справа № 619/7060/25
провадження № 2/619/2967/25
іменем України
23 лютого 2026 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.
Справа № 619/7060/25
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
третя особа: ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позов про стягнення аліментівна повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Стислий виклад позиції позивача.
21 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову до суду і до закінчення сином навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років. В обґрунтування позову зазначила, що 20.11.2004 між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . 16.06.2009 шлюб з ОСОБА_2 було розірвано. Відповідно до рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01.06.2009 справа №2-1508/09, розмір аліментів становить 1/4 частини всіх видів його доходів, починаючи з 21.04.2009 і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач добровільно не сплачував на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 до досягнення ним повноліття, тому їй довелося звернутися для примусового стягнення аліментів до Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. На даний час їх з відповідачем син ОСОБА_3 досяг повноліття, зареєстрований та проживає разом з нею. Восени 01.09.2024 син ОСОБА_3 вступив до Державного навчального закладу «Слобожанський регіональний центр професійної освіти» та став студентом денного відділення, за професією робітник фермерського господарства. Після досягнення сином повноліття враховуючи те, що він навчається на денній формі навчання та не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток та знаходиться на повному її утриманні, він потребує матеріальної допомоги (придбання підручників для здобуття освіти, на проїзд до навчального закладу, та інше). Вказує, що відповідач працевлаштований в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, де отримує дохід і може надавати матеріальну допомогу, однак добровільно цього не робить. Аліменти він сплачував тільки в примусовому порядку через виконавчу службу.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Зольнікова В.О. просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що з позовними вимогами відповідач не погоджується за тих підстав, що він наразі після отримання поранення по захисту Батьківщини, проходить чергове лікування та реабілітацію із встановленням групи інвалідності. Грошове забезпечення практично не виплачується. Також відповідач перебуває у шлюбі та від цього шлюбу подружжя має дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є неповнолітньою і перебуває на утриманні відповідача. Вважають, що в позові про стягнення аліментів не викладено обґрунтування необхідності надання допомоги на період навчання, не доведено розміру необхідної допомоги, не надано доказів, що позивач планує стягувати такі грошові кошти саме на витрати пов'язані з навчанням. Чинним законодавством встановлено спільний обов'язок батьків утримувати дитину-студента. Позивач у позові не зазначає чи вона працевлаштована, який щомісячний дохід вона отримує, чи має вона соціальні виплати тощо, позивач не надала доказів, що вона утримує повнолітнього сина, не довела, що дитина потребує матеріальної допомоги, яку матеріальну допомогу надає мати на навчання сина, її щомісячний розмір, що відповідач має можливість на даний час сплачувати аліменти на період навчання.
У запереченнях на відзив представник позивача адвокат Клімов М.П. просить позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що ще в 2010 році відповідач по справі звертався до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою про оспорювання батьківства. Після проведення експертизи, яка не давала йому підстав претендувати на задоволення позову, він подав заяву про залишення справи без розгляду. По справі №2-2010/2-294/11 провадження 2013 про оспорювання батьківства, по справі № 619/5494/23, пр.2/619/19/25 про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини та припинення стягнення аліментів, 21 лютого 2025 року прийняте рішення та судом відмовлено у задоволені позову в частині оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про особу як батька дитини, суд дійшов висновку про відсутність обставин, що впливають на припинення обов'язку ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відмовляє в задоволені позову в частині припинення стягнення аліментів. Відповідно висновку експерта №630-И/10 від 21.06.2010, результати проведеного обсягу досліджень еритроцитарних систем крові (АВО, МN, Р1, Rh) не виключає батьківства громадянина ОСОБА_2 у відношенні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказані обставини спростовують доводи представника відповідача про те, що відповідач не є біологічних батьком неповнолітнього ОСОБА_3 . Таких позовів було подано до Дергачівського районного суду Харківської області десь п'ять і це давало підставу звернутися до суду про стягнення з батька дитини моральної шкоди. За таких обставин ОСОБА_2 просто тероризував свого сина та його матір не маючи на це ніяких моральних прав, знущаючись над ними. Однак суд не тільки в змозі, але і зобов'язаний враховувати дані обставини при розгляді даної справи.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
01 грудня 2025 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначено перше судове засідання на 09 год 00 хв 24 грудня 2025 року. Направлено відповідачу копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 11 грудня 2025 року. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив у строк до 15 грудня 2025 року. Запропоновано відповідачу подати до суду в строк до 19 грудня 2025 року заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
24 грудня 2025 року судове засідання відкладено на 11 год 45 хв 20.01.2026.
13 січня 2026 року представник позивача адвокат Клімов М.П. подав до суду заяву, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
20 січня 2026 року представник відповідача Семерні Є.С. через систему «Електронний суд» подала до суду відзив на позовну заяву додатком до якого надала довідки ВЛК, довідки про обставини травми, довідку про тимчасову непрацездатність, медичні довідки та виписки з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 , посвідчення УБД, військового квитка, свідоцтва про шлюб та свідоцтво про народження доньки.
20 січня 2026 року судове засідання відкладено на 11 год 00 хв 18.02.2026.
17 лютого 2026 року представник позивача адвокат Клімов М.П. подав до суду заперечення на відзив на позовну заяву.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 не з'явилися. Представник відповідача подала через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача. Проти задоволення позову заперечують з підстав, викладених у відзиві на позов, та просять відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 не з'явилися, у поданих до суду заявах просили розглядати справу без їх участі, позов підтримують та просять його задовольнити у повному обсязі.
Частиною третьою статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 20 листопада 2004 року у Русько-Лозівській сільській раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис № 27, прізвище дружини після реєстрації шлюбу, ОСОБА_8 .
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
З огляду на Свідоцтво про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_4 , виданого Дергачівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), 16 червня 2009 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис № 148.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2009 року (справа № 2-1508/09), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі частини всіх видів його заробітку, щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 21.04.2009 і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки від 04.11.2025 № 194 наданої ОСОБА_3 в тому, що він дійсно навчається у Державному навчальному закладі «Слобожанський регіональний центр професійної освіти» з 01.09.2024 по 13.02.2026 на денній формі навчання за професією робітник фермерського господарства.
З огляду на Витяг з реєстру Дергачівської територіальної громади № 2025/016260262 від 04.11.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 26.10.2016 за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 56089655 від 03.04.2018 старшого державного виконавця міжрайонного ВДВС по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ МВДВС по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ Шумейко К.В., відкрито виконавче провадження з виконання в/л № 2-1508/09, виданого 23.06.2009 Дергачівським районним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі частини з усіх видів заробітку з відповідача щомісячно, але не менше 30% прожитоковго мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.04.2009 і до повноліття.
Згідно з відомостями з державної податкової служби України про джерела/суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників - фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, які сформовані на запит Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції №297146227 від 17.10.2025. Параметри запиту: виконавче провадження № 56089655, щодо боржника РНОКПП3035923354. Назва податкового агента: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України. Сума нарахованого доходу за 1 квартал 2025 року- 361 065,75; сума утриманого податку: 64 991,85; за 2 квартал 2025 року- сума нарахованого доходу: 281 581,91; сума утриманого податку - 50 684,74
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20.11.2004 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 16.06.2009, що підтверджується копією Свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_4 , виданого Дергачівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Від шлюбу сторони у справі мають повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2009 року (справа № 2-1508/09), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі частини всіх видів його заробітку, щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 21.04.2009 і до досягнення дитиною повноліття.
Син сторін ОСОБА_3 досяг повноліття, але з ІНФОРМАЦІЯ_5 продовжував навчання у Державному навчальному закладі «Слобожанський регіональний центр професійної освіти» з 01.09.2024 на денній формі навчання за професією робітник фермерського господарства, термін навчання до 13.02.2026.
Позивач посилається на те, що після досягнення сином повноліття враховуючи те, що він навчається на денній формі навчання та не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток та знаходиться на повному її утриманні, він потребує матеріальної допомоги (придбання підручників для здобуття освіти, на проїзд до навчального закладу, та інше), яку відповідач будучи працевлаштованим в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, де отримує дохід і може надавати матеріальну допомогу, однак добровільно цього не робить.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3 роз'яснив судам, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 (справа № 346/103/17) вказав таке.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Отже, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Позивач скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів на сина саме у частці від доходу його батька.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що підставами для стягнення аліментів після досягнення дитиною повнолітня є: продовження навчання; потреба у матеріальній допомозі; змога батьків у наданні такої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 13.04.2021 у справі №308/4214/18 при вирішенні спору про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, зауважив про дію рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Згідно з ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Пленум Верховного Суду України в п.17 своєї постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року роз'яснив судам, що згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Згідно з ч. 2 ст. 200 СК України при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним
у постановах: від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 (провадження № 61-12495св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 592/2798/16-ц (провадження № 61-19463св18), від 16 лютого 2022 року у справі № 81/2423/20 (провадження № 61-17937св21).
Крім того, суд враховує, що аліменти на утриманні повнолітньої дочки це платіж, який повинен бути спрямований на покриття матеріальної допомоги, якої позивач потребує у зв'язку із продовженням навчання, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами дитини та з урахуванням матеріального становища сторін та має виходити з фактичних обставин справи. Разом з тим, цей платіж повинен бути співрозмірним з урахуванням обов'язку, який є в обох із батьків дитини і має бути рівним, а розмір аліментів має бути обґрунтованим та доведеним.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 до позовної заяви додала копію свідоцтва про народження, копію паспорта, витяг з реєстру територіальної громади, копію свідоцтва про шлюб, копії свідоцтва розірвання шлюбу, копію рішення про стягнення аліментів, копію довідки про навчання у навчальному закладі, відповіді на запит з Державної податкової служби щодо джерел та сум отриманих доходів ОСОБА_2 .
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що після досягнення сином повноліття враховуючи те, що він навчається на денній формі навчання та не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток та знаходиться на повному її утриманні, він потребує матеріальної допомоги (придбання підручників для здобуття освіти, на проїзд до навчального закладу, та інше).
Разом з тим, доказів на підтвердження витрат позивачки, пов'язаних саме з навчанням ОСОБА_3 у навчальному закладі та їх розмір, матеріали справи не містять, не надано їх і під час розгляду справи.
Також матеріали справи не містять відомостей про доходи позивачки та повнолітнього ОСОБА_3 , зокрема чи отримує останній стипендію чи ні.
Натомість, суд ураховує доводи сторони відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та надані на їх підтвердження докази, зокрема те, що ОСОБА_2 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , має статус учасника бойових дій.
При цьому, з наданої Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 40/35/11/5-1418 від 19.07.2025 установлено, що старший солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_2 , при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконанні бойових завдань, 13.07.2025 одержав: МВР. Цефалгічний синдром. Тинітус. Множинні ВОДП обличчя. Множинні ВОСП лівої та правої верхньої кінцівки. ВОСК обох нижніх кінцівок. Ампутація лівої нижньої кінцівки та рівні верхньої третини стегна. Відкритий вогнепальний перелом середньої третини правої гомілки.
Згідно довідки № 1689 військово-лікарської комісії від 09.10.2025 старший солдат ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , призваний з 25.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 , травма пов'язана з захистом Батьківщини. Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я від 04.07.2007 № 370 травма кваліфікується як тяжка.
Суд звертає увагу, що сам по собі факт навчання повнолітньої дитини не є підставою для стягнення аліментів, оскільки закон пов'язує обов'язок батьків надавати матеріальну допомогу повнолітнім доньці або сину не тільки з потребою у такій допомозі, яка виникла у зв'язку із витратами, пов'язаними знавчанням, а також із наявністю можливості у батьків надання такої допомоги.
Судом також враховується, що відповідач перебуває у шлюбі від якого має дитину, доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка є неповнолітньою і перебуває на утриманні відповідача.
Отже, з огляду на підтверджений письмовими доказами стан здоров'я та майновий стан відповідача, суд дійшов висновку про те, що відповідач позбавлений можливості на даний час надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який з 01.09.2024 до 13.02.2026 продовжував навчання у Державному навчальному закладі «Слобожанський регіональний центр професійної освіти», а тому не вбачає підстав для задоволення позову.
Таким чином, позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є її процесуальним обов'язком, не надала будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у неї потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням.
Зазначені вище висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 (провадження № 61-350св17).
Крім того, однією з обов'язкових обставин, що підлягають доказуванню у цій справі, є наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу.
Позивач, маючи обов'язок у змагальному процесі доводити свої твердження, не надала до суду достатніх доказів на підтвердження обставини, що відповідач може надавати матеріальну допомогу на її утримання, а тому у позові слід відмовити за недоведеністю.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що вирішуючи питання стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, суд має керуватися не лише приписами статті 199 СК України, а й загальними засадами регулювання сімейних відносин, зокрема - справедливість, добросовісність та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.
Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Зв'язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.
У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід'ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).
В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов'язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов'язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищезазначеного, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог суд дійшов переконання, що позивачем не доведено суттєвих обставин, а саме: щодо існування у позивача потреби у зв'язку з продовженням сином навчання у матеріальній допомозі; наявність у відповідача можливості надавати таку допомогу, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, тому, відмовляючи у задоволені позову, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 244, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ;
третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 .
Повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року.
Суддя Є. А. Болибок