19 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 641/261/23
провадження № 61-2175св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 ,
третя особа- Харківська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М.,Маміної О. В., Яцини В. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Харківська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у спільному майні.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , з яким вони у період з січня 2013 року до 09 березня 2022 року проживали разом однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та побут, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, разом виховували її дітей від попереднього шлюбу, уклали декларації з одним сімейним лікарем, в яких вказали одне одного як довірених осіб. Станом на січень 2013 року вона була вдовою, оскільки її чоловік - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 вже був розлучений з колишньою дружиною з 14 березня 2012 року.
Вказувала, що проживати разом однією сім'єю вони із ОСОБА_5 почали у м. Стаханові Луганської області, а після окупації населеного пункту у 2014 році - разом з її дітьми від першого шлюбу переїхали до м. Харкова, де були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи спочатку за адресою: АДРЕСА_1 , а потім - у квартирі АДРЕСА_2 .
За час їхнього спільного проживання із ОСОБА_5 вони за спільні кошти 19 вересня 2015 року придбали квартиру АДРЕСА_2 , а 11 квітня 2017 року - гараж № НОМЕР_1 в КАГ «Харків», розташований за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, 94, право власності на які зареєстрували за ОСОБА_5 . У квартирі вони зробили ремонт, від її імені замовляли меблі, побутову техніку, оплачували з її рахунку комунальні послуги.
Вважала, що вказане майно придбане за їхні із ОСОБА_5 спільні кошти під час спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому квартира та гараж є їхньою спільною сумісною власністю, в якій їхні частки є рівними, тобто їй належить 1/2 частина вказаного нерухомого майна.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, до складу якої увійшли квартира АДРЕСА_2 та гараж № НОМЕР_1 в КАГ «Харків», розташований за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, 94. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є його мати - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_7 , які звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Проте добровільної згоди із відповідачами щодо поділу спадкового майна досягти не вдалося, у зв'язку із чим вона звернулася до суду із цим позовом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 у період з січня 2013 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати квартиру АДРЕСА_2 та гараж № НОМЕР_1 в КАГ «Харків», розташований за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;
- визнати за нею у порядку поділу спільного сумісного майна право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 в КАГ «Харків», розташований за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, 94.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року у складі судді Маньковської О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з січня 2013 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу разом із ОСОБА_5 у визначений нею період часу, наявності спільного бюджету, ведення спільного господарства та побуту, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявність взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Районний суд не взяв до уваги надані позивачкою докази, а саме: довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданих на її ім'я та ОСОБА_5 ; декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладеної з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; довідку Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 60 Харківської міської ради від 07 червня 2022 року про те, що вітчим ОСОБА_5 за період навчання ОСОБА_8 у період навчання з 01 вересня 2014 року до 22 лютого 2022 року проявляв інтерес до успіхів ОСОБА_9 у навчанні, навчальну діяльність постійно контролював, відвідував батьківські збори; банківські квитанції про відправлення платежів за комунальні послуги, здійснені позивачкою від імені ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки вони не доводять факт сімейних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у визначений нею період часу, а також не підтверджують наявності між позивачкою та померлим спільного бюджету, спільного господарства, спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї.
Районний суд, посилаючись на судову практику Верховного Суду, зазначив, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Суд не взяв до уваги показання свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , оскільки вони не були обізнані про обставини придбання спірного майна, а також перебувають із позивачкою у родинних відносинах, знаходяться на її утриманні, а тому не можуть об'єктивно стверджувати про обставин, які належать до предмета доказування у цій справі.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у спільному майні, оскільки позивачка не довела власну участь у грошовій чи іншій формі у придбанні спірного майна.
Районний суд не взяв до уваги посилання позивачки на наявність у неї грошових коштів для придбання спірного майна, які складалися із: доходів у вигляді заробітної плати; грошових коштів від продажу майна у м. Стаханові Луганської області; грошових коштів від продажу бізнеса померлого чоловіка, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів щодо її працевлаштування, доходів, отриманих за місцем її роботи, а також доказів, на підтвердження факту здійснення нею продажу майна у м. Стаханові Луганської області та отриманих у зв'язку із цим грошових коштів.
Суд урахував, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 19 вересня 2015 року та гаражу від 11 квітня 2017 року ОСОБА_5 вказав, що набуває у власність майно за особисті кошти, у зареєстрованому шлюбі не перебуває та фактичних шлюбних відносин не має.
Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 350 грн.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що саме на позивачку покладається обов'язок відшкодувати судові витрати, понесені відповідачкою ОСОБА_12 за подання відзиву на позовну заяву. Розмір витрат заявником доведено. Суд керувався відповідними нормами ЦПК України.
Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 липня 2024 року поновлено ОСОБА_12 пропущений строк на подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Заяву ОСОБА_12 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Суд першої інстанції, надавши оцінку доводам про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення, урахувавши факт перебування ОСОБА_12 за межами України з 17 травня 2024 року, відсутність у неї можливості взяти участі у судовому засіданні, призначеному на 11 червня 2024 року та надати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу або заявити відповідну заяву про їх надання після ухвалення рішення суду через відсутність постійного стабільного інтернету, вважав за необхідне поновити відповідачці строк для подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
При визначенні розміру компенсації відповідачці витрат на професійну правничу допомогу, за участь у судових засіданнях при розгляді справи, суд першої інстанції вважав, що витрати, понесені ОСОБА_12 на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт. Суд урахував відсутність заперечень позивача щодо заявленої суми витрат на правничу допомогу та відсутність мотивованого клопотання про їхнє зменшення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
У порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частку гаража № НОМЕР_1 в КАГ «Харків», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, 94.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що наданими суду доказамиу їх сукупності, зокрема: довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за однією адресою, медичними деклараціями, довідками із навчального закладу доньки позивачки, доказами придбання меблів та оплати комунальних послуг за адресою місцезнаходження спірної квартири, довідками про здійснення кремації ОСОБА_5 , спільними фото та відеозаписами, показаннями свідків), підтверджується факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_5 з 26 січня 2015 року (дата, коли ОСОБА_5 був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за однією адресою з ОСОБА_1 ) до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлення окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також вимог про визнання спірних об'єктів спільним сумісним майном не є ефективним способом захисту та не здатне забезпечити захист прав власника.
Урахувавши те, що договори купівлі-продажу спірної квартири та гаражу були укладені ОСОБА_5 у період спільного проживання із позивачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне майно є спільним майном ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , тому позивачка має право на визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири та гаражу. При цьому, ОСОБА_12 , як спадкоємицею ОСОБА_5 , не спростовано презумпцію спільності права власності на це майно.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги ОСОБА_12 на зміст договорів купівлі-продажу квартири від 19 вересня 2015 року та гаражу від 11 квітня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_5 заявив, що набуває у власність майно за особисті кошти, на момент укладення та підписання цих договорів у шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, оскільки вказане не спростовує встановленого судом факту придбання спірного нерухомого майна у період його проживання однією сім'єю з ОСОБА_1 та не доводить придбання такого майно за його особисті кошти. Зазначена інформація внесена у договір зі слів самого ОСОБА_5 , й з урахуванням інших доказів не спростовує презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період проживання однією сім'єю.
Оскільки додаткове рішення суду першої інстанції є невід'ємною частиною рішення у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку й про скасування додаткового рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 липня 2024 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року, додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 липня 2024 року, додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 липня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, та відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
На думку заявниці, факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та її батька як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу позивачкою не доведений належними та допустимими доказами, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Рішення районного суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що надані ОСОБА_1 докази не підтверджують того, що вона та ОСОБА_5 вели спільне господарство, проживали як чоловік та жінка однією сім'єю, піклувалися один про одного. Позивачка не надала доказів спільних витрат, спільного бюджету, взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю у спірний період, а також доказів на підтвердження того, що спірне майно було придбане за спільні кошти. Надані позивачкою фотографії та відеозаписи не містять відомості про те, що вона проживала однією сім'єю із ОСОБА_5 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Посилається на те, що під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого подружжям, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Проте доказів офіційного працевлаштування та отримання доходів за місцем роботи ОСОБА_1 не надано. Банківські виписки свідчать про те, що на момент купівлі спірного нерухомого майна у неї на банківському рахунку був відсутній необхідний розмір грошових коштів, щоб можна було стверджувати про вкладення половини грошових коштів у придбання квартири та гаражу.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_4 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц та постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 369/2560/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 364/1309/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 694/599/17, від 10 червня 2020 року у справі № 447/3767/14-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу, відповідь на відзив
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Овсяник С. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що апеляційний суд повно та правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, а викладені у касаційні скарзі доводи висновку суду не спростовують, тому просить залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Посилається на те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судом у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.
При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Також ОСОБА_1 було заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених нею під час розгляду справи судом касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.
У квітні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, яка відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані ОСОБА_4 відповіді на відзив, оскільки вони не передбачені нормами ЦПК України на цій стадії, а по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.
Разом із тим, у поданій ОСОБА_4 у квітні 2025 року відповіді на відзив містилася окрема заява, в якій остання просила відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених нею під час розгляду справи судом касаційної інстанції. Вважала, що визначений позивачкою розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн є неспівмірним із наданими адвокатом послугами. Вказувала, що ОСОБА_1 разом із першою заявою по суті спору (позовною заявою) не подавала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які вона понесла та очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 23, 24).
ОСОБА_5 до 14 березня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_13 , від якого у подружжя народилася донька - ОСОБА_12 (том 1, а. с. 25).
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_5 (том 1, а. с. 226).
Відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 20 листопада 2014 року № 6328001447 ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , має фактичне місце проживання на проспекті АДРЕСА_1 з 23 серпня 2014 року. Разом з нею прибули: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1, а. с. 28).
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 липня 2016 року № 6328001447 ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , має фактичне місце проживання з 23 серпня 2014 року на АДРЕСА_4 (том 1 а. с. 26).
З огляду на довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 січня 2015 року № 6328005822 ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , має фактичне місце проживання - з 26 січня 2015 року на АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 27).
19 вересня 2015 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Нескородовою О. А. за реєстровим № 4827, придбав квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 324 009 грн (том 1, а. с. 34-37).
У пункті 7 договору купівлі-продажу квартири від 19 вересня 2015 року зазначено, що ОСОБА_5 стверджує, що набуває у власність вказану квартиру за особисті кошти, у зареєстрованому шлюбі не перебуває та фактичних шлюбних відносин не має.
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 19 вересня 2015 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 44157045 (том 1, а. с. 36).
11 квітня 2017 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу гаражу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Нескородовою О.А. за реєстровим № 1835, придбав гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться в КАГ «Харків» за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, 94, вартість гаражу - 15 000 грн (том 1, а. с. 38-40).
У пункті 8 договору купівлі-продажу гаражу 11 квітня 2017 року зазначено, що ОСОБА_5 стверджує, що набуває у власність вказане нерухоме майно за особисті кошти, у приватну власність, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі.
Право власності на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться в КАГ «Харків» за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_5 11 квітня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 84826572 (том 1, а. с. 40).
З огляду на декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу - лікаря ОСОБА_14 від 06 вересня 2021 року, укладених з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , останні вказали адресу фактичного проживання: АДРЕСА_4 , та зазначили одне одного довіреними особами (том 1, а. с. 29, 30).
Відповідно до довідки Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 60 Харківської міської ради від 07 червня 2022 року № 75/01-16/22 вітчим ОСОБА_8 - ОСОБА_5 за період її навчання з 01 вересня 2014 року до 22 лютого 2022 року виявляв інтерес до успіхів ОСОБА_9 у навчанні, навчальну діяльність постійно контролював, відвідував батьківські збори (том 1, а. с. 33).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер у м. Жовті Води Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Жовтоводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) (том 1, а. с. 21).
Згідно з довідкою Комунального підприємства «Ритуал» від 13 березня 2022 року № 000708, виданої ОСОБА_10 , 13 березня 2022 року ОСОБА_5 був підданий кремації у крематорії м. Харкова (том 1, а. с. 22).
28 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Алдакімової М. Б. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу № 2/2022 (номер у Спадковому реєстрі 69323471) до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (том 1, а. с. 41-42, 43).
ОСОБА_1 до позовної заяви додано: банківські квитанції про оплату за комунальні послуги, що здійснені від імені ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_4 , з 2015 року до 2020 року (том 1, а. с. 93-133); копію виписки з її банківського рахунку, відкритому в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» за період з серпня 2014 року до 31 грудня 2016 року, відповідно до якої сума витрат становить 2 409 312,01 грн, надходжень - 2 409 333,35 грн (том 1, а. с. 134-162); копії укладених нею документів про замовлення і оплату меблів та побутової техніки за адресою: АДРЕСА_4 , за 21 липня 2016 року, 30 березня 2016 року, 20 серпня 2016 року, 26 квітня 2016 року, 05 квітня 2016 року, 27 січня 2017 року, 17 жовтня 2016 року (том 1, а. с. 162-169).
До матеріалів справи додано фотознімки та відеозаписи, які містять зображення спільних поїздок ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , святкування та відпочинку на підтвердження факту проживання однією сім'єю (том 1, а. с. 243 конверт).
Судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_10 (син позивачки), ОСОБА_8 (донька позивачки), ОСОБА_11 (мати позивачки), ОСОБА_15 (чоловік колеги позивачки), ОСОБА_16 (сусідка позивачки), які підтверджували факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 2013 року, проте повідомили, що не обізнані щодо фінансових питань купівлі спірного майна.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Для визначення статусу сім'ї необхідне встановлення трьох складових: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте
в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (див.: постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Частина друга статті 328 ЦК України передбачає презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки із ОСОБА_5 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період з 26 січня 2015 року до 09 березня 2022 року.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, а також показання свідків, які у сукупності підтверджують факт наявності між сторонами відносин, притаманних подружжю, зокрема: проживання сторін за однією адресою; наявність взаємних сімейних прав та обов'язків; спільний відпочинок; здійснення позивачкою витрат на придбання меблів та побутової технікиу спірну квартиру.
За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 з посиланням на правові висновки Верховного Суду про те, що факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу не може підтверджуватися виключно показаннями свідків без надання інших доказів, не спростовує правильність оскаржуваного судового рішення, оскільки вони побудовані не лише на показаннях свідків, а й на інших письмових доказах, які були оцінені судами в сукупності та на підставі яких була ухвалена оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції.
Отже, судом апеляційної інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, які у їх сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відносин, притаманних подружжю у період придбання спірного майна, а тому доводи касаційної скарги у вказаній частині є необґрунтованими.
Урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлення окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також вимог про визнання спірних об'єктів спільним сумісним майном не є ефективним способом захисту та не здатне забезпечити захист прав власника.
З огляду на те, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю осіб, які проживали спільно без державної реєстрації шлюбу, а також ураховуючи відсутність спростування презумпції спільної власності подружжя, встановлені у справі обставини не є підставою для визнання майна особистою приватною власністю однієї з таких осіб. Натомість вони є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю та, відповідно, - для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину цього майна.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що спірні квартира та гараж є приватною власністю ОСОБА_5 , заявником доведено не було, тобто нею не спростовано презумпцію спільності вказаного майна подружжя.
Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правильно визначив характер спірних правовідносин, установивши, що спірне майно, а саме: квартири АДРЕСА_2 та гараж № НОМЕР_1 в КАГ «Харків», розташований за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, 94, було придбане під час фактичного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та обґрунтовано врахував відсутність доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя.
Доводи заявника у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц та постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 369/2560/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 364/1309/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 694/599/17, від 10 червня 2020 року у справі № 447/3767/14-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд належно дослідив всі зібрані у справі докази та надав їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів,
які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див.: додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заявила клопотання про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн представник ОСОБА_1 - адвокат Овсяник С. А., подав суду:договір про надання правової допомоги від 05 березня 2023 року; додаткову угоду № 1 від 19 березня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 05 березня 2023 року; акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 02 квітня 2025 року за договором про надання правової допомоги від 05 березня 2023 року та розрахунок їх вартості; копію платіжної інструкції № @2PL808270 від 01 квітня 2025 року на суму 10 000 грн.
Відзив на касаційну скаргу 02 квітня 2025 року було надіслано у системі ЄСІТС «Електронний суд» ОСОБА_4 та отримано останньою у цей же день, що підтверджується квитанцією № 3078105 про доставку документів до зареєстрованого кабінету користувача ЄСІТС.
ОСОБА_4 у відповіді на відзив на касаційну скаргу, серед іншого, посилалася на те, що визначений позивачкою розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн є неспівмірним із наданими адвокатом послугами. Вказувала, що ОСОБА_1 разом із першою заявою по суті спору (позовною заявою) не подавала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які вона понесла та очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Овсяника С. А., про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню з огляду на те, що за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції касаційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Овсяника С. А., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції у заявленому адвокатом розмірі, оскільки вказаний розмір відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, співмірності конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони. При цьому ОСОБА_4 належно не обґрунтувала необхідність відмови у відшкодуванні позивачці понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Овсяника Сергія Анатолійовича, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) у рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції 10 000 (десять тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник