Рішення від 17.02.2026 по справі 927/365/25

РІШЕННЯ

Іменем України

17 лютого 2026 року м. Чернігівсправа № 927/365/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі

позивача: Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, код ЄДРПОУ 39924774, вул. Бориса Грінченка, буд.1, м. Київ, 01001,

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»,

код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, 126Б, м. Чернігів, 14013,

2) Чернігівської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,

код ЄДРПОУ 14248152, проспект Грушевського Михайла, буд. 180, м. Чернігів, 14034,

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 117 591,62 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з?явився,

від відповідача-1: Якимчук Ю.В., адвокат,

від відповідача-2: не з'явився,

за участю прокурора: Ходико О.Є.

ВСТАНОВИВ:

16.04.2025 через підсистему “Електронний суд» надійшов позов Чернігівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі позивача: Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» та 2) Чернігівської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 117 591,62 грн, у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду від 26.08.2021 № 2 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- визнати недійсною додаткову угоду від 07.10.2021 № 3 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- визнати недійсною додаткову угоду від 08.10.2021 № 4 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- визнати недійсною додаткову угоду від 12.11.2021 № 5 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- визнати недійсною додаткову угоду від 15.11.2021 № 6 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- визнати недійсною додаткову угоду від 29.11.2021 № 8 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- визнати недійсною додаткову угоду від 30.11.2021 № 9 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії від 27.01.2021 №31059ВЦ, укладену між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846) на користь Державного бюджету України в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів грошові кошти у сумі 117 591,62 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 17.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 13.05.2025, об 13:15; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 17.04.2025 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 17.04.2025, об 13:24, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

18.04.2025 від відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» через підсистему “Електронний суд» надійшла заява про зупинення провадження у справі №927/365/25 до прийняття постанови Великою Палатою Верховного Суду у справі №920/19/24.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2025 провадження у справі №927/365/25 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду від 21.11.2025 справи №920/19/24.

Ухвала суду від 22.04.2025 була доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 22.04.2025, об 14:14, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

30.12.2025 від Чернігівської окружної прокуратури через підсистему “Електронний суд» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв?язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Ухвалою суду від 02.01.2026 поновлено провадження у справі у зв'язку з прийняттям Великою палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 та призначено підготовче судове засідання на 13.01.2026, об 14:45.

Ухвала суду від 02.01.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 02.01.2026, об 16:34, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

09.01.2026 відповідач-1 через підсистему “Електронний суд» подав до суду пояснення по справі з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

12.01.2026 відповідач-1 через підсистему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву №12-01/365.

У зв'язку з відрядженням судді Демидової М.О. до Господарського суду міста Києва, як тимчасове переведення, для здійснення правосуддя було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/365/25 на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області № 02-01/26/26 від 12.01.2026; підготовче засідання, призначене на 13.01.2026, об 14:45 не відбулося.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В. В.

Ухвалою суду від 19.01.2026 справу №927/365/25 прийнято до розгляду суддею Шморгуном В. В., підготовче засідання призначено на 05.02.2026, об 10:00.

Ухвала суду від 19.01.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 19.01.2026, об 17:11, 17:03, 17:07, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У підготовче засідання 05.02.2026 прибули прокурор та представник відповідача-1; позивач та відповідач-2 не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.

Суд долучив до матеріалів справи пояснення та відзив відповідача-1, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 05.02.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 17.02.2026, об 11:00.

Ухвалою суду від 05.02.2026 сторін повідомлено про час та місце проведення судового засідання 17.02.2026, об 11:00.

Ухвала суду від 05.02.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 05.02.2026, об 19:42, 19:44, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У судове засідання 17.02.2026 прибули прокурор та представник відповідача-1; позивач та відповідач-2 не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заяви та клопотання від сторін до суду не надходили.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 17.02.2026 проводилось за відсутності позивача та відповідача-2 (їх представників).

У судовому засіданні 17.02.2026 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні та виконанні зобов'язань за додатковими угодами: № 2 від 26.08.2021, № 3 від 07.10.2021, № 4 від 08.10.2021, №5 від 12.11.2021, №6 від 15.11.2021, № 8 від 29.11.2021, №9 від 30.11.2021 до Договору про постачання електричної енергії №31059ВЦ від 27.01.2021, що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору: зростання ціни товару, як наслідок, зменшення його обсягу закупівлі), що не відповідає положенням Закону України “Про публічні закупівлі» та законодавчо визначеним принципам закупівель - максимальної економії та ефективності.

Відповідач-1 у письмових поясненнях з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24 зазначає таке:

- на момент укладення між сторонами договору та спірних додаткових угод, а також виконання сторонами умов договору, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24 не діяла, тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами;

- окрема думка щодо зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24 зводиться до того, що обраний Великою Палатою варіант тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» насправді не був найбільш очевидним і навпаки існували об'єктивні причини для того, щоб тлумачити цю норму як таку, що дозволяє неодноразово збільшувати ціну одиниці товару, але з трьома обмеженнями: 1) пропорційно збільшенню ціни на ринку; 2) не більше ніж на 10% за раз; 3) не частіше одного разу на 90 днів (окрім бензину, дизельного палива, природного газу та електричної енергії, для яких це обмеження щодо строків не діє). Попри явну відмінність цієї норми від попередньої (п. 2 ч, 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції 2015 року), її тлумачення Великою Палатою в частині загального ліміту зростання ціни не відходить від буквального змісту саме попередньої та не враховує подальші законодавчі зміни;

- на час укладання договору про постачання електричної енергії не було стабільної судової практики, яка б свідчила про те, що тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є неправильним;

- окрема думка від 21.11.2025 містить вагомі аргументи для зміни практики, яка сформувалася після рішення Великої Палати від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у зв?язку з чим Велика Палата не лише могла, а й повинна була відступити від свого попереднього висновку щодо тлумачення п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» і перейти до іншого підходу, який більше узгоджується з текстом Закону, стандартами Конвенції та правилами ЄС. Така зміна судової практики створила б на майбутнє належні можливості для більш гнучкої адаптації договірної ціни товару до коливань на ринку, що могло би знизити як потенційні ризики втрат для учасників процедури закупівлі, так і ризики закладання надлишкової маржі в ціну товару ще на етапі подачі тендерних пропозицій;

- позиція відповідача-1 в повній мірі узгоджується з окремою думкою до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

У відзиві на позов відповідач-1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні, оскільки прокурор звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо оскарження процедури закупівлі;

- жодна з наведених угод не містить в собі вимог щодо збільшення ціни товару понад десять відсотків, отже відповідна вимога ч.2 ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі» сторонами дотримана; при укладенні спірних додаткових угод до договору було дотримано вимоги ч.5 ст. 41 Закону, оскільки зазначену ціну збільшено в межах коливань ціни зазначеного товару на ринку; зміна умов договору та підписання додаткових угод відбувалася за згодою обох сторін;

- на момент укладення договору та спірних додаткових угод до нього, а також виконання сторонами умов договору, постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24 не діяли, тому не можуть застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами; позиція відповідача-1 повністю узгоджується з окремими думками до зазначених постанов;

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. У справі, що розглядається, позовні вимоги полягають в недійсності додаткових угод до договору, але їх недійсність не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов'язання є договірними;

- у споживача за Договором відсутній обов?язок щодо споживання саме того обсягу електричної енергії, яка визначена договором; обсяг спожитої електричної енергії споживачем визначається згідно приладів обліку електричної енергії за конкретний розрахунковий період відповідно до норм діючого законодавства оператором комерційного обліку та є підставою для формування актів прийому-передачі та видачі рахунків за відповідний розрахунковий період, та відповідає потребам споживача та фактичному споживанню електроенергії.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач-2 відзив на позов не подав, відповіді на відзив відповідача-1 та заперечень у встановлений строк до суду не надходило, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

16.01.2021 Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на веб-порталі публічних закупівель “Prozorro» оприлюднено оголошення про проведення переговорної процедури закупівлі № UA-2021-01-16-000829-а на закупівлю 175 000 кВт/год електричної енергії з терміном постачання до 31.12.2021, переможцем якої визнано ТОВ “Енера Чернігів».

27.01.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» (далі - Постачальник) та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії № 31059ВЦ (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається Сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Договору предмет закупівлі за Договором відноситься до коду ДК 021:2015 09310000-5 - Електрична енергія. Електрична енергія закуповується з послугою оператора системи розподілу, вартість якого включається до складової ціни електричної енергії. Обов?язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

У п. 3.1 Договору встановлено, що початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору.

За умовами п. 5.2, 5.4, 5.5, 5.6 ціна договору становить 691 250,00 грн з ПДВ.

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об?єкта споживання (площадки вимірювання) застосовуються один спосіб визначення ціни електричної енергії.

Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті Постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування.

За змістом п. 6.1 Договору Споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Відповідно до п. 14.6 Договору істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Споживачем підписано заяву-приєднання до Договору (додаток №1) та комерційну пропозицію (додаток №2), за умовами якої ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): 3,95 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 175 000 кВт/год.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/3748 від 20.08.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня цін на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської регіональної торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 05.08.2021 становила 1 988,79 грн; станом на 09.08.2021 - 2 240,53 грн; відсоток зміни ціни +12,65%.

26.08.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №2 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №2), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,166868 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 170 000 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №2 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 05.08.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 5,49% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/4260 від 21.09.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни. Вказаний лист у матеріалах справи відсутній.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-3/21 від 21.09.2021.

У вказаній довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 12.09.2021 становила 1 889,08 грн; станом на 17.09.2021 - 2 374,09 грн; відсоток зміни ціни +25,67%.

07.10.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №3 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №3), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,405402 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 156 909 кВт/год; зазначено, що ціна Договору становить 691 247,22 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №3 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 5,72% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/4261 від 21.09.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №2277-4/21 від 21.09.2021.

У вказаній довідці ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 06.09.2021 становила 2 261,59 грн; станом на 14.09.2021 - 2 596,47 грн; відсоток зміни ціни +14,81%.

08.10.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №4 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №4), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,66776 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 148 089 кВт/год; зазначено, що ціна Договору становить 691 244,65 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №4 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 5,96% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/5133 від 23.10.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни. Вказаний лист у матеріалах справи відсутній.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2631/21 від 21.10.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 14.09.2021 становила 2 596,47 грн; за 19.10.2021 - 2 840,05 грн; відсоток зміни ціни +9,38%.

12.11.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №5 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №5), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,938718 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 154 699 кВт/год; зазначено, що ціна Договору становить 691 240,40 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №5 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.10.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 5,83% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/5322 від 01.11.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни. Вказаний лист у матеріалах справи відсутній.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2710/21 від 29.10.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 03.10.2021 становила 2 535,12 грн; за 28.10.2021 - 3 113,44 грн; відсоток коливання ціни +22,81%; за 19.10.2021 становила 2 840,05 грн; за 28.10.2021 - 3 113,44 грн; відсоток коливання ціни +9,63%.

15.11.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №6 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №6), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 5,242668 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 154 699 кВт/год; зазначено, що ціна Договору становить 691 240,40 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №6 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 04.10.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 6,15% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

Додатковою угодою №7 від 17.11.2021 про внесення змін та доповнень до Договору викладено п.1 додатку «Комерційна пропозиція» у наступній редакції, згідно з якою ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): 5,242668 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 148 089 кВт/год. Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №7 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 04.10.2021.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/5781 від 16.11.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни. Вказаний лист у матеріалах справи відсутній.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2849/21 від 10.11.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год станом на 28.10.2021 становила 3 113,44 грн; станом на 06.11.2021 - 3 415,42 грн; відсоток коливання ціни +9,70%.

29.11.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №8 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №8), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 5,57863 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 148 089 кВт/год; зазначено, що ціна Договору становить 691 240,40 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №8 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.11.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 6,41% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ “Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/6133 від 29.11.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні “ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни. На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2985/21 від 25.11.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 1 декаду жовтня (01.10.-10.10.) 2021 року становила 2 568,15 грн; за 1 декаду листопада (01.11.-10.11.) 2021 року становила 3 374,95 грн; відсоток коливання ціни +31,42%; за 07.11.2021 - 3 013,92 грн; за 09.11.2021 - 3 505,09 грн; відсоток коливання ціни +16,20%.

30.11.2021 між ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів укладено додаткову угоду №9 про внесення змін та доповнень до Договору (далі - Додаткова угода №9), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 5,958198 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 148 089 кВт/год; зазначено, що ціна Договору становить 691 240,40 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №9 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 10.11.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 6,80% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

Додатковою угодою №10 від 06.12.2021 про внесення змін та доповнень до Договору сторони домовилися продовжити термін дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у Договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №10 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

Додатковою угодою №11 від 21.01.2022 про внесення змін та доповнень до Договору сторони домовилися продовжити термін дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у Договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку; постановою НКРЕКП №2454 від 01.12.2021 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «Укренерго» на 2025 рік» було встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 0,34564 грн/кВт*год (без ПДВ); внесено зміни в п.1 додатку «Комерційна пропозиція» у редакції, згідно з якою ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): 6,2046312 грн з ПДВ; загальний обсяг постачання електричної енергії: 18 567,86 кВт/год; викладено п. 5.2. Договору в редакції, згідно з якою ціна Договору становить 806 447,13 грн. Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №11 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

Додатковою угодою №12 від 31.01.2022 про внесення змін та доповнень до Договору сторони домовилися продовжити термін дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у Договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку; сума додаткової угоди становить 115206,73 грн. Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №12 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

Додатковою угодою №13 від 17.05.2022 про внесення змін та доповнень до Договору сторони виклали п. 5.2. Договору в наступній редакції, згідно з якою ціна цього Договору становить 802 613,54 грн. Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №13 ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

За період січень-грудень 2021 року, січень-лютий 2022 року відповідач-1 поставив відповідачу-2 електроенергію у кількості 155 892 кВт/годна суму 734 487,52 грн, на підтвердження чого надано акти прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії: №31059ВЦ/16206/1 від 09.02.2021; №31059ВЦ/31923/1 від 10.03.2021; №31059ВЦ/48506/1 від 09.04.2021; №31059ВЦ/64828/1 від 12.05.2021; №31059ВЦ/81573/1 від 14.06.2021; №31059ВЦ/97351/1 від 12.07.2021; №31059ВЦ/107391/1 від 08.08.2021; №31059ВЦ/128820/1 від 08.09.2021; №31059ВЦ/142643/1 від 07.10.2021; №31059ВЦ/160495/1 від 15.11.2021; 31059ВЦ/167826/1 від 02.12.2021; №31059ВЦ/178264/1 від 20.12.2021; №31059ВЦ/4640/1 від 01.02.2022; №31059ВЦ/26837/1 від 05.05.2022.

Відповідач-2 перерахував відповідачу-1 кошти за поставлену електроенергію у кількості 155 892 кВт/годна суму 734 487,52 грн, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення та роздруківку з деталями трансакцій (а.с.61-74).

Прокурор в позовній заяві вказує, що внаслідок укладення з порушенням Закону України “Про публічні закупівлі» спірних додаткових угод розмір безпідставно сплачених відповідачем-2 коштів відповідачу-1 становить 117 591,62 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача-1.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».

Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів - орган державної влади.

Відповідно до п. 1, 5 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Держпродспоживслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держпродспоживслужба з метою організації своєї діяльності здійснює в межах повноважень, передбачених законом, разом з відповідними центральними органами виконавчої влади контроль за цільовим та ефективним використанням державних коштів, передбачених для реалізації проектів, виконання програм.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК країни).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Держана служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, як орган державної ради, у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є головним розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором), що зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель.

Відповідно до п. 1 Положення про Чернігівську регіональну державну лабораторію Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 03.06.2024 №362, Чернігівська регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Лабораторія) є державною установою ветеринарної медицини, яка створена відповідно до законів України «Про ветеринарну медицину», «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», підпорядкована та належить до сфери управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Згідно ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Виконання зобов'язань за оспорюваними додатковими угодами до Договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що вказує на порушення економічних (майнових) інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель, внаслідок дій уповноваженого (компетентного) органу - Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (як органу державної влади), до функцій якого належить захист інтересів у цій сфері, яким перераховано на підставі оспорюваних угод бюджетні кошти у надмірному розмірі, чим порушено інтереси держави.

Оскільки Чернігівська регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів підпорядкована та належить до сфери управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка, як орган державної ради, контролює діяльність Лабораторії та є розпорядником бюджетних коштів, виділених на оплату електроенергії за оспорюваними додатковими угодами, а також зобов'язана контролювати законність та ефективність використання коштів за договорами про закупівлю товарів, суд вважає, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів є уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів.

Прокурор звертався до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод було порушено норми ст. 41 Закону “Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо оскарження у судовому порядку додаткових угод та стягнення до бюджету безпідставно сплачених коштів (лист від 18.02.2025 №55-77-1470вих-25).

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у листі 04.03.2025 зазначила про відсутність повноважень вживати заходів щодо усунення порушень при укладенні Договору №31059ВЦ від 27.01.2021.

З наведеного слідує нездійснення компетентним органом у спірних правовідносинах жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, а заперечення позивача про відсутність у нього відповідних повноважень свідчать про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів, а відтак і про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

При цьому суд зазначає, що Закон України “Про прокуратуру» не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Листом від 15.04.2025 №55-77-2144вих-25 прокурор у порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів до ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача-1 про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем-1 безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача-1 зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виключні випадки зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань наведені у ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі».

Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України “Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

З урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Таку ж позицію викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, так як вони були ухвалені після укладення між відповідачами Договору та спірних додаткових угод, оскільки, по-перше, постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовуються правило “дії закону у часі», на яке посилається відповідач-1, по-друге, такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Щодо доводів відповідача-1 про необхідність врахування окремої думки щодо зазначених постанов ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді - це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов'язковою для суду.

Як встановив суд, відповідачі уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України “Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог Закону України “Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції (додаток №2 до Договору) загальний обсяг постачання електричної енергії складав 175 000 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору становила 3,95 грн з ПДВ за 1 кВт/год.

Водночас згідно з Додатковими угодами №2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 сім разів змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 3,95 грн з ПДВ до 5,958198 грн з ПДВ за 1 кВт/год та зменшено кількість товару до 155 892 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 50,84%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена, порівняно з погодженими під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 до Договору обґрунтовано відповідачем-1 коливанням ціни електричної енергії на ринку.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі».

Суд встановив, що 26.08.2021 між відповідачами укладено Додаткову угоду №2, якою з 05.08.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт/год до 4,166868 грн.

Разом з тим, за Договором відповідач-1 протягом періоду з січня 2021 року по 26.08.2021 щоденно постачав, а відповідач-2 приймав та споживав електричну енергію.

Тобто Додатковою угодою №2 сторони змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана відповідачу-2 та спожита ним з 05.08.2021.

Отже, товар, поставлений відповідачем-1 до 26.08.2021, був не тільки прийнятий відповідачем-2 у власність, а й спожитий.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

В експертному висновку Харківської торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021, який був підставою для укладення Додаткової угоди №2, вказано середньозважені ціни електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год електроенергії (без ПДВ) станом на 05.08.2021 - 1 988,79 грн та станом на 09.08.2021 - 2 240,53 грн; відсоток зміни ціни +12,65%.

Проте вказаний експертний висновок не містить відомостей щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС станом на дату укладання Договору, а тому він не може підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію між моментом укладення Договору та до моменту укладення Додаткової угоди №2 (або отримання пропозиції про її укладення).

Крім того, додаткова угода №2, якою було збільшено ціну за 1 кВт/год на 9,99% була укладена 26.08.2021, тому незрозуміло чому як підставу для її укладення відповідачем-1 було взято дані про середньозважені ціни електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год електроенергії (без ПДВ) станом на 05.08.2021 (1 988,79 грн) та станом на 09.08.2021 (2 240,53 грн), які наведені у висновку Харківської торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021.

Отже, експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №1934/21 від 18.08.2021 не підтверджує коливання ціни електричної енергії на ринку в період від дати укладення договору, так і на момент звернення відповідача-1 до відповідача-2 з листом про укладення Додаткової угоди №2.

При цьому, суд зауважує, що фактично в експертних висновках, які згідно примітки носять фактографічно- інформаційний характер, порівнюються ціни за неспівмірні проміжки часу (місяць з днем), що не може свідчити про наявність реального збільшення вартості електричної енергії, оскільки ціна на електричну енергію є динамічною і залежить від попиту та пропозиції на РДН на певну дату, а, отже, таке порівняння не є об'єктивним.

Крім того, вказані у експертних висновках періоди не відповідають ні даті укладення Договору, ні даті, з якої збільшується ціна, також вони не охоплюють період після укладення Договору про закупівлю.

Ціну електроенергії на ринку необхідно порівнювати за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не на вибіркові дати в різних розрахункових періодах, і навіть у разі різкого зростання ціни не між одним або декількома днями порівняно з тривалим попереднім періодом, а певним розумним періодом, при цьому, таке порівняння має бути проведено починаючи з моменту укладення Договору до виникнення підстав для укладення нової додаткової угоди про збільшення ціни, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни на ринку.

Суд також звертає увагу, що навіть на 09.08.2021 середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 кВт/год електроенергії (без ПДВ) - 2,24053 грн., а з урахуванням ПДВ становить 2,69 грн, що менше початкової ціни 3,95 грн за 1 кВт/год. Інших обґрунтувань формування ціни ТОВ «Енера Чернігів» матеріали справи не містять, що також свідчить про необґрунтоване збільшення ціни до 4,166868 грн.

Таким чином, підставою для укладення додаткових угоди стали документи, які не містили діючої ринкової ціни на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (коливання ціни), тобто документи, які не свідчать про наявність коливання ціни на ринку електричної енергії. Отже, внесення змін до Договору №31059ВЦ від 27.01.2021 відбулося без документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (отримання пропозиції про її укладення).

Відповідно до інших шести додаткових угод - №3, №4, №5, №6, №8, №9 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з приписів ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання Додаткових угод №2, №3, №4, №5, №6, №8, №9 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди №2, №3, №4, №5, №6, №8, №9 суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України “Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 117 591,62 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки додаткові угоди №2, №3, №4, №5, №6, №8, №9 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електроенергії, поставленої за Договором, мали регулюватись додатком № 2 “Комерційна пропозиція», підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 3,95 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Як вбачається з тексту додаткової угоди №11 від 21.01.2022 про внесення змін та доповнень до Договору сторони домовилися продовжити термін дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у Договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку; постановою НКРЕКП №2454 від 01.12.2021 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «Укренерго» на 2025 рік» було встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 0,34564 грн/кВт*год (без ПДВ); внесено зміни в п.1 додатку «Комерційна пропозиція» у редакції, згідно з якою ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): 6,2046312 грн з ПДВ.

Додаткова угода №11 від 21.01.2022 набуває чинності з моменту її підписання сторонами 21.01.2022, тобто ціна (тариф) електричної енергії 3,95 грн за 1 кВт/год з ПДВ діє до 20.01.2021, ціна (тариф) за додатковою угодою №11 встановлена з 21.01.2022, в тому числі діє і у лютому 2022 року, є чинною та підлягає застосуванню, у зв?язку з чим стягнення переплати за лютий 2022 року є безпідставним.

Суд зауважує, що прокурор не просить суд визнати недійсною додаткову угоду №11 від 21.01.2022, а за змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи Акт прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії №31059ВЦ/4640/1 від 01.02.2022 за січень 2022 року про поставку відповідачем-1 відповідачу-2 електроенергії у кількості 13 395 кВт/годна суму 83 111,04 грн з ПДВ складено без розбивки до/після 21.01.2022.

Розрахунку і доказів щодо кількості спожитої до 21.01.2022 електроенергії за ціною 3,95 грн за 1 кВт/год з ПДВ прокурор суду не надав (Акт №31059ВЦ/4640/1 від 01.02.2022 містить кількість спожитої електроенергії та ціну за повний місяць, хоча з 21.01.2022 ціна (тариф) електричної енергії становить 6,2046312 грн з ПДВ).

Таким чином, прокурором не доведено розмір переплати за січень 2022 року.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи Актів прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії: №31059ВЦ/16206/1 від 09.02.2021; №31059ВЦ/31923/1 від 10.03.2021; №31059ВЦ/48506/1 від 09.04.2021; №31059ВЦ/64828/1 від 12.05.2021; №31059ВЦ/81573/1 від 14.06.2021; №31059ВЦ/97351/1 від 12.07.2021; №31059ВЦ/107391/1 від 08.08.2021 за період з січня по липень 2021 року відповідачем-1 було поставлено відповідачу-2 електроенергію за ціною 3,95 грн/кВт*год з ПДВ, яка була за такою ж ціною оплачена відповідачем-2, що підтверджується доданими платіжними дорученнями (а.с.61-68).

Таким чином, переплата відповідача-2 за поставлену за період з січня по липень 2021 року електроенергію відсутня, а позовні вимоги в цій частині про стягнення переплати - безпідставними.

Враховуючи ціну, обумовлену ТОВ “Енера Чернігів» та Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у Договорі, остання повинна була сплатити відповідачу-1 за спожиту у період серпень-грудень 2021 року електроенергію загальним обсягом 59 003 кВт/год кошти у розмірі 233 061,85 грн, натомість сплатила 311 305,39 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 78 243,54 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 78 243,54 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов'язаний повернути їх до обласного бюджету, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому доводи відповідача-1 про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Суд зазначає, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів саме до державного бюджету, чим буде відновлене порушене право позивача, який є розпорядником таких коштів.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. В решті позову відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 даної статті передбачено, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст. 129 ГПК України).

Оскільки оспорювані додаткові угоди були підписані внаслідок неправомірних дій обох відповідачів в однаковій мірі, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №2 від 26.08.2021, №3 від 07.10.2021, №4 від 08.10.2021, №5 від 12.11.2021, №6 від 15.11.2021, №8 від 29.11.2021, №9 від 30.11.2021 про внесення змін та доповнень до Договору про постачання електричної енергії №31059ВЦ від 27.01.2021, укладені між Чернігівською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Державного бюджету України в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (код ЄДРПОУ 39924774, вул. Бориса Грінченка, буд.1, м. Київ, 01001) безпідставно набуті кошти у розмірі 78 243,54 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 9689,60 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Чернігівської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (код ЄДРПОУ 14248152, проспект Грушевського Михайла, буд. 180, м. Чернігів, 14034) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 9689,60 грн витрат зі сплати судового збору.

6. В решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 23.02.2026.

Суддя В. В. Шморгун