Справа № 298/230/23
Номер провадження 2/298/104/23
12 лютого 2026 року с-ще Великий Березний
Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі
Головуючого - судді Тарасевича П.П.,
при секретарі судового засідання Хомин Л.Р.,
за участі представника позивача: Кульчицького Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань, в селищі Великий Березний цивільну справу за позовом поданим представником позивача - адвокатом Кульчицьким Ростиславом Романовичем, який дії в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини,
01.02.2023 до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Великоберезнянського районного управління юстиції у Закарпатській області зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачкою.
До укладення шлюбу позивач періодично зустрічався із відповідачкою, вони мали інтимні стосунки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка народила дитину і при реєстрації народження вказала батьком позивача, про що було внесено відомості до актового запису про народження дитини №32 від 03.04.2012 Великоберезнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
17.08.2018 рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області було розірвано шлюб, зареєстрований між сторонами 10.10.2014.
У позивача спочатку не було сумнівів з приводу його батьківства, однак в подальшому такі появилися та є на сьогоднішній день.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Тарасевича П.П.
Ухвалою судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області 08.02.2023 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.
Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 27.02.2023 по цивільній справі № 298/230/23 (провадження № 2/298/104/23) за позовом поданим представником позивача - адвокатом Кульчицьким Ростиславом Романовичем, який дії в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, провадження по справі зупинено до отримання висновку експерта.
Ухвалою судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 27.05.2025 поновлено провадження по цивільній справі за позовом поданим представником позивача - адвокатом Кульчицьким Ростиславом Романовичем, який дії в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, у зв'язку з неявкою всіх осіб на експертизу.
Ухвалою судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2025 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач та відповідачка не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні висловив думку про можливість розгляду справи за відсутності позивача, позов підтримав з підстав зазначених у ньому, просив такий задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітню дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про народження дитини.
З 10 жовтня 2014 року позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу.
Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Судом також встановлено, що рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задоволено та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/2 частки від всіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини.
Ч.1 ст. 126 СК України, передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство, пред'являти позов про виключення запису про нього, як батька з актового запису про народження дитини. Відповідно до цієї ж постанови, при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Частиною 1 ст. 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Отже, діючим цивільним процесуальним законодавством передбачено, що експертиза у справі призначається судом у разі необхідності з'ясування фактичних обставин, що становлять предмет доказування. Також за змістом вказаних норм кожна сторона має право надавати суду докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, обставин, для з'ясування яких необхідні спеціальні знання - висновки експертизи. У разі, якщо у сторони відсутня можливість самостійно надати висновок, відповідна сторона вправі заявити перед судом клопотання про призначення відповідної експертизи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це, у тому числі висновку судово-генетичної експертизи.
Верховним Судом у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 642/6007/16 зроблено правовий висновок про те, що доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можна будь-якими допустимими доказами, суттєвими з яких будуть висновки судово-медичної, біологічної, генетичної експертиз.
У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (справа «Калачова проти Російської Федерації» № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
20 червня 2023 року від Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов лист про повернення без виконання ухвали суду від 27.02.2023 про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_4 , у зв'язку з неявкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дитиною на експертизу.
У п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п. 58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно зі ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Отже, в кожному конкретному випадку суд має розібратися з якої причини сторона по справі не з'явилася в призначений день на експертизу і чи є ця причина поважною.
В даному випадку на експертизу не з'явилися, як відповідачка із дитиною, так і позивач.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.
У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
ЄСПЛ у справі «Багнєвський проти Польщі» не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв'язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв'язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.
Вказані висновки підтвердженні ЄСПЛ також у справі «Хіцкі проти Польщі».
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Слід зазначити, що законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання батьківства позивача відносно неї.
Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який триває і досі.
Бойові дії супроводжуються порушенням прав та свобод дитини, серед яких право на життя, на безпеку в умовах бойових дій та війни, на освіту, на здоров'я та розвиток особистості, право бути із сім'єю, а також право на турботу і захист з боку держави.
При повідомленні судом відповідачки (за місцем реєстрації) про судові засідання, а також про необхідність з'явитись на експертизу, до суду повернулись конверти із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд вважає, що саме неприбуття двічі до експертної установи відповідачки з дитиною, без належних доказів того, що їй достовірно було відомо про таку необхідність, не може свідчити про сприяння в ухиленні від проходження експертизи її дитиною, а виключення позивача з актового запису як про батька дитини на підставі неявки відповідача до експертної установи не відповідає інтересам дитини та матимуть негативні наслідки для дитини.
Крім того, експертиза не проведена у зв'язку із неявкою всіх осіб, в тому числі і позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 7, ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України).
За приписами ст. 155 СК здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Передумовою звернення до суду у справах про виключення запису про батьківство є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема, призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 676/1200/20.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що виключення з актового запису відомостей про батька дитини без документально підтвердженої відсутності кровної спорідненості між ним та дитиною, є негативним наслідком для дитини та не відповідає її інтересам. Таким чином, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Окремо слід зауважити, що законодавець обмежив право особи, записаної батьком дитини, на оспорювання свого батьківства, зокрема, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, або не могла про це не знати.
Позивачем у тексті описової частини позовної заяви зазначено, що на час ймовірного зачаття дитини він перебував у іншому місті і ніяких інтимних стосунків з відповідачкою в нього не було.
Предметом доказування у спорі про оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини (позивачем), є доведення відсутності кровного споріднення з дитиною, а також необізнаність позивача в момент реєстрації, що він не є біологічним батьком дитини. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, позивач (особа, яка оспорює батьківство) має надати докази, що він не є батьком дитини, а також докази, що в момент реєстрації себе батьком дитини він не знав, що не є її батьком (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 201/6130/19 (провадження № 61-9966св21)).
У зв'язку з відмовою в задоволені позову судові витрати до відшкодування не підлягають (ст.141 ЦПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 354 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20.02.2026.
Суддя Тарасевич П.П.