Житомирський апеляційний суд
Справа №285/3991/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
16 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №285/3991/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»
на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Б.
встановив:
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (далі - ТОВ «Алекскредит»звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 19 002,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 750,00 грн, проценти за користування кредитом в розмірі 16 252,50 грн, а також судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп.
В обґрунтування позову зазначає, що 29.10.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 2 750,00 грн зі сплатою 1,7% в день у базовий період та 3% в день у спеціальний період. Кінцевий строк повернення кредитних коштів - 27.05.2021. Кредитодавець належним чином виконав умови кредитного договору, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах та в порядку, передбаченому кредитним договором. Оскільки відповідач належним чином не виконував грошові зобов'язання за кредитним договором, виникла заборгованість в сумі 19 002,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 750,00 грн, проценти за користування кредитом в розмірі 16 252,00 грн, яку позивач просить стягнути на його користь.
Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 4 125,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 750,00 грн, проценти за користування кредитом в розмірі 1 375,00 грн, а також судовий збір в розмірі 525,85 грн. У задоволенні решті позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність в частині відмовлених позовних вимог через недоведеність обставин, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача щодо сплати нарахованих відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 16 252,50 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Скаржник вказує, що при укладенні Договору між сторонами, позичальник був обізнаний повністю з усіма умовами Договору в тому числі й з орієнтованою загальною вартістю кредиту при використанні загальних умов кредитування. Договір укладався при повному розумінні своїх дій з сторони відповідача. Будь-яких заперечень з сторони відповідача матеріали справи не містять.
Вказує, що суд першої інстанції встановив, що нараховані проценти за користування кредитом в розмірі 61 855,20 грн нараховані виключно на підставі п. 1.5 Договору, а саме строку узгодженого між сторонами.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що ст.22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Наголошує, що судом першої інстанції було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач сплачував будь-які відсотки за Кредитним договором. Відсутність сплати також підтверджується наданим суду детальним (щоденним) розрахунком заборгованості.
Вказує, що суд безпідставно та за відсутності належних аргументів зменшив розмір відсотків з 16 252,50 грн до 1 375,00 грн.
Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості за кредитним договором. Кредитний договір є недійсним в силу нарахування процентів за користування кредитом, оскільки позивачем не надано доказів отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, пам'ятки клієнта і Тарифів, що в сукупності свідчило б про укладення в належній формі кредитного договору. Крім того, розмір нарахованих процентів значно перевищує розмір кредиту, що в силу п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить про встановлення споживачу непропорційної великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором, тобто є несправедливими умовами.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 29 жовтня 2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 2 750 грн зі сплатою 1,7% в день у базовий період та 3% в день у спеціальний період. Кінцевий строк повернення кредитних коштів - 27.05.2021 (а.с.12).
Цього ж дня, ТОВ «Алекскредит» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 2 750,00 грн (а.с.17).
Згідно із пунктами 1.7.3. кредитного договору при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: 1. Базовий період з 29.10.2020 до 28.11.2020 - 1,70% в день; 2. Спеціальний період з 29.11.2020 до 27.05.2021 - 3% в день.
Оскільки відповідач належним чином не виконував грошові зобов'язання за кредитним договором, станом на 30.06.2025 виникла заборгованість в сумі 19 002,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 750,00 грн, проценти за користування кредитом в розмірі 16 252,00 грн.
Задовольняючи часткового вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 3% є несправедливим у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків.
Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.
Згідно частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, «що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів».
З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за кредитним договором в розмірі 16 252,50 грн не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договорами в розмірі 2 750,00 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір процентів за вказаними договорами необхідно зменшити до 50% розміру тіла кредиту в сумі 1375,00 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 вересня 2025 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23 лютого 2026 року.
Головуючий Судді