Дата документу 16.02.2026Справа № 643/4447/15-к
Провадження № 1-кп/554/600/2026
«16» лютого 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Полтава об?єднане кримінального провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 311, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України,
ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України,
ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України,
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 307 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинувачених - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
В провадженні Шевченківського районного суду міста Полтави перебуває об?єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 311, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 307 КК України,
В підготовчому судовому засіданні прокурор зазначив, що обвинувальнийакт відповідає вимогам КПК України, підстав для закриття провадження та повернення обвинувального акту немає, вказане кримінальне провадження підсудне цьому суду, а тому можливо призначити кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Обвинувачені та їх захисники підтримали думку прокурора, не заперечували проти призначення кримінального провадження до судового розгляду. Від обвинувачених не надходили клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 подав скарги:
- на постанову першого заступника прокурора Харківської області ОСОБА_12 від 30.10.2014 року та постанову заступника прокурора Харківської області ОСОБА_13 від 05.01.2015 року про продовження строку досудового розслідування, оскільки, на його думку, такі постанови ухвалені незаконно, так як строки досудового розслідування з 22.05.2014 (дати внесення відомостей до ЄРДР за КПК 2012 року) по 22.09.2014 (дати повідомлення про підозру) не продовжувались, та усі процесуальні дії вчинялись поза строками досудового розслідування, тому і постанови першого заступника прокурора Харківської області ОСОБА_12 від 30.10.2014 року та заступника прокурора Харківської області ОСОБА_13 від 05.01.2015 року ухвалені поза строками досудового розслідування;
- на дії слідчого ОСОБА_14 щодо проведення обшуку автомобіля в порушення вимог ст. ст. 84, 188, 189 КПК України (в редакції 1960 року), оскільки слідчим не вівся протокол обшуку, що тягнене за собою не об?єктивне та необґрунтоване відображення проведеної слідчої дії, а отже не може бути доказом у кримінальному провадженні. Також слідчий не повідомив прокурора про протиправні дії під час проведення обшуку.
- на постанову про заведення оперативно-розшукової справи СБУ в Харківській області №2394 від 02.02.2010 відносно ОСОБА_15 , оскільки відповідно до ст. 9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» ведеться тільки одна ОРС. Відносно ОСОБА_15 в УБНОН ГУМВС в Харківській області була заведена ОРС №00708018 та в УСБУ в Харківській області також перебувала ОРС від 02.02.2010 відносно ОСОБА_15 .
Крім того, від обвинуваченого ОСОБА_3 надішли клопотання:
- про виклик свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та про виклик інших свідків (слідчих, співробітників СБУ в Харківській області, експертів ХНДІСЕ та НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області, понятих, осіб, які проводили оперативні закупки, свідків при проведення відтворення обстановки та обставин події, свідків затримання, свідків збуту наркотичних засобів, свідків обшуку), оскільки показання вказаних осіб мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин кримінального провадження;
- про витребування оригіналів протоколів судового засідання розгляду вказаного кримінального провадження Московським районним судом м.Харкова (суддя ОСОБА_18 ) та про витребування у Східного МРУЮ витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ;
- про витребування із УСБ України в Харківській області оперативно-розшукової справи №2394 від 02.10.2010, заведеної відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_21 , ОСОБА_5 .
Також від обвинуваченого ОСОБА_3 надійшло клопотання про скасування запобіжного заходу, обраного слідчим суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова 22.09.2014 року у виді застави в розмірі 121 800 грн., оскільки його батько ОСОБА_22 , який виступав заставодавцем помер, а мати ОСОБА_23 вступила у спадок за батьком, враховуючи, що з часу застосування запобіжного заходу минуло більше 15 років, тому всі процесуальні ризики відпали.
Обвинувачена ОСОБА_4 також подала скарги:
- про визнання противправною оперативно-розшукової діяльності по ОРС №2394 від 02.02.2010 року, оскільки така діяльність проводилась без заведення ОРС;
-про визнання протизаконними дій слідчого ОСОБА_24 щодо проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 01.09.2010 року, оскільки обшук проведено з порушенням вимоги ст. ст. 181, 183 КПК України (в редакції 1960 року).
Також від обвинуваченої ОСОБА_4 надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, накладеного постановою слідчого прокуратури м. Харкова ОСОБА_14 17.02.2011 року на автомобіль KIA SOUL, д/н НОМЕР_1 , оскільки на її думку за часу арешту майна минуло більше 15 років, а отже необхідність в арешті майна відпала.
Від обвинуваченого ОСОБА_5 також надійшла скарги:
- про визнання протизаконними дій слідчих ОСОБА_25 та ОСОБА_14 щодо незаконного позбавленні його волі в період з 21.00 години 31.08.2010 року по 09.00 годин 01.09.2010 року, оскільки після проведення обшуку він був доставлений в приміщення СБ України в Харківській області, де знаходився без наявних підстав у вказаний період часу, там на нього вчинявся психологічний тиск з метою надання необхідних слідству показів;
- про визнання протизаконними дій слідчого ОСОБА_25 щодо проведення обшуку в його помешканні, оскільки обшук проведено з порушенням ст. 188 КПК України (в редакції 1960 року).
Обвинувачена ОСОБА_6 звернулась зі скаргами:
- про визнання протиправною зняття інформації з каналу зв?язку до якого вона мала доступ без отримання дозволу суду по оперативно-розшуковій справі №2394 від 02.02.2010, оскільки співробітники СБУ отримали доступ на зняття інформації з каналу зв'язку відносно ОСОБА_15 , а фактично прослуховували і ОСОБА_6 без рішення суду.
Вказані скарги обвинувачені та їх захисники в судовому засіданні повністю підтримали та просили задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні поданих скарг та клопотань, зазначивши, що скарги заявлені передчасно, оскільки для їх розгляду суд повинен дослідити письмові докази, в тому числі постанови прокурорів про продовження строків досудового розслідування, протоколи обшуків, протоколи затримання. До дослідження вказаних документів вирішувати питання про їх законність чи незаконність неможливо. На стадії підготовчого провадження це неможливо зробити. З цих підстав і неможливо вирішити питання щодо визнання протиправною діяльності зі зняття інформації з каналів зв?язку. Постанови про заведення оперативно-розшукових справ є таємними документами і допуску ні в кого з учасників провадження до дослідження таких справ немає. Підстав вважати, що ОРС заведені незаконно немає. Клопотання про виклик свідків, про витребування доказів підлягають вирішенню також після дослідження всіх доказів по кримінальному провадженню. Проти повернення застави та скасування арешту майна також заперечує.
Суд, вислухавши доводи прокурора щодо призначання судового розгляду кримінального провадження, думку захисників та обвинувачених з приводу цього, доводи обвинувачених щодо поданих скарг та клопотань, думку їх захисників, думку прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, приходить до наступних висновків:
ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ.
Судом встановлено, що під час досудового розслідування угоди у кримінальному провадженні не укладались, тому підстави для повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування, в порядку, передбаченому ст.ст. 468-475 КПК України, відсутні.
Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 5-8 ч. 1 ст. 284 КПК України або ч. 2 ст. 284 КПК України, немає.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, підстави для його повернення, відсутні.
Кримінальне провадження підсудне Шевченківському районному суду міста Полтави згідно розпорядження голови Верховного Суду № 2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану».
Підстав для проведення судового розгляду в закритому судовому засіданні немає.
Визначено питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді. Клопотань про розгляд кримінального провадження колегіально від обвинувачених не надходило.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти таке рішення: призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Таким чином, всі питання, пов'язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду, передбачені ст. 315 КПК України, вирішені.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КПК України, після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Крім того, відповідно до ч.5 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
Клопотань про складення досудової доповіді від учасників кримінального провадження не надходило, а оскільки її складення передбачається лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, суд не вважає за необхідне з власної ініціативи вирішувати питання щодо складення досудової доповіді.
Також згідно п. п. 4, 5 ч. 2 ст. 315 КПК України, з метою підготовки до судового розгляду суд зокрема розглядає клопотання учасників судового провадження та вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя, суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України.
За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.
Відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абзац 2 частина перша статті 174 КПК України).
Із аналізу наведеної норми вбачається, що при розгляді клопотання про скасування арешту слідчий суддя, суд, з урахуванням наданих доказів, має з?ясувати питання обґрунтованості арешту, накладеного з тих чи інших підстав, визначених у ч. 2 ст. 170 КПК України, а також доцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Отже, прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов:
- вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;
- вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
Абзацом 1 ч. 1 ст.170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз.2 ч.1 ст. 170 КПК).
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч.3 ст. 170 КПК).
Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
З вимог ч.11 ст.170 КПК України вбачається, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення,пересування, передачі майна.
Частиною 2 ст. 173 ПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац 2 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
Право на судовий захист є фундаментальним правом людини, яке є гарантією захисту її прав, свобод і законних інтересів, а рівень його забезпеченості характеризує демократизм держави та її правовий характер.
У кримінальному судочинстві, де стикаються публічні та приватні інтереси, виникає потреба у створенні таких механізмів реалізації права на судовий захист, які забезпечували б ефективне поновлення прав особи, були максимально пристосовані для вирішення його завдань на всіх етапах провадження.
Як визначено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол до Конвенції), ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово та послідовно зазначав, що «перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним: друге речення абзацу першого дозволяє позбавляти майна лише «за умов, визначених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати процес користування майном шляхом застосування «законів». Верховенство права (правовладдя) одна із засад демократичного суспільства, притаманна всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним [рішення у справі Iatridis v. Greece від 25 березня 1999 року (заява № 31107/96), § 58; рішення у справі Frizen v. Russia від 24 березня 2005 року (заява № 58254/00), § 33].
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При цьому суд враховує, що гарантування права власності є одним із основоположних аспектів забезпечення верховенства права.
За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не слідує із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).
Гарантії захисту та порядок відновлення порушеного права на власність мають своє відображення у кримінальному процесуальному законодавстві України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 5 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Так, санкція ч. 2 та ч.3 ст. 307 КК України, на час вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення (злочину), а саме серпень 2010 року, передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Покарання у виді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. На цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не ухвалений, суд не має змоги передбачити ні сам факт його ухвалення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, а тому вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.
Тобто, у випадку визнання винуватою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 та ч.3 ст. 307 КК України, особисто належне їй майно може бути конфісковано.
Тому, суд не вбачає підстав для скасування арешту майна з автомобіля KIA SOUL, д/н НОМЕР_1 .
З приводу заявленого обвинуваченим ОСОБА_3 клопотання про повернення застави, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків (ч.3 ст. 182 КПК України).
Відповідно до вимог п.п. 8, 11 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Відповідно до ч.1 ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15, передбачений порядок їх повернення, а також звернення в дохід держави.
22.09.2014 року слідчим суддею Червонозаводського районного суду м.Харкова до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у виді застави в розмірі 121 800 грн.
Згідно вимог ст. 182 КПК України та параграфу 1 глави 18 КПК України не передбачено строку дії застави як запобіжного заходу.
Суд наголошує, що застава є безстроковим запобіжним заходом, і КПК України не передбачено необхідності її продовження.
З аналізу вимог кримінально-процесуального законодавства вбачається, що з моменту внесення застави на підозрюваного/обвинуваченого покладаються обов?язки визначені ухвалою слідчого судді, суду строком на два місяці та не продовження цих обов?язків не тягне за собою припинення дії запобіжного заходу у вигляді застави і не являється підставою або умовою повернення визначеної в ухвалі про застосування запобіжного заходу і внесеної застави.
Таким чином, на момент вирішення клопотання про повернення застави продовжує діяти запобіжний захід у вигляді застави та продовжують діяти процесуальні обов?язки, визначені ст. 194 КПК України.
Посилання ОСОБА_3 в обґрунтування необхідності повернення застави не відповідає вимогам діючого КПК України.
Суд також наголошує, що у випадку застосування до підозрюваного/обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави, відповідно до положень ст. 182 КПК України, внесення застави заставодавцем є його правом, як у випадку застосування запобіжного заходу у вигляді застави як основного запобіжного заходу, так і у випадку, коли заставу визначено в якості альтернативного запобіжного заходу до тримання під вартою.
Таким чином, внесення заставодавцем грошових коштів в якості застави за підозрюваного/обвинуваченого є актом доброї волі такої особи. Особа не може бути визнана заставодавцем усупереч її бажанню. При цьому, відповідний статус заставодавця не вичерпується самим лише фактом внесення визначеної грошової суми, оскільки, погоджуючись внести заставу, особа автоматично погоджується мати відповідні обов'язки заставодавця протягом дії цього запобіжного заходу. Водночас така особа несе і ризик втрати внесених нею коштів у випадку невиконання підозрюваним/обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
З огляду на вищезазначене, у заставодавця відсутні підстави очікувати, що грошові кошти, внесені ним у якості застави за підозрюваного/обвинуваченого, будуть йому обов?язково повернуті у найкоротший термін за його бажанням до припинення дії цього запобіжного заходу.
З урахуванням викладеного, з огляду на те, судовий розгляд кримінального провадження триває, дія запобіжного заходу у вигляді застави не припинилася, клопотань про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на інший запобіжний захід на адресу суду не надходило, доводи обвинуваченого ОСОБА_3 в обґрунтування необхідності повернення застави в розмірі 121 800 грн. визнані судом необґрунтованими, у зв?язку із чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для повернення застави та відмову у задоволенні заявленого клопотання.
Вичерпний перелік рішень, дій, бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні, наведений у частині 1 статті 303 КПК України.
Відповідно до частини 2 статті 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 -316 цього Кодексу.
За частиною 3 статті 303 КПК України, під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті (тобто рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою, та рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом).
Норми частини 2 статті 303 КПК України не містять імперативних вимог щодо обов'язкового розгляду по суті будь-яких скарг у підготовчому судовому засіданні, а лише вказують на можливість такого розгляду з урахуванням завдань підготовчого провадження, повноважень суду та з дотриманням правил, передбачених статтями 314 - 316 КПК України.
Відповідно до частини 3 статі 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: 1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу; 2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; 3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; 4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження; 5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
Статтею 315 КПК України визначено перелік питань, які вирішує суд з метою підготовки до судового розгляду, а саме: 1) визначає дату та місце проведення судового розгляду; 2) з?ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд; 3) з?ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; 4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні; 5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що підготовче судове засідання в судовому провадженні є обов'язковою самостійною стадією кримінального процесу, метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду.
З огляду на вказану специфіку завдань та цілей підготовчого судового засідання, в межах цієї стадії суд позбавлений можливості досліджувати докази, надавати їм оцінку з точки зору їх допустимості та/або достовірності, а також робити висновки щодо законності чи незаконності дій, бездіяльності чи рішень, прийнятих на досудовому розслідуванні.
На переконання суду, викладені у скаргах та клопотаннях аргументи потребують аналізу законності низки взаємопов'язаних процесуальних дій та рішень у кримінальному провадженні, а відтак, твердження щодо істотності порушень норм кримінально-процесуального законодавства допущених під час досудового розслідування, підлягають дослідженню вже під час судового розгляду у ході дослідження доказів, оскільки це матиме значення для оцінки їх допустимості та належності.
Кримінальний процесуальний кодекс не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення, ухваленого по суті розгляду кримінального провадження, визнавати незаконними рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, з посиланнями на їх прийняття не у спосіб, передбачений законодавством.
Відповідно до ч.4 статті 291 КПК України, надання суду інших документів, крім обвинувального акту з додатками, до початку судового розгляду забороняється.
Таким чином, під час підготовчого судового засідання, суд не вправі оцінювати доводи, викладені обвинуваченими у поданих скаргах та клопотаннях, оскільки, відповідно до ст. ст. 314 - 316 КПК України, з'ясування таких обставин виходить за межі компетенції суду на стадії підготовчого провадження, такі обставини можуть бути досліджені бути досліджені повно, всебічно та об?єктивно безпосередньо тільки під час судового розгляду.
Щодо клопотань про виклик свідків та витребування доказів, то суд зазначає, що питання про виклик свідків необхідне вирішувати на стадії судового розгляду після з?ясування обставин, які відомі або можуть бути відомі конкретному свідку і чи мають їх покази значення для кримінального провадження, а клопотання про витребування доказів підлягає вирішенню також на стадії судового розгляду після встановлення необхідності та значення таких доказів для встановлення фактичних обставин кримінального провадження, а тому заявлені клопотання слід розглянути під час судового розгляду кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 314 - 316, 369-372 КПК України,
Призначити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 311, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України,
ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України,
ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 28, ч.2 ст. 317 КК України,
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 307 КК України,
на «26» лютого 2026 року о 13 годині 30 хвилин в приміщенні Шевченківського районного суду міста Полтави за адресою м. Полтава, вул. Навроцького, 5.
Судовий розгляд проводити суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
Скаргу ОСОБА_3 на постанову першого заступника прокурора Харквіської області ОСОБА_12 від 30.10.2014 року та постанову заступника прокурора Харківської області ОСОБА_13 від 05.01.2015 року про продовження строку досудового розслідування - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скаргу ОСОБА_3 на дії слідчого ОСОБА_14 щодо проведення обшуку автомобіля в порушення вимог ст. 84, 188,189 КПК України (в редакції 1960 року) - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скаргу ОСОБА_3 на постанову про заведення оперативно-розшукової справи СБУ в Харківській області №2394 від 02.02.2010 відносно ОСОБА_15 - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скаргу ОСОБА_4 про визнання противправною оперативно-розшукової діяльності по ОРС №2394 від 02.02.2010 року - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скаргу ОСОБА_4 про визнання протизаконними дій слідчого ОСОБА_24 щодо проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 01.09.2010 року - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скаргу ОСОБА_5 про визнання протизаконними дій слідчих ОСОБА_25 та ОСОБА_14 щодо незаконного позбавленні волі ОСОБА_5 в період з 21.00 години 31.08.2010 року по 09.00 годин 01.09.2010 року - - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скаргу ОСОБА_5 про визнання протизаконними дій слідчого ОСОБА_25 щодо проведення обшуку в помешканні ОСОБА_5 - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Скарги ОСОБА_6 про визнання протиправною зняття інформації з каналу зв?язку до якого мала доступ ОСОБА_6 без отримання дозволу суду по оперативно-розшуковій справі №2394 від 02.02.2010 - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у її задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання ОСОБА_3 про виклик свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у його задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання ОСОБА_3 про виклик інших свідків (слідчих, співробітників СБУ в Харківській області, експертів ХНДІСЕ та НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області, понятих, осіб, які проводили оперативні закупки, свідків при проведення відтворення обстановки та обставин події, свідків затримання, свідків збуту наркотичних засобів, свідків обшуку) - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у його задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання ОСОБА_3 про витребування оригіналів протоколів судового засідання розгляду вказаного кримінального провадження Московським районним судом м.Харкова (суддя ОСОБА_18 ) - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у його задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання ОСОБА_3 про витребування у Східного МРУЮ витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу ОСОБА_19 , 1989 р.н. та ОСОБА_20 - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у його задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання ОСОБА_3 про витребування із УСБ України в Харківській області оперативно-розшукової справи №2394 від 02.10.2010, заведеної відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_21 , ОСОБА_5 - долучити до матеріалів кримінального провадження та вирішити у ході судового розгляду кримінального провадження, у його задоволенні на стадії підготовчого провадження - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування запобіжного заходу у вигляді застави - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна - відмовити.
У судове засідання викликати прокурора, обвинувачених, захисників обвинувачених.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили негайно після її проголошення.
Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, в порядку ст. 392 КПК України.
Суддя Шевченківського районного суду
міста Полтави: ОСОБА_26