Справа № 464/7670/25
пр.№ 2/464/1211/26
23.02.2026 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.,
з участю секретаря судових засідань - БРИНОШ А.Я.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «ФК «Кретит - капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року у розмірі 82732 грн. та понесені судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Позов мотивує тим, що 09 травня 2023 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №770078, відповідно до умов якого відповідач отримав 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ «Селфі кредит» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору. 01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №01022024-1, відповідно до умов якого відбулось відступлення права вимоги, в тому числі і за вищевказаним кредитним договором, а сума заборгованості становить 82732 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн., заборгованість за процентами 70732 грн. Добровільно відповідач кредитну заборгованість не погашає, а тому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму зазначеної заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 12 грудня 2025 року позов ТОВ «ФК «Кретит - капітал» задоволено, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ТОВ «ФК «Кретит - капітал» заборгованість за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року у розмірі 82732 грн., 2422 грн. 40 коп. судового збору та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 22 січня 2026 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12 грудня 2025 року скасовано та призначено справу до розгляду на 09 лютого 2026 року.
Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року розгляд справи відкладено на 23 лютого 2026 року, у зв'язку з неявкою відповідача.
09 лютого 2026 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить зменшити розмір процентів за договором до розміру заборгованості за тілом кредиту. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати за надання правничої допомоги у розмірі 5679 грн. 25 коп. У відзиві вказав, що розмір процентів в більш ніж 5,8 рази перевищує суму отриману відповідачем у позику. При цьому, відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Селфі-Кредит», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому укладення ОСОБА_2 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, одночасно з позовними вимогами просить розгляд справи проводити за його відсутності, позов підтримує в повному обсязі та просить такий задоволити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно та вчасно.
У зв'язку з неявкою сторін відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За правилами частин 3, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Судом встановлено, що 09 травня 2023 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №770078, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (кредит) у загальному розмірі 12000 грн. строком кредитування 365 днів і сплатою процентів за користування кредитом, де знижена процентна ставка 1,32 % в день від суми кредиту та стандартна процентна ставка 2,2% в день від суми кредиту, орієнтовна реальна річна процентна ставка 203406,11% річних, а орієнтована загальна вартість кредиту за стандартною ставкою складає 108360 грн.
Пунктом 2.1 вказаного договору визначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку споживача № НОМЕР_1 .
Вищезазначений кредитний договір підписано сторонами з використанням електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором А221, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства і доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено розділом 6 цього договору.
Крім того, відповідачем ОСОБА_2 разом з підписанням кредитного договору також було погоджено графік платежів за договором про споживчий кредит №770078 та паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит (стандартизована форма).
В матеріалах справи також наявний лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 22 квітня 2025 року №1-2204, який підтверджує факт перерахування ТОВ «Селфі Кредит» 09 травня 2023 року грошових коштів у сумі 12000 грн. на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 , номер транзакції НОМЕР_3 .
Згідно з інформацією АТ «Універсал банк», наданою суду на виконання ухвали, банківська картка № НОМЕР_4 емітована на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 . На зазначену банківську картку 09 травня 2023 року були зараховані грошові кошти в сумі 12000 грн. Верифікація клієнта проводилась згідно внутрішніми стандартами банку.
Матеріалами справи підтверджено, що 01 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «Селфі кредит» укладено договір факторингу №01022024-1, у відповідності до умов якого позивач отримав право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Селфі кредит» і боржниками.
Судом також встановлено, що відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01022024-1 від 01 лютого 2024 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року на загальну суму заборгованості 82732 грн.
Більше того, судом встановлено, що відповідач не виконав свого зобов'язання та після відступлення позивачу права вимоги до відповідача, не було здійснено жодного платежу для погашення заборгованості за кредитним договором на рахунки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» і на рахунки попереднього кредитора - ТОВ «Селфі кредит».
Згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року складає 82732 грн., з яких: 12000 грн. основний борг; 70732 грн. проценти.
Відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору на умовах, передбачених договором про надання споживчого кредиту №770078 від 09 травня 2023 року. Однак, вважає нараховані відсотки у сумі 70732 грн. значно перевищеними за отриману ним у позику 12000 грн., а тому просить суд зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих ним коштів 12000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 70732 грн., що в рази перевищує суму отриману відповідачем у кредит 12000 грн.
Необхідно звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Селфі кредит», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_2 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Тож за наведених умов, суд вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 70732 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 12000 грн. за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року у розмірі 24000 грн., з яких: 12000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 12000 грн. заборгованість за процентами.
Щодо вирішення питання судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов'язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі ЄСПЛ.
В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16 лютого 2012 року у справі «Савін проти України», п.97; рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України», п.115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.
Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет» укладено договір про надання правничої допомоги №0107.
На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Усенком М.І., окрім договору №0107 від 01 липня 2025 року, додано детальний опис наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 06 липня 2025 року, акт наданих послуг від 08 жовтня 2025 року на суму 8000 грн.
При цьому, суд враховує правовий висновок Об'єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/15357/17, додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.
Виходячи із встановленої реальності участі адвоката та його необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та беручи до уваги задекларовані в п.6 ч.3 ст.2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000 грн.
Окрім цього, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача в користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 707 грн. 72 коп., що відповідатиме пропорційності розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачу, його представником - адвокатом Калініним С.К. надано: копію договору про надання правничої допомоги б/н/25 від 18 грудня 2025 року, ордер на надання правничої допомоги від 12 січня 2026 року, копію акту виконаних робіт від 08 лютого 2026 року на суму 8000 грн.
Зважаючи на складність справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, враховуючи обсяг надання послуг та виконаних робіт адвокатом Калініним С.К., принципи співмірності, розумності та реальності витрат, суд прийшов до висновку, що судові витрати на правничу допомогу підлягають до часткового задоволення, у розмірі 2000 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258,259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ - КАПІТАЛ», ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_6 , місцезнаходження м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корп.28, 4 поверх заборгованість за кредитним договором №770078 від 09 травня 2023 року у розмірі 24000 грн., 707 грн. 72 коп. судового збору та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті вимог позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ - КАПІТАЛ», ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_6 , місцезнаходження м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корп.28, 4 поверх на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 23 лютого 2026 року.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК