19 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 917/606/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь"
до Фермерського господарства "Гарант"
про розірвання договору,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінь" (далі - ТОВ "Промінь", скаржник) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства "Гарант" (далі - ФГ "Гарант"), в якому просило розірвати договір оренди земельної ділянки від 03.11.2021, кадастровий номер 5321683800:00:001:0567, загальною площею 4,9500 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Гарант".
Позов обґрунтований тим, що 27.01.2025 ОСОБА_1 (орендодавець) уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 5321683800:00:001:0567, загальною площею 4,9500 га, з ТОВ "Промінь", яке після оформлення права власності на дану земельну ділянку 14.02.2025 звернулося до ФГ "Гарант" (орендар) з листом-повідомленням про дострокове припинення договору оренди землі відповідно до абзацу 4 пункту 12.2 договору оренди землі від 03.11.2021, яким встановлено припинення договору оренди за ініціативою орендодавця. У відповідь на вказаний лист ФГ «Гарант» відмовилося достроково розірвати договір оренди у зв'язку з відсутністю підстав для його розірвання. Посилаючись на норми статті 651 Цивільного кодексу України та абзац 4 пункту 12.2 договору оренди землі від 03.11.2021, ТОВ "Промінь" просить розірвати даний договір, оскільки має намір використовувати спірну земельну ділянку у власних цілях, сплативши при цьому компенсацію та штрафні санкції, передбачені договором оренди у розмірі 59323,26 грн.
Рішенням від 07.08.2025 Господарський суд Полтавської області позов задовольнив, договір розірвав.
Господарський суд мотивував рішення тим, що умовами договору оренди земельної ділянки від 03.11.2021 сторони передбачили можливість припинення цього договору за ініціативою орендодавця до закінчення строку його дії, за умови, що останній сплачує орендарю штраф та відшкодовує йому втрачену вигоду. Зазначив, що неможливість використовувати позивачем земельну ділянку, яка належить йому на праві власності, через наявність договору оренди землі, який позивач має право розірвати з компенсацією, обмежує його право власності. Орендодавець не повинен якимось чином обґрунтовувати свою відмову від продовження орендних відносин, а переважне право орендаря не може домінувати над виключним правом орендодавця як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд.
Постановою від 27.11.2025 Східний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.
Мотивував постанову тим, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка передається в оренду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), не може містити положень про зміну його умов або припинення договору у зв'язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізацією юридичної особи. Вказав про те, що як нормами чинного законодавства, так і умовами договору про оренду землі від 03.11.2021, не передбачена можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.
ТОВ "Промінь" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 917/606/25, у якій скаржник просить постанову скасувати, рішення Господарського суду Полтавської області від 07.08.2025 залишити без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
Скаржник, посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права шляхом застосування в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо алгоритму дій визначених у статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 213, 509, 651 Цивільного кодексу України (щодо принципу добросовісності), викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та від 24.09.2020 у справі № 640/3182/19.
Згідно із частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній постанові у справі № 908/2287/17 погодився з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, щодо того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Як вже зазначалось, предметом розгляду спору у справі № 917/606/25 є розірвання договору оренди земельної ділянки за ініціативою орендодавця з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.
Дослідивши зміст наведених скаржником постанов, колегія суддів встановила, що у справі № 355/385/17 розглядався спір про визнання події страховим випадком, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди. У постанові від 23.01.2019 у наведеній справі Верховний Суд сформулював загальний принцип обов'язковості умов договору. При цьому жодних висновків про застосування статті 651 ЦК України, або ж Закону України "Про оренду землі" ця постанова не містить, а правовідносини, що виникли у справах № 917/606/25 та № 355/385/17 є вочевидь не подібними.
Що ж до посилання скаржника не неврахування судом висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 24.09.2020 у справі № 640/3182/19, то колегія суддів відзначає, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень така постанова Верховного Суду взагалі відсутня, а справа за цим номером розглядалась Окружним адміністративним судом міста Києва.
У пунктах 7.6- 7.8 Рішення Конституційного Суду України від 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд з прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та вирішенні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі (Цивільному процесуальному кодексі України) підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував підстав для оскарження судового рішення у цій справі.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 292 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, зокрема, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи викладене вище, касаційна скарга ТОВ "Промінь" повертається скаржнику.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Повернути касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 917/606/25 скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський