено протиправно.
Також, відповідно до абз. 2 ч.1 ст.9 Закону України «Про правотворчу діяльність» № 3354-ІХ від 24.08.2023, який набув чинності 20.09.2023, законодавство України структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили (стаття 19 цього Закону).
Стверджуючи про перевагу спеціального закону над загальним, позивач не враховує положення частини 2 статті 4 ЦК України, згідно з якою основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд при розгляді подібних справ. Постанови Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі №183/7850/22; від 27.11.2024 року у справі №759/4324/23; від 09.12.2024 р. у справі №362/985/23; від 11.07.2025 року у справі № 346/277/23 та інших.
З огляду на викладене та положення ЦК України як основного акту цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за неустойкою в розмірі 3000,00 грн є необґрунтованими задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідача щодо витребування доказів суд вважає безпідставними та не приймає їх до уваги, оскільки, частинами 1, 2 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким, законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, має право подати клопотання про їх витребування судом. Таке клопотання повинно бути подано у строк, визначений законом.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до положень ст. 60, п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками за рішенням суду.
Суд, керуючись положеннями ст.ст. 84, 127 ЦПК України, визнав клопотання позивача обґрунтованим і необхідним для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи. З огляду на викладене, доводи відповідача щодо порушення порядку витребування доказів отримані судом 02.02.2026 не є актуальними, оскільки суд вже дав оцінку клопотанню позивача та задовольнив його у судовому засіданні від 29.01.2026.
Враховуючи, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки, передбачені кредитним договором, належним чином не виконав, доказів які б спростували наявність заборгованості перед позивачем, чи про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України, суду не надано, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Договором №01.05.2025-100002398 від 01.05.2025 у розмірі 14820,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 6000,00 грн; заборгованість по відсоткам в розмірі 8820,00 грн.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до платіжної інструкції СЦ00064151 від 23.12.2025 року при пред'явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги частково, то витрати позивача зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачки на користь ТОВ «Споживчий центр» пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 1881,55 грн (14820,00х2422,40/19080,00).
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №01.05.2025-100002398 від 01.05.2025 у розмірі 14820,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 6000,00 грн; заборгованість по відсоткам в розмірі 8820,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі 1881,55 грн.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 3183911449, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адресса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 23.02.2026 року.
Суддя О.Ю. Алтухова