Справа № 638/23553/25
Провадження № 2/638/4013/26
23 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Дудка Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
25.11.2025 позивач -ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 20.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна», правонаступником якого є ТОВ «Українські фінансові операції» та ОСОБА_1 укладено договір №4578347 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На виконання умов договору кредитором надано відповідачу 2000 грн строком на 360 днів з 20.04.2024 по 15.04.2025. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, не повернув грошові кошти, відсотки. У зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 2000 грн тіло кредиту, 11000 грн - проценти нараховані первісним кредитором, 7000 грн - проценти нараховані позивачем. У порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати інфляційні витрати та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Також позивач просив стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн та судовий збір - 2422,40 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.
Відповідно до ст. 187 ЦПК України судом направлено запити. Відповідь на запит надійшла 26.11.2025.
26.11.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, витребувано докази за клопотанням позивача.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 20.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4578347 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 13897.
Цим договором між сторонами погоджено, що сума кредиту становить 2000 грн (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.3 - строк кредиту становить 360 днів, тобто з 20.04.2024 до 14.04.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.
Згідно з п. 1.4 договору - тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процента ставка становить 2,5% за кожен день користування кредитом та застосовується у межах всього строку кредиту, вказаного у п. 1.3 договору. Знижена процента ставка - 1,63% за кожен день користування кредитом та застосовується за таких умов: якщо клієнт до 19.05.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу.
Додатком №1 до договору про надання коштів між сторонами договору погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором, який також підписано електронним підписом.
За умовами п. 2.1 договору - товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
За інформацією у довідці ТОВ «Пейтек» від 19.12.2024 №20241219-1337 між Товариством та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №03012024-1 від 03.01.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Пейтек» на суму 2000 грн. Призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
За клопотанням позивача судом витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності рахунку НОМЕР_1 та перерахунку на вказаний рахунок суми кредиту у розмірі 2000 грн.
Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк» від 03.12.2025 №20.1.0.0.0/7 - на ім'я ОСОБА_1 у банку емітовано картку НОМЕР_2 . На вказану картку 20.04.2024 було зараховано кошти у сумі 2000 грн.
Тобто, позивачем доведено факт перерахування коштів у сумі 2000 грн ОСОБА_1 на його банківський рахунок, відкритий у АТ КБ «Приват Банк».
Щодо переходу права вимоги за кредитним договором, суд зазначає.
25.11.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до Відповідача. Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 25/11/2024 від 25.11.2024 ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер. Отже, до ТОВ «Українські фінансові операції» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до Відповідача за договором.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був повідомлений про зміну кредитора за кредитним договором, проте неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
За змістом ч.1ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 ЗУ « Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України уразі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
ч. 1 ст.1048 та ч. 1ст.1054 ЦК України передбачають, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, позивачем доведено факт перерахування грошових коштів у сумі 2000 грн на рахунок відповідача, який вчасно не повернув грошові кошти, порушивши умови договору.
Позивачем нараховано відсотки у загальній сумі 18000 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення відсотків, суд дійшов наступного.
ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %.
Тобто, розмір денної процентної ставки поетапно зменшувався, при цьому договору визначено проценту ставку, яка не відповідає вимога ЗУ «Про споживче кредитування».
За таких обставин, суд, реалізуючи свій процесуальний обов'язок уважає за необхідне навести власний розрахунок заборгованості за відсотками за кредитним договором № 4578347.
Сторони погодили між собою, що строк дії кредитного договору становить 360 днів календарних, тобто з 20.04.2024 по 14.04.2025.
Судом проведено власний розрахунок процентів. При цьому, судом враховано, що кредитним договором погоджено відсоткову ставку у період з 20.04.2024 по 19.05.2024 у розмірі 1,63%. Хоча ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено у цей період ставку 2,5% розрахунок відсотків здійснюється за ставкою 1,63% , тому що вона є нижчою за ставку 2,5%.
Отже, за період з 20.04.2024 по 19.05.2024 минуло 30 днів, відсотки становлять 978 грн (2000 грн*1,63%*30 днів).
За період з 20.05.2024 по 20.08.2024 минуло 93 дні, відсотки становлять 2790 грн (2000 грн*1,5%*93 днів).
За період з 21.08.2024 по 14.04.205 минуло 237 днів, відсотки становлять 4740 грн (2000 грн*1%*237 днів).
Загальний розмір відсотків, який підлягає стягненню становить 8508 грн.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме тіло кредиту 2000 грн + відсотки 8508 грн = 10508 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
У позовній заяві позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ТОВ «Українські фінансові операції» в суді представляв адвокат Дідух Є.О., на підставі договору №01/08/2024-А від 01.08.2024.
П. 3.1 договору передбачено, що вартість послуг виконавця визначається у акті наданих послуг по домовленості.
20.07.2025 між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О. підписано акт № 4578347 до договору. Вказаним актом визначено, що вартість наданих послуг становить 10000 грн.
Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «Українські фінансові операції» послуг адвоката з надання правової допомоги. Зокрема, адвокатом подано до суду позовну заяву.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Ціна позову складає 20000 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ - позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. З урахуванням категорії справи їх складання не потребує від професійного адвоката значної кількості часу і зусиль. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін. Окрім того, позову заяву задоволено частково.
Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.
Позивачем також заявлено вимогу в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за відповідною формулою. Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Відповідно до ч.10 та ч.11 ст.265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Таким чином, норма ч.10 та ч.11 ст. 265 ЦПК України передбачає, що суд може зазначити в рішенні про нарахування саме відсотків або пені, натомість позивач просить нарахувати інфляційні витрати та 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, що в розумінні Цивільного кодексу України є різним.
Окрім того, відповідно до п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, в частині позовних вимог, що стосуються нараховування інфляційних витрат і 3% річних, суд відмовляє у задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог. Позовні вимоги заявлено на суму 2000 грн (100%), судом задоволено на суму 10508 грн (52,5%). При звернені до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (100%), оскільки позов задоволено на 52,5%, судовий збір підлягає стягненню у розмірі 1271,80 грн (2422,40 грн*52,5%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитом 2000 грн, відсотки - 8508 грн, сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог - 1271,80 грн, витрати на правову допомогу - 3000 грн, а всього 14 779 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) грн 80 коп.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач - ТОВ «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ 40966896, м. Київ, вул. Набережно- Корчуватська, 27, прим. 2, 03045.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
Суддя: І.В. Семіряд