Справа № 344/3389/26
Провадження № 1-кс/344/1692/26
23 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , ознайомившись із скаргою ОСОБА_2 на постанову дізнавача про визнання речовим доказом, -
21 лютого 2026 року через систему Електронний Суд, ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді із скаргою в якій просить слідчого суддю визнати незаконною та скасувати постанову дізнавача про визнання речовим доказом від 17.01.2026 року у кримінальному провадженні № 12026096010000018, оскільки така постанова ґрунтується на припущеннях, на мобільному телефоні може зберігатися інформація із відомостями про вчинення кримінальних правопорушень. Скарга подана в порядку ст. 303 КПК України.
Слідчий суддя, перевіривши виконання вимог ст.ст. 303, 304 КПК України, вважає, що слід відмовити у відкритті провадження за скаргою з огляду на наступне.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регулюється § 1 Глави 26 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; 2) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 3) рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником; 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 5) рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; 6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом; 7) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником; 8) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником; 9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником; 10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником; 11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
В своїй скарзі ОСОБА_2 зазначає, що скарга ним подається на підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, але, в даному випадку жодної бездіяльності дізнавач не допустив, оскільки ухвалив постанову про визнання речовим доказом, тобто вчинив процесуальну дію.
Як вбачається із копії протоколу огляду місця події від 16.01.2026 року, було вилучено мобільні телефони ОСОБА_2 , які постановою від 17.01.2026 року визнано речовим доказом на 19.01.2026 року дізнавач звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на вилучене майно. Ухвалою слідчого судді від 26.01.2026 року накладено арешт на речові докази, з метою їх збереження, ухвала міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Арешт майна - різновид заходів забезпечення кримінального провадження, метою застосування якого, згідно положень ч. 1 ст. 131 КПК України, є досягнення дієвості кримінального провадження. Кримінальним процесуальним законодавством допускається накладення арешту на майно, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України). Вказаний захід забезпечення кримінального провадження, із цієї правової підстави, підлягає застосуванню у разі визнання майна, про арешт якого просить слідчий чи прокурор, речовим доказом у конкретному кримінальному провадженні. І на підтвердження того, що майно має доказове значення для конкретного кримінального провадження та є речовим доказом, сторона обвинувачення подає постанову про визнання його таким.
Тобто, хоча кримінальний процесуальний закон і не визначає обов'язку слідчого, прокурора приймати процесуальне рішення про визнання вилученого майна речовим доказом, така необхідність фактично зумовлена сталою судовою практикою з даного питання.
Кримінальним процесуальним законом передбачена можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про арешт майна, накладений з метою збереження речових доказів, та можливість його скасування в порядку ст. 174 КПК України (у зв'язку з його необґрунтованим накладенням або якщо у подальшому його застосуванні відпала потреба).
Але, постанова слідчого, дізнавача, прокурора про визнання речовим доказом на стадії досудового розслідування не підлягає оскарженню. Виходячи з положень ч. 2 ст. 303 КПК України така можливість з'являється лише на стадії підготовчого провадження у суді, згідно з правилами ст.ст. 314-316 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Отже враховуючи вищенаведене, вважаю, що у відкритті провадження за скаргою слід відмовити.
Відповідно до ч. 6 ст. 304 КПК України, ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст. 303, 304 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя, -
У відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на постанову дізнавача про визнання речовим доказом - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1