15 січня 2026 року
м. Київ
Cправа № 916/5624/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Жукова С. В., Картере В. І.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
представники учасників справи:
фізичної особи ОСОБА_1 - Серебрій Г. Г.;
фізичної особи ОСОБА_2 - Купріна І. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№8470/2025)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2025
у складі колегії суддів: Аленіна О.Ю. - головуючого, Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025
у складі судді Демченко Т.І.
у справі № 916/5624/24
за заявою фізичної особи ОСОБА_1
про неплатоспроможність,
Обставини справи
1. У грудні 2024 року фізична особа ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
2. Заяву мотивувала тим, що у неї наявна заборгованість перед кредиторами на загальну суму 2 930 395,86 грн, яку не може погасити.
3. 17.01.2025 Господарський суд Одеської області відкрив провадження у справі № 916/5624/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , увів процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 , керуючим реструктуризацією боргів боржника фізичної призначив арбітражну керуючого Колмикову Тетяну Олександрівну (далі - Колмикова Т. О.).
4. 17.02.2025 до суду надійшов звіт керуючої реструктуризацією про перевірку декларацій про майновий стан ОСОБА_1 , а 21.02.2025 - виправлені декларації про майновий стан.
5. 25.04.2025 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу за результатами попереднього засідання, в якій визначив перелік визнаних кредиторів боржниці та розміри їх вимог, а саме:
- ОСОБА_3 з грошовими вимогами у сумі 2 835 050,40 грн.
- ОСОБА_2 з грошовими вимогами у сумі 1 074 431,48 грн.
6. Цією ж ухвалою суд визначив дату засідання суду, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
7. 20.05.2025 до суду від кредитора ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона просила припинити процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 , визнати банкрутом ОСОБА_1 ; ввести відносно фізичної особи ОСОБА_1 процедуру погашення боргів.
8. 28.05.2025 надійшло клопотання арбітражної керуючої Колмикової Т.О. про витребування у державної прикордонної служби інформації про перетин кордону батьком боржниці.
9. Зі свого боку, кредитор ОСОБА_2 09.06.2025 звернулася до суду з клопотанням про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
10. 09.06.2025 від арбітражної керуючої Колмикової Т.О. до суду надійшли додаткові пояснення щодо реального огляду майна боржниці на території Франції.
11. Клопотання було мотивоване тим, що у листопаді 2016 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 43 000 доларів США на 6 місяців із зобов'язанням сплачувати певні відсотки.
12. Кредитор ОСОБА_2 вважала, що боржниця не мала наміру повертати ці кошти, оскільки протягом 8 років ОСОБА_1 вчиняла дії з метою уникнення виконання зобов'язань. Так, не отримавши через 6 місяців позичені кошти, ОСОБА_2 звернулася з відповідним позовом до суду. З метою забезпечення позову Малиновським районним судом міста Одеси 18.05.2017 накладено арешт на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Разом з тим у зв'язку з допущеною в ухвалі суду опискою в імені боржниці, остання 25.05.2017 змогла укласти зі своєю матір'ю договір дарування зазначеної квартири.
13. Після цього ОСОБА_2 була змушена знову звернутися до суду з позовом вже про визнання недійсним договору дарування квартири, який було задоволено постановою Одеського апеляційного суду від 24.10.2019.
14. Одночасно рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 18.07.2017 у справі № 521/7341/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 15.11.2016 у розмірі 1 116 486,40 грн (еквівалент 43 000 доларів США). ·
15. Незважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені ще у 2017 році, рішення суду до теперішнього часу не виконано, оскільки під час розгляду вказаних судових справ ОСОБА_1 зареєструвала в арештованій квартирі свого неповнолітнього сина.
16. Ці дії, на думку ОСОБА_2 , вчинені ОСОБА_1 з метою унеможливлення виконання виконавчого листа та рішення про звернення стягнення грошових коштів на майно боржника, оскільки в квартирі, на яку звернуто стягнення, зареєстрована неповнолітня дитина. Такої ж думки дійшов і приватний виконавець Цинєв А.О., який виконував рішення суду, у зв'язку з чим останній звертався до суду із заявою про встановлення порядку виконання рішення.
17. Також у клопотанні зазначалося про те, що спірна квартира була заставним майном під час позики коштів у трьох осіб: ОСОБА_2 (43 000 доларів США), ОСОБА_3 (80 000 доларів США), ОСОБА_4 (910 739,86 грн).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
18. 10.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, зокрема, задоволено клопотання представника кредитора ОСОБА_2 про закриття провадження у справі; закрито провадження у справі № 916/5624/24 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність на підставі частини сьомої статті 123 КУзПБ; клопотання кредитора ОСОБА_3 про припинення процедури реструктуризації та визнання банкрутом ОСОБА_1 залишено без розгляду.
19. Суд першої інстанції зазначив про те, що боржниця надала суду декларацію про майновий стан з неповною та недостовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат своїх та членів її сім'ї. Спосіб життя ОСОБА_1 не відповідає заявленому, зокрема, у зв'язку із тим, що вона часто їздила за кордон, у тому числі авіасполученням, зокрема на відпочинок. Боржниця не надала доказів витрачання коштів отриманих від кредитора, а також про їх рух з часу виникнення зобов'язання.
20. Окрім цього, за висновком суду, арбітражна керуюча Колмикова Т. О. за допомогою ОСОБА_1 вказала суду неправдиву інформацію щодо проведення інвентаризаціїї майна боржника, що знаходиться у Франції.
21. На підставі наведеного суд дійшов висновку про недобросовісну поведінку боржниці, що, за висновком суду, є достатньою підставою для закриття провадження у справі згідно з приписами частини сьомої статті 123 КУзПБ.
22. З огляду на закриття провадження у справі про неплатоспроможність суд не вбачав підстав для розгляду клопотання про припинення процедури реструктуризації та визнання ОСОБА_1 банкрутом, а тому залишив його без розгляду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
23. 29.10.2025 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/5624/24 залишено без змін.
24. Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
25. Суд зазначив про те, що боржниця, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність, не повідомила із наданням відповідних доказів на підтвердження, інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредиторів за договорами позики. Колегія суддів критично оцінила пояснення боржниці щодо шахрайства з боку її цивільного чоловіка, оскільки такі обставини не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно, зверненнями до поліції з приводу вчинення шахрайський дій з боку третьої особи, введення боржника в оману, тощо. Не надано боржницею й доказів на підтвердження того, що позичені грошові кошти були використані не для особистих потреб, а задля передачі цивільному чоловіку, в якості інвестицій у бізнес, що не реалізувався.
26. Південно-західний апеляційний господарський суд погодився із твердженням кредитора ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 вчиняла дії з метою унеможливлення виконання рішення суду та звернення стягнення на майно.
27. Суд відзначив, що боржниця, яка була достеменно обізнана про наявність невиконаних грошових зобов'язань перед кредиторами, принаймні з 2017 року до моменту звернення до суду із заявою про відкриття провадження про неплатоспроможність у грудні 2024 року, не вживала жодних дій задля часткового або повного погашення існуючої заборгованості. Навпаки після укладення договорів позики (2016-2017) боржниця неодноразово перетинала держаний кордон України, в тому числі авіасполученням. При цьому доводи ОСОБА_1 про те, що виїзди за межі України були пов'язані, зокрема з підробітком стюардесою на міжнародному автобусному рейсі до Греції, не доведені жодними належними та допустимими доказами.
28. На переконання суду апеляційної інстанції, боржницею подано до суду завідомо невиконуваний план реструктуризації, який не відповідає вимогам статті 124 КУзПБ.
29. Крім того, суд взяв до уваги те, що звертаючись з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ані надалі боржниця не зазначила про об'єктивну неможливість отримання інформації з офіційних джерел щодо наявності у членів його сім'ї, зокрема матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_6 доходу, рухомого та нерухомого майна, витрат тощо, а також не зазначила про вжиття будь-яких дій щодо отримання такої інформації з офіційних джерел.
30. Суд також врахував те, що у порушення вимог КУзПБ та ухвали Господарського суду Одеської області від 17.01.2025, якою зокрема було зобов'язано керуючого реструктуризацією провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість, арбітражною керуючої Колмиковою Т. О., вчинено дії з інвентаризації майна боржника до моменту її призначення керуючим реструктуризацією майна боржника та зобов'язання суду вчинити такі дії.
А. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
31. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/5624/24, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
32. Касаційне провадження відкрито на підставах, визначених у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.
33. ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо:
- поняття "недобросовісність" у контексті закриття провадження відповідно до частини сьомої статті 123 КУзПБ;
- щодо застосування пункту 3 частини другої статті 116 КУзПБ стосовно форми, обсягу та виду інформації, яку боржник має надати на обґрунтування причин неплатоспроможності, витрат позикових коштів і руху активів.
34. За доводами скаржниці, суд апеляційної інстанції у цій справі визнав боржницю недобросовісною лише на підставі відсутності дій щодо повернення боргу; наявності поїздок за кордон у минулому; її низького офіційного доходу. При цьому суд не надав оцінки поясненням боржника щодо причин неплатоспроможності та використання позикових коштів, а також не дослідив контекст і періодичність виїздів за кордон, які не є самі по собі доказом платоспроможності. Вважає, що зазначене порушує: принцип правової визначеності, презумпцію добросовісності суб'єкта правовідносин, принцип пропорційності оцінки фактів і доказів; практику Європейського суду з прав людини щодо належного мотивування судових рішень.
35. На переконання ОСОБА_1 , висновки суду про нібито приховані доходи або майно членів сім'ї боржника не підтверджені жодними доказами, ґрунтуються на припущеннях і є результатом процесуального порушення норм ГПК України, який вимагає, щоб судові рішення базувались виключно на фактичних обставинах справи, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції вийшли за межі предмету розгляду справи про неплатоспроможність, оскільки розгляд такої справи не є перевіркою добропорядності способу життя особи, а оцінює виключно факт існування об'єктивної нездатності погасити зобов'язання.
36. ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій порушили принцип змагальності та процесуальної рівності сторін, оскільки: проігнорували заяви арбітражної керуючої та клопотання іншого кредитора, не надали їм належної оцінки, а також не зазначив причини залишення таких клопотань без розгляду; не надали належної оцінки поясненням арбітражної керуючої, яка підтвердила, що з боку боржниці не було приховання майна чи доходів; не взяли до уваги документи і пояснення щодо джерел доходу, перебування за кордоном, реальної ситуації із працевлаштуванням.
37. Скаржниця вважає, що судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.05.2020 у справі № 909/636/16 про те, що для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; у постанові від 29.07.2025 у справі № 914/1559/24 про те, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
38. У касаційній скарзі також зазначено про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що провадження у справі було відкрито 17.01.2025, а закрито - 10.07.2025, що перевищує встановлений законом строк у 120 днів для процедури реструктуризації (стаття 130 КУзПБ).
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
39. У відзиві кредитор ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
40. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. У цій справі суд першої інстанції у підсумковому засіданні закрив провадження у справ про неплатоспроможність на підставі пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ та залишив без розгляду клопотання комітету кредиторів боржниці про визнання боржниці банкрутом та введення процедури погашення боргів.
42. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання щодо наявності/відсутності підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ.
43. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
44. За частиною другою статті 6 КУзПБ щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника. Процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність разом з визнанням боржника банкрутом.
45. Реструктуризація боргів боржника - це судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника.
46. Погашення боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою задоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна банкрута, визнаного банкрутом у порядку, встановленому цим Кодексом (стаття 1 КУзПБ).
47. За змістом статті 116 КУзПБ лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
48. Верховний Суд зауважує, що КУзПБ запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов'язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
49. За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
50. Згідно з частиною п'ятою статті 119 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд, серед іншого, зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
51. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, процедура реструктуризації боргів боржника є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
52. Саме на цьому акцентував Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20, вказавши, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
53. Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції про те, що у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).
54. Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
55. Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки:
- повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 КУзПБ), отже обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
- надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4-11 частини третьої статті 116 КУзПБ), тому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
- подати проєкт плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (частина четверта статті 116, частина сьома статті 126 КУзПБ);
- повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (стаття 125 КУЗПБ);
- погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (частина перша статі 128 КУзПБ).
56. КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, зокрема передбачає:
- відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю чи визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років (пункти 3, 4 частини четвертої статті 119 КУзПБ), а також заборону відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника протягом року з дня закриття такого провадження стосовно того ж боржника з підстав, передбачених частиною сьомою статті 123 КУзПБ;
- закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 частини сьомої статті 123 КУзПБ);
- відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність, якщо порушено порядок розроблення та погодження цього плану; умови реструктуризації боргів суперечать законодавству; боржник не погасив борги, що підлягають обов'язковій сплаті згідно з частиною 3 статті 125 КУзПБ або боржник вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 2, 5, 6 частини восьмої статті 126 КУзПБ);
- дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (частина одинадцята статті 126 КУзПБ).
57. Частиною сьомою статті 123 КУзПБ визначено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
58. Верховний Суд звертає увагу на те, що конструкція цієї норми побудована як безумовний захід відповідальності боржника за дії на шкоду кредиторам, тому не передбачає альтернативного вирішення та необхідності з'ясування мотивів боржника - фізичної особи, за встановлення відповідних фактів господарським судом.
59. До того ж, розширене коло ініціаторів застосування частини сьомої статті 123 КУзПБ та відсутність процесуальних обмежень щодо її реалізації на всіх стадіях справи про неплатоспроможність фізичної особи забезпечують невідворотність такого наслідку очевидно недобросовісних дій боржника.
60. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.
61. Враховуючи призначення зазначеної норми та можливість застосування її судом з власної ініціативи, Верховний Суд наголосив на тому, що господарський суд не може залишити поза увагою обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 КУзПБ, тому з власної ініціативи, зокрема, вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, зобов'язаний перевірити такі обставини справи та надати їм юридичну оцінку, про що зазначити у відповідному судовому рішенні
62. Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20 наголосив, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав, якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
63. Такими обставинами можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
64. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили обставини, які на переконання судів, свідчать про недобросовісну поведінку боржниці, оскільки є такою, що містить ознаки ухилення від виконання зобов'язань, відсутність мети досягти компромісу з кредиторами.
65. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2016 році боржниця уклала договори позики з ОСОБА_3 та з ОСОБА_2 .
66. У зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань за вказаними договорами позики в частині повного та своєчасного повернення грошових коштів, рішеннями Малиновського районного суду від 19.06.2019 у справі № 521/19715/18 та від 18.07.2017 у справі № 521/7341/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь кредиторів заборгованість за договорами позики.
67. Зокрема, зі спливом строку повернення грошових коштів ОСОБА_2 звернулася з позовною заявою до Малиновського районного суду м. Одеси про стягнення коштів за договором позики.
68. З метою забезпечення позову Малиновським районним судом міста Одеси 18.05.2017 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 . Разом з тим, Малиновським районним судом м. Одеси було допущено описку в зазначеній ухвалі та по-батькові ОСОБА_7 зазначено ОСОБА_8 замість ОСОБА_9 .
69. Скориставшись такою помилкою, боржниця 25.05.2017 уклала договір дарування зазначеної квартири зі своєю матір'ю ОСОБА_5 .
70. Наведене стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом вже про визнання недійсним договору дарування квартири, який надалі було задоволено судом. Втім, під час розгляду справ судом ОСОБА_1 зареєструвала свого неповнолітнього сина у спірній квартирі, що унеможливлення виконання рішення суду та звернення стягнення на зазначене майно.
71. Таким чином, суди встановили, що боржниця, будучи обізнаною про наявність непогашених грошових зобов'язань перед кредитором і про вжиті заходи забезпечення позову, вчинила дії, спрямовані на відчуження належного їй майна, а також не вживала жодних заходів для погашення заборгованості. Сукупність цих фактів об'єктивно свідчить про недобросовісний характер її поведінки та про намагання унеможливити виконання судового рішення і звернення стягнення на майно.
72. ОСОБА_1 , звернувшись до суду першої інстанції з заявою про відкриття справи про неплатоспроможність, не повідомила, із наданням відповідних доказів на підтвердження, інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредиторів за договорами позики.
73. Боржниця зазначала, що позичені грошові кошти були використані не для особистих потреб, а задля передачі цивільному чоловіку, в якості інвестицій у бізнес, що не реалізувався. Вказувала, що вона зазнала неплатоспроможності у наслідок шахрайства з боку свого цивільного чоловіка.
74. Проте на підтвердження цих обставин не було надано жодних доказів, зокрема, але не виключно, зверненнями до поліції з приводу вчинення шахрайський дій з боку третьої особи, введення боржниці в оману, тощо.
75. Не надано боржницею й доказів на підтвердження того, що позичені грошові кошти були використані не для особистих потреб, а задля передачі цивільному чоловіку, в якості інвестицій у бізнес, що не реалізувався.
76. Суди також встановили, що з 2017 року до моменту звернення до суду із заявою про відкриття провадження про неплатоспроможність у грудні 2024 року, боржниця не вживала жодних дій задля часткового або повного погашення існуючої заборгованості. Крім того, як встановили суди, ОСОБА_1 після укладення договорів позики (2016-2017, 2017-2025 роки) неодноразово перетинала держаний кордон України. Зокрема, авіа та автомобільним транспортом у пунктах пропуску Порубне, Старокозаче, Грушів, Серпневе, Київ (Жуляни), Кучурган, Маяки-Удобне тощо.
77. Суд касаційної інстанції погоджується з критичною оцінкою судів попередніх інстанцій пояснень боржниці, які ґрунтуються на тому, що виїзди за межі України були пов'язані, зокрема з підробітком стюардесою на міжнародному автобусному рейсі до Греції, оскільки такі твердження не доведені жодними належними та допустимими доказами у цій справі.
78. До того ж, будучи у 2020-2023 роках офіційно працевлаштованою та маючи, за твердженням самої боржниці, додаткові підробітки, боржниця не вживала жодних дій задля принаймні часткового погашення існуючої заборгованості.
79. У касаційній скарзі зазначено, що суди неправомірно поклали на боржницю тягар доведення обставин, які не підлягають доказуванню з її боку про те, що вона зазнала неплатоспроможності у наслідок шахрайства від свого цивільного чоловіка, а жоден із кредиторів не оспорював ці пояснення.
80. Однак такі доводи не відповідають приписам частини першої статті 74 ГПК України, в якій вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
81. Всупереч положенням статті 74 ГПК України на підтвердження таких доводів боржниця не надала жодних доказів, що в сукупності з іншими обставинами (численними поїздками за кордон без надання будь-яких доказів декларованої боржницею мети цих поїздок, дій, направлених на унеможливлення звернення стягнення на майно в рахунок погашення вимог кредитора ОСОБА_2 ) свідчить про правильність висновків судів не виконання боржницею процесуальних обов'язків щодо надання повної та достовірної інформації, зокрема, про свої витрати.
82. У постанові від 18.11.2025 у справі № 921/555/22 Верховний Суд зазначив, що невідображення активів членів сім'ї та своїх фінансових зобов'язань не є неточностями декларації, а є невідображенням повної та достовірної інформації про все наявне майно боржника та членів його сім'ї, що є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи. При цьому саме на боржникові у справі про неплатоспроможність фізичної особи лежить обов'язок як найповнішого розкриття суду та його кредиторам інформації про свій майновий стан та стан осіб, зазначений боржником у декларації.
83. У цій справі суди встановили, що боржницею не зазначено обставини, які спричинили неплатоспроможність, не обґрунтовано природу і причини неплатоспроможності та не надано достовірну та підтверджену належними і допустимими доказами інформацію щодо витрачання (спрямування) коштів, отриманих від кредиторів.
84. Сукупність встановлених обставин свідчить не лише про формальне невиконання боржницею процесуальних обов'язків, а про її свідоме та послідовне недобросовісне поводження як у матеріальних правовідносинах із кредиторами, так і в межах процедури неплатоспроможності.
85. Боржниця, будучи обізнаною про наявність заборгованості та судові рішення про її стягнення, вчиняла дії, спрямовані на унеможливлення звернення стягнення на майно, не вживала жодних заходів для погашення боргу, не розкрила повну та достовірну інформацію про свій майновий стан і джерела використання отриманих коштів. Такі дії (бездіяльність) не можуть розцінюватися як поведінка добросовісного боржника.
86. Процедура неплатоспроможності фізичної особи не є інструментом легалізації ухилення від виконання грошових зобов'язань чи способом уникнення наслідків недобросовісної поведінки.
87. За відсутності сумлінної поведінки боржника застосування механізмів КУзПБ фактично перетворюється на спосіб порушення прав кредиторів та знецінення принципу обов'язковості виконання судових рішень.
88. Процедура неплатоспроможності фізичної особи не є процедурою списання боргів, в цій процедурі необхідно дотримуватись балансу інтересів та враховувати правомірні очікування кредиторів.
89. При цьому саме на боржникові у справі про неплатоспроможність фізичної особи лежить обов'язок як найповнішого розкриття суду та його кредиторам інформації про свій майновий стан та майновий стан осіб, зазначені боржником у декларації.
90. Виходячи із встановлених у цій справі фактичних обставин, зазначених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ненадання боржницею повних і достовірних відомостей щодо майна, доходів та витрат, доказів сумлінного виконання обов'язків боржника, свідчить про недобросовісну поведінку боржниці, що є достатньою підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність за пунктом 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ
91. Щодо доводів про неврахування клопотання зборів кредиторів про введення процедури погашення боргів, касаційний суд враховує, що положення частини одинадцятої статті 126 КУзПБ кореспондуються з частиною першою статті 130 цього Кодексу, згідно з якою господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120-ти днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.
92. Водночас, як зазначалося вище, наведена норма статті 130 КУзПБ не повинна застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності/наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без встановлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з'ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема за частиною сьомою статті 123, частиною одинадцятою статті 126 КУзПБ.
93. Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20 вказав, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому, обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
94. У цій справі суд першої інстанції з урахуванням стадійності розгляду справи про неплатоспроможність фізичної особи, встановивши наявність підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність за частиною сьомою статті 123 КУзПБ.
95. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
96. При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
97. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
98. При цьому колегія суддів частково погоджується з доводами скаржниці про те, що суди попередніх інстанцій помилково поставили недоліки у роботі арбітражного керуючого у вину боржниці. Проте касаційний суд звертає увагу скаржниці, що недоліки у роботі арбітражного керуючого не скасовують обов'язку боржника надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів сім'ї, щодо розміру та джерел доходів, витрат та документи на їх підтвердження.
99. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо: поняття "недобросовісність" у контексті закриття провадження відповідно до частини сьомої статті 123 КУзП; щодо застосування пункту 3 частини другої статті 116 КУзПБ стосовно форми, обсягу та виду інформації, яку боржник має надати на обґрунтування причин неплатоспроможності, витрат позикових коштів і руху активів.
100. Касаційний суд враховує, що у цій справі недобросовісність боржниці була встановлена судами попередніх інстанцій за результатом надання оцінки усім встановленим у справі обставинам у сукупності та поведінки боржниці як до моменту звернення до суду із заявою про відкриття справи неплатоспроможність, так і після, про що було зазначено вище по тексту цієї постанови.
101. Верховний Суд зазначає про те, що встановлення обставин добросовісності боржника в розумінні КУзПБ належить до дискреційних повноважень суду, і кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин кожної окремої справи, що позбавляє можливості формулювання універсального правового висновку.
102. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20 наголосив, що обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів.
103. Колегія суддів враховує, що індивідуальний характер обставин кожної окремої справи, на підставі яких судом встановлюється недобросовісність боржника, зумовлює висновок про відсутність універсального підходу для вирішення цього питання.
104. З огляду на викладене суд не вбачає підстав для формування висновків щодо застосування норм права.
105. У касаційній скарзі також зазначено про те, що суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права, оскільки проігнорували заяви арбітражного керуючого та клопотання іншого кредитора, не надали їм належної оцінки, а також не зазначив причини залишення таких клопотань без розгляду, а суд апеляційної інстанції не врахував тривалості процедури реструктуризації боргів понад визначений КУзПБ строк.
106. Верховний Суд зауважує, що не будь-які порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. В силу приписів частини третьої статті 310 ГПК України такі порушення мають призвести до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (див. постанову Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/2875/21).
107. Окрім того, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 311 ГПК України).
108. Натомість скаржниця не зазначила, як саме такі стверджувані нею процесуальні порушення вплинули на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, а також чи призвели вони до неправильного встановлення обставин у справі та як зазначене спростовує чи підтвержує факти, які лягли в основу висновку суду про недобросовність боржниці.
109. Відтак доводи касаційної скарги не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
110. Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення (частина перша статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
111. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
112. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
113. З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
В. Розподіл судових витрат
114. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявницю касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/5624/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
В. Картере