Справа № 279/7957/25
Номер рядка звіту 38
Провадження № 2/279/692/26
"23" лютого 2026 р.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Фінансові Операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, зазначивши, що 28.11.2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4175749. На виконання зобов'язань за договором ТОВ "Лінеура Україна" надано відповідачу кредит у сумі 3000,00 грн., шляхом зарахування коштів на рахунок зазначений відповідачем, строком 350 днів, дата повернення кредиту 12.11.2024 року, за процентною ставкою 2% в день. 26.07.2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "Українські Фінансові Операції" укладено договір факторингу №26/07/2024, за умовами якого позивач набув право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4175749 від 28.11.2023 року. Оскільки, відповідач порушив умови договору має заборгованість за кредитним договором в розмірі 23880,00 грн., з яких: 3000,00 грн. тіло кредиту, 14400,004 грн. відсотки за користування кредитом (по 26.07.2024 року) та 6480,00 грн. нарахованих процентів ТОВ "Українські Фінансові Операції" за 108 календарних дні.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, стягнути судові витрати зі сплати судового збору та 10000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги. В порядку ч. 10, ч. 11, ст.265 ЦПК України та ст.625 ЦК України, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних та зобов'язати суд роз'яснити органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду порядок нарахування та стягнення інфляційних витрат.
Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Відзиву на позов, інших заяв, заперечень чи клопотань відповідачем не надано. Про розгляд справи суд повідомляв відповідача за зареєстрованим місцем проживання та шляхом розміщення оголошення на сайті судової влади.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 28.11.2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4175749. На виконання зобов'язань за договором ТОВ "Лінеура Україна" надано відповідачу кредит у сумі 3000,00 грн., шляхом зарахування коштів на рахунок зазначений відповідачем, строком 350 днів, дата повернення кредиту 12.11.2024 року, за процентною ставкою 2% в день. Кошти надаються безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .
Договір був укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі, містить підпис однораховим ідентифікатором.
Позивачем надано докази про зарахування на рахунок відповідача коштів в розмірі 3000,00 грн. (а.с.21).
26.07.2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "Українські Фінансові Операції" укладено договір факторингу №26/07/2024, за умовами якого позивач набув право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4175749 від 28.11.2023 року.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1ст.626 ЦК України). Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У ч.1 ст.638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки, відповідач порушив умови договору має заборгованість за кредитним договором в розмірі 23880,00 грн., з яких: 3000,00 грн. тіло кредиту, 14400,004 грн. відсотки за користування кредитом (по 26.07.2024 року) та 6480,00 грн. нарахованих процентів ТОВ "Українські Фінансові Операції" за 108 календарних дні.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконав. Оскільки відповідачем не оспорено факт укладення кредитного договору та його умови, то правильність і правомірність визначення зобов'язань за ним судом не оцінюється.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав вимог закону, не дотримався умов договору позики, тому з відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ч. ч. 10, 11, ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченомурозділом VII цього Кодексу.
Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Проаналізувавши вимоги позивача у частині нарахування в порядку ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, ст.625 ЦК України інфляційних витрат і 3% річних та зобов'язання суду роз'яснити органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду порядок нарахування та стягнення інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що дані вимоги не підлягають задоволенню, як не доведені. Також суд зауважує, що пеня та інфляційні витрати не є тотожними поняттями в розумінні Цивільного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору стягуються з відповідача, відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1ч.3ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем надано договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2025 року, заявка №4175749 від 25.09.2024 року, відповідно до якої загальна сума гонорару адвоката становить 10000,00 грн., детальний опис наданих послуг, акт виконаних робіт від 31.10.2025 року.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Також у постанові від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до розміру 5000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.525,526,530,549,610-612,628,629,638,1054,1055 ЦК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Фінансові Операції" 23880 (двадцять три тисячі вісімсот вісімдесят) грн. заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4175749 від 28.11.2023, станом на 12.11.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Фінансові Операції" судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та 5000 (п'ять тисяч) грн. за надання професійної правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ", адреса місця знаходження: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40, приміщення 19 літ. «Н», «П», ЄДРОПУ 40966896.
Відповідач - ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Невмержицька О.А.