Справа № 641/6404/25
Провадження № 2/643/4267/26
23.02.2026 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Поліщук Т. В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,-,
Відповідно до ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 29.01.2026 про визначення підсудності цивільної справи № 641/6404/25 Салтівському районному суду міста Харкова надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.02.2026 справу передано в провадження судді Поліщук Т.В.
Перевіривши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Так, відповідачем у справі є військова частина НОМЕР_1 , в якій на військовій службі перебуває близький родич головуючого по даній справі ОСОБА_2 , що може бути сприйняте як обставину, що це є чинник, який впливає на винесення суддею незалежного рішення у справі.
Згідно ч. 1 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Судова процедура вважається справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права, законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, гласності та відкритості. Професіоналізм, незалежність та неупередженість суддів є неодмінною гарантією справедливого вирішення судових спорів.
Однією з процесуальних гарантій реалізації завдань цивільного судочинства і ухвалення законних та обґрунтованих рішень у цивільних справах є інститут відводу судді, що має на меті відсторонення від участі у справі суддів, щодо неупередженості яких є сумніви. Виходячи з цього цілком очевидно, що ефективність даного інституту пов'язана із застосуванням як національного законодавства, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Визначаючись щодо наявності підстав для відводу, необхідно враховувати, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.
Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі.
Згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності визнано порушенням п.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа "Фельдман проти України", п.97).
Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09.11.2006 у справі «Білуга проти України та Рішенні від 28.10.1998 у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 в справі Білуха проти України, наявність безсторонності визначається в тому числі і тим, чи забезпечує суд умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності.
Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов'язкові для врахування судами України.
Відповідно до ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому беручи до уваги, що у пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі у розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об'єктивного рішення у справі, або у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Тому з метою виключення сумніву щодо необ'єктивного та необґрунтованого розгляду справи, головуючому судді Поліщук Т.В. належить заявити самовідвід при розгляді цієї позовної заяви.
Враховуючи наведене, вважаю за необхідне цивільну справу передати до канцелярії Салтівського районного суду міста Харкова для проведення повторного авторозподілу.
Керуючись ст. 36, ст. 39, ст. 41, ст. 260 ЦПК України, суддя,
Головуючий суддя Поліщук Т.В. заявляє самовідвід у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Цивільну справу № 641/6404/25 передати до канцелярії Салтівського районного суду міста Харкова для проведення повторного авторозподілу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Т.В. Поліщук